15.3. Міжнародні організації в області охорони навколишнього середовища. Угоди та програми міжнародного співробітництва
Міжнародні організації вносять вагомий внесок в охорону навколишнього середовища. Зрозуміло, найбільш відчутну роль відіграють ООН та її спеціалізовані установи.
Організація Об'єднаних Націй в даний час є центром зосередження всіх форм природоохоронного співробітництва держав. ООН має в своєму розпорядженні цілою системою органів, які зайняті розвитком міжнародної природоохоронної діяльності держав. При Генеральній Асамблеї є Науковий комітет з дії атомної радіації, Комітет з використання космічного простору в мирних цілях (КОСПАР) та ін.
Іншим органом ООН, в роботі якого значне місце займає координація співробітництва держав у галузі охорони природи, є Економічна і Соціальна рада (ЕКОСОР). Вона робить дослідження і складає доповіді з міжнародних питань охорони навколишнього середовища і дає рекомендації з будь-яким аспектам цієї проблеми Генеральної Асамблеї, членам ООН і зацікавленим спеціалізованим установам. При ЕКОСОР є Комітет з природних ресурсів. Природоохоронними проблемами займаються також регіональні економічні комісії, ряд спеціалізованих установ ООН (ВООЗ, ІМО, ФАО. ЮНЕСКО, МОП, ВМО, ІКАО та ін), а також МАГАТЕ.
Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) розробила міжнародну програму «Людина і біосфера» та координує її виконання. У її рамках були розроблені Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р., Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як місцепроживання водоплавних птахів, 1971 р. та ін.
Центр всесвітньої спадщини ЮНЕСКО працює над виконанням Конвенції про охорону культурної та природної спадщини та створенням регіональної системи для охорони пам'яток, включених до списку світової культурної спадщини (у цей список внесено близько 300 об'єктів). Міжурядова океанографічна комісія ЮНЕСКО проводить дослідження щодо впливу забруднювачів на морське середовище і розробляє відповідні рекомендації.
Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) займається вивченням проблеми забруднення атмосферного повітря, розробляє єдині показники забруднення повітря, проводить аналіз законодавства окремих країн з цього питання і ін.
Міжнародна морська організація (ІМО) займається питаннями охорони морського середовища, розробляє конвенції з охорони морського середовища і скликає міжнародні конференції з охорони Світового океану.
Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (ФАО) розробляє технічні проекти охорони земель, лісів, вод, тваринного і рослинного світу і пропонує їх державам-членам для керівництва, а також розробляє проекти конвенцій з охорони вказаних об'єктів.
Важливі техніко-юридичні норми і правила охорони навколишнього середовища від авіаційного шуму регулярно схвалюються Міжнародною організацією цивільної авіації (ІКАО).
Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) з 1958 р. здійснює програму «Ядерна безпека та захист навколишнього середовища», мета її - забезпечення безпеки використання ядерної енергії та захист людини і навколишнього середовища від ядерної радіації, радіоактивних та інших викидів з ядерних установок.
Природоохоронна діяльність держав в рамках ООН і на національній основі призвела до необхідності створення в ООН спеціального механізму з координації співробітництва держав у галузі охорони навколишнього середовища. Таким механізмом стала Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП), створена в 1972 р.
Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН в липні 1997 р. затвердила Найробійських декларацію, в якій визначена майбутня роль ЮНЕП. У цій Декларації зазначається, що ЮНЕП є і повинна залишатися основним органом ООН в галузі навколишнього середовища. Вона повинна виконувати роль ведучого природоохоронного органу, що визначає глобальний екологічну порядок денний, який сприяє узгодженим здійсненню екологічного компоненту сталого розвитку в рамках системи ООН і є авторитетним захисником глобальної навколишнього середовища.
