Вступ

Предметом нашого дослідження є вставні і вставлені конструкції в реферативному тексті. Мета роботи полягає в тому, щоб проаналізувати частотність вживання цієї частини синтаксису сучасної української мови. Розібратися, чому саме такі конструкції автор використовує при написанні реферату, а не інші. Чи доцільно вони вжиті, чи не засмічують текст, чи не ускладнюють його прочитання, чи ж навпаки допомагають читачеві краще розібратися і зрозуміти сам зміст статті.

Торкаючись генезису й еволюції вставленості в українській мові, варто наголосити на її впровадження в мові в ХХ столітті та активізацію її використання лише у другій половині ХХ століття, що дозволяє кваліфікувати вставленість як маркувальну ознаку української мови саме останнього століття.

Отож аналізована тема є малодослідженою та майже невивченою, але її важливість для редактора безумовна, адже саме редактор в змозі зробити реферативний текст чітким, ясним та зрозумілим для читача. Тому тема є досить актуальною, потрібною і безперечно цікавою. Та незважаючи на певну новизну цієї теми, редактори все ж, звичайно, кожного дня стикаються з питанням редагування, доцільності вживання і важливості тих чи інших вставних конструкцій у тексті.

Серед вчених-мовознавців поширюються різні думки з приводу цієї проблеми. Так, деякі дослідники вважають, що такі відокремленні компоненти, як вставні та вставлені конструкції мають у реферативному тексті вигляд чужорідних, «внутрішньо чужих реченню компонентів, котре лише їх прихистило», їхня чужорідність полягає в «ізольованості позиції, інтонаційній і граматичній виділеності в складі речення», - О. М. Пєшковський [20]. На думку З. І Олійник, ці досліджувані компоненти хоч і є граматично несамостійними, і несуть тільки певну додаткову інформацію щодо основного тексту, але насамперед, вони відіграють ще й дуже важливу і потрібну текстоорганізуючу функцію, без якої, певною мірою, будь-який текст не зміг би існувати, зокрема, і реферативний. [4, 8]

Аналізованій темі також присвятили свої наукові праці І. Р. Вихованець «Граматика української мови. Синтаксис», А. П. Грищенко «Сучасна українська літературна мова», Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко «Українська мова», І. К. Білодід «Сучасна українська літературна мова». Та на жаль, ролі вставних та вставлених конструкцій в реферативних текстах, у згадуваних вище працях, приділено невелику увагу. Але теоретичні засади, викладені в них, проаналізовано та синтезовано в даній роботі, щоб представити цілісну картину вирішення поставленої проблеми та подати власну думку на її розуміння.

Під час підготовки роботи, опрацьовано також значну кількість праць, присвячених саме реферативному текстові, серед них монографії В. И. Соловйова, А. Є. Мільчина, Н. М. Сікорського. Роботи цих учених і багатьох інших дають можливість усім, хто цікавиться даним питанням, зрозуміти, що насправді є реферат. Адже нині цей жанр науково-технічної інформації має досить широку читацьку адресу. Він може бути використаний як і вченими-дослідниками, так і аспірантами чи студентами. Реферат дає можливість споживачу інформації більш виразно, зрозуміло, ніж на основі одного лише бібліографічного опису чи навіть анотації, вирішити, чи потрібно звертатися читачеві безпосередньо до першоджерела.

Для реферативного тексту характерна специфічна літературна форма, яка відзначається суворою послідовністю викладу, постійністю структури, обов’язковою лаконізацією мови. Адже реферат – семантично-адекватний, обмежений малим обсягом викладу основного змісту першоджерела, що включає головні фактичні відомості та висновки, але не містить додаткової інформації та критичних зауважень автора реферату. Відповідно до ГОСТ 7.9-95 «Реферат и аннотация. Общие требования» реферат повинен давати можливість встановити основний зміст документа, визначити його релевантність і вирішити, чи потрібно звертатися до першоджерела, надати інформацію про документ. Інколи реферат може використовуватися як елемент бібліографічного опису та вихідних даних видання, слугувати джерелом для встановлення нової соціальної інформації, яку вводять до системи спілкування та містити науковий аналіз і синтез цієї інформації. [ 3]

Робота ж редактора над реферативним текстом є досить складною та важливою, тому що саме від його старанності та уважності залежить подальше сприйняття тексту читачем, передання основної думки та правильне інформування з того чи іншого питання. Редактор зобов'язаний, слідкувати за чіткістю та ясністю викладу, щоб використання слів особливо, що несуть додаткову, менш важливу інформацію, тобто так звані слова-помічники (вставні слова), які певним чином полегшують сприйняття самого змісту, а інколи навпаки: недоцільно використовуються автором - були доречно і правильно вжиті в рефераті.

Матеріалом нашого дослідження слугували реферативні тексти опубліковані, насамперед, в журналах «Політика. Політичні науки». - № 12. – 2004 р., «Економіка. Економічні науки». - № 12. – 2004 р., та Українському реферативному журналі «Джерело». – сер. 3, № 1. – 2006.

Робота складається зі вступу, де обґрунтовано актуальність і новизну досліджуваної теми, проаналізовано деякі теоретичні засади вчених, подано матеріал дослідження та структуру самої роботи; з двох розділів, котрі в свою чергу поділяються на кілька підрозділів, які містять аналіз вставних і вставлених компонентів; а також висновків, списку використаної літератури, списку використаних джерел і додатків.

Розділ 1. Вставні та вставлені конструкції як синтаксичні одиниці сучасної української літературної мови

Характеристика вставних слів і словосполучень

Вставними називаються слова, словосполучення, речення, які вводяться в інше речення, але синтаксично з ним не пов’язані, інтонаційно відокремлюються від нього і вносять додаткові повідомлення, уточнення чи пояснення до змісту основного речення. [ 6 ]

Вставні слова відрізняються від інших складників речення не тільки тим, що не мають із ними граматичного зв’язку, а й, як правило, вносять те чи інше стилістичне забарвлення, бо підкреслюють зміст речення, оцінюють висловлену там думку, дають побіжні зауваження. Таким чином, вставні елементи глибоко вростають у речення як стилістичний фактор. Адже це слова, словосполучення чи речення, за допомогою яких автор виражає своє ставлення до того, про що він повідомляє. Це ставлення може бути різним: впевненістю, припущенням, підтвердженням, сумнівом, запереченням тощо. Тобто з цього випливає, що вставні компоненти відіграють важливу роль в зв’язності, лаконічності, текстовій організації, як тексту художнього чи наукового, так і тексту реферативного.

Найчастіше, саме в реферативному тексті, вставні компоненти характеризуються певною змістовою виокремленістю - вони не зливаються зі змістом базового, основного речення, а містять додаткову, частіше пояснювальну інформацію. Особливу увагу привертають у рефераті деякі особливості вставних компонентів, що виражені словами чи словосполученнями. Частина їх, незважаючи на певну ізоляцію від основного речення, перебуває з ним у певному граматичному об’єднанні – вставне слово чи словосполучення, вступає в кореляцію з яким-небудь компонентом основного речення (щось подібне спостерігається в разі вираження вставленого компонента підрядним реченням).

Існує декілька сучасних класифікацій вставних слів і словосполучень, але у даній роботі проаналізовано досліджувані компоненти за академічною класифікацією, запропонованою І. К. Білодідом у п’ятитомнику «Сучасна українська літературна мова». [ 17 ]

Розрізняють кілька основних груп вставних слів та словосполучень за їхнім значенням:

1. Вставні конструкції, що виражають повідомлення про джерело інформації, авторську реакцію на повідомлюване. Відмежований зміст цих вставних компонентів осмислюється як супутній основному, немовби «з боку» на нього спрямований (наприклад, на думку автора, на думку деяких дослідників, за його словами, кажуть тощо). (Додаток, 1, 4, 12,17,25)

2. Вставні конструкції, котрі вказують на логічний зв’язок думок, їхню послідовність, за допомогою саме таких конструкцій мовець підкреслює різноманітні логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, конструкції таким чином, отже сигналізують про формулювання висновку) (Дод., 5); по-перше, по-друге, з одного боку, з другого, зрештою використовуються, коли є потреба підкреслити кількісний склад певного переліку і встановити ступінь важливості компонентів цього переліку (Дод., 10, 27) слова до речі, між іншим свідчать про побічний характер висловлювання (Дод., 14); слова наприклад, крім того, зокрема сигналізують про введення прикладів, які вказують на загальне положення. (Дод., 28, 26, 38, 42)

3. Вставні конструкції, що мають модальне значення. Вони виражають оцінку мовцем ступеня достовірності висловлювання, впевненості, невпевненості, сумніву, можливості, припущення тощо. Модальне значення властиве словам і словосполученням (наприклад, безумовно, звісно, насправді тощо) (Дод., 25)

4. Вставні конструкції, що вказують на прийоми та способи оформлення думок або ж на характер висловлювання, на його стиль і тон (наприклад, власне, іншими словами тощо) (Дод., 29)

Наведені вище чотири групи вставних слів і словосполучень за їхнім значенням це, власне, і є саме ті компоненти, які найчастіше вживаються в реферативних текстах, і без яких просто неможлива була б його текстова організація і зв’язність.

І. К. Білодід у п’ятитомнику «Сучасна українська літературна мова» подає ще три групи досліджуваних нами конструкцій, які, зазвичай, у реферативному тексті застосовуються набагато рідше:

1. Вставні компоненти, які виражають емоційне ставлення мовця до повідомлюваного: радість, задоволення, подив, співчуття, докір тощо (наприклад, на щастя, на жаль, на біду тощо)

2. Вставні конструкції, які використовуються при безпосередньому звертанні до співбесідника (наприклад, слухайте, будьте ласкаві, розумієте тощо)

3. Вставні конструкції, які виражають експресивність висловлювання (наприклад, правду кажучи, сказати по правді, між нами мовлено тощо)

Використання автором таких вставних конструкцій у досліджуваних нами реферативних текстах саме наукового стилю, вважатиметься стилістичною помилкою і підлягатиме редагуванню. Адже тексти наукового стилю містять наукову інформацію, яка вимагає характерних саме цьому стилю і вставних компонентів.