- •І.Тематичний план
- •1. Сутність політики, її складові та соціальна роль.
- •2. Етапи становлення політичної науки.
- •3. Інструментарій та функції політології.
- •4. Структура політичних знань. Становлення політичної науки в Україні.
- •Лекція 2 Політична діяльність і влада. План лекції:
- •1. Сутність та концепції політичної влади.
- •2. Закономірності структури та функціонування політичної влади.
- •3. Поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі, засоби.
- •4. Політична взаємодія та політичні відносини. Характер взає- мин політичних сил сучасного українського суспільства.
- •Лекція 3.
- •План лекції.
- •1. Витоки на основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки. Політичні погляди Стародавнього Сходу.
- •2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •4. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації. Н.Макіавеллі - фундатор світської політичної науки.
- •5. Політична думка Нового часу (XVII- перша половина хіХст.)
- •Лекція 3. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи План лекції:
- •1. Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація.
- •2. Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі.
- •3. Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.
- •4. Комуністичний рух: мета, форми, перспективи.
- •5. Соціал-демократія у світі та Україні: історія, програмні цілі, досягнення.
- •Лекція 4.
- •План лекції:
- •1. Формування політичної думки в княжу добу історії України.
- •2. Політичні ідеї періоду Козаччини та Гетьманської держави.
- •3. Національне відродження і розвиток української політичної думки в XIX - початку XX ст.
- •4. Українська політична думка після національної революції 1917-1921 рр.
- •Лекція 5-6.
- •План лекції
- •1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства.
- •2. Політичні інститути: види, взаємодія та роль у політичній системі.
- •3. Типи політичних систем. Особливості політичної системи України.
- •Лекція 7. Політика та етнонаціональні відносини. План лекції:
- •1. Поняття етносу, нації та етнополітики.
- •2. Національна свідомість. Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм.
- •3. Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики.
- •4. Етнополітика української держави.
- •Лекція 8.
- •План лекції:
- •1. Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •2. Політичні еліти та політичне лідерство в Україні.
- •Лекція 9. Політична культура План лекції:
- •1. Поняття політичної свідомості. Її структура, рівні, типи.
- •2. Поняття, структура та функції політичної культури.
- •3. Політична соціалізація: суб'єкти, фази, форми.
- •4. Стан та особливості української політичної культури.
- •Лекція 10. Міжнародні відносини та світовий політичний процес План лекції:
- •1. Зовнішня політика держав та міжнародні відносини.
- •2. Поняття геополітики, її основні концепції.
- •3. Міжнародні урядові та неурядові організації.
- •4. Глобальні проблеми сучасності та світовий політичний процес.
- •5. Україна в системі міжнародних відносин.
- •Тема 1. Історія світової політичної думки.
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Питання для дискусій та самоконтролю:
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Тема 2. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Іv. Критерій оцінювання знань
- •Екзаменаційні питання з курсу "Політологія"
- •V. Рекомендована література
2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
У стародавніх Греції та Римі спостерігається активне звільнення політичних поглядів від міфологічної форми та виділення їх у відносно самостійний розділ філософії. Тут на основі вивчення будови і життєдіяльності полісів здійснюється типологія політичної влади та розробляються концепції ідеальної форми державного правління.
Видатний мислитель Стародавньої Греції Сократ (469-399 рр. до н. є.) вважав, що для вдосконалення суспільних відносин необхідне панування розуму над свавіллям волі. Тому державою повинні правити не маса, а добре обізнані в політиці люди. Крім того велике значення Сократ приділив принципу законності.
Іншого давньогрецького мислителя - Платона (427-347 рр. до н. є.) вважають фундатором політичної філософії. Саме він разом з Ксенофонтом здійснили записи бесід Сократа про суспільство і політику. В своїх працях, написаних у формі діалогу («Держава», «Закони» та ін.), Платон обґрунтував концепцію ідеальної держави. У цій державі, згідно з принципом справедливості, кожен громадянин робить свою справу відповідно до власних задатків, а спільнота людей функціонує на засадах солідарності та колективізму; найкращою формою держави є аристократія. Кредо політичної філософії Платона: людина для держави, а не держава для людини, адже інтереси одиниці, частини повинні бути, на його думку, підпорядковані інтересам цілого. Філософ виступав за сувору регламентацію суспільного життя. Сказане дає право сучасним дослідникам вважати Платона теоретиком закритого, тоталітарного суспільства.
Найвищих досягнень в осмисленні політичного життя у Стародавній Греції здобув Арістотель (384-322 рр. до н. є.). Він, як і Конфуцій, політику тісно пов'язував з моральністю та етикою, які вважав передумовою політики. У своїй головній праці «Політика» Арістотель розглядає позитивні сторони і недоліки різних форм держави. В «правильних», доцільних державах (монархії, аристократії та політії) верховна влада переслідує цілі спільного блага, а в «неправильних», недоцільних (тиранія, олігархія і демократія) - інтереси особистої вигоди. Найкращим державним ладом філософ вважав змішану форму влади, де править середня верства населення. За визначенням Арістотеля людина є «політичною істотою», сутність якої проявляється у колективному, державному житті.
У Стародавньому Римі теоретизована політична думка розвивається з першого століття до н. є., на що істотний вплив мало завоювання римлянами Греції у 146 р. до н. є. Фундатор римської політичної філософії Цицерон (106-43 рр. до н. є.) визначав державу як «справу народу», а народ - як сукупність громадян, пов'язаних згодою у питаннях права та суспільних інтересів (трактат «Про державу»). Вагомий внесок у розвиток світової політичної думки зробили римські юристи Сабін, Гай та інші, які стали творцями юриспруденції - науки про «знання справедливого і несправедливого» (І-III ст. н. є.).
3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
Впродовж періоду Раннього християнства та Середньовіччя розвиток політичної думки здійснювався зусиллями релігійних діячів. Вважається, що Раннє християнство здійснило «першу комуністичну революцію», проголосивши вищими цінностями принципи свободи і рівності, незалежно від походження, майнового та політичного стану людей. Це, на погляд його теоретиків, відкривало шлях до становлення царства Божого на Землі. Одночасно у поглядах патристів (тих, хто закладав основи християнської теології) формувалась ідея про зверхність релігійної влади над світською. Особливу роль у відстоюванні цієї концепції відіграв єпископ Аврелій Августин (354-430). У його творі «Про державу Божу» думка про верховенство церкви у політичному житті сформульована як панування «світла над царством темряви».
Великий вплив на політичні погляди Середньовіччя мав Фома Аквінський (1225-1274), який намагався дати філософське обгрунтування католицизму, використовуючи ідейну спадщину Арістотеля. В творах «Сума теології», «Панування влади» та ін. він доводив, що світ збудований на основі принципу ієрархічності: на чолі цього порядку стоїть Бог. На думку Фоми Аквінського, світська влада є вторинною щодо релігійної, а ідеальною формою державного правління є монархія - влада одного. Мислитель теологізу-вав також право, джерелом якого він визнавав вічне право (божественний розум), а його проявом - природне право.
У XIV ст. провісником свободи совісті став Марсиній Подуанський, який переконував, що Євангеліє - не закон, а повчання і тому у справах віри не може бути примусу, тобто вона була, є і буде справою сумління кожного. Марсиній першим у Середньовічній політичній думці підтримав ідею суспільного договору та народного суверенітету.