41. Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії.

Адміністративно-територіальний устрій західноукраїнських земель у складі Австрійської імперії та становище їх населення

З кінця XVIII ст. українські землі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття опинилися у складі Австрійської імперії. Влада Австрії, здійснюючи адміністративно-територі­альний поділ, як і царський уряд, не зважала на етнічний склад населення. Так, східногали- цькі землі (де більшість становили українці) і західногалицькі (де у більшості були поляки) потрапили в одну адміністративно-територіаль­ну одиницю «Королівство Галиції і Лодомерії» з центром у Львові. У представницькому органі краю переважала польська шляхта, хоч вона і не була вирішальною силою місцевого управ­ління. Повнота всієї адміністративно-політич­ної влади зосереджувалася в руках губернато­ра, що призначався австрійським імператором. «Королівство Галиції і Лодомерії» поділялось на 12 округів. Окремим округом до королівства до 1861 р. входила Буковина (також без етніч­ного поділу на Північну — українську і Півден­ну — румунську).

Закарпаття входило до складу Угорщини, що була частиною Австрійської імперії. У багатона­ціональній Австрійській імперії західноукраїнсь­кі землі, в свою чергу, самі були багатонаціона­льними. Разом із представниками корінної нації — українцями — тут жило багато поляків, євреїв, німців, румун та ін. Але на соціальній драбині західноукраїнського суспільства україн­ці займали нижні щаблі, оскільки здебільшого були представлені феодально залежним селянст­вом. Щодо них, як і у Наддніпрянській Україні, також проводилась асиміляторська політика.

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у першій пол. XIX ст.

Народні маси західноукраїнських земель та­кож відчували феодальний гніт, який призводив до їх зубожіння. До чотирьох п’ятих свого при­бутку селяни мусили віддавати поміщикам, духовенству, а також державі у формі різних по- винностей (данина натурою і грошима, пропіна- ція примусовий продаж горілки поміщиками своїм селянам, церковна десятина, державні по­датки і т. ін.). На практиці поміщики не дотри­мувались якоїсь певної норми панщини. У селян для обробітку власних наділів часто не вистача­ло часу. Все це, а також недосконала техніка, відсталі форми господарювання і малоземелля се­лян призвели до занепаду їхніх господарств.

Поміщики розширяли продуктивне тварин­ництво, займались переробкою сільськогосподар­ської продукції (винокурінням, цукроварінням тощо), а також засновували підприємства гір­ничої промисловості. Окремі маєтки перетвори­лися на багатогалузеві господарства із застосу­ванням машинної техніки і найманої праці.

У 20—30-х рр. XIX ст. поміщики і купці почали займатися підприємницькою діяльністю. Вони перепродавали в Австрію і Німеччину ху­добу, куплену у Наддніпрянській Україні. Роз­вивалися соляна, лісопереробна, тютюнова про­мисловість. Але в цілому промисловий розвиток західноукраїнських земель відбувався дуже по­вільно. Більшість промислових товарів у Захід­ній Україні були привізними. Австрійська вла­да розглядала ці землі як сировинний придаток до промислово розвинутих центральних і схід­них областей імперії.