2. Політичні ідеї періоду Козаччини та Гетьманської держави.

Руйнація української державності та територіальне розчленування Укра­їни істотно вплинули на стан і зміст політичної свідомості народу. Основни­ми проблемами, які знайшли відображення в політичних ідеях України в ХVI-ХVIII ст. є питання влади, походження та суті держави, розбудови укра­їнської державності, прав і свобод членів суспільства. Серед багатьох імен українських мислителів та політичних діячів, у творчості яких знайшли ві­дображення політичні погляди цього періоду, можна назвати С.Оріховського, І. Вишенського, П.Могилу, професорів Києво-Могилянської академії І.Кононовича-Горбацького, С.Яворського, Ф.Прокоповича, гетьманів Б.Хмельницького, І.Виговського, І.Мазепу, П.Орлика та ін.

Найбільш розповсюдженою в XVI ст. була монархічна концепція влади. Вважалося, що люди поділяються на особливі соціальні групи - селянство, дворян, шляхетство, духовенство, правителів держави, які різняться за рол­лю в суспільстві. Монарх, який стоїть на вершині цієї соціальної піраміди, є не лише єдиним джерелом влади, але й єдиним джерелом справедливості.

Опираючись на скарбницю античної думки, філософ і полеміст Стані­слав Оріховський (Роксолян) (1513-1566) одним з перших мислителів епохи Відродження почав творчу розробку ідей природного права. На його погляд, основна умова реалізації прав і свобод людини - закон, законопослушність. Керівництво державою повинно здійснюватись методами переконання з використанням традицій і досвіду народу. У ранніх творах робив спробу ві­докремити політичну науку від теології, релігійну владу від світської. Пізні­ше зайняв компромісну позицію, поставивши на вершину трикутника влади Бога, а в інших кутах - церковну і світську влади.

Важливе місце в суспільно-політичній думці України кінця XVI - поча­тку XVII ст. посідав також Іван Вишенський - визначний мислитель, гу­маніст і демократ. Він дійшов визнання основоположності первісно-демок­ратичних засад раннього християнства як для церковного, так і світського життя. Християнська віра, твердив І.Вишенський, у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи і справедливості, а несправедливість і насильство походять від абсолютизації принад світсь­кого життя, від жадоби багатства й розкоші, необмеженої влади.

Значною фігурою в історії української політичної думки першої поло­вини XVII ст. був митрополит і засновник Києво-Могилянської академії Петро Могила (1596-1647). Могила ставив церковну владу вище світської. Майбутнє української держави пов'язував з національно-визвольною боро­тьбою українського народу. На чолі цієї держави повинен стояти сильний православний володар, вірний Богові, від якого одержав владу, гуманний у стосунках з підданими.

Помітний внесок в історію політичної думки зробили також випускники і викладачі Києво-Могилянської академії Стефан Яворський (1656-1722) та Феофан Прокопович (1681-1736). Магістр філософії та вільних наук, просвітитель і поет С. Яворський, звертаючись до біблійних прикладів, обґрунтовував думку про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише релі­гійною, але й світською владою, «Церковь святая, - зазначав він, -... имеет два меча: духовний и вещественньїй друг другу пособственньїй. Когда мечь духов­ний мало успевает, мечь вещественньїй пособствует».

Ф. Прокопович навчався в Києві і Римі. У Київській академії викладав філософію, богослів'я, риторику та інші предмети, виконував обов'язки ре­ктора. У 1716 р. за наказом Петра І прибув до Петербурга, де став ідеологом політичних і церковних реформ у Росії. Він гостро засуджував думку про верховенство духовної влади над світською та про непідпорядкованість ду­ховенства і монашества державі. Вперше в умовах російської держави розробив концепцію освіченого абсолютизму, базуючись на теорії природного права й суспільного договору. Освіта і розвиток наук розглядалися Ф. Прокоповичем як основа історичного прогресу, сили держави і добробуту гро­мадян. Верховним носієм державної влади визнавався лише високоосвіче­ний володар - «філософ на троні».

Український народ та його еліта мріяли про відродження власної дер­жави. Широку програму становлення української державності мав гетьман Б.Хмельницький. Зборівська угода 1649 р. Війська Запорозького з польсь­ким королем заклала фундамент української автономії у складі польської держави. Після смерті Б.Хмельницького І.Виговський продовжив держав­ницьку політику щодо відновлення Великого князівства Руського. Початок такої діяльності покладено Корсунським трактатом зі Швецією, а згодом закріплено в Гадяцьких угодах. Одним з теоретиків даного договору був Ю.Немирович. Він обґрунтував ідею союзу трьох держав - Королівства Польського, Великого королівства Литовського та Війська Запорозького. Гетьман як великий князь Русі повинен був стати володарем України. Але дана програма не була реалізована через «революцію черні», стимульовану Москвою. Однак самостійницька ідея не залишала українських державних діячів. Особливо це стосується П.Дорошенка, І.Мазепи та П. Орлика.

Інший напрям української політичної думки має яскравий республікан­ський ідеал політичного устрою. Цей ідеал знайшов практичне втілення в Запорозькій Січі як специфічному утворенні (Козацька Християнська Рес­публіка) та в Гетьманській державі, яка постала після переможної націона­льно-визвольної боротьби українського народу під проводом Б.Хмельницького і проіснувала більше ста років.

І.Мазепою та К.Гордієнком у 1709 р. розроблена Конституція, в якій проголошувалося створення Української Козацької Республіки. Правити нею повинен був гетьман, обраний народом, і Генеральна Рада, яка складалася з «генеральних радників», «виборних полкових постів» та послів Запорозької Січі. Після смерті І.Мазепи новий гетьман П.Орлик доповнює цей доку­мент, розширює його і створює нову конституцію - «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького», прийняті 5 квітня 1710 р. в м.Бендерах публічною ухвалою козацького зібрання. Цей рідкісний істори­чний документ є не лише цінною політико-правовою пам'яткою, але й яск­равим свідченням сподівань і намагань українського суспільства того часу. Фактично це була перша європейська конституція в сучасному її розумінні.

«Пакти й Конституції» містять такі основні положення: необхідність вста­новлення народного суверенітету і забезпечення демократичних прав людини; розмежування та взаємодія законодавчої (виборна Генеральна Рада, що мала скликатися тричі на рік), виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина і обрані представники від кожного полку) і судової влади; виборність усіх державних посад знизу догори; принципи внутрішньої і зовні­шньої політики; соціальне забезпечення знедолених. Конституція П.Орлика ді­яла на Правобережній Україні лише до 1714 р., але її світоглядне, політологічне та юридичне значення важко переоцінити.

Актуальними й сьогодні є політичні ідеї українського філософа XVIII ст. Григорія Сковороди. Стоячи на засадах розробленої ним концепції «сродності» («природовідповідності»), він гостро виступав проти неефекти­вної та злочинної влади. Вона постає тоді, коли люди без поклику своєї при­роди прагнуть різних посад. Особливу увагу мислитель приділив пробле­мам духовності: на його погляд для вдосконалення суспільного життя необ­хідне духовне відродження людини.