Istoriya_Ukrayinskoyi_Literaturi_Tom_2

ББК 83.34УКР6я73

І— 90

Розповсюдження та тиражування без офіційного дозволу видавництва заборонено

Автори: В. Г.Дончик, С.М. Андрусш, Л.С.Бойко, К И . Волинський, С.С Гречанкж, І.М.Дзюба, М Г-Жулинський, Н. В.Зборовська, І.В.Зуб, М М Ільницький, С.С.Іванюк, Ю. І. Ковалів, М.Х. Коцюбинська, л і Кравченко, В. П. Моренець, Л. 3.Мороз, М. К.Наенко, Л.М.Новиченко, С Д. Павличко, Ф. П. Погребенник, Т. Ю. Салига, Г. М. Сивокінь,

М Ф <"•'<• пінці.кий, її. С. Соловей, М.П.Стрельбицький, А. О. Ткаченко,

ВІД РЕДКОЛЕГІЇ

"Другою частиною 2-ої книги завершується «Історія української літератури. XX століття» — навчальний посіб­ ник для студентів та викладачів вищих і середніх закладів України. В оглядових і портретних розділах цієї частини висвітлюються літературний процес 60—80-х років і певною мірою—художні явища найновішого часу, початку 90-х років XX століття.

Науково-творчі настанови авторів заключного тому ство­ реного ними «трикнижжя» залишаються ті самі: об'єктив­ ність і повнота, уникнення ідеологічно-кон'юнктурних акцентів і нашарувань, відродження й повернення в історію української літератури всього того, що раніше заборонялося й замовчувалося, перегляд з позицій історичної правди й відповідно до науково обгрунтованих критеріїв художнього доробку як тих митців, чий творчий і життєвий шлях зазна­ вав спотворень і фальсифікацій, Так і тих, чиї твори були «канонізовані» радянським літературознавством і правили за взірець «соцреалізму».

Крім оглядових розділів, присвячених поезії, прозі, дра­ матургії та критиці, в «Історії...» окремо подається картина розвитку сатири та гумору, публіцистики, а в цій частині 2-ї книги — і огляд дитячої літератури за 1910—1980-ті роки. На жаль, у посібнику немає спеціального розгляду творчості українських перекладачів; не простежуються окремо особли­ вості й еволюція жанрів роману, повісті, оповідання — хоча так чи інакше про це йдеться в наявних оглядових і портрет­ них розділах.

Створена колективом учених «Історія української літера­ тури. XX століття» — це перша спроба такого роду; написана на цілковито нових засадах, вона поєднує в собі якості нау­ кового дослідження та завдання навчального посібника і, сподіваємось, може бути грунтом для написання інших, до­ сконаліших праць з цього предмету.

Редколегія «Історії...», співробітники відділу української літератури XX століття (які є основою авторського колекти­ ву) вважають за свій моральний обов'язок скласти подяку видавництву «Либідь», що, попри всі відомі сьогоднішні ма-

теріальні скрути, доклало чимало зусиль, аби цей посібник побачив світ, а також рецензентам докторам філологічних наук П. П. Кононенку та А.Т\ Погрібному за їхні цінні по­ ради, літературознавцям українського зарубіжжя І. Фізеру, Ю. Шевельову, Г. Грабовичу, Л. Рудницькому (США), Я. Розумному, О. Ільницькому (Канада), Ю. Бойку-Блохину, І. Кошелівцеві, А.-Г. Горбач (Німеччина), М. Неврли (Сло­ ваччина) та іншим, які охоче відгукувалися на наші прохання й запити під час роботи над «Історією...», та тим авторам з інших установ і організацій, які згодилися взяти участь в її написанні.

У створенні цієї частини другої книги навчального посіб­ ника взяли участь: С. Андрусів (Ірина Вільде; Роман Іваничук; Володимир Дрозд); Л. Бойко (Публіцистика; Володи­ мир Яворівський); К. Волинський (Юрій Мушкетик); С. Гре- ч.ііікж (Борис Харчук); І.Дзюба (Павло Мовчан); В. ДонЧИК (Літературно-мистецьке життя. Художній процес; Павло ЗагребельНИЙ); М. Жулипський (Іван Чендей); Н. ЗборовсьКВ (Роман Андріяшик; Г.мма Андієвська); І. Зуб (Борис Олійник; Сатира і гумор. Олександр Ковінька. Микита Годоіі.ііині.). м. Ільницькии (Поезія. 60—70-ті роки); С. Іванюк (Віктор Близнець; Література для дітей. 1910—1980 рр); Ю. Ковалів (Василь Голобородько); М.Коцюбинська (Ва­ силі, (луг; Іван Світличний); Л.Кравченко (Літературно-ми- СТецЬке життя. Художній процес; Євген Гуцало; Валерій Шевчук; Юрій ІЦербак; Драматургія. Олексій Коломієць. Микола Зарудний. Василь Минко); В. Моренець (Поезія. 80—90-ті роки; Дмитро Павличко; Микола Вінграновський; Леонід Талалай; Нью-Йоркська група та інші поети українського зарубіжжя. Богдан Рубчак. Юрій Тарнавський. Богдан Бойчук); Л. Мороз (Григір Тютюнник); М. Наєнко (Олесь Гончар; Літературознавство і критика); Л. Новиченко (Творчість поетів старших поколінь: основні лінії еволюції; Володимир Базилевський); С. Павличко (Олег Зуєвський); Ф. Погребенник (Остап Тарнавський); Т. Салига (Василь Бар­ ка) ; Г. Сивокінь (Василь Земляк); М. Слабошпицький (Ліна Костенко; Борис Нечерда; Роман Федорів); Е. Соловей (Ва­ силь Мисик; Ігор Калинець); М. Стрельбицький (Володимир Забаштанський); А. Ткаченко (Андрій Малишко; Василь Симоненко; Іван Драч; Іван Світличний); Є. Шарова (Ірина Жиленко)*; О. Шпильова (Леонід Первомайський), Г. Штонь (Проза; Михайло Стельмах; Григорій Тютюнник; Анатолій Дімаров; Віктор Міняйло).

