- •І.Тематичний план
- •1. Сутність політики, її складові та соціальна роль.
- •2. Етапи становлення політичної науки.
- •3. Інструментарій та функції політології.
- •4. Структура політичних знань. Становлення політичної науки в Україні.
- •Лекція 2 Політична діяльність і влада. План лекції:
- •1. Сутність та концепції політичної влади.
- •2. Закономірності структури та функціонування політичної влади.
- •3. Поняття політичної діяльності, її мотиви, цілі, засоби.
- •4. Політична взаємодія та політичні відносини. Характер взає- мин політичних сил сучасного українського суспільства.
- •Лекція 3.
- •План лекції.
- •1. Витоки на основні етапи розвитку зарубіжної політичної думки. Політичні погляди Стародавнього Сходу.
- •2. Політична думка Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
- •3. Політико-релігійні доктрини Середньовіччя.
- •4. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації. Н.Макіавеллі - фундатор світської політичної науки.
- •5. Політична думка Нового часу (XVII- перша половина хіХст.)
- •Лекція 3. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи План лекції:
- •1. Поняття політико-ідеологічних доктрин, їх види та інституціоналізація.
- •2. Лібералізм і неолібералізм. Ліберальний рух в Україні та світі.
- •3. Консерватизм і неоконсерватизм. Праві та правоцентристські партії України.
- •4. Комуністичний рух: мета, форми, перспективи.
- •5. Соціал-демократія у світі та Україні: історія, програмні цілі, досягнення.
- •Лекція 4.
- •План лекції:
- •1. Формування політичної думки в княжу добу історії України.
- •2. Політичні ідеї періоду Козаччини та Гетьманської держави.
- •3. Національне відродження і розвиток української політичної думки в XIX - початку XX ст.
- •4. Українська політична думка після національної революції 1917-1921 рр.
- •Лекція 5-6.
- •План лекції
- •1. Сутність, структура та функції політичної системи суспільства.
- •2. Політичні інститути: види, взаємодія та роль у політичній системі.
- •3. Типи політичних систем. Особливості політичної системи України.
- •Лекція 7. Політика та етнонаціональні відносини. План лекції:
- •1. Поняття етносу, нації та етнополітики.
- •2. Національна свідомість. Націоналізм, інтернаціоналізм, космополітизм.
- •3. Суб'єкти, принципи та види державної етнополітики.
- •4. Етнополітика української держави.
- •Лекція 8.
- •План лекції:
- •1. Політичне лідерство: сутність, функції, типи.
- •2. Політичні еліти та політичне лідерство в Україні.
- •Лекція 9. Політична культура План лекції:
- •1. Поняття політичної свідомості. Її структура, рівні, типи.
- •2. Поняття, структура та функції політичної культури.
- •3. Політична соціалізація: суб'єкти, фази, форми.
- •4. Стан та особливості української політичної культури.
- •Лекція 10. Міжнародні відносини та світовий політичний процес План лекції:
- •1. Зовнішня політика держав та міжнародні відносини.
- •2. Поняття геополітики, її основні концепції.
- •3. Міжнародні урядові та неурядові організації.
- •4. Глобальні проблеми сучасності та світовий політичний процес.
- •5. Україна в системі міжнародних відносин.
- •Тема 1. Історія світової політичної думки.
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Питання для дискусій та самоконтролю:
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Тема 2. Світові політико-ідеологічні доктрини та рухи
- •Рекомендована література Навчальна:
- •Наукова:
- •Іv. Критерій оцінювання знань
- •Екзаменаційні питання з курсу "Політологія"
- •V. Рекомендована література
5. Політична думка Нового часу (XVII- перша половина хіХст.)
Починаючи з XVII ст., в країнах Західної Європи та Північної Америки активно формуються національні школи раціонально осмисленої політичної думки (англійської, французької, американської, німецької). У цей час закладаються підвалини ліберальної політичної ідеології, у якій основне місце займають питання прав і свобод людини і громадянина, народного суверенітету, організації влади та держави.
В англійській національній політичній думці в першу чергу слід виділити таких мислителів як Томас Гоббс (1588-1679) та Джон Локк (1632-1704) (див. стор.199). Політична доктрина Т.Гоббса викладена у працях «Філософські основи вчення про громадянина» (1642), «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та світської» (1651) та ін. Теорію держави філософ формує на основі ідей природного права. Щоб не було «війни всіх проти всіх», люди погодились передати частину своїх природних прав і свобод монарху і підпорядковуватися йому в обмін на дію справедливих законів. Але державна влада не має права втручатися в особисті справи підданих. Вона гарантує свободу, яка дозволяє робити все, що не заборонено законом. Держава, за Гоббсом, - це Левіафан (біблійне чудовисько), штучна людина чи земний бог. В ньому верховна влада - душа держави, судді і чиновники - суглоби, радники - пам'ять, закони - розум і воля, нагороди і покарання - нерви, добробут громадян - сила, мир - здоров'я, розбрат -хвороба, громадянська війна - смерть.
Основні політичні погляди Джона Локка викладені у його праці, «Два трактати про правління» (1689-1690). Він вперше чітко розділив поняття «особа - суспільство - держава», поставивши особистість над усім. Від народження особа має такі природні, невідчужувані права: право на життя, свободу і власність. Держава повинна діяти лише з метою захисту прав особистості. Ці ідеї заклали підвалини лібералізму як політичної ідеології та нового, демократичного світогляду. По-своєму Локк трактував ідею суспільного договору та його роль у формуванні держави. На його думку, відмовившись від частини своїх природних прав, люди уклали між собою суспільний договір, утворивши спочатку громадянське, а згодом і політичне суспільство (державу). Але держава не може бути могутнішою за людей: суверенітет залишається за народом. Руйнація держави не означає знищення суспільства; суспільство може створити іншу, досконалішу систему влади.
Політична думка у Франції набула бурхливого розвитку у добу Просвітництва (XVIII ст.), що підготувало ідейну базу для Великої Французької революції 1789-1993 рр. У цей час умами заволоділи ідеї Шарля Луї Монтеск'є (1689-1755) та Жан Жака Руссо (1712-1778) .
Письменник і правознавець Ш. Монтеск'є (основна праця «Про дух законів», 1748) для пояснення різноманітності державного устрою та традиційної поведінки населення різних країн світу використовує поняття «дух нації». На цей дух впливає дві групи факторів: 1) фізичні - клімат, розміри і розташування країни, чисельність населення; 2) моральні - релігія, звичаї, міцність політичного ладу. Ці фактори впливають на зміст законів, за якими живе народ. Принципи правління визначаються почуттями, якими керуються люди. Для республіки - це доброчесність, для монархії - честь, для деспотії - страх. Демократія, на думку Монтеск'є, характеризується деспотизмом більшості. Суттєвим внеском Монтеск'є у політичну науку є обґрунтування ним ідеї поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову. Це вчення, крім інституційного та функціонального поділу влади, передбачало механізм стримування і противаг різних гілок влади.
Ж.Ж.Руссо - автор творів «Принципи політичного права», «Розмірковування про походження та основи нерівності між людьми», «Судження про вічний мир» - основну увагу зосередив на обґрунтуванні ідей народного суверенітету. Оскільки попередній суспільний договір, на погляд Руссо, був «приманкою» багатих для бідних, то перехід до свободи має стати укладенням нової угоди, за якою суверенітет у державі повинен належати народові. Свобода буде полягати у тому, що громадяни перебуватимуть під захистом законів, які ж самі приймають. Оскільки народ є єдиним сувереном, то немає сенсу ділити владу на законодавчу і виконавчу. Принципи рівності, свободи та народного суверенітету можуть бути реалізовані лише в умовах республіканського ладу.
