Передмова

Предметом курсу є вивчення особливостей української мови взагалі й офіційно-ділового стилю зокрема. Матеріал пропонованого посібника розрахований на вивчення програми курсу „Українська мова професійного спілкування” студентами денної і заочної форм навчання й допоможе їм опанувати ключові моменти ділового усного й писемного спілкування, навчитися правильно укладати рукописні документи. У процесі вивчення курсу відбудеться також знайомство з основами етики та психології професійного спілкування. Теоретичний матеріал покликаний сприяти засвоєнню системи української мови і розкриттю особливостей її функціонування у межах ділового стилю, що дозволить сформувати у студентів стійкі навички складання й перекладу текстів різного типу професійної та ділової документації, а також проведення ділових бесід, нарад, виступів тощо.

Питання культури мовлення в Україні набувають сьогодні особливої ваги. Розширення сфер функціонування української мови і кількості людей, які спілкуються нею, як не дивно, звужує коло тих, хто володіє нормами вимови і правопису. Мова засмічується, а її точність і ясність підлягають сумніву й руйнують юридичну, наукову й ділову основу усного і писемного спілкування. У цій ситуації кожен професіонал повинен бути спеціалістом відповідного рівня і з питань мовознавства, мати певну лінгвістичну компетенцію.

Посібник складається з таких розділів: “Мова професійного спілкування у системі СУЛМ”, “Мовні засоби ділового стилю”, “Усне професійне спілкування”, які тематично об’єднані у 3 модулі, кожен з яких містить певні підрозділи, зокрема: “Мова як суспільне явище”, “Стилістична диференціація мови”, “Лексика СУЛМ”, “Морфологія”, “Синтаксис”, “Культура усного мовлення”, “Жанри і специфіка публічного спілкування”, „”Мовне оформлення документів”.

Ряд завдань, вправ і тестів сприятимуть виробленню вмінь і навичок з усного та писемного ділового спілкування.

I модуль мова професійного спілкування у системі сулм

Тема 1. Загальна характеристика мови як

СУСПІЛЬНОГО ЯВИЩА

Поняття про мову. Функції мови.

Мова – це суспільне явище, що становить форму матеріалізованого мислення людини, система структурних елементів і правил їх взаємозв’язку.

Мова належить до унікальних явищ життя людини і суспільства. Вона витворилась одночасно з ними і є найнеобхіднішою умовою формування їхньої сутності, але розвивається за об’єктивними законами, незалежними від волі та почуттів людини.

Мова обслуговує людину, суспільство, але цим її роль не обмежується, бо вона є і формою їхнього різноманітного буття, засобом становлення особистості людини, її інтелекту та почуттів.

У мовознавчій літературі відсутнє чітке визначення функцій мови та їх назв, але серед багатьох можна назвати такі:

1. Комунікативна функція (функція спілкування). Її суть полягає в тому, що мова використовується як інформаційний зв’язок і засіб спілкування між людьми.

2. Номінативна функція (функція називання). Усе пізнане людиною одержує назву й під цією назвою існує в нашій свідомості. Причому, мовну назву отримують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні (уявлені, фантастичні).

3. Мислетворча функція, яка доводить, що мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес цей складний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття закріплюються у словах, і в процесі мислительних операцій порівнюються, зіставляються, протиставляються, поєднуються, розподіляються.

4. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови, яка полягає в тому, що світ людина пізнає не стільки за власним досвідом, скільки через мову, бо в ній зібрано досвід попередніх поколінь.

5. Експресивна (виражальна) функція мови, яка допомагає нашому інтелекту, почуттям та емоціям, що є невидимими для інших, впливати силою своїх переконань на інших людей.

6. Волюнтативна функція, яка є близькою до експресивної. Вона полягає в тому, що виражає волю співрозмовника (вітання, прощання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення).

7. Естетична функція, яка фіксує в нашій особі естетичні смаки та уподобання (лексика, фразеологія).

Мова є першоджерелом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших видів мистецтва, і ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені значною мірою естетичними властивостями мови (театр, кіно, радіо, телебачення).

8. Культуроносна функція мови, яка показує, що мова є носієм культури народу – мовотворця. Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу, передає її від покоління до покоління, сприймаючи разом із мовою пісні, казки, дотепи, жарти, легенди, звичаї, традиції матеріальної культури.

Мовна культура людини є показником і її загальної культури, рівня освіченості.

9. Ідентифікаційна функція мови полягає в тому, що мова виступає засобом ідентифікації мовця, тобто засобом вияву належності його до однієї спільноти. Ідентифікація виявляється у часовому вимірі (багато поколінь у минулому є нашими предками, бо говорили нашою мовою); у просторовому вимірі (українці, які живуть в інших країнах, виявляють свою належність до українства через українську мову).

10. Магічно-містична функція мови, яка збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили в слово як реальне дійство, здатне зупиняти небажаний хід подій, побороти злі сили, підкорити природу своїй волі. Ця функція знайшла широке відображення в українському фольклорі (заклинаннях, чаруваннях, шептаннях, виливаннях, гаданнях, ворожіннях тощо). В них надзвичайною силою наділяються окремі слова, вирази.

Отже, мова як суспільне явище є найважливішим засобом людського спілкування; формування і висловлення думки, зберігання й передачі досвіду із покоління в покоління; засобом виховання, згуртування та організації людей.