Цілком свідомі, що за теперішніх скрутних обставин не­ легко було досягти необхідної довершеності, за що просимо пробачення в наших читачів і обіцяємо врахувати всі заува­ ження й побажання в наступних виданнях нашої праці.

ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ. ХУДОЖНІЙ ПРОЦЕС.

60—90-ті роки

;

Величезні зміни, пережиті Україною в 60—80-х роках, наклали помітний відбиток на художній процес, різко й не­ одноразово змінюючи соціальні передумови його розвитку. Тоталітарні негації не знищили, та й не могли знищити осердя літератури, її гуманістичний потенціал, співмірний з духовністю народу. Шляхи мистецького самовираження нації більш чи менш складні за будь-якої епохи, але мистец­ тво існує, доки існує народ.

Загальне пожвавлення літературного, мистецького, нау­ кового життя в Україні, звично пов'язуване лише з «хрущовською відлигою», насправді є відгомоном глобальних зрушень у політичному, соціальному, культурно-мистецькому прогресі людства: саме ці роки позначені рішучою бороть­ бою за соціальну справедливість, права людини в різних країнах, крахом колоніальної системи, виникненням опору в «соціалістичному таборі» (угорські, чехословацькі події), студентськими заворушеннями, рухом «сердитих молодих людей», появою нових мистецьких форм, що заперечували традиційну культуру й активно революціонізували мистець­ ке життя (поширення рок- і поп-музики, жанру «антироману», театру абсурду та інших авангардних напрямів у всіх без винятку видах мистецтв тощо).

Хроніка літературно-мистецького процесу 60—80-х років засвідчує строкатість і нерівність розвитку української куль­ тури, а водночас і її невід'ємність од загальнолюдської ку­ льтурної спільноти.

Наприкінці 50-х років в Україні засновано нові видан­ ня: журнали «Прапор» (1956), «Радянське літературознав­ ство» (1956), «Народна творчість і етнографія» (1957), «Всесвіт» (1958), газету «Друг читача» (1960), цього ж ро­ ку вийшов 1-й том «Української радянської енциклопедії» (УРЕ). Постановою Ради Міністрів УРСР від 20.У.1961 р. запроваджено Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка. 1962 р. «Літературну газету» перейменовано на «Літератур­ ну Україну», це видання помітно змінило своє обличчя.

Великі письменницькі зібрання (IV з'їзд письменників, 1959, III пленум правління СПУ, 1960) прикметні поворотом до відживлення національних джерел, заблокованих у попе­ редні десятиліття. Одним із найпомітніших наслідків цього процесу було повернення читачеві значної частини худо­ жньої спадщини В. Бобинського, Д. Бузька, О. Близька, В. Гжицького, І. Дніпровського, О. Досвітнього, М. ДрайХмари, В. Еллана, Г. Епіка, П. Капельгородського, Я. Качу­ ри, Г. Косинки, Г. Коцюби, М. Куліша, Я- Мамонтова, О. Слісцренка, С. Тудора, В. Чумака та ін. Реабілітовано М. ЙогаНССна, В. Підмогильного, Є. Плужника.М. Семенка, В. СвідЗинського, Б. Вражливого, П. Филиповича, М. Філянського,

ІШкурупія та ін., хоч їхні твори, як і раніше, не видавалися. «БІЛІ плями» культури заповнювалися вибірково, а по­

відлигу» змінили брежневсько-сусловські заморозки. 1965 р. нже почалися ноні арешти. Засуджено І. Світличного, Є. Сверстюка, Ю. Бадзя, І. Калинця, В. Стуса, В. Захарченка, О. Різниченка, Т. Мельничука, В. Рубана, В. Марченка, О. Бердника та ін.

Під прес цензури потрапляють «Собор» О. Гончара,

«Турецький міст» Р. Федоріва, «Неопалима купина» С. Плачинди й Ю. Колісниченка, «Меч Арея» І. Білика та ін. Відлу­ чені од активної творчості Б. Антоненко-Давидович, М. Лукаш, Г. Кочур, Михайлина Коцюбинська, С. Колесник, В. Голобородько, В. Іванисенко. Понад 15 років минуло між третьою і четвертою книжками Ліни Костенко, десяти­ ліття — між книжками 60-х і 70-х років Вал. Шевчука. 20 років не з'являвся на екранах фільм Ю. Іллєнка, постав­ лений за кіноповістю І. Драча «Криниця для спраглих». Скоєно політичні вбивства талановитої художниці Алли Горської, видатного композитора В. Івасюка. Постійно три­ вала критика тих чи інших творів за відступи од соцреалізму («Гетьманівна» В. Мисика, «Гранослов» Д. Павличка, «На-

бережна, . 12» Вал. Шевчука, оповідання Гр. Тютюнника, романи Б, Харчука).

Утім, нетривале послаблення режимного тиску в першій половині60-х, років призвело до загального позитивного зрушення в культурному житті України. Добре зазвучали твори українського мистецтва у загальносоюзному кон­ тексті. Ленінських премій удостоюються О. Довженко за «Доему про море» (1959), М. Рильський за книжки «Троян­ ди й виноград» і «Далекі небосхили» (1960), М. Стельмах за трилогію «Велика рідня», «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль» (1961), О. Гончар за роман «Тронка» (1964).

Присуджено перші Шевченківські премії: П. Тичині за вибрані твори в 3-х томах (1962), О. Гончару за роман «Лю­ дина і зброя» (1962), В. Сосюрі за збірки «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» (1963), Г. Тютюннику за ро­ ман «Вир» (1964), Ірині Вільде за трилогію «Сестри Річинські» (1965), М. Бажану за поему «Політ крізь бурю» (1965). Помітною подією стала поява кількох художніх творів, присвячених Т. Шевченкові, передусім роману «В сте­ пу безкраїм за Уралом» (1964) Зінаїди Тулуб — письмен­ ниці, яка ще в 30-х роках внесла нове дихання в історичну прозу своїм романом-епопеєю «Людолови» і лише 1956 р. реа­ білітована після тривалих репресій і заслання.

Широко відзначалося 150-річчяТ. Шевченка (об'єднаний пленум правлінь СП СРСР і України, відкриття пам'ятни­ ка Т. Шевченкові в Москві), як і ювілеї інших українських письменників та митців (деякі —- за рішенням Всесвітньої Ради Миру), зокрема, 100-річчя І. Франка (1956), 50-річчя з дня смерті Лесі Українки (1963), 100-річчя Ольги Кобилянської (1963), 100-річчя М.Коцюбинського (1964) та ін. З нагоди ювілею І. Франка у Львові відкрито пам'ятник поетові (1964).

Частішають Декади й Тижні української літератури та мистецтва в інших республіках і різних національних літера­ тур в Україні. Вони мали передусім пропагандистську спря­ мованість (ідеї «дружби народів», «інтернаціоналізму», «взаємозближення» і т. ін.), але об'єктивно сприяли обміну духовними скарбами, мали свій вплив на інтенсифікацію творчого процесу в різних культурах. Ще більшою мірою пожвавлювало мистецьке життя повернення багатьох репре­ сованих імен у російську та інші національні літератури, видання творів Хемінгуея, Белля, Ремарка, Камю, Кафки та ін.

60-ті роки — час виникнення нових продуктивних тен­ денцій у літературному процесі, піднесення загального ідей­ но-художнього, інтелектуально-філософського рівня в мис-

тецтві, час творчого оновлення, «третього цвітіння» старших майстрів пера (М. Рильського, П. Тичини, М. Бажана, В. Сосюри, Л. Первомайського, В. Мисика, А. Малишка, І. Муратова), приходу нової хвилі в поезії, прозі, критиці. Дебю­ тантів широко представляє «Літературна Україна»; почина­ ючи з 1961 р. відводяться цілі «полоси» М. Вінграновському («З книги першої, ще не виданої», 7.ІУ.1961), В. Коротичу («Вірші лікаря Коротича», 5.У.1961), М. Сингаївському («Чотири сторони світу», 3.VI.1961), Є. Гуцалу і Ю. Щерба-

тенко (26.1.1962). У «Літературній Україні», «Зміні» («Ра­ нок»), «Дніпрі», «Молоді України», інших виданнях висту-

і КРИТЕРІЯМИ ПІДВИШеНОІ ВИМОГЛИВОСТІ, протистояли вульгар­ ному СОЦІОЛОІ і іму.

ПОЗИТИВНІ ГЄНДЄНЦІЇ її Літературі ('ЯВЛЯЛИСЯ В КОНТЄКСТІ

іагальномистецьких ірушень. На 60-ті роки припадає становлення українського поетичного кінематографа — і в по­

І.Миколайчука та ін.). Традиції О.Довженка, І. Савченка,

І.Кавалерідзе розвивають Т. Левчук, В. Денисенко, Г. Кохан та ін. У жанрі комедійного кіно В. Іванов знімає фільм «За двома зайцями».

Прихід нових сил і творче відсвіження старших помітні і в інших жанрах мистецтва. Поряд із композиторами, які розвивають класичні традиції української музики (Л. Ревуцький, П. Козицький, Г. Верьовка, М. Колесса^ А. Кос-Ана- тольський, А. Штогаренко, Г. Майборода, П. Майборода, К. Данькевич, Ю. Мейтус, В. Кирейко, М. Вериківський та ін.), плідно працюють носії нових музичних ідей (В. Сильвестров, Л. Грабовський, В. Губа, Є. Станкович, В. Загорцев, М. Скорик, Леся Дичко та ін.). Значних змін зазнає ест­ радна музика (творчість О. Білаша, В. Івасюка, М. Скорика та ін.), здобуває широку популярність майстерність оперних співаків (Б. Гмиря, Лариса Руденко, Д. Гнатюк, Ю. Гуляєв, Белла Руденко, А. Мокренко, А. Солов'яненко, А. Кочерга, Діана Петриненко, Євгенія Мірошниченко та ін.), драматич­ них акторів (Г.Юра, Д. Мілютенко, Наталя Ужвій та ін.),

естрадних виконавців (Софія Ротару, В. Зінкевич, Н. Яремчук та ін.), творчих колективів («Смерічка», «Кобза», «Світязь» та ін.). Дедалі помітніше заявляє про себе сучас­ на українська пісня (поети-піснярі М. Ткач, М. Сингаївський, В. Кришенко, С. Пушик).

Образотворче мистецтво, починаючи з 60-х років, працює на злам стереотипів епохи сталінізму, в багатьох жанрах розвиваючи найрізноманітніші тенденції: від реалістичної школи до найлівіших авангардних спрямувань (М. Дерегус, М.Тлушенко, М. Божій, Й. Бокшай, В. Кушнір, О. Шовкуненко, С. Шишко, В. Патик, В. Касіян, Г. Якутович, О. Губарєв, І. їжакевич, А. Петрицький, Т. Яблонська, І. Філонов, А. Базилевич та ін.).

70-ті роки одержали назву «застійних часів». Для української культури цей період вельми несприятливий, хоч і не зовсім однорідний: перша його половина прикметна знач­ но дужчим ідеологічним пресингом, який поступово слабшав до наступного десятиліття.

Однією з ідеологічних домінант, що внесла найбільше спотворень у культурне буття народу, була вперто впровад­ жувана теза про єднання, зближення, злиття народів усіх республік СРСР і утворення «нової історичної спільності» — радянського народу. Саме слово «національний» (не кажучи вже «український») стало підозрілим, замість «українці», «Україна» послідовно вживалося «трудящі УРСР». Під пи­ льним наглядом раптом опинилися перекладачі художніх творів українською мовою, в їхній праці, спрямованій на розвиток і збагачення рідної мови, вишукувалися прояви «штучної українізації текстів», «мовної відрубності», зумисного «відриву від російської мови» тощо.

Темі зближення народів, «радянському патріотизму» при­ свячувалися незліченні статті, громадські акції, видавалися збірники «Література дружби та єднання» (1972), «Літера­ тура правди і прогресу» (1974), «Взаємозбагачення і збли­ ження літератур народів СРСР» (1977), «Братерство на­ родів— братерство літератур» (1979), «Будівник комуніз­ му — герой багатонаціональної радянської літератури» (1980) та ін. Національна специфіка літератури послідовно нівелювалася, що не могло не призвести до ряду негативних наслідків: притлумлення інтересу до національної історії, зок­ рема відчутне послаблення позицій історичної прози, над ав­ торами якої часто зависало звинувачення в «антиісторизмі», «ідеалізації старовини» (Р. Іваничук, Р. Федорів, Р. Іванченко, І. Білик), відсування на далеку культурну периферію традиційної народознавчої проблематики, сільської теми то­ що.

У культурному житті під тиском партійного диктату різко окреслились два офіціозні полюси: позитив і негатив. Пер­ ший мав невелике коло «магістральних тем», сформульова­ них у ряді партійних постанов та «основоположних» статтях вищих літературних сановників. Показова тут стаття М. Шамоти «За конкретно-історичне зображення життя в літера­ турі», надрукована в «Комуністі України» (1972); у ній знайдемо перелік не лише проскрибованих імен, творів, ай тем та проблем. З неї починається остаточна, фронтальна війна проти будь-якого «свободомислія» в літературі, яка по­ трапляла в цілковиту залежність від приписів послідовно ви­ творюваного системою «соціалістичного реалізму».

Одна з помітних тодішніх кампаній розпочалася 1970 ро­ ку и Харкові VI розширеним (і «настановчим») пленумом

ііі ібгоіюренИЯ НВ пріоритетні теми, зокрема, конферен­ ції! «( оціаліСТИЧНИЙ спосіб ЖИТТЯ і радянська література», проведена < -11-V та ІНСТИТУТОМ літератури до п'ятої річниці постанови ЦК КПРС «Про літературно-художню критику» (1972). За її матеріалами в 1977 р. вийшов збірник «Соціа­ лістичний спосіб життя і література». У розвиток теми 1978 р. Інститут літератури разом зі Спілкою письменників проводить наступну конференцію — «Конституційні гарантії свободи творчості в СРСР і сучасна радянська література», що наступного року також увінчалася відповідним збірни­ ком («Питання соціалістичного реалізму», 4-й вип.).

На іншому, негативному полюсі — не менш активно нагні­ талася напруга «контрпропаганди», розвінчування ворожо­ го й антигуманного «буржуазного способу життя», породжу­ ючи безліч статей на цю тему, збірники на зразок «Проти фальшивих концепцій», «В чаду фальшивих ідей» (1974), «Антигуманізм новітніх фальсифікаторів» (1976), щорічний львівський збірник «Пост Ярослава Галана» тощо; в гума­ нітарних академічних інституціях така тематика неодмінно планувалася й нав'язувалась ученим.

Коло «магістральних тем» було порівняно невеликим, до них входили ще розкриття досягнень НТР, тема інтернаціо­ налізму, «ленінська тема», «міська тема» тощо. Вихід за їхні

рамки, відхилення од «генеральної лінії» нерідко переводили митців до когорти проскрибованих. У цей час активно функ­ ціонують «чорні списки», в яких фігурують імена допущених і недопущених до ефіру, екрану, преси, відбуваються виклю­ чення з партії, пониження в посадах і звільнення з роботи, «тихі репресії» (Л. Махновець, Михайлина Коцюбинська, Б. Антоненко-Давидович, Г. Аврахов, В. Іванисенко, С. Колесник, М. Сиваченко та ін.). Затим котиться нова хвиля арештів, зокрема й повторних; друкуються «покаянні листи» критикованих. Під завісу цього безчасів'я покінчили життя самогубством Гр. Тютюнник (1980), В. Близнець (1981).

