9. Соціально-економічний розвиток Київської Русі.

Суспільство Київської Русі поділялося на три основні групи: вільні люди, напіввільні та невільні. До верхівки вільних людей належали бояри, купці (які поділялися на власне купців — тих, хто торгує, і гостів, — тих, хто вів закордонну торгівлю). Міська еліта називалася «старці градські», «нарочиті мужі». З прийняттям християнства з'явилася така соціальна верства, як духівництво. Основну групу вільних складали так звані «люди» або «чернь». Юридично всі вони були вільні, рівноправні з боярами, але фактично залежали від останніх. До цієї верстви належали ремісники, дрібні торговці. Нижчу групу вільного населення становили селяни — смерди. Разом з сім'єю смерд господарював на своїй земельній ділянці, яку надавав йому князь за виконання певних служб і сплату данини. Смерди відбували військову повинність з власною зброєю та кіньми. До напіввільних людей належали закупи — селяни, що були залежними від того, хто дав їм «купу» — позичку. Вони тимчасово втратили волю, але могли знову її здобути. Рядовичі — селяни, які уклали з феодалом «ряд» — договір на виконання певних робіт. Прагнучи закріпити за собою закупів, землевласники вимагали від них «купу» — у збільшеному розмірі. За злочин закупа відповідав його господар. Ще одна особлива соціальна верства — ізгої — люди, які ви були з тієї групи, до якої належали, але не вступили до іншої. Ізгої були двох видів: вільні і залежні. Різниця у становищі за лежала від того, з якого стану люди потрапили в ізгої. До них належали звільнені холопи, збанкрутілі купці, сини священиків, що не навчилися грамоти. Невільні люди називалися челяддю або холопами. Джерелами холопства були: народження від холопів, полон на війні, шлюб з холопкою, продаж збанкрутілого купця, втеча закупа. Холоп міг стати вільним, якщо викупляв себе на волю або якщо пан звільняв його. Він був позбавлений усіх прав і закон трактував його нарівні з худобою. Жінки в Київській Русі користувались значною свободою і незалежністю як у правовому, так і в соціальному плані. Але в цілому давньоруський рід належав до патріархального типу. Життя жінки оцінювалося у два рази дешевше, ніж життя чоловіка з тієї ж соціальної групи. Домінуючою тенденцією в соціально-економічних процесах був розвиток феодально-кріпосницьких відносин — зростання феодального землеволодіння і феодальної залежності селян. При феодалізмі земля, яка знаходилась у її власників, була основним засобом виробництва. Власність на неї створювала економічний базис для отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. За користування землею селянин повинен був певний час працювати у господарстві феодала або віддавати йому частину продуктів, одержаних з власного господарства, чи сплатити грошовий податок. Велику роль у цьому відігравав позаекономічний примус, оскільки феодал мав над населенням фактично необмежену владу. У цей період було три основні джерела державних доходів: прямі податки, доходи від суду та штрафи із злочинців за здійснені злочини, а також мито і податки на торгівлю. Смерди поступово втрачають господарську самостійність і особисту свободу. Пануючою формою феодального землеволодіння була вотчина, або помістя. Вона поділялася на доменіальні землі, якими користувався безпосередньо феодал, і селянські. Господарським, адміністративним і військовим центром вотчини був феодальний замок, який мав назву двір. У добу раннього феодалізму основною формою експлуатації селян була данина (полюддя або повоз). Данина збиралася в несільськогосподарських районах з кожного «диму» (тобто печі), а в сільськогосподарських — з кожного землеробського знаряддя (рала чи плуга). Великі міста були звільнені від сплати прямих податків. У подальшому звільнення від податків мало соціальний характер: люди з вищих і середніх кланів не платили данини. Селяни, крім того, виконували також ряд повинностей: давали підводи, будували дороги, фортеці. З розвитком феодальних відносин данина почала перетворюватись на феодальну ренту — економічну реалізацію земельної власності. Були три види ренти: відробіткова, натуральна, грошова. Переважала натуральна рента — оброк. Економічною основою селянського господарства був двір — дим. Розмір індивідуального селянського землекористування дорівнював у середньому одному «плугу», що був одиницею оподаткування і становив близько 15 га землі. 10-15 димів об'єднувалися у дворища. Провідною галуззю економіки залишалося землеробство, яке поділялося на рільництво, городництво і садівництво. Середня врожайність зернових досягала 8 ц з га. З овочів найдавніше культивували капусту, а також часник, цибулю, ріпу. Широко го розвитку набуло садівництво — вирощували яблука, груші, сливи, вишні, черешні. Важливою галуззю було тваринництво. Основною робочою худобою були коні та бики. Велика увага приділялась мисливству, особливо добуванню хутра і бортництву (вилученню меду). Хутро, мед і віск у великих кількостях вивозилися за кордон і були дуже вигідним товаром. Високого рівня розвитку досягло ремесло. Налічувалося близько 60 різних ремісничих фахів. Провідними галузями були чорна металургія та обробка заліза. Найпоширенішими — дерев'яні ремесла (виготовлення возів, бочок, меблів). Одним з найстаріших ремесел була вичинка шкір і виробництво з них одягу та взуття. Високого рівня досягло ювелірне мистецтво. Серед інших ремесел відомі ткацтво, кравецтво, обробка льону, вовни, кістки, каменю. Великі успіхи були в будівельній справі — виготовлялася цегла, декоративні полив'яні плити, використовувалися граніт, мармур, шифер. У цілому господарство Київської Русі мало натуральний характер. Розвиток ремесел та підвищення продуктивності праці сприяли розширенню обміну, торгівлі, що покращувало забезпечення продуктами харчування, сировиною, ремісничими ви робами ті регіони, де вони не вироблялися. Внутрішня торгівля зосереджувалася у містах, де були «торги», «торговища». Тут мешкало 15% населення. У країні налічувалося 240 міст і селищ. Головним напрямком давньоруської зовнішньої торгівлі був східний (з Візантією, Кавказом, Близьким Сходом). Основною торговою артерією був Дніпро. Поступово відбувається переміщення торгових шляхів, більшого значення набуває торгівля з Західною Європою. Пріоритетними предметами імпорту були шовк, парча, посуд, вино, ювелірні вироби. У період феодальної роздробленості на зміну одному місту, яке централізувало зовнішню торгівлю всієї держави (Київ), прийшло декілька. З розвитком торгівлі в Київській державі формувалася грошова система.