Англійські та французькі політичні мислителі мали великий вплив на суспільні погляди «батьків-засновників» США Бенджаміна Франкліна (1706-1790), Джорджа Вашингтона (1732-1799), Томаса Джеферсона (1743-1826), Олександра Гамільтона (1757-1804) та інших. Одні з них представляли республікансько-демократичну течію політичної думки (Б.Франклін, Т.Джеферсон), інші - федералістичну (О. Гамільтон, Д. Адамс).
Т.Джеферсон - політичний діяч, третій президент США, автор «Декларації незалежності» (1776). У його концепції державного устрою США була передбачена виборча система, яка надавала право голосу всьому населенню країни чоловічої статі незалежно від майнового стану. Джеферсон був прихильником доктрини про природні права людини, головними серед яких вважав право на життя, свободу та прагнення до щастя. Уряд, який не сприяє заможному, щасливому життю народу, має бути повалений. Запропонував ввести систему балансів та стримуючих чинників, які б гарантували політичну рівновагу між гілками влади.
О. Гамільтон - особистий секретар Вашингтона під час війни за незалежність - сформулював концепцію сильної централізованої федеральної влади. Економічна федерація мала спиратися на приватні корпорації, свободу підприємницької діяльності при суворій дії законів. Зробив висновок, що одне з найважливіших місць у системі державної влади має займати судова влада, адже навіть добрі закони без такої влади будуть недієвими. Вбачав у державі головною інтегратора суспільства, засіб досягнення загальнонаціональних цілей.
Серед німецьких політичних мислителів кінця XVIII - початку XIX ст. слід виділити Іммануїла Канта (1724-1804), Георга Гегеля (1770-1830) та Вільгельма фон Гумбольдта (1767-1835).
Видатний німецький філософ І.Кант свої політичні ідеї виклав у працях «Ідеї зальної історії з космополітичного погляду», «До вічного миру», «Метафізичні початки вчення про право» та інші. Кант вважав, що людина є абсолютною цінністю і не може бути знаряддям чужих планів. Вона суб'єкт морального закону, названого філософом «категоричним імператором»: ніколи не роби іншим того, чого не бажаєш самому собі. Але, оскільки не всі дотримуються цієї вимоги, - потрібні закони, які опираються на примус держави. Отже, призначення держави - формування досконалого права та забезпечення його виконання. Виходячи з цього, Канта вважають одним із творців теорії «правової держави» (чи держави «права»). Громадянин, за Кантом, має три основні атрибути: свободу, рівність та незалежність. Свобода - це звільнення від зовнішнього примусу (крім закону); рівність - однаковість перед законом; незалежність має економічний сенс: людина продає результати своєї праці, а не саму себе. Тільки вільні громадяни володіють правом голосу. Основними видами політичного устрою вважав автократію, аристократію та демократію. Конституційну монархію розглядав як найкращу форму держави при переході від «історичної форми правління» (монархії) до влади народу.
Г. Гегель свої політичні погляди сформулював у творах «Енциклопедія філософських наук», «Філософія права» та ін. Його погляди пройшли певну еволюцію. Якщо у молодості філософ критикував феодалізм, церковну систему, обстоював права і свободи людини, виступав за справедливу конституцію, рівність суспільних станів, то згодом (після наполеонівських війн) почав захищати аристократію, заперечував революцію як засіб історичного поступу. На його погляд, Світовий Дух обирає собі націю, яка стає панівною у певну добу, а інші повинні їй підкорятися. Крім держави, Гегель говорив про громадянське суспільство. Воно спирається на приватну власність, загальну рівність, виникає разом з буржуазним ладом і характеризується системою потреб, правосуддям, поліцією і корпораціями.
В. фон Гумбольдт у праці «Досвід встановлення меж діяльності держави» (1792) обґрунтував концепцію «мінімальної держави». На його думку діапазон функцій держави повинен бути істотно звужений, бо втручання державних інститутів знижує рівень різноманітності суспільного життя, а постійне очікування допомоги від держави спричиняє пасивність індивідів. Включання людини в різноманітні суспільні відносини допоможе їй знайти найбільш сприятливе місце у суспільстві, зробить її щасливою.