Між цими двома стулками ідеологічного пресу, «пропа­ гандою» і «контрпропагандою», література й мистецтво за­ знавали непоправних втрат. Проте поряд із творами кон'юн­ ктурними, вимушеними, нерідко й у доробку одного митця траплялися речі, які не вкладалися в соцреалістичні припи­ си, порушували канони. Такі твори найчастіше лишалися невідомими культурній громадськості, а деякі з них — і досі в тіні, як то сталося з багатьма операми В. Губаренка, «Ятранськими іграми» (1978) І. Шамо, фолькоперами Є. Станковича «Цвіт папороті» (1979) та В. Зубицького «Чумацький шлях» (1983). Багатьох прикростей від офіційних мистець­ ких «кваліфікаторів» зазнали композитори, які працювали в нетрадиційній стилістиці (В. Сильвестров. В. Губа, В. Бібік, В. Загорцев та ін.), художники — особливо «буржуазного» авангардного спрямування (О. Дубовик, В. Пасівенко,

К.Саченко, О. Івахненко та ін.).

У70-ті роки з великими труднощами пробиває собі шлях

утеорії й практиці українського мистецтва довго проголо­ шувана «ворожою» художня умовність, розкута асоціа­ тивність, абстрактна образність. Важко й не завжди безкар­ но давалися навіть незначні прориви за межі регламентова­ них проблем, не легше відшукувалися й естетичні вартості. всередині їхніх рамок. Проте такі виходи були.

Протягом 70—80-х років друкуються 11 томів «Словника

давництві «Дніпро», щомісячну серію «Романи й повісті» («Дніпро»), збірники «Література і сучасність», «Проблеми. Жанри. Майстерність» («Радянський письменник»), «Літе­ ратура. Діти. Час» («Веселка»).

Непоодинокі прориви у світ правдивих мистецьких варто­ стей траплялися й у красному письменстві. Виходять пое­ тичні збірки Д. Павличка «Сонети подільської осені» (1973), «Сонети» (\978), Ліни Костенко «Над берегами вічної ріки» , (1977), історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979),

В. Міняйла, «Циклон» (1970) і «Бригантина» (1972) О. Гон-

. чара, «Місяць над майданом» (1971) та «Хліб насущний»

Серйозні набутки в 60—80-ті роки має численний корпус українських перекладачів, серед яких передусім слід назвати таких визначних майстрів перекладацького мистецтва, як

і 1.1 ні вперше видані українською мовою «Іліада» та «Одіс-

і. Пруса, Шолом Алейхема, Б. Хемінгуея; серійні видання «Вершини світового письменства», «Перлини світової ліри­ ки», «Зарубіжна новела» тощо. Плідною була діяльність гаких активних перекладачів з різних мов, як Ірина Стешенко, С. Сакидон, О. Кундзіч, С. Ковганюк, Д. Бобир, М. Шумило, Ф. Гавриш, М. Пінчевський, А. Лисенко. З кількох мов успішно перекладають Ю. Лісняк, Д. Паламарчук, А. Перепадя, Ольга Сенюк, В. Гримич, П. Соколовський, В. Шовкун, І. Дзюб, О. Мокровольський, О. Синиченко, Г. Халимоненко.

В Україні видаються переклади з багатьох давніх і су­ часних мов Заходу й Сходу: давньогрецької й латинської (Й. Кобів, А. Содомора, В. Стрільців, Ю. Цимбалюк), ан­ глійської (О. Терех, В. Митрофанов, Р. Доценко, Марія Габлевич, Соломія Павличко, В. Діброва), французької (В. Коптілов, Тамара Воронович, М. Москаленко, Г. Філіпчук, Марія Венгерівська), німецької (М. Дятленко, Є. Попо­ вич, А. Плюто, Л. Череватенко, Євгенія Горева, Галина Лозинська), іспанської (М. Литвинець, Б. Дзюба, Маргарита

І. Мегела), слов'янських (В. Житник, І. Ющук, В. Струтинський, О. Микитенко, Д. Андрухів, М. Павлюк), румунської (В. П'янов, С. Семчинський, А. М'ястківський, І. Кушнірик),

китайської і японської (І. Чирко, Г. Турков, І. Дзюб), пер­ сидської і таджицької (О. Шокало), грузинської (Р. Чілачава, О. Мушкудіані), вірменської (О. Божко, В. Кочевський), хінді (С.Наливайко, Ю. Покальчук), єврейської (з ідиш — Олена Пархомовська, М. Талалаєвський, А. Кацнельсон, з івриту — М. Фішбейн), литовської (Д. Чередниченко), ла­ тиської (М. Григорів, Ю. Завгородній), естонської (О. Завгородній).

«Відпруження» культурного життя в Україні не збігається в часі з початком перебудови. Воно стає дедалі відчутнішим уже наприкінці 70-х років, одразу після «маланчуківщини». Це наочно ілюструють тогочасні Шевченківські премії. 1978 р. відзначено (посмертно) роман «Лебедина зграя» В. Земляка (хоч по виході довкола нього не розсію­ вався туман підозріливості). У 1980 р.— роман М. Стельма­ ха «Чотири броди», видання якого чотири роки штучно за­

руйнуються, доки не зазнають остаточного краху в середині 80-х років під тиском процесів демократизації, гласності, наростаючого національного відродження.

З кінця 80-х років письменники України, як і завжди у вирішальні моменти історії, беруть активну участь у розгор­ танні політичної і культурної боротьби за державну неза­ лежність. З ініціативи письменницької громади створюється Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, Народний Рух України (І з'їзд якого відкривав О. Гончар), відбу­ вається масовий вихід творчої інтелігенції з лав КПРС (ре­ дакція журналу «Жовтень», наприклад, вийшла всім колек­ тивом разом), письменники беруть активну участь у ство­ ренні нових політичних партій та ін.

