9. Аграрно-правові відносини: поняття і види.

Аграрними правовідносинами є суспільні відносини, врегульовані нормами аг­рарного права, що складаються в процесі виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції. Аграрні правовід­носини становлять комплекс взаємопов'язаних організаційно-уп­равлінських, майнових, земельних, трудових та інших відносин.

Особливе місце в системі аграрних правовідносин належить правовідносинам із використання землі, яка є матеріальною осно­вою й одним із основних засобів сільськогосподарського виробниц­тва. Саме відносини землекористування визначають специфічні особливості комплексу аграрних правовідносин, а отже, особливе місце аграрного права в системі права України.

Види аграрних правовідносин. Аграрні правовідносини мо­жуть бути класифіковані за різними ознаками.

Так, за характером правовідносин розрізняють:

• відносини щодо безпосереднього здійснення сільськогоспо­ дарської діяльності (товарного виробництва продуктів хар­ чування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, переробки та реалізації продукції виконання ро­ біт, надання послуг агрохімічного, меліоративного, виробни­ чо-технічного, фінансового та іншого характеру);

• відносини щодо управління (у тому числі організації) госпо­ дарською діяльністю як на рівні окремого аграрного підприєм­ ства (внутрішньогосподарські організаційні відносини), так і на загальнодержавному рівні (відносини між аграрними підприємствами і державними органами, які здійснюють ре­ гулювання сільського господарства);

• вертикальні, в яких одним з учасників виступає орган управлін­ ня, в тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За видами сільськогосподарської діяльності виділяють такі правовідносини:

• відносини в галузі тваринництва;

• відносини в галузі рослинництва;

- відносини в галузі агровиробничого сервісу. За сферою дії правовідносини поділяють на:

• внутрішньогосподарські, що виникають всередині аграрного підприємства між її структурними підрозділами;

• міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб'єктами аграрного господарювання.

Внутрішні і зовнішні аграрні правовідносини мають свої особ­ливості, зумовлені як їх змістом, так і методами їх регулювання. Зокрема, внутрішньогосподарські відносини, на відміну від зов-нішньогосподарських відносин, регулюються переважно локаль­ними актами суб'єктів аграрного господарювання, тим часом як зовнішні аграрні правовідносини — переважно нормативно-пра­вовими актами органів державної влади.

10. Земельні правовідносини у особистому селянському господарстві.

Правовий режим земель особистого селянського господарства не можна ототожнювати з правовим режимом земель для сіноко­сіння й випасання худоби, для садівництва та городництва. Землі для сінокосіння й випасання худоби, земель­ні ділянки для городництва також є об'єктами виключно держав­ної або комунальної власності й надаються в користування грома­дян на умовах оренди. Господарська діяльність на цих землях об­межується можливістю зведення лише тимчасових споруд для збе­рігання інвентарю та захисту від непогоди. Цільове призначення земельних ділянок для садівництва полягає в закладанні багаторіч­них плодових насаджень, вирощуванні сільськогосподарських культур, а також зведенні відповідних будинків, господарських спо­руд тощо.

• правовий режим земель особистих селянських господарств є більш універсальним. Такі земельні ділянки можуть використовува­тися для будь-якої сільськогосподарської діяльності, в тому числі для сінокосіння й випасання худоби, садівництва та городництва;

• члени особистих селянських господарств мають більший обсяг повноважень щодо здійснення господарської діяльності на землях таких господарств, ніж власники (користувачі) земель для сінокосін­ня й випасання худоби, а також для садівництва та городництва.

Громадяни України можуть мати на праві власності та оренду­вати земельні ділянки для ведення особистого селянського госпо­дарства. Іноземні громадяни - тільки на умовах оренди.

Особисте селянське господарство може набувати права власнос­ті на земельні ділянки на підставі: цивільно-правових угод; безоп­латної передачі із земель державної або комунальної власності; приватизації земельних ділянок, які раніше були надані його чле­нам у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належних членам господарства земельних часток (паїв).

Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) виділяються в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спіль­ну часткову та спільну сумісну власність (подружжя).

Особисте селянське господарство має право: продавати або ін­шим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в орен­ду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на ній; бути власником посівів і насаджень сільськогосподарських та інших культур, виробленої сільськогосподарської продукції; використову­вати у встановленому порядку для власних потреб наявні на зе­мельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; відшкодовувати збитки у випадках, передбачених законом; споруд­жувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі й споруди.

Обов'язками особистого селянського господарства щодо належ­них йому земель є: забезпечення використання їх за цільовим призначенням; додержання вимог законодавства про охорону дов­кілля; своєчасна сплата земельного податку; непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; під­вищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних власти­востей землі; своєчасне надання відповідним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів; дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із встановленням земельних серві­тутів та охоронних зон; збереження геодезичних знаків, протиеро­зійних споруд, мереж зрошувальних і осушувальних систем.