1. Формування політичної думки в княжу добу історії України.

Український народ є автохтонним, тобто таким, що проживає на влас­ній території з давніх-давен. Його духовною основою є Трипільська культу­ра - одна з найдавніших світових культур. Політична форма організації життя на території нинішньої України зародилася декілька тисячоліть тому. Істо­рія пам'ятає державні утворення кіммерійців (XV-VII ст. до н.е.), скіфів (VII-III ст. до н.е.) і сарматів (III ст. до н.е.-VІІ ст. н.е.). В VI ст. н.е. заявили про себе як про політично організований народ східнослов'янські племена під іменем Антів. Однак вершини політичного розвитку давній український на­род сягнув у державі Київська Русь, яка була одним з наймогутніших дер­жавних утворень того часу. Період Київської Русі (з 882 р. до середини XIII ст.) разом з добою Галицько-Волинської (до середини XIV ст.) і Литовсько-Руської ( з середини XIV - до кінця XV ст.) держав становить перший етап розвитку української політичної думки.

Основними політичними проблемами, що знайшли відображення в лі­тературі цього періоду, є осмислення сутності та походження держави і вла­ди, закону та законності, обгрунтування кращих форм державного правлін­ня, рис, якими повинен володіти правитель, проблеми єдності держави, со­юзу руських князівств перед загрозою ворожого нашестя.

Першим у вітчизняній історії політичним трактом, який дійшов до на­ших часів є «Слово про закон і благодать» митрополита Ілларіона. «Слово» формувало політичну свідомість багатьох поколінь нашого народу і не втра­тило свого значення в новітній історії. Прийняття Руссю християнства було прилученням її до християнської родини народів. Однак, Ілларіон рішуче заперечує домінуючу в той час політико-церковну концепцію, згідно з якою правителі усіх середньовічних держав розглядалися як члени родини мона­рхів, очолюваної Візантійським імператором. У автора «Слова» Київська Русь, її правителі, й, насамперед, князь Володимир - члени рівноправної спілки народів, що з'єднані християнською вірою. Митрополит Ілларіон акцентує увагу на основоположному для візантійської політичної ідеології пункті - про походження влади від Бога.

Ідеальному правителю держави (князю) притаманні передусім, мудрість і знання. Митрополит називає Володимира вчителем і наставником, який владарює і живе розумінням: «воссиял разум в сердце его». Перехід Володи­мира до Христової віри автор пояснює тільки «благим пониманием и остротой ума». Ілларіон одним з перших вітчизняних мислителів заговорив і про моральні якості, якими повинен володіти глава держави, про його відпові­дальність перед підданими.

Суспільно-політичними ідеями пройняті стародавні літописи, особли­во «Повість минулих літ» літописця Нестора. Центральне місце тут займає розповідь про родовід Київських князів. Згідно з літописом, він йде від ва­рязького князя Рюрика, якого ніби-то слов'яни запросили для встановлення «порядку» в їх землях. Політичне значення цієї легенди полягало в тому, що, по-перше, так обґрунтовувалася теза про те, що княжий рід іде від іноземця і тому безпредметною є суперечка про те, який із місцевих родів є старшим, головнішим; і, по-друге, підкреслювалось значення київських князів, бо саме від них починається «порядок», держава на Русі.

У своєму «Повчанні дітям» київський князь Володимир Мономах за­стерігає синів не тільки не чинити самим, а й заборонити «служивим» тво­рити беззаконня. Сила князівської влади саме в слідуванні законам. Князь для своїх підлеглих повинен бути не лише справедливим, але й милосерд­ним. «Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, йди за ним і живи вовіки віків»,- писав Мономах.

Найважливішою пам'яткою, що зберегла давні норми звичаєвого пра­ва, була «Руська правда» («правда» означає закон). Тут також зібрані «княжі устави». Ці документи можна поділити на міжнародні угоди, договори кня­зів між собою та народом. «Руська правда», її політико-правові ідеї знайшли продовження у наступні періоди життя України. Зокрема, цей документ був покладений в основу т.з. Литовських статутів, які регулювали життя в добу Литовсько-Руської держави.

Цінні політичні думки та традиції породила політична діяльність Да­нила Галицького. Модель державного правління Галицько-Волинського князівства не поступалася кращим тогочасним європейским зразкам. Між­народні контракти Данила Галицького, його внутрішня політика базувалась на переконанні в тому, що руський народ історично і геополітично належить до європейської культури і що розвиток співробітництва з Заходом є важли­вою умовою прогресу краю.