«Перебудова» прикметна передусім поступовим зняттям

повного розкриття спецсховів, зняття будь-яких заборон з історичних постатей, національно-духовної проблематики, закордонних зв'язків. Цей процес розгорнувся на повну силу з проголошенням незалежності України.

1988 р. починає виходити «Українська літературна ен­ циклопедія», 1989 р.— «Повне зібрання творів Т.Шевчен­ ка», видаються історичні праці М. Грушевського, М. Драгоманова, М. Аркаса, Олександри Єфименко, О. Субтельного, в усіх журналах і видавництвах друкуються досі забороне­ ні твори українських письменників, істориків, етнографів, економістів, політологів тощо. Засновується ряд нових

видавництв («Обереги», «Основи», «Рада», ім. О. Теліги, Ви­ давничий дім «КМ Асасіетіа», «Абабагаламага» та ін.), журналів («Українська старовина», «Український світ», «ВУС», «Четвер», «Лугосад», «Авжеж», «Хроніка-2000», «Соняшник», квартальник «Світовид» та ін.), зокрема періо­ дичних видань в областях («Тернопіль»,«Чернігів», «Кур'єр Кривбасу», полтавська літературно-краєзнавча «Криниця», львівський «Універсум», газета «Літературний Львів» та ін.). Великих змін зазнає національна освіта, створюються нові підручники, у школах і вузах обов'язковим стає вивчен­ ня української мови, історії, народознавства. Активно нала­ годжуються культурні зв'язки з закордоном, особливо з українською діаспорою, яка нарешті одержує змогу безпо­ середньо включитися в розбудову незалежної України. До­ недавна спорадичні чи й підпільні контакти стають повнок­ ровними й нормальними, об'єднуючи все тісніше два береги українства.

Не 60 КО-ті роки припадає активна діяльність Науково­ го товариства імені Шевченка (НТШ) у Франції, Канадського Інституту українських студій (КІУС) при Альбертському університеті (Едмонтон, Канада), українознавчих кафедр і відділень університетів (Гарвард,1 СЛІІА; Торонто, Канада та іп.), Українського Вільного Університету в Мюнхені (УВУ), об єднання українських письменників у Канаді «Слово», Української Вільної Академії Наук (УВАН) у США, Об єднання Митців Українців в Америці, очолюваного ви­ датним скульптором М. Черешньовським, та ін.

Внесли свій помітний вклад у пропаганду української ку: льтури й літератури видавництва «Сучасність» у Мюнхені, «Смолоскип» ім. В. Симоненка, яке віднедавна перемістило­ ся в Україну, «Пролог», «Українське, слово» у США й Ка­ наді, «Червона калина» в Нью-Йорку та ін. У 1961 р. почав видаватися журнал «Сучасність», який з 1991 р. уже дру­ кується в Україні, культурне життя українського зарубіжжя висвітлювалося на сторінках журналів «Нові дні», «Діалог» (Торонто, Канада) та ін.

Здобуття незалежності й новітнє відродження України створили цілковито нові умови культурного розвитку. Ситуа­ ція, втім, неоднозначна: поряд із найширшими можливостя­ ми, які відкрилися для художньої творчості, науки, освіти, зняттям будь-яких заборон, існують і значні труднощі — непідготовленість культури до переходу до ринкових відно­ син, брак коштів для гуманітарно-духовної справи, що зму­ шує ряд видавництв, редакцій газет і журналів згортати свою діяльність, ставить на грань виживання численні освітні установи, наукові інституції. Намітилася небезпечна

тенденція до відтоку наукових і творчих сил за мордон, спричинена економічними труднощами, та Ін.

Та все ж з'являються нові імена, нові твори, значні куль­ турні явища.

* * *

Помітні з початку 60-х років ознаки збагачення, з одного боку, життєвої правди в літературі і, з другого, збагачення літератури як такої, урізноманітнення її форм, розкутість мови, щирість вислову, тобто розгортання обох її крил — нравди і краси — проявлялися в різних митців і в різних жанрах, звичайно, неоднаковою мірою.

Сам час з його багатьма перемінами, зокрема в соціаль­ но-економічній галузі, в освоєнні космосу, демократизацією життя, наскільки це було можливим за умов однопартійної системи, накладав свій безумовний відбиток на суспільний настрій, а відтак і на художню свідомість, на літературу, всі її роди й жанри, і в цьому розумінні час був над літерату­ рою, «підкоряв» її.

Загальна тенденція кінця 50-х, зокрема в прозі про су­ часність,— прагнення більшої конкретності, правдивості, непідробності художнього зображення. Усвідомлюються раніше набуті хвороби — анемія художньої конкретності, уникання «непривабливих» і «нетипових» подробиць, відда­ леність од життя, лозунговість узагальнень.

Логічно пов'язаний з цим і наступний, на початку 60-х років, крок роману, тепер уже воєнного. Звільнений від різних сковуючих регламентацій, спраглий до художньо неосвоєного досвіду, особливо його трагічних сторінок, до ви­ явлення складних передвоєнних умов і обставин, звернений до гострих морально-етичних проблем,— такий воєнний роман постав в українській прозі в ряді художньо оригінальних взірців. Найперші серед них — широко відомі читацькому загалу «Людина і зброя» (1960) О. Гончара, «Вир» (1960, 1962) Г. Тютюнника, «Дикий мед» (1963) Л. Первомайського, віднесена за часом дії до років війни та повоєння «Прав­ да і кривда» (1961) М. Стельмаха та ін.

