1. Виникнення професії юриста: історико-правові підстави.

Слово «юрист» грецького походження, в літературній українській мові існує слово «правник», а в розмовній мові – «правовик», «законник». Ці слова характеризують особу як фахівця з правознавства, в галузі права, що вміє логічно, стисло та конкретно мислити і якого готують у вищих школах. В давньоримський час правознавство було таємною наукою, доступною лише для представників вищого духовенства. Римський суддя був особою, яка, з одного боку, мала відповідні правові знання, а з іншого, – у своїх діях залежала від висновку священнослужителя. Коли за понтифіка Корунканія доступ до вивчення юриспруденції було відкрито, сформувався клас правознавців, які користувалися високим авторитетом як у судів, так і в сторін, що судились. Римські юристи надавали юридичні поради стороні, яка до них зверталась, складали судові позови у письмовій формі або супроводжували позивача до суду, щоб пред’явити позов усно, на запит судді надавали усні або письмові висновки у справі, або навіть самою присутністю у залі суду засвідчували свою підтримку відповідній стороні. Їх називали юрисконсультами (радник з правових питань, iurisconsultus) або адвокатами (advocatus). Така експертна діяльність не була професійною. Вивчення юриспруденції в ті часи було спадковою справою. Надання юридичних консультацій вважалось почесним обов’язком поважних мужів, відмовитись від якого не міг навіть імператор. Поряд з експертом із правових питань сторона також потребувала чільного виразника її інтересів, особи, яка повинна була юридично грамотно скласти необхідні судові документи (postulare), а головне – належно представити сторону в суді вражаючою промовою. Таку особу також називали оратором (orator) або патроном (patronus). Ніколи більше мистецтво говорити – ця цінна спадщина романської культури -не досягала такого розвитку, як це було в стародавньому Римі, і розвивалось воно, насамперед, в залах судів кращими мужами свого часу, такими як Цицерон, Квінтіліан, Тацит, та іншими, відображаючись у їхніх творах. Кожну судову промову готували старанно і заздалегідь. Цицерон занотовував повний зміст усіх своїх промов, прораховуючи реакцію публіки до найменших подробиць. У той час вміння виголошувати промови було мистецтвом заради мистецтва, яке приємно вражало і захоплювало як публіку, так і оратораІз значним збільшенням об’єму правового регулювання і нормативно-правового масиву збільшується значимість законодавчої техніки. Потреба у вдосконаленні юридичних конструкцій, в процедурах способу, викладу правових норм, юридичних аксіом, фікцій, в спеціальному лінгвістично-юридичному аналізі законопроектів, в розширенні професійної компетентності парламентаріїв, службовців державного апарату (а особливо юристів) в осягненні спеціальних юридичних знань в області права, законодавства і законотворчої техніки стає все більше необхідною у творенні правової держави.

Так, перший юридичний факультет в Європі був створений в університеті м. Болонья (Італія). Ця подія відбулася у XII ст. В Україні спочатку деякі відомості з права викладалися в монастирях Києва, Чернігова, Галича, Луцька, а у 1661 році було засновано Львівський університет, серед чотирьох факультетів якого був і юридичний. Це – перший університет в Україні, і треба сказати, що на сьогодні рейтинг його досить високий в Європі.

Вічний зразок юристів започаткований у VI ст. в Римі. Римські юристи Панініян, Павлюс, Ульпіян, Модестин, Гай – перші юристи у світі, які стали творцями правознавства. Римське право настільки було досконалим, що з XII ст. його почали вивчати у європейських університетах. Це була спочатку так звана школа «гльосарів», а пізніше школа «коментаторів», які згодом отримали назву юристів. Вивчається римське право і сьогодні в багатьох університетах. Статтю підготувала (Історія виникнення професії юрист) головний спеціаліст Черкаського МУЮ Бузько Н.В.

Судді. Перші письмові свідчення про існування судової влади належать до епохи фараонів Давнього Єгипту XVII-XVIст. до н. е. Суд вважався також одним з найважливіших елементів державного ладу давньогрецьких полісів і Давнього Риму.

Радикальні судові реформи, які відбулися в Європі у XVIII-XIXст., призвели до становлення сучасного цивілізованого правосуддя. Епоха революцій цього періоду характеризується відмовою від теорії формальних доказів і запровадженням оцінки доказів за внутрішнім переконанням суддів. Судова влада була відокремлена від законодавчої і виконавчої, судді почали підкорятися тільки закону. Суд став гласним і змагальним, з’явилося право на захист і презумпція невинуватості. Сьогодні необхідність існування незалежно-го судового органу є аксіомою. Суди виконують функцію захисту прав і свобод людини і громадянина.

О.Г. Проскурняк Науковий вісник Чернівецького університету. 2013. Випуск 682.

2. Загальні кваліфікаційні вимоги до юристів.

Юрист повинен володіти необхідним комплексом особистісних якостей і обсягом професійних знань, умінь і навичок. Юрист повинен мати особистісні якості , які відповідають тій важливій соціальній ролі, для виконання якої він призначений. До таких особистісних якостей відносяться: висока громадянськість, інтелектуальність, моральність, розвинене почуття обов'язку і відповідальність за виконання своїх обов'язків, принциповість і незалежність в прийнятих рішеннях, відданість своїй справі, почуття непримиренності з правопорушеннями, справедливість, висока гуманістична моральність, професійна етика, особиста бездоганність , товариськість (комунікабельність).

Про професійну непридатність свідчать прямо протилежні особистісні якості , що перешкоджають професійній діяльності: аморальність і безпринципність, нечесність і незацікавленість в роботі юриста і, як наслідок, безвідповідальне ставлення до дорученої справи, недисциплінованість, вузькість кругозору, невпевненість і нерішучість, недостатній рівень розвитку комунікативних здібностей або їх відсутність, погана дикція і поганий мову, неврівноваженість, запальність, імпульсивність, нетактовність, нездатність зіставляти факти і проводити їх аналіз, невміння протистояти зовнішнім загрозам. Доступ до юридичної професії закриває непогашена судимість.

До загальним професійним вимогам, що пред'являються до юриста, відносяться: володіння глибокими і міцними теоретичними знаннями, знаннями чинного законодавства, сучасним правовим і економічним мисленням, здатністю розбиратися в політичних течіях і державній політиці; вміння застосовувати знання в своїй практичній професійній діяльності, володіння практичними навичками за фахом. Юрист також повинен володіти високою загальною і професійною культурою, знати і вміло застосовувати методи управління, впливу на людей, вміти вести правову пропаганду і виховну роботу серед населення, володіти методами наукової організації праці, постійно підвищувати свою кