4. Етнополітика української держави.

Царський режим і радянська влада залишила важкий спадок етнонаціональних проблем в Україні. По-перше, українська етнічна нація зазнала істо­тної руйнації свого генофонду (зловісну роль відіграли голодомори, війни, репресії) та культури (витіснення української мови з провідних сфер суспі­льного життя і тотальна русифікація східних та південних регіонів, великих міст, в т. ч. столиці - м. Києва, руйнація церков, переслідування давніх тра­дицій і насадження шаблонної, т. з. «пролетарської культури»). Слід згадати про фальсифікацію української історії, блокування національної самосвідо­мості і пам'яті, насильницьке насадження т. з. «пролетарського інтернаціо­налізму», за яким приховався великодержавний російський шовінізм, про переселення значної кількості українців в інші регіони СРСР, а представни­ків інших національностей, особливо росіян, - в Україну. Якщо у 1926р. в УРСР проживало 2,7 млн. росіян (9,22%), то у 1989р. 11,4 млн (22,1%).

По-друге, борці за свободу і незалежність України, національна полі­тична еліта опинилась у політичних тюрмах, а владна еліта перебувала під пильним оком спецслужб. Ті, хто виявляв інтерес до історії і культури Укра­їни, звинувачувалися у буржуазному націоналізмі. На передодні 50-річчя СРСР (1971-1972 рр.) були проведенні численні репресійні заходи по «вияв­ленню націоналістів», в т. ч. серед студентської молоді та їх ізоляції на довгі роки в тюрмах.

По-третє, руйнації зазнали й етнічні меншини. Були закриті національні школи, заклади культури, засоби масової інформації. Ряд національностей (німці, кримські татари та ін.) були депортовані у Середню Азію та Сибір. Вони та їх нащадки прагнуть повернутися в Україну.

По-четверте, перекоси у демографічній політиці створили умови, за яких самі автохтони (корінне населення) - українці - опинилися у ситуації етні­чної меншини, що пришвидшувало їх російськомовну акультурацію. Багато українців набрали ознак етнічних маргіналів та етнічних категорій. В умовах уже суверенної України це проявилося у тенденціях сепаратизму, вимогах федералізації держави тощо.

Ці та інші проблеми покликана розв'язати етнополітика української держави. її об'єктами виступають українська етнічна нація, корінні малочисельні народи та національні меншини, українська діаспора, депортовані народи, які повертаються в Україну, а також біженці із «гарячих точок» пла­нети (грузини, чеченці, афганці та інші). Правову основу етнополітики скла­дають Конституція України (в першу чергу ст. 10-12), Закон «Про національні меншини в Україні» (1992), Закон «Про мови в Українській РСР» (1989), Закон «Про біженців» (1993) та ін. У Верховній Раді України діє Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Проблемами міжнаціональних відносин та біженців займається один з де­партаментів Міністерства юстиції України, діє Рада представників націона­льних громадських організацій України. В державі реалізується програма відродження й розвитку освіти етнічних груп та програма «Українська діас­пора», збільшується фінансування з державного бюджету для друку підруч­ників, періодичних видань національними мовами. Це дозволило створити умови для міжетнічного миру та злагоди, динамічного розвитку культури національних меншин. Все ж гострими етнополітичними проблемами зали­шаються питання облаштування депортованих народів, які повертаються на традиційне місце проживання (особливо кримських татар), утвердження української мови як державної, забезпечення етнічних українців дошкіль­ними дитячими закладами у Східній та Південній Україні, належна допомо­га національно-культурним об'єднанням етнічних меншин та українській діаспорі.