- •І.Тематичний план
- •1. Сутність політики, її складові та соціальна роль.
- •2. Етапи становлення політичної науки.
- •3. Інструментарій та функції політології.
- •4. Структура політичних знань. Становлення політичної науки в Україні.
- •Лекція 2 Політична діяльність і влада. План лекції:
- •1. Сутність та концепції політичної влади.
- •2. Закономірності структури та функціонування політичної влади.
- •3. Поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі, засоби.
- •4. Політична взаємодія та політичні відносини. Характер взає- мин політичних сил сучасного українського суспільства.
- •Лекція 3.
- •План лекції.
- •1. Витоки на основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки. Політичні погляди Стародавнього Сходу.
- •2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •4. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації. Н.Макіавеллі - фундатор світської політичної науки.
- •5. Політична думка Нового часу (XVII- перша половина хіХст.)
- •Лекція 3. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи План лекції:
- •1. Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація.
- •2. Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі.
- •3. Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.
- •4. Комуністичний рух: мета, форми, перспективи.
- •5. Соціал-демократія у світі та Україні: історія, програмні цілі, досягнення.
- •Лекція 4.
- •План лекції:
- •1. Формування політичної думки в княжу добу історії України.
- •2. Політичні ідеї періоду Козаччини та Гетьманської держави.
- •3. Національне відродження і розвиток української політичної думки в XIX - початку XX ст.
- •4. Українська політична думка після національної революції 1917-1921 рр.
- •Лекція 5-6.
- •План лекції
- •1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства.
- •2. Політичні інститути: види, взаємодія та роль у політичній системі.
- •3. Типи політичних систем. Особливості політичної системи України.
- •Лекція 7. Політика та етнонаціональні відносини. План лекції:
- •1. Поняття етносу, нації та етнополітики.
- •2. Національна свідомість. Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм.
- •3. Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики.
- •4. Етнополітика української держави.
- •Лекція 8.
- •План лекції:
- •1. Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •2. Політичні еліти та політичне лідерство в Україні.
- •Лекція 9. Політична культура План лекції:
- •1. Поняття політичної свідомості. Її структура, рівні, типи.
- •2. Поняття, структура та функції політичної культури.
- •3. Політична соціалізація: суб'єкти, фази, форми.
- •4. Стан та особливості української політичної культури.
- •Лекція 10. Міжнародні відносини та світовий політичний процес План лекції:
- •1. Зовнішня політика держав та міжнародні відносини.
- •2. Поняття геополітики, її основні концепції.
- •3. Міжнародні урядові та неурядові організації.
- •4. Глобальні проблеми сучасності та світовий політичний процес.
- •5. Україна в системі міжнародних відносин.
- •Тема 1. Історія світової політичної думки.
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Питання для дискусій та самоконтролю:
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Тема 2. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Іv. Критерій оцінювання знань
- •Екзаменаційні питання з курсу "Політологія"
- •V. Рекомендована література
Лекція 3. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи План лекції:
Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація.
Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі.
Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.
Комуністичний рух: мета, форми, перспективи.
Соціал-демократія у світі та Україні: історія, програмні цілі, досягнення.
1. Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація.
Політичні ідеології втілюються у відповідних суспільно-політичних доктринах. При чому на базі однієї ідеології може виникати кілька доктрин, які вирізняються своєю стратегією і тактикою, методами та формами політичної діяльності. Отже, політико-ідеологічна доктрина - це ідейно-політична система, яка базується на своєрідних світоглядних і політичних принципах та орієнтує на розбудову певного суспільного ладу. Ряд доктрин набули глобального поширення. Це - лібералізм, консерватизм, комунізм, соціал-реформізм, анархізм, фашизм. Доктрина як вчення (від лат. doctrine - вчення) перетворює ідеологію на інструмент політики в руках суб'єктів суспільної дії - класів і націй, партій і суспільно-політичних рухів, держав та міжнародних організацій. Вона інституціоналізується не лише у формі партій, рухів і державних утворень, а й громадських організацій (професійних, жіночих, молодіжних тощо) і неформальних груп. Часто на основі доктрини виникають більш глобальні (інтегральні) формації, такі як блоки, рухи, фронти, лідерами яких є відповідні політичні партії як найбільш ідейно та організаційно згуртовані інститути. У цьому сенсі можна говорити про ліберальний, комуністичний чи інший рух в окремій державі чи у більш глобальному масштабі, який об'єднує різні інституційні суб'єкти та народні маси, які їм симпатизують. В останні десятиріччя сили набирають такі суспільно-політичні течії як фемінізм (рух за права жінок), націоналізм, ісламський фундаменталізм (ісламізм) та ін.
2. Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі.
З розвитком капіталістичного способу виробництва у надрах феодалізму формується ліберальна ідеологія та різноманітні ліберальні доктрини (в першу чергу національно специфічні), які ставали основою відповідних інститутів громадянського суспільства і піднімали народні маси на буржуазні (буржуазно-демократичні) революції. Так Велика Французька революція (1789-1793 рр.) відбувалася під гаслами «Рівність! Братерство! Свобода!». Головні ідеї класичного лібералізму були сформульовані у творах Дж. Локка, А. Сміта, Є. Бентама, Дж. Мілля, Ш. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Б. Констана, А. де Токвіля, І. Канта, В. Гумбольдта, Б. Франкліна, М. Джеферсона та ін. В Україні лібералізм творчо розвивали М. Драгоманов та Б. Кістяківський. Основними ідеями і цінностями ліберальної доктрини є визнання природності прав і свобод людини й громадянина, пріоритет особи над суспільством і державою, рівність усіх громадян перед законом, приватна власність як основа індивідуальної свободи, індивідуалізм, вільна конкуренція, підприємництво, народний суверенітет, запровадження загального виборчого права, парламентаризм, конституціоналізм, поділ влади, ідеологічний та політичний плюралізм, толерантність, оптимізм, віра в можливості людського розуму, в прогрес. Тому лібералізм визначають як політичну та ідеологічну течію, що об'єднує прихильників парламентського ладу, ринкової економіки та демократичних свобод.
У 20-30 рр. XX ст. лібералізм оновився під впливом гострої світової кризи. Практичне втілення неолібералізм отримав у США в політиці «нового курсу» Ф. Рузвельта. Серед неолібералів слід відзначити Ф. Хайєка, Дж. Гелбрейта, Р. Даля. Ці ідеологи визнали обмежені можливості ринку як регулятора економічних та інших суспільних відносин і необхідність збільшення регулюючої функції держави. У XX ст. відбувається поступова соціалізація лібералізму, тобто визнання того, що держава повинна бути гарантом не лише економічних, а й соціальних прав людини. Особливу увагу було зосереджено на утвердженні принципу справедливості у суспільному житті. Несправедливість, як зазначав автор концепції справедливості Дж. Роулз, - це просто нерівність, яка не вигідна усім. Сучасний лібералізм здебільшого називають «соціальним лібералізмом», який прагне утвердити державу загального добробуту.
Ліберальні політичні партії почали формуватися на початку XIX ст. Так, Ліберальна партія Великобританії існує з 1832 р. В Україні перші ліберальні партії появилися через сто років (Українська Демократична партія (1904) та Українська Радикальна партія (1905), які об'єднались в Українську Демократично-Радикальну партію (1905), Товариство українських поступовців (1908) та ін.). Сучасні українські ліберальні формування почали виникати напередодні проголошення суверенітету України (наприклад, Ліберально-демократична партія України (1990)). Сьогодні таких партій біля півсотні. Найбільш впливові з них - Ліберальна партія України (1991), Партія регіонів (1997), Партія промисловців і підприємців України (2000) та ін. У світі існує скоординований ліберальний рух у формі Ліберального Інтернаціоналу (1947). У його програмному документі - «Маніфесті лібералів» - стверджується, що «повага до людської особистості і до сім'ї є справжньою основою суспільства», а «держава - лише засіб суспільства, вона не повинна брати на себе такої влади, яка вступає у протиріччя з основними правами громадян». В Європарламенті ліберальна фракція п'ята за чисельністю.