Якщо ж говорити про явища кінця 50-х — початку 60-х років, що стали певними каталізаторами для всього літера­ турного процесу, то в українській літературі слід назвати два вирішальних фактори. Це, по-перше, публікація в кінці 50-х років кіноповістей О. Довженка, що привернули загаль­ ну увагу, їхній вплив на дальший літературний розвиток, і, по-друге, поява нової хвилі — шістдесятників, молодих тала­ новитих поетів, прозаїків, критиків, які дебютували в цей час у різних національних літературах.

Кіноповісті О.Довженка «Зачарована Десна» (1956), «Повість полум'яних літ», «Поема про море» (1957) кожна по-різному стали своєрідним викликом пласкій описовості, дрібнотем'ю, в'ялості думки. Вони заявляли інші—діалек­ тичні — виміри концепції людини й світу, вносили в україн­ ську прозу пристрасну відкривавчу проблемність, порушува­ ли такі питання, до яких згодом не раз повертатиметься українська (і не лише українська) література,— наприклад, про суперечності між селом і містом, нерівномірність прогре­ су технічного й духовного, про непошану до минулого, спо­ живацькі тенденції тощо.

Проза О. Довженка активізувала літературний процес і багатьма суто художніми нововведеннями: не могли пройти повз увагу критики та читачів, самих митців і особливий ду­ ховний історизм його образного мислення, мальовані ним са­ мобутні національно виразні характери, новаторське пере­ плавлення естетичних принципів народної творчості, сміли­ ве звернення до умовності, символіки, гіперболізму.

Новаторський дух, нові уявлення про покликання літера­ тури яскраво проявилися в поезії шістдесятників В. Симоііеика, М. Вінграновського, І. Драча, Б. Олійника, В. Коротича, Р. Третьякова, Б, ІІечерди та Д. Павличка й Ліни Кос­ тенко, які дебютували в 50-х роках, а слідом і в молодій тогочасній прозі — в окремих публікаціях та перших книж­ ках Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, Вал. Шевчука, В. Дрозда, Ю. Щербака, Р. Іваничука, Р. Федоріва.

Спочатку творчість поетів-шістдесятників розглядали не­ одмінно в контексті таких понять, як «метафоричність», «космізм», «асоціативність», а то й «ускладненість», «незро­ зумілість», «відрив від традицій» тощо. Хвилі похвали й підтримки, огуди та критики змінювали одна одну, та неза­ баром виявилося, що і космізм, і асоціативна «переускладненість» — далеко не головне і не всіх поетів стосується, що головні поетичні заповіді шістдесятників — виступ проти інерції поетичної думки, закостенілості, ілюстративнокон'юнктурного віршоробства, віра в справедливість, у своє право і змогу утверджувати її, усвідомлення діалектичної суперечливості життя, індивідуальної цінності кожної люди­ ни й невичерпних багатств народної душі. А ще — неприй­ няття фальші, демагогії, оказенювання людських стосунків і літератури.

На другу половину 60-х років українська поезія, старша й молодша («Ніж у сонці», «Соняшник» та «Протуберанці серця» І. Драча; «Тиша і грім», «Земне тяжіння» В. Симоненка; «Атомні прелюди» і «100 поезій» М. Вінграновського; цикли віршів Ліни Костенко^ «Гранослов» Д. Павличка;

«Дорога лід яворами» А. Малишка; «Політ крізь бурю» і «Чотири оповідання про надію» М. Бажана та ін.), станови­ ла собою яскраве багатоголосся, впливове й авторитетне по­ етичне утворення.

Схожий короткий висхідний шлях пройшли за цей час і молоді українські прозаїки 60-х років. Дорікання їм насліду­ ванням Белля та Хемінгуея швидко відпали, бо швидко ми­ нуло, якщо було, захоплення дебютантів цією лектурою, і

(1967) засвідчували їхній серйозний самостійний творчий вибір, орієнтування на національні традиції, любов до рідної мови, виявлення її багатих джерел. Основним об'єктом їхньої полемічно-критичної спрямованості були норма­ тивність та ілюстраторство в прозі, обмеженість і млявість шукань, ложний монументалізм, скутість власного «я», влас­ ної думки автора, а основним здобутком — психологізм, ви­ явлення глибинних і тонких сфер внутрішнього світу люди­ ни, прагнення правди — характерів і обставин, прагнення точного слова. Основним жанром прозаїків-шістдесятників на перших порах була новелістика, і вона в 60-х роках справді підноситься на вищий ідейно-художній, інтелектуа­ льно-психологічний рівень. Стає помітним її вплив на інші прозові жанри, як і загалом вплив новобранців прози на її старших майстрів.

Протягом згаданого й наступних десятиліть прикметні процеси відбуваються і в традиційно популярному в українській прозі жанрі повісті, яка стає виразно багатопроблемною й «багатоформною». Повістева бібліотека, най­ різноманітніше представлена, наприклад, повістями О. Дов­ женка, О. Гончара, Гр. Тютюнника, Є. Гуцала, В. Дрозда, Ю. Щербака, Б. Харчука, Ю. Мушкетика, С. Жураховича, Н. Бічуї, С. Пушика, Д. Герасимчука, В. Логвиненка, Я- Стецюка та багатьох інших, не менш своєрідна й цікава, ніж бібліотека романна, але остання досліджена значно грунтов­ ніше.

