3. Політичний конфлікт

Політичні конфлікти — різновид соціальних конфліктів. Під останніми розуміється зіткнення протилежних поглядів, збігання інтересів і дій окремих людей та їхніх спільностей — професійних і соціальних груп, класів, етносів, конфесійних та інших організацій і груп, держав, блоків їх, регіонів та ін. Як би далеко не заглиблювалася сучасна наука в історичне минуле людства, вона завжди виявляла конфлікт як постійний супутник суспільного розвитку. Скрізь, де є люди, є й конфлікти, їхня поширеність, важливість ролі, яку вони відіграють у суспільному житті, привертають увагу з часів глибокої давнини. Невичерпний давньогрецький геній, який створив немало міфів про єдність і злагоду, залишив і чудовий міф про конфлікт, уособленням якого став Прометей. Політичний конфлікт — це таке зіткнення протилежних сил і поглядів, яке зумовлене взаємодією політичних інтересів і цілей. Суб´єктами цих інтересів є держави, класи, страти, соціальні групи, етноси, політичні партії та рухи, а також окремі особи. Поняття "політичний конфлікт" включає в себе взаємну боротьбу цілих суспільств, суспільно-економічних формацій. Спираючись на причини виникнення міжнаціональних конфліктів, оцінюючи стан міжнаціональних відносин, можна виробити механізми запобігання їм і локалізації їх. Серед таких механізмів локалізації конфліктів можна було б визначити і створення спільної економічної децентралізованої інфраструктури співробітництва; створення культурної інфраструктури консенсусу (національні культурні товариства, фестивалі народної творчості та ін.); це збільшення відкритості регіону, політика розширення контактів не тільки економічних і культурних, а й інших (туризм, спорт, науковий обмін тощо); залучення третьої сторони до подолання конфлікту. У випадку, коли конфлікт набуває затяжного характеру і сторони не можуть домовитись між собою, виникає потреба в "третейському суді"; спеціальні заходи, що витісняють насилля з міжнаціональних відносин, переводять конфлікт у мирне русло; політико-адміністративний механізм, який передбачає введення федералізму і регіональної автономії; механізм надзвичайного реагування означає обов´язкове введення надзвичайного стану на території, де розвиток міжнаціонального конфлікту набув загрозливої форми.

4. Електорат

5. імпічмент

   Імпі́чмент (англ. impeachment) — в конституціях деяких держав процедура притягнення до суду парламенту вищих посадових осіб держави. Результатом імпічменту, як правило є дострокове припинення повноважень президента або іншого посадовця і усунення його з посади. При імпічменті голови держави таке рішення приймається конституційною більшістю парламенту. Різні країни окремо визначають процедуру імпічменту відповідно до власного законодавства. У демократичних державах імпічмент є одним з елементів контролю над владою країни і необхідний для збереження стабільності суспільного і конституційного ладу. Імпічмент є також засобом недопущення авторитаризму і механізмом гарантування національної безпеки. Процедура імпічменту

• не менш як 226 народних депутатів ініціюють питання про усунення Президента України з поста;

• парламент створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до якої входять спеціальний прокурор і спеціальні слідчі;

• висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України;

• за наявності підстав не менш як 300 народних депутатів приймають рішення про звинувачення Президента України;

• Конституційний суд виносить висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент;

• Верховний Суд України підтверджує наявність у діях обвинувачуваного ознак державної зради чи іншого злочину;

• не менш як 338 парламентаріїв приймають рішення про усунення Президента України з поста;

• виконання обов'язків Президента України покладається на Голову Верховної Ради України^[3]