Мандат ЮНЕП затверджений резолюцією 2997 (XXVII) Генеральної Асамблеї ООН 15 грудня 1972 і отримв подальший розвиток у Порядку денному на XXI століття. Основними функціями ЮНЕП є: а) аналіз стану глобальної навколишнього середовища і оцінка глобальних і регіональних явищь; завчасне попередження про екологічні загрози, а також активізація та розвиток міжнародного співробітництва та діяльності з використанням найдосконалішою науково-технічної бази; б) стимулювання розвитку міжнародного екологічного права в інтересах сталого розвитку, включаючи розвиток узгодженого взаємодії між чинними міжнародними природоохоронними конвенціями; в) сприяння здійсненню узгоджених міжнародних угод у галузі екологічного права та заохочення спільної діяльності; г) зміцнення своєї ролі в координації природоохоронної діяльності в рамках системи ООН, а також своїх функцій як установи-виконавця Фонду глобального навколишнього середовища; д) надання допомоги в розробці політики і консультативних послуг з ключових питань інституційного будівництва урядам та іншим відповідним інститутам. На чолі ЮНЕП Рада керівників з представників 58 країн.
Найважливішими напрямками природоохоронної діяльності ЮНЕП є: а) охорона окремих природних об'єктів (захист морського середовища, охорона грунтів і прісних вод); б) боротьба з різними видами шкідливого впливу (боротьба з опустелюванням, забрудненням); в) раціональне використання природних ресурсів; г) створення світової довідкової служби зі спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг); д) вивчення економічних особливостей розвитку населених пунктів; е) розробка міжнародно-правової основи природоохоронної діяльності.
Діяльність ЮНЕП фінансується з бюджету ООН, Фонду навколишнього середовища та ряду цільових фондів.
Всесвітній союз охорони природи створений в 1948 р. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. Його членами є держави, урядові установи і організації, міжнародні та національні неурядові організації. Союз об'єднує 800 членів з 125 держав. Робота його зосереджена в 6 комісіях, членами яких є 6 тис. експертів. Союз активно брав участь у розробці міжнародних норм і правил щодо збереження біологічного різноманіття і управління різними компонентами природних ресурсів. Союз надає велику допомогу державам у підготовці національних стратегій з охорони навколишнього середовища та реалізації їх польових проектів.
Союз бере активну участь у міжнародному нормотворчому процесі. Ним підготовлені проекти багатьох діючих конвенцій. Під керівництвом Спілки розроблений проект Міжнародної хартії з охорони навколишнього середовища й розвитку та коментарі до нього. Союз спільно з ЮНЕП і Світовим фондом з охорони природи розробив і опублікував Світової стратегію з охорони природи (1980 р.) та Стратегію щодо підтримки життєвого рівня на належному рівні (1991р.).
Рис. 15.1 - Міжнародне співробітництво у сфері охорони навколишнього природного середовища
Крім універсальних організацій проблемами охорони навколишнього середовища впритул займаються багато регіональних організації загальної та спеціальної компетенції.
Європейський союз. Навколишньому середовищу присвячений розділ XIX частини третьої Договору про ЄС (ст. 174-176). Згідно зі ст. 174 Договору політика Спільноти щодо довкілля має наступні цілі: а) збереження, захист і поліпшення стану навколишнього середовища; б) захист здоров'я людей; в) досягнення розумного і раціонального використання природних ресурсів; г) сприяння на міжнародному рівні заходів, які стосуються регіональних і загальносвітових проблем навколишнього середовища.
Основним організаційним органом ЄС в природоохоронній області є Європейське агентство з навколишнього середовища.
Корисну роботу з кодифікації і прогресивному розвитку міжнародного екологічного права проводять Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Міжнародний інститут з навколишнього середовища і розвитку, Міжнародна рада з питань природоохоронного права та ін.
Список використаної літератури
1. Царенко О. М., Нєсветов О. О., Кадацька М.О. Основи екології та економіки природокористування. Курс лекцій. Практикум: Навчальний посібник. – Суми: 2004. – 400 с.
