Художнє об’єднання «Мир искусства».

Дягілєв Сергій (19. ІІІ. 1872-1929) – російський театральний і художній діяч, перший балетний імпресаріо 20-го ст., який прославив російське мистецтво за кордоном. Разом з О. Бенуа заснував у Петербурзі художнє об’єднання «Мир искусства» (1898-1924). Спочатку це була виставкова організація, в яку входило багато різних художників, потім – художній напрямок. Основні принципи естетики були викладені у програмній статті Дягілєва в перших номерах журналу «Мир искусства». Це боротьба проти академізму та проти соціальної спрямованості передвижників, ствердження теорії «мистецтва для мистецтва» та головної ролі особистості творця. Дягілєв організував Російські сезони – гастрольні виступи російської опери і балету, які проходили у театрах Парижа і Лондона з 1907 по 1913 р.р. З 1913 почала виступати балетна трупа Російський балет С. П. Дягілєва (існувала до 1929 р.). На замовлення Дягілєва писали балети Стравінський, Прокоф’єв, Дебюссі, Равель, Мійо та ін. композитори. Представники «Мира искусства» О. Бенуа, Л. Бакст, Є. Лансере, М. Добужинський, К. Сомов та ін. Спираючись на поетику символізму, художники поринали у світ минулого та гротескних напівказкових образів. Брали активну участь в художньому оформленні оперних та балетних спектаклів Російських сезонів.

Бенуа Олександр (3. V. 1870-1960) – російський художник, історик мистецтва, художній критик. Син архітектора М. Бенуа, внук відомого архітектора італійського походження Кавоса, який побудував Великий театр у Москві та Маріїнський у Петербурзі.

Вчився в Академії живопису у Петербурзі. Під час поїздок до Франції створив велику акварельну серію «Останні прогулянки Людовіка XIV». Виступив як реформатор російської книжкової графіки (ілюстрації до «Пікової дами» та «Мідного вершника» Пушкіна). Очолював художню частину антрепризи Дягілєва. Як художник і режисер продовжив традицію «живописного театру» 18-19 ст. Значним внеском у світове мистецтвознавство стала його 4-томна «История живописи всех времен и народов». Як критик, постійно виступав проти російського авангарду, захищав пам’ятки історії та мистецтва. З 1926 р. жив у Парижі, працював у театрах різних країн.

Реріх Микола (9. X. 1974-1947) – російський живописець, театральний художник, археолог, мандрівник, письменник, філософ-містик. Входив в об’єднання «Мир искусства», був його головою у1910-18 р.р.

Народився в родині нотаріуса. Вчився в Академії живопису у А. Куїнджі. На межі 19-20 ст. займався археологічним вивченням слов’янських та угро-фінських пам’яток давнини. У 1899-1904 р.р. написав великий цикл етюдів російських міст, де з’єднав археологію з мистецтвом. Охорона пам’яток давнини стає для Реріха справою всього життя. В історичних картинах «Гонец», 1897, «Заморские гости», 1901, «Ладьи», 1903, минуле стає символічною відвертістю про долю світових культур. Це своєрідна символічна архаїка.

Для антрепризи Дягілєва Реріх створює сценографію балету Стравінського «Весна священна» та опери «Князь Ігор» Бородіна.

Ігор Федорович Стравінський (17.06 1882 – 6.04.1971)

Один з найбільш складних композиторів ХХ ст. Мав гостре почуття сучасності, яскравий новатор, “Майстер музичного ремесла”, він багато разів змінював творчі манери. У 1914 р. від’їхав з Росії до Швейцарії і залишився за кордоном, але не зміг надбати нову Батьківщину. У своїй музиці відобразив складні протиріччя сучасності.

Риси стилю:

1. Універсальність та парадоксальність творчості.

2. Вищий професіоналізм.

3. Національні корні.

4. Величезний образний діапазон, але нема соціальної проблематики.

5. Великий реформатор оркестру, спирався на школу Римського-Корсакова, ввів новаторський прийом раптової зміни “об’ємності” – щильності або рідкості звучання.

6. Створив новий тип тематизму, в основі якого - рівна взаємодія усіх засобів виразності.

7. Своєрідна ладогармонічна система: використовує архаїчну діатоніку, особливо т.з. складну діатоніку – багатотонікальну (її різновиди - поліладовість, політональність), також симетрічні лади та серійність. Стравінський замінив тональність “системою полюсів”.

8. З цього витікає переважно сюїтний принцип побудови музичної форми, відсутність безпереривного симфонічного розвитку.

9. Метроритм – характерні риси - варіаційність, нерегулярність, остинатні нагнітання. Перший використовував джазові елементи.

10. Іронія та гротеск, антиромантизація образів.

Творчий шлях Стравінського охоплює 60 років (1908-1968). 40 років (1920-1960) – диригентської діяльності.

Періодизація творчості:

І період – 1908-1923 (15 років) – російський, вершинний, інтенсивний. Приймає участь у гуртку “Сучасна музика” (1901-1912, керівник – критик В. Каратигін), великий вплив естетики «Мира искусства» та Дягілєва. Музика Стравінського вразила свіжістю, святковістю, творчим характером. Цю лінію продовжували Прокоф’єв, Барток, композитори французської «Шістки».

ІІ період – 1923-1953 (30 років) – неокласицистський, екстенсивний. Стравінський використовує багато манер класичної та докласичної музики.

ІІІ період – 1953-1968 (15 років) – пізній, серійний.

Концентрація образів, композитор використовує короткі серії (5-6 звуків) в значенні теми. Посилюється роль вокальної музики, композитор звертається до біблейських сюжетів.

Стравінський пережив дві творчі кризи. Перша – у 1914 році, коли виїхав з Росії до Швейцарії. Друга – у 1940 р., коли переїхав з Франції до Америки, а також через сімейні обставини.

Основні твори: Всього біля ста опусів, 4 опери: “Соловей”, “Мавра”, “Цар Едип”, “Походження повіси”.

15 балетів: “Жар-птиця”, “Петрушка”, “Весна священа”, “Байка про лису”, “Історія солдата”, “Пісня солов’я”, “Пульчинелла”, “Весіллячко”, “Апполон Мусагет”, ін.

10 вокально-симфонічних творів, 3 симфонії, 14 камерно-інструментальних творів, 11 фортепіанних п’єс, 20 романсів та пісень.