Сергій Васильович Рахманінов

(І.ІV (за ст.ст. 20.ІІІ) 1873 - 28.ІІІ.1943)

Займає видатне місце у російській культурі, як геніальний композитор, великий піаніст, видатний диригент. Як Лист, вів потроєну артистичну діяльність.

Творчий шлях охоплює 50 років: перший твір – фортепіанний концерт fis moll у 1890 році та останній твір – симфонічні танці – у 1940 р.

Риси стилю:

1. “Класичність” стилю, зв’язок з традиціями російської (традиції Московської та Петербурзької шкіл) та зарубіжної музики, водночас – оригінальність стилю.

2. Романтичне світосприйняття, типове для революційної епохи.

3. Центральна тема творчості – тема Вітчизни. Музика зв’язана з народними російськими інтонаціями.

4. Мотив трагічної самотності: С.Рахманінов – один з самих найтрагедійніших митців ХХ ст.

5. Творчість С.Рахманінова зв’язана з мистецтвом свого часу: Чехов, Бунін, Станіславський, Шаляпін, Комісаржевська, Левітан, поети-символісти Блок, Брюсов, Бальмонт.

Періодизація творчого шляху:

І період – 1890 роки – період зростання та визрівання композиторського хисту, пошуки самостійного шляху (1897-1900 – творча криза, не пише). Основні твори:

Перший фортепіанний концерт, Перша симфонія, оркестрова фантазія “Стрімчак”, три цикли фортепіанних п’єс, три цикли романсів, опера “Алеко”.

ІІ період – 1901-1910 – високий творчий підйом.

Другий та Третій фортепіанні концерти, Друга симфонія, дві опери “Скупий лицар”, “Франческа да Ріміні”, кантата “Весна”, симфонічна поема “Острів мертвих”.

ІІІ період – 1910-1917 – пошуки нових засобів виразності та образів для втілення передреволюційного підйому.

Два цикли етюдів-картин, вокальна симфонічна поема “Дзвони”, “Всенощне неспання”, цикл романсів.

ІV період – 1917-1943 (8 років – 1918-1926 – не пише) – переїзд у США, з 30-х років – у Швейцарію. Створив лише 6 опусів. Трагедійний характер музики.

Четвертий фортепіанний концерт, Три російські пісні для хору з оркестром, Варіації на тему Кореллі для фортепіано. Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано з оркестром “Симфонічні танці”.

Характеристика творчості

С.Рахманінов звертався до багатьох жанрів: опери, симфонії, кантати, спирався на російські національні традиції. В ранній період інструментальна та вокальна музика - рівноправні; в середній період – зміщення в бік інструментальної музики, в пізній період – майже зовсім немає вокальної музики.

Основні твори: 3 опери “Алеко”, “Франческа да Ріміні”, “Скупий лицар”.

3 симфонії, а також симфонічні танці для оркестру, 4 фортепіанних концерти, “Рапсодія на тему Паганіні”, симфонічна фантазія “Стрімчак”, симфонічна поема “Острів мертвих”.

Хорова музика: 3 вокально-симфонічних твори, кантата “Весна”, поема “Дзвони”, 3 російські пісні, 3 твори для хору a’capella: Літургія Іоанна Златоуста, Всенощне неспання, Deus meus (мотет), 6 творів для хору з фортепіано (для жіночих або дитячих голосів).

Більш 80 романсів

С.Рахманінов не був новатором, який сміливо ламає традиції. Його новаторство – у відображенні своєї, нової епохи (нові образи).

Риси музичної мови

Мелодика. “Мелодія – це головна основа всієї музики”, (С.Рахманінов). Геніальний мелодіст, його мелодії претворяють інтонації ліричної, весільної, величальної пісень, народних награвань, втілюють ліризм та стихійну волю, багатирську епічність та передчуття трагічних змін.

Поліфонія: зв’язана з народно-пісенною творчістю, це переважно підголоскова поліфонія.

Гармонія – основа діатонічна, але дуже яскрава: використовує альтеровані звуки, побічні тони. Його найулюбленіший акорд – зі зм 4, т.з “рахманіновська гармонія” – акорд з VІ мінорним тризвуком у мінорі. Типова риса - довге перебування в одній функції, заповненої фігураціями.

Ритм – найбільш своєрідною рисою є пружний “залізний” ритм.

Фактура: Рахманінов – видатний майстер фактури, яка часто по- оркестровому монументальна. В музиці Рахманінова втілено різноманітні дзвони Раніш дзвонність була у музиці в окремих випадках, а у Рахманінова – це риса музичної мови.

Симфонізм творчості Рахманінова – насиченість конфліктним розвитком, зіткненням контрасних образів.