Петро Конашевич Сагайдачний

(1570, Кульчиці - 20 березня 1622, Київ)

Шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.

Петро Конашевич Сагайдачний народився 1570 року в селі Кульчішях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів- Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої "Граматики". Після випуску Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний (1616-1622) побачив і обрав зовсім інший шлях реалізації потенціалу козацтва. Бідний шляхтич із Самбора в Галичині, після навчання в Острозькій академії та короткочасної роботи у Києві, вирушив на Запорозьку Січ. Саме з часів Сагайдачного титул старшого Війська Запорозького став замінюватись на титул "гетьман козацький". Після знаменитого морського походу на Кафу у 1616 р., в якому Сагайдачний здобув собі славу ватажка, його обирають гетьманом. Переконаний втому, що козаки все ще поступаються силою Речі Посполитій, він зробив примирення з поляками наріжним каменем своєї політики. Однак най видатнішою заслугою Сагайдачного було те, що він дивився на козаків не лише під кутом зору їхніх особливих станових інтересів, а й як на потенційних рушіїв українського суспільства в цілому. Саме він об'єднав Військову силу козацтва з політично слабкою церковною та культурною верхівкою України. Це об'єднання відбулося у досить ефектний спосіб: у 1620 р. Сагайдачний разом зі всім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, відновив втрачену після Берестейської унії вишу церковну ієрархію, висвятив на сан київського митрополита Іова Борецького, архієпископа і кількох єпископів. Цей крок мав продемонструвати, що відтак запорожці стають на підтримку релігійних і культурних потреб України. Велику увагу Сагайдачний приділяв розвиткові української культури й освіти.

Помер П. Сагайдачний від тяжкої рани (від отруєної стріли), одержаної у Хотинській війні, 10 квітня 1622 р. Похований у Києво-Братському монастирі. Перед смертю Сагайдачний заповів своє майно на освітні, благодійні і релігійні цілі, зокрема Київському братству і Львівської! братській школі.

Після смерті Сагайдачного прокотилася нова хвиля козацьких повстань. Найбільшими були повстання під керівництвом Тараса Трясила (1630 ), Івана Сулими (1635) та Павла Павлюка (1637-1638). Проте всі вони закінчилися поразками. Головними причинами цих невдач були: стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння повстанців, локальний характер дій, мало чисельність лав повсталих, конфлікти між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців тощо.

Однак, незважаючи на ці недоліки, кожне наступне повстання свідчило про зростання сили та військового досвіду повсталих. Збільшувалась їхня чисельність, удосконалювалася тактика, міцнішав зв'язок козацтва і селян. Десятирічний "золотий спокій" лише тимчасово приховав конфлікт, що от-от мав знову вибухнути. І саме козацько-селянські повстання підготували грунт для розгортання широкого національно-визвольного руху середини XVII ст.