4. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації. Н.Макіавеллі - фундатор світської політичної науки.

Епоха Відродження характеризується формуванням гуманістичних на­чал у політичній думці та звільненням її від теології. Державу стали кваліфі­кувати як суспільний інститут, на відміну від того як у античну добу ототож­нювали з усім суспільством. Основи світської науки в цей час заклав Ніколо Макіавеллі (1469-1527), який здобув славу найзнаменитішого італійця з часів Цезаря. У центр світобачення він поставив людину, яка у своїй діяльності керується власними інтересами. Політику Макіавеллі розумів як боротьбу за досягнення та здійснення влади, а державу - як стан суспільства (зіаіе), що характеризується певним співвідношенням суспільних сил і взаємин між владою і підданими. Найкращою формою влади, на його погляд, є змішана форма (поєднання монархії, аристократії та демократії), де різні суспільні сили урівноважують одна одну. Макіавеллі змалював правителів, які під час боротьби за владу не звертали уваги на закони і мораль. Це стало причиною уявлень про те, що автор «Володаря» начебто був прихильником принципу «мета виправдовує засоби» (феномен т. з. «макіавеллізму»).

У XVI ст. в Європі розгорнувся широкий антифеодальний та антикатолицький рух - Реформація, який заклав основи протестантизму. Мета Ре­форматори - відновити чистоту християнської релігійності і на цій основі збудувати суспільний лад. Провідними ідеологами Реформації виступили німецький доктор богослов'я Мартін Лютер (1483-1546) та швейцарський мислитель Жан Кальвін (1509-1564). Лютер ратував за обмеження влади папи Римського та церкви взагалі. Його ідея полягала у тому, щоб установи­ти новий церковний устрій - за релігійне життя без церковної організації (праці «До християнського дворянства німецької нації про виправлення хри­стиянства», «Про свободу християнства», «95 тез» та ін.). Він закликав до утворення національних держав та церков, де будуть проповідувати Боже слово не латиною, а зрозумілою народові мовою. Для цього він переклав німецькою мовою Біблію (Новий Заповіт). Народ має безумовно підкоряти­ся світській владі на чолі з монархом. Монарх повинен бути підвладний лише «судові розуму», а не церковним законам.

Кальвін закликав до впровадження республіканських принципів орга­нізації церковного життя, згідно з якими релігійні общини обирають стар­шин (просвітерів) і проповідників, котрі виконують релігійні функції як слу­жбові обов'язки. Цими ідеями згодом скористалися політичні діячі при роз­робці республіканських програм у Швейцарії, Нідерландах та Шотландії. Демократія, на думку Кальвіна, є найгіршою формою правління. Його ідеал - встановлення теократії - республіки святих.

Істотний вклад у теорію держави вніс ідеолог французького реформа­торства, політичний діяч і юрист Жан Боден (1529-1596). У праці «Шість книг про республіку» він уперше сформулював поняття «суверенітету» як суттєвої ознаки держави. Смисл суверенності держави полягає у тому, що вона представляє найвищу, ніким не обмежену владу. За владний пріоритет у ті часи боролася держава, церква і феодали, а також такий зовнішній полі­тичний чинник як Священна Римська імперія німецької нації. Форма держа­ви, на погляд Бодена, залежить від географічного середовища. Так, жителі Північної Європи розбудовують демократію чи виборні монархії, а для ме­шканців Півдня характерні абсолютистські монархії. Монарх - суверен, але правління країною, призначення на посади слід поєднувати з аристократич­ними та демократичними принципами.

Нідерландський юрист та державний діяч Гуго Гроцій (1583-1645) сфо­рмував основи вчення про природне право та заклав його у підвалини теорії держави, використавши ідею суспільного договору (трактат «Про право вій­ни і миру. Три книги»). Право він поділяв на природне і волевстановлююче. Джерелом природного права є людський розум, якому притаманне прагнен­ня до спокійного і розумного спілкування між індивідами. Вимогами приро­дного права є не зазіхання на чуже майно, дотримання слова, відшкодування завданих збитків, покарання винних та інші. Природне право є непоруш­ним; воно, за словами Гроція, «не може бути змінене навіть самим Богом». Мислителю належить також ряд вимог щодо взаємин народів і держав. Йдеть­ся про такі принципи природного права у міжнародних відносинах як спра­ведливість, дотримання законів, незастосування сили, воєнних дій, досяг­нення компромісів у конфліктних ситуаціях та ін.