Розділ 2 ефективність функціонування каналів інкорпорації політичної еліти україни

2.1. Трансформація політичних партій як основного каналу інкорпорації політичної еліти в Україні.

На початку 1990 – х рр.. перед українським суспільством з’явилася проблема формування національної еліти у зв′язку з розпадом колишнього радянського союзу. У процесі трансформації політична еліта України змінювалася як структурно, так і функціонально. Така фрагментація еліти призвела до того, що практично жодна з суб – елітних груп не мала групової самосвідомості. Кожна частина еліти намагалася впливати на владний центр і стати самостійним центром впливу у сфері своїх повноважень, визначених законом. Ті ж групи еліти, які не мали інституційного політичного статусу, а саме до таких груп треба віднести бізнес – еліту, не могли використовувати не підконтрольну їм управлінську функцію, тому у зв’язку яз цим їм доводилося діяти не легітимно. У сучасний період бізнес – еліта проникала у владу настільки глибоко, що стала її стратегічної групою. Крім можливості лобіювати свої інтереси, фінансуючи діяльність політиків, спонсоруючи політичні проекти, бізнес – еліта безпосередньо впливає на вирішення стратегічних питань розвитку держави та суспільства. Усі форми участі бізнес – еліти в політиці України зводяться до наступних: особиста й відкрита участь представників бізнес – структур у виборах; ініціювання створення політичних партій і громадських рухів, та їх подальше спонсорування; здійснення впливу на процес прийняття політичних рішень шляхом підкупу чиновників і розвитком цілої мережі “своїх людей у владі”; купівля посад у структурах виконавчої влади. В останнє десятиріччя найбільш розповсюдженим способом залучення бізнес – еліти до лав політичної еліти стало створення політичних партій як основного каналу рекрутування. Тому нікого вже не дивує інформація, яка час від часу розповсюджується в ЗМІ, наприклад, що А.Яценюк очолить новий політичний проект на гроші Р.Ахметова¹ . Передумови для рекрутування в політичну еліту бізнесового сегменту еліти були закладені ще у “Законі про вибори народних депутатів України” (прийнятий 25 вересня 1997 р.) [2], на основі якого проводилися парламентські вибори 1998 р. та 2002 р. У ньому взагалі не була врегульована проблема майнових внесків для проведення передвиборчих кампаній, що створювало легальні умови для фінансування партій представниками впливових бізнесових груп. Так існує безпосередня залежність між системою фінансування політичних партії, її організаційною структурою та рекрутуванням політичної еліти. Нелегітимна система фінансування партії логічно призводить до недемократичного характеру її внутрішньої організації, висунення у партійне керівництво людей, які є членами бізнес–еліти і прагнуть через партію потрапити до політичної еліти. Таким чином, через політичні інститути відбувається зрощення бізнесу та політики і як результат, формується олігархічна система. Кардинальні зміни відбулися в партійній приналежності політичної еліти 1994 р. У попередньому парламенті політичні партії входило менше чверті депутатів , а в парламенті скликання 1994 р. – близько половини. Діючий механізм фінансування партій дав змогу приховувати справжніх партійних спонсорів, що невиправдано збільшило залежність партій від приватного капіталу. Даний аспект беззаперечно спрацював на користь партій кланово-групового і бізнес – політичного походження. Процес формування бізнес – елітою своїх власних партій розпочався ще у 1998 р. Так, до Верховну Раду ІІІ скликання було рекрутовано цілу низку депутатських об’єднань: СДПУ(о), “Відродження регіонів”, Трудову Україну, “Батьківщину”, частково ПЗП і НДП, які було засновано на спільності політичних, економічно-корпоративних інтересів бізнес-еліти. Поступово специфічною рисою української політичної еліти стало масштабне рекрутування представників впливових бізнес структур до парламенту. Тобто, вони не тільки створювали політичні партії заради лобіювання власних інтересів (за класичним сценарієм), а й самі забезпечили собі місце в прохідній частині списку. До парламенту 1998 року було обрано вже 185 підприємців, що склало 41% від загальної кількості депутатів. До цього числа слід додати приблизно 12 – 15% замаскованих бізнесменів, які управляють фірмами через підставних осіб. При цьому 150 підприємців пройшли до парламенту, здобувши перемогу в мажоритарних округах. Аналіз партійних списків дозволяє зробити висновок, що найбільша кількість бізнесменів пройшла за списком Партії зелених, в якому 16 з 19 місць отримали бізнесмени. Таким чином, загальна чисельність бізнесменів у Верховній Раді скликання 1998 року склали близько 55% [3, c. 16]. В період з 2002 – 2006 рр. спостерігаються кілька важливих моментів, які в свою чергу відображають процес трансформації політичної еліти України. Одним із основних таких моментів, були підсумки парламентських виборів 2002 р.. які продемонстрували тенденцію зменшення електоральної ваги ідеологічних партій :два найбільш великих виборчих блоки “За єдину Україну” і “Наша Україна” поділили між собою 48 % депутатських мандатів, і ще 42 % мандатів дісталися безпартійним депутатам¹². Важливо зазначити те, що напередодні виборів президента України в 2004 р. розгорівся міжрегіональний конфлікт елітних груп за вплив на центр, який завершився так званою “помаранчєвою революцією”. В результаті цієї революції відбулися заміни однієї елітної групи на іншу у вищих ешелонах влади. До влади прийшла опозиція чолі з В. Ющенко. Всередині правлячих еліт досить швидко виявилися лінії конфліктних розломів, особливо масштабним виявився між Президентом В. Ющенко і Прем’єр – міністром Ю. Тимошенко. Так за багатьма свідченнями, в процесі формування виборчих списків у 2006 – 2007 рр. внутрішньопартійна демократія фактично не діяла. Відбір кандидатів у депутати та їх місце у виборчому списку визначало вузьке коло керівників та інвесторів кожної політичної сили. Головними критеріями при відборі були не професійні якості, що є необхідною умовою для ефективної законодавчої роботи, і навіть не активна робота на партію, а особиста відданість одному з лідерів (чи інвестору) партії або вагомий внесок у партійну касу (в обмін на місце у прохідній частині виборчого списку). І тому не дивно, що серед депутатів, які були обрані 2006 р. та 2007 р. знову виявилось чимало олігархів, а також чимало колишніх секретарок, водіїв і помічників народних депутатів. Так у рейтингу 130 найбагатших людей України, який був опублікований журналом “Фокус” у лютому 2008 р., опинилося 23 депутати Верховної Ради VІ скликання. У цьому списку фігурували 14 представників Партії Регіонів (Р.Ахметов, Б.Колесніков, брати Клюєви, В.Богуслаєв, В.Ландик, В.Горбаль, Л.Клімов, Г.Скударь, В.Хмельнтцький, А.Деркач, М.Янковський, О.Савчук, Д.Святаш), 7 представників БЮТ (К.Жеваго, Сергій і Олександр Буряки, Т.Васадзе, О.Фельдман, Н.Королівська, А.Веренський), 2 представники НУНС (О.Слободян, Д.Жванія) [4]. Відбувається спотворення ролі політичних партій – як у реальному політичному процесі, так і у масовій свідомості громадян. Така ситуація партійного будівництва в державі дає можливість бізнес – еліти перетворюватися на політичну еліту, використовуючи політичні партії в своїх цілях. Цікавим є той факт, що в 2012 році вибори до парламенту проходили на пропорційній основі. Саме пропорційна система виборів до парламенту і місцевих Рад сприяла розширенню каналів інкорпорації політичної еліти. Завдяки цьому новому для України каналу інкорпорації еліти до складу центральних і регіональних владних еліт увійшла невелика кількість представників з не елітних верств суспільства.

Цей етап зумовлений тим, що правляча Партія регіонів, незважаючи на цільову установку – активне використання адміністративного ресурсу та змішану систему виборів їй не вдалося набрати в парламенті навіть проста більшість.

За неї віддали голоси 30 % голосів виборців, за Об'єднану опозиція ″ Батьківщина″ за яку проголосувало 25,54 %. У той же час чимала кількість громадян проголосувала за ″нові″ – партію «Удар» Віталія Кличка і партію ″Свобода″ 13,96 % і 10,44 %. Ще 13,18 % голосів було віддано за Комуністичну партію України¹³ .

На сьогодні в парламенті політичні сили розстановлені у новообраній Верховній Раді така, що жодна не має більшості. Це на тлі незадовільного стану в українській економіці робить ситуацію в парламенті і в цілому в суспільстві нестабільною і небезпечною. Таким чином, підводячи підсумки, слід зазначити: по – перше рекрутування бізнес – еліти в політичну еліту України мало дуже суперечливі наслідки. З одного боку, відбулось посилення увага до економічної проблематики, почали застосовуватися нові управлінські підходи, більш відповідні ринковим умовам. По – другу, з іншого – владні повноваження все частіше використовуються для лобіювання бізнес інтересів, Верховна Рада України все більшою мірою перетворювалася в елітний бізнес – політичний клуб.

Слід наголосити й на тому, що канали рекрутування політичної еліти на протязі всіх етапів то розширювалася, то звужувалася. Це залежало від того, яка політична еліта знаходилася при владі, і які мала ідеологічні погляди