34. Боротьба старшинських угруповань за владу після смерті б.Хмельницького. Іван Виговський.

Після смерті Б.Хмельницького гетьманом, згідно з його заповітом , мав стати молодший син Юрій. Але він був надто молодий і недосвідчений для цієї посади. Полковники обирають на своїй раді гетьманом генерального писаря Івана Виговського (1657-1659), якого пізніше затверджують на козачій раді.

Новий гетьман розпочав переговори з Річчю Посполитою. Стався розкол у козацькій верхівці. Проти Виговського виступили полтавський полковник Мартин Пушкар та кошовий отаман запорізьких козаків Яків Барабаш. У жорстокій міжусобиці І .Виговський за допомогою татар розбив загони Барабаша й Пушкаря, самі вони загинули.

У16 вересня 1658 р. у Гадячі ( Ґадяцький трактат,)  був підписаний договір із польськими представниками, за яким Україна (в складі Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств) переходила під протекторат Речі Посполитої. При цьому Україна зберігала свій суд, грошову систему, військо. Унія скасовувалася, православні зрівнювалися у правах з католиками, засновувались два університети. Україна втрачала право проводити власну зовнішню політику, реєстр козаків скорочувався з 60 тис. осіб до 30 тисяч. Гадяцький трактат був ратифікований польським сеймом, проте його здійснити не вдалося. Народні маси були невдоволені свавіллям польських військ та не бажали повернення до минулих часів.

Весною 1659 р. спалахнув конфлікт. Під Конотопом козацькі війська під командуванням Виговського за допомогою татар розгромили їх. Україну продовжували роздирати внутрішні чвари. Полковник ІванБогун та кошовий атаман Іван Сірко не дали змоги Виговському скористатися цією перемогою. Січовиками на Запоріжжі гетьманом бую обрано Юрія Хмельницького (1659г 1663). Виговський був змушений зректися гетьманської булави та виїхати на територію Речі Посполитої, де йому належало Барське староство (в 1664 р. він був розстріляний нібито за підбурювання населення проти польської влади).

34. Гетьмани ю.Хмельницький. І.Брюховсцький, д.Многогрішний.

Своє гетьманування Юрій Хмельницький (його обрали 28 вересня 1659 р.) вирішив розпочати укладенням нового договору з Московією. За Переяславським(1659) договором московські воєводи одержували право прибути із залогами не тільки до Києва, а й до Пере­яслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані. Гетьтьманському урядові заборонялося вести самостійну зовнішню політику. Заборонялося без царського дозволу переобирати гетьмана, а також оголошува­ти війну або посилати полки на допомогу сусіднім державам. Гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників.

Переяславський договір 1659р. закріплював зміни в українсько-московських політичних відносинах. Українська держава втрачала незалежність, перетворюючись на автономну частину чужої де­ржави.

Наступним заходом Юрія Хмельницького став похід на чолі українсько-московських військ у Західну Україну. Основні події кампанії відбулися в районі Чуднова на Волині. Вони закінчилися роз­громом поляками російських військ, капітуляцією гетьмана Ю. Хмельницького й підписанням 7жовт­ня 1660 р. Слободищенського трактату. Трактат розробляли на основі Гадяцького договору, однак текст його зазнав суттєвих змін. Українська держава згідно з ним ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої.

Прагнення Юрія Хмельни­цького придушити антигетьманські виступи 1661- 1662 рр. закінчилися невдачею. Молодий гетьман остаточно вирішив зректися булави. Скликана на початку січня 1663р. рада в Чигирині обрала гетьманом Павла Тетерю, а Юрій Хмельницький незабаром постригся в ченці під ім’ям Гедеона і став ігуменом монастиря в Корсуні. Після відмови Юрія Хмельницького від гетьманства 1663р. держав­на територія України поділилася на Правобе­режну та Лівобережну Гетьманщини.

На правобережні полки через гетьмана Тетерю на­магалася впливати Польща, прагнучи відновити й утвердити там свою владу.

Лівобережні козаки де­далі більше підпадали під владу Москви, яка праг­нула поставити на гетьманство вигідного для себе претендента. У Ніжіні на Чорній раді було обрано І.Брюховецький. І. Брю ховецький всіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриман­ню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдо­волення в народі, І. Брюховецький підтримував тісніші зв’язки з московським урядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий дого­вір з царським урядом, так звані Московські статті. В них зазначалися такі умови:

• вибори гетьмана мали проводитися за згодою царя і у присутності царських послів;

• митрополит української православної церкви призначався Москвою;

• збільшувалася кількість царських військ,| розміщених в Україні;

• царські урядовці дістали право власноручно збирати податки в Україні в царську казну.

1667 р. Росія і Польща, виснажені бороть­бою за українські землі, в селі Андрусово під Смоленськом уклали угоду про перемир’я на 14,5 років. Згідно з Андрусівською угодою укра­їнські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорізька Січ була оголошена терито­рією спільного управління Росії і Польщі. Та­ким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало мож­ливим багато в чому через боротьбу між стар­шинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що при­звела до занепаду української державності і ді­ла назву Руїни

Д. Многогрішний, опинившись на Лівобереж­жі перед переважаючою силою російських військ, змушений був визнати зверхність Москви. У бе­резні 1669 р. в Глухові козацька рада підтвер­дила гетьманські повноваження Д. Много­грішного (1668—1672) і прийняла нові статті. За Глухівськими статтями режим царської при­сутності в Україні був пом’якшений. Д. Много­грішному вдалося, зокрема, домогтися припи­нення втручання царських воєвод у справи гетьманської адміністрації, збирати податки в російську казну. Російські гарнізони мали за­лишатися в чотирьох містах — Києві, Переяс­лаві, Чернігові й Острі. Однак реєстр скорочував­ся до ЗО тисяч осіб.

У своїй політиці Многогрішний намагався рішуче і безкомпромісно відстоювати автономні права України. Він протестував проти приєд­нання Правобережної України до Польщі і бо­ровся за відновлення кордонів Української дер­жави періоду Б. Хмельницького.

Послідовний курс Многогрішного на широку автономію України спричинив серйозне занепо­коєння російського уряду та водночас протидію частини козацької старшини, яка дотримува­лась проросійської орієнтації чи просто займала угодовську позицію. Вона чинила гетьману яв­ний і прихований опір, що провокувало його на грубі, брутальні й жорстокі дії. Д. Многогрішний почав усувати полковників, займався рукопри- кладством, використовував зброю проти своїх підлеглих. Врешті-решт він опинився в ізоля­ції. За підтримки царського резидента усунуті з посад полковники організували змову проти гетьмана. Його було звинувачено у зраді, заареш­товано і відправлено на заслання в Сибір. Но­вим гетьманом Лівобережної України був обра­ний генеральний суддя Іван Самойлович. Були затверджені чергові статті, що обмежували владу гетьмана і вплив рядового козацтва.

Виступ старшини проти Д. Многогрішного був останнім відгуком Руїни на Лівобережжі. Від­нині тут міцно закріпилась Росія, а козацька верхівка втратила бажання боротися за будь- що, окрім задоволення власних інтересів.