Висновки

Підводячи підсумки, слід зазначити, що якість еліти багато в чому залежить від принципів її формування. Кадрове рекрутування і політична соціалізація – це спосіб залучення людей в активне політичне життя та державно-управлінську діяльність, за допомогою якого формуються законодавчі та виконавчі органи держави, урядовий апарат, керівні кадри державних установ. Дослідити процес політичного рекрутування – значить дослідити процес з точки зору того, як і за якими лініях люди втягуються в політику, висуваються на керівні пости, як вони роблять політичну кар’єру. У стабільних політичних системах рекрутування політичної еліти інституціолізоване, тобто здійснюється ретельно розробленими процедурами та існуючими традиціями, в результаті чого персональний склад еліти час від часу оновлюється, а сама політична структура залишається значною мірою незмінною. По-іншому відбуваються зміни на політичній арені в періоди соціально-економічної та політичної нестабільності. Тоді неминуче відбувається трансформація і зміна еліт. Багато найвідоміші і впливові особи, що займали ключові позиції в державному управлінні, позбавляються своїх керівних посад. Виникає багато вакансій, які нерідко заповнюються, з порушенням багатьох демократичних принципів кадрової роботи. Нестачі в охочих зайняти елітні позиції суспільство ніколи не відчуває. Принципи рекрутування еліти мають виняткову важливість для політичної системи, сприяючи або її зміцненню, або руйнування, забезпечуючи більш-менш рівні можливості доступу до влади всім громадянам або обмежуючи, а то й зовсім позбавляючи їх. Найважливіші елементи системи рекрутування еліти – її соціальна база; механізми і коло осіб, які здійснюють відбір еліти, канали і система просування по кар’єрним сходам. Значний вплив на формування якісного складу еліти, результативність та професіональну компетентність еліти надають системи рекрутування. За допомогою таких систем визначають хто і яким чином здійснює відбір, які повинні бути критерії та порядок відбору. Що ж стосується саме поняття каналів інкорпорації – це різні шляхи за допомогою яких особа просувається до поставленої цілі та вершини політичної ієрархії. Універсальними каналами інкорпорації політичної еліти для всіх країн є ті соціально-політичні інститути, які дають можливість людям досягти влади. До таких каналі рекрутування еліт відносять: державний апарат, політичні партії, органи місцевого самоврядування, неурядові організації, армія, бізнес, церква і навколо церковні релігійні організації, система освіти. Переваги зазначених каналів інкорпорації зумовлені особливостями політичного режиму, історичними традиціями в тій чи іншій країні. Розглянувши особливості функціонування каналів політичної еліти у перехідних суспільствах, слід зазначити, що характерною рисою таких суспільств є кардинальні зміни соціально-політичних норм і суспільних цінностей. Суттєво це для політичної еліти, оскільки зміна політичного режиму, в якій би формі вона не відбулася – революційній чи еволюційній, завжди супроводжується змінами у процесах функціонування каналів інкорпорації політичної еліти. Аналізуючи ефективність функціонування каналів інкорпорації політичної еліти України, можна стверджувати про трансформацію політичних партій, як основного каналу. Таким чином, слід наголосити на тому, що канали рекрутування політичної еліти на протязі всіх етапів то розширювалася, то звужувалася. Це залежало від того, яка політична еліта знаходилася при владі, і які мала ідеологічні погляди. Громадяни України мають можливість увійти до складу політичної еліти регіонального рівня шляхом призначення на конкурсній основі, або й без неї. Таким чином, відбір політичної еліти через систему органів державної служби є ефективним для кандидатів які отримання бажають отримати посаду до регіональних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Також, як вже зазначалось, крім політичних партій, органів державної служби каналом входу до політичної еліти можуть буди громадські організації, які пройшли також значний шлях від початку 90-тих рр. і по сьогодення. Спостерігаючи за останніми подіями які відбулися на політичній арені в Україні, бачимо, що зросло значення “третього сектора” у формуванні політичної еліти.

1 Ашин Г.К. Основы элитологии. Курс лекций. Выпуск I. - Алматы, 1996.

2 Крыштановская О. В. Формирование региональной элиты: принципы и механизмы / О. В. Крыштановская // Социс. - 2003. - № 11. - С. 3-11.

3 Грановский С.А. Прикладная политология: Учебное пособие. М., 2004. С.77-79

4 Ашин Г.К., Понеделков А.В., Игнатов В.Г., Старостин А.М. Основы политической элитологии. М., 1999, с. 216

5 Ашин Г.К. Основы элитологии. Курс лекций. Выпуск I. - Алматы, 1996.

6 Криштановськая О.В. Формирование регіональной элиты: принципы и механизмы / О.В. Криштановськая // Социс. – 2003. №11. – с 3–11.

7 Каналы и системы рекрутирования политической элиты [Електронний ресурс] // Political Candidate For Greatness. – Режим доступу: http://the41stvote.org/politologija/58-kanaly-i-sistemy-rekrutirovanija-politicheskoj-jelity.html;

8 Ашин Г., Охотский Е. Курс элитологии. – М.: ЗАО "Спортакадемпресс", 1999.

9 . Українське суспільство на порозі третього тисячоліття.: Кол.монографія / За ред.М.Шульги – К.: Ін-т соціології НАН України, 1999.

10 Ашин Г. Смена элит // Общественные науки и современность. – 1995. – № 1.

11 Ашин Г. Формы рекрутирования политических элит // ОНС. – 1998. – № 3.

12 Рагозин Н.П. Развитие партийной системы Украины / Н.П. Рагозин // Полис. - 2004. - № 1.

- С.89-100.

13 Официальный сайт Центральной выборочной комиссии Украины. – Режим доступа: http://www.cvk.gov.ua/.

14 Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” № 2493-ІІІ від7 червня 2001 року // ВВР України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.

15 Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок проведення конкурсу при прийнятті осіб на роботу до органів державної виконавчої влади” від 20 грудня 1993 р. № 1047 // Зібрання постанов Уряду України. – 1994. – № 4. – Ст. 101

16 Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування” № 2493-ІІІ від 7 червня 2001 року // ВВР України. – 2001. – № 33. – Ст. 175.

17 Калініченко М. Влада громадянського суспільства: Монографія. – Суми: ВТД«Університетська книга», 2006. – 175 с

18 Лациба М.В. Громадські організації на виборах. – К.: УНЦПД, 2004. – 56 с.

19 Кіндратець О. Нові форми взаємодії держави і громадянського суспільства // Людина і політика. – 2004. – №1. – С. 42 – 48.