На середину 60-х років незаперечних прирощень набув український роман і з кількісного, і з якісного боку. Досить звернути увагу лише на проблемний роман про сучасність — це цілий ряд цікавих, наснажених морально-етичною пробле­ матикою, «особистісно-психологічних», «доцентрових», «го­ моцентричних» творів — «Тронка» (1963) О. Гончара, «День для прийдешнього» (1964) П. Загребельного, «Люди­

жа кохана» (1966) А. Мороза тощо. Ці твори об'єднував до­ слідницький пафос, їхня «візитна картка» — неприхована критична спрямованість щодо негативних суспільних явищ (хай це був «бій» на тій же території «соціалістичної дійсності», за її «правилами»), зокрема таких, як людська байдужість, пристосовництво, душевне зачерствіння, бюро­ кратизм, психологія механічного виконавства та інші сот ціальні аномалії. З суто художнього боку тут привертає ува­ гу безумовна активізація ідейно-естетичної позиції автора, ролі його особистості.

На кінець 60-х років у літературному процесі було поміт­ но чимало ознак характерної тенденції, яка охоплювала всі фактично жанри літератури. Йдеться про загальнолітератур­ ний інтерес до проблем історичної пам'яті, зв'язку часів, на­ ступності поколінь, національних традицій і святощів, «ко­ ріння й витоків». Безумовно, цей інтерес мав свою соціальнопсихологічну й естетичну зумовленість, література пере­ довсім виступила проти явищ, що супроводжували НТР,— національно-духовної нівеляції людини й стандартизації особистості, захоплення ширвжитковою, масовою культу­ рою, технократичних, релятивістських, нігілістичних на­ строїв, безпам'ятства й бездуховності.

У загальному літературному потоці все це трансформува­ лося найрізноманітніше: і різким пожвавленням (насампе­ ред кількісним) історичного та історико-біографічного підвидів роману, й виникненням різних форм «зв'язку часів», і широким застосуванням — для «залучвння» історії — різних часових зміщень та перехрещень, екскурсів та асо­ ціацій, що відіграють важливу структуротворчу роль, і по­ шуками авторами власного оригінального хронотопу тощо. Всі ці прояви єдиної тенденції духовно-художнього істориз­ му найвиразніше засвідчували романи «Собор» О. Гончара, «Диво» П. Загребельного та «Мальви» Р. Іваничука, повісті

ги» Гр. Тютюнника, «Запах кропу» Є. Гуцала, «Мирон Швач­

А. Малишка, «Чорнотроп» В. Мисика та його поема «Гетьманівна»; «Балади буднів» та «До джерел» І. Драча і його ж кіноповість «Криниця для спраглих»; «Поміж чуттями і ди­ вами» В. Коломійця; у драматургії — «Зачарований вітряк» М. Стельмаха, «Нейтральна зона» І. Муратова, у мемуарно­ му жанрі — «Розповіді про неспокій» Ю. Смолича, «Ро­ ман пам'яті» Т. Масенка, книжки В. Минка, В. Гжицького, О. Ющенка та ін. Реально це значно чисельніший, «багач

тоярусний» масив, який показував, що історія, пам'ять заво­ лодівали художньою свідомістю, і це «співробітництво», за сприятливих обставин, обіцяло дуже багато.

Суспільна атмосфера тоталітаризму згубно позначалася на загальному стані літератури, інтенсивності її руху, кількості й різноманітності її звершень тощо, але літератур­ ний організм, як ріка, постійно шукає шлях, прокладає своє річище. Його залежність від суспільно-духовних обставин може проявлятися по-різному: міліє течія історичного рома­ ну — зате пожвавлюється розвиток роману воєнного, вини^ кає своєрідний «фольклорно-міфологічний» жанровий різновид; настає «мертвий сезон» у публіцистики — зате ви­ щого рівня досягають документалістика або переклад а цтво і т. ін. 70-ті роки, з усіма їхніми несприятливими тенденціями, суперечностями в житті й літературному процесі, характери­ зувалися й виникненням ряду цікавих проблемно-тематич­ них, жанрово-стильових тенденцій, своєрідних художніх явищ. Вони засвідчували дедалі більше усвідомлення митця­ ми складності, неоднозначності, діалектичної суперечливості довколишнього світу й прагнення осягнути його, уникаючи жорсткого детермінізму («Лебедина зграя» В. Земляка, «Додому нема вороття» Р. Андріяшика, «Довга гора» Б. Харчука та ін.). Невипадково, наприклад, однією з прик­ мет у розмові про роман 70-х років стало поширення таких визначень, як багатогранність, багатомірність, багатопла­ новість, багатозначність, багатоголосся, багатостильовість...

Поволі протягом 70-х років знімалися заборонні знаки з історичних тем, і, відповідно, набував — спочатку спорадич­ них, а далі цілеспрямованих і кількісних прирощень і роман історичний та історико-біографічний. Після «Дива» (1968) з'явилися «Первоміст» (1970), «Євпраксія» (1975) у П. За­ гребельного, «Отчий світильник» (1978) Р. Федоріва, «Черлене вино» й «Манускрипт з вулиці Руської» (1979) Р. Іва­ ничука та ін. Врешті, з появою видатного національно ви­ разного літературного явища — роману у віршах Ліни Ко­ стенко «Маруся Чурай» (1979, 1982) на початок 80-х років окреслювалося цілком чітке жанрово-тематичне утворення:

український історичний роман, у якому бачимо твори «Роксолана» (1979), «Я, Богдан» (1983) П. Загребельного, «Во­ да з каменю» (1982) і «Четвертий вимір» (1984) Р. Іваничу­ ка, «На полі смиренному» (1983) Вал. Шевчука, «Чорногора» (1980—1984) Б. Загорулька, «Балада про вершника на