Російське містецтво на межі хіх-хх ст.

Російська історія цього періоду насичена дуже значними подіями:

1905 р. – перша російська революція;

1914 р. – перша світова війна;

1917 р. – соціалістична революція.

В мистецтві ця бурна дійсність знайшла дуже різнорідне відображення. З’являється багато течій, які можна віднести до одного з двох основних напрямків: реалізм та декаданс.

Засновником нового методу в літературі – соціалістичного реалізму – став Максим Горький (його роман “Мати”, 1906). Він продовжив реалістичні традиції російських письменників, таких як Л.Толстой, А.Чехов, О. Купрін.

Російський декаданс (з французької – занепад), або модернізм (з французької – сучасний, новий) об’єднували декілька течій: символізм, футуризм , акмеїзм та інші.

Символізм, який виник во Франції, отримав широке розповсюдження. Його представники у літературі: Франції – Малларме, Поль Верлен, Рембо; у Бельгії – Моріс Метерлінк, у Німеччині та Австрії – Рільке, Гофмансталь; в Англії – Оскар Уайльд; в Норвегії – Генрік Ібсен (пізній);

Поети-символісти прагнули втілити “потаємну суть” життєвих явищ у загадкових символах. А також створити символічну картину світу, свій міф про світ. ”Символізм робить самий стиль, саму художню речовину поезії такою, що має одухотвореність , прозорість. Вона просвічує наскрізь як тонкі стінки алебастрової амфори, в якої запалене полум’я”. (Д.Мережковський).

Російський символізм – одно з значних явищ всієї російської літератури ХХ ст. Хронологічні рамки символізму , його активного існування в російській поезії – біля 15 років, з середини 1890 до 1910 р. Д.Мережковський і З.Гиппіус видавали головний журнал символістів ”Північний вісник”. Лідерами покоління ”старших” символістів були В.Брюсов, К.Бальмонт, Ф.Сологуб. Символісти прагнули дати свою версію віковічного міфологічного сюжету протистояння добра і зла, життя і смерті, космічної гармонії і хаосу. Особливо ”молодші ” символісти – О.Блок, А.Білий, В.Іванов.

Естетичні ідеї символізму знайшли своєрідне втілення в симфонічній та фортепіанній музиці О.Скрябіна – геніального російського композитора, співця передреволюційної епохи.

Олександр Миколайович Скрябін

(6.01.1872 (25.12.1871)-1915)

Видатний російський композитор та піаніст межі ХІХ-ХХ ст.

Як і Рахманінов, Метнер, Блок, Врубель, Скрябін у своїй творчості відобразив атмосферу першої Російської революції. Але він мав свій особливий тип сприймання дійсності, в основному її поетичної сторони. Музика Скрябіна відображає багатий та складний світ людини-творця, виключного у своїй духовності; його всевладність та спроможність змінити “обличчя життя”. Тому в музиці Скрябіна багато святкових тріумфальних образів. Композитор створює чудовий сонячний світ духовної свободи та вищої напруги творчих сил (екстазу).

Творча діяльність охоплює біля 25 років (з кінця 1880 років до 1915). Основні твори: 3 симфонічні поеми, 3 симфонії; для фортепіано – 10 сонат, 13 поем, біля 90 прелюдій, 23 етюди, 8 експромтів, п’єси, один романс на власні вірші.

Творість Скрябіна відрізняється яскравим новаторством, у той же час воно зв’язане з традиціями російської та зарубіжної культури: музикою Шопена, Ліста, Чайковського, творчістю Блока та Врубеля. Від Блока – прекрасні далекі туманні образи, від Врубеля – образи космосу, величних героїв.

Новаторство:

3. Незвична образність: образи тендітної витонченої лірики, образи волі, самоствердження, Розвиток образів часто йде від найвищої витонченості до найвищої грандіозності.

4. Новаторство в гармонії, яку Скрябін вважав головним засобом виразності. Використовував багато колоритних акордів типу ДД з альтераціями. Створив квартакорд – Прометеївський акорд – з 6 звуків: до-фа#, си b, ми, ля, ре ( b5D96 ), створив нові ладові системи: ланцюговий лад, двічи-лади, які будуються на тритонах та їх розв’язані. Через ці симетричні лади Скрябін першим прийшов до 12-тоновості. Тритон – головний інтервал скрябінської гармонії.

5. Незвична мелодика Скрябіна. Тільки у ранній період в нього пісенні мелодії, далі – переважно інструментальні мелодії. Особливі риси: ламаний малюнок, широкий діапазон, стрибки на великі інтервали – септіма, нона. Мелодія складається з коротких, стрімких, активних мотивів. В пізній період мелодія – як розгорнута гармонія (принцип, близький до серійної техніки).

6. Вишукана ритміка, типові ямбічні ритми, улюблений ритмічний малюнок “волі і пориву” використовує поліметрію.

7. Фактура: часто використовує дуетну поліфонію, підголоскову, також регістрові протиставлення.

8. Скрябіну належить ідея синтезу кольору та музики (у партитурі симфонічної поемі “Прометей” є строка для кольору).

Періодизація творчого шляху

І період – 1880-1900 рік

ІІ період – 1900-1909 рік

ІІІ період – 1910-1915 рік

І період – вплив російської школи (Чайковський, Лядов) Шопена, Ліста (пише етюди, мазурки, вальси, ноктюрни). Музична мова прозора, наспівна, ясна. У цей період з’являється лірика – виточена, поетична та драматичні образи – поривчасті, схвильовані. Особлива витонченість в педалізації. Вводить нові терміни: вібруюча педаль, булавочна, педальний туман. Твори: симфонічна поема “Мрії”, 2 сонати, фортепіанні мініатюри.

ІІ період – розквіт творчості. Зміна жанрів: пише сонати (Третю, Четверту, П’яту), фортепіанні поеми (2 поеми ор.32, Трагічна поема, Сатанічна поема, поема ор.41, 2 поеми ор.44), симфонічна музика (3 симфонії), “Поема екстазу”. Складається схема образного розвитку: тріада: томління-політність-екстаз. Вплив Вагнера, Римського-Корсакова.

ІІІ період: з’являються трагічні риси. Основні твори: симфонічна поема “Прометей”, 2 поеми ор.63: Маска та Странність, 2 поеми ор.69, 2 поеми ор.71, поема ор.72, “До полум’я”, сонати з Сьомої по Десяту, танець “Похмуре полум’я”. Почав “Попереднє дійство” до “Містерії”. Створив нову гармонічну систему на основі ланцюгових ладів. Наприкінці життя – криза у творчості.