2. Шмадій В. М., Соломич І.О. Управління природоохороною діяльністю: Навчальний посібник. – Київ: 2004. – 296 с.
Туниця Т. Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст. – К.:Знання, 2006. – 300 с.
Мельник Л. Г. Екологічна економіка: Підручник. - Суми: 2003 – 348с.
Дикань В. Л., Дейнека А. Г. и др. Основы экологии и природопользования. Учеб.пособие - Харьков, 2002. – 356 с.
Гармидер Л.Д. Конспект лекций по курсу „Экономика природопользования”. – Днепропетровск: УДХТУ, 2002 – 80 с.
Бобылев С.Н., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользования Учебник. – Москва,2003. – 567 с.
Яремчук І. Г. Економіка природокористування, К. 2000. – 280 с.
Глушкова В.Г., Макар С.В. Экономика природопользования. – М.:Гардарики, 2003. – 301 с.
Рыночные методы управления окружающей средой : Учебное пособие/ Под ред. Голуба А.А. – М.: ГУ ВШЭ, 2002. – 392 с.
Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология. Человек – экономика – биота – среда. Учебник для вузов М.:ЮНИТИ, 2000. – 264 с.
Алексеев С.М., Сосунова И.А., Борискин Д.А. Экология, экономика, социум: состояние, тенденции, перспективы. – М., 2002. – 192 с.
Боголюбов С.А. Экологическое право: Учебник для вузов. М.: ЮристЪ-Гардарика, 2004. – 273 с.
Вайцзеккер Э., Ловинс Э., Ловинс Л. Фактор четыре. Затрат – половина, отдача – двойная. М., 2000. – 172 с.
Гирусов Э. В., Бобылёв С.Н., Новоселов А.Л., Чепурных Н.В. Экология и экономика природопользования. М., 2003. – 403 с.
Глушкова В.Г., Макар С.В. Тесты и задания по курсу “Природопользование”. М., 2000. – 157 с.
Голуб А.А., Струкова Е.Б. Экономика природных ресурсов: учебное пособие для вузов. М., 2001. – 248 с.
Диксон Д. , Скура Л., Карпентер Р., Шерман П. Экономический анализ воздействия на окружающую среду / Пер. с англ. М., 2000. – 309 с.
Лукьянчиков Н. Н., Потравный И.М. Экономика и организация природопользования. М., 2002. – 321 с.
Долан Э.Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. – СПб.: Питер, 1994. – с 416с.
Економіка підприємства: Підручник/ За ред. С. Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, — 1999. — 625 с.
Шевчук А.В. Экономика природопользования (Теория и практика). М.: НИА-Природа, 2000. – 275 с.
Диксон Д., Скура Л., Карпентер Р., Шерман П. Экономический анализ воздействий на окружающую среду. М: Изд-во "Вита-Пресс", 2000. – 395 с.
Економіка природокористування. Навчальний посібник. – Харків: Бурун Книга, 2009. – 480 с.
25. http://ecodnepr.dp.ua - Міністерство охорони навколишнього природного середовища України Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Дніпропетровській області РЕГІОНАЛЬНА ДОПОВІДЬ про стан навколишнього природного середовищав Дніпропетровській області за 2009 рік
26. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 2756-VI ( 2756-17 ) від 02.12.2010}
27. ПОДАТКОВИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 13-14, ст.112 ) { Із змінами, внесеними згідно із Законом N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010 }
28. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 47, ст.405)
29. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про тваринний світ (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 14, ст.97) { Із змінами, внесеними згідно із Законами N 1827-VI ( 1827-17 ) від 21.01.2010, ВВР, 2010, N 10, ст.108 }
30. З А К О Н У К Р А Ї Н И Про природно-заповідний фонд України { Із змінами, внесеними згідно з Декретом N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010 }
31. Еклогічне законодавство України, www.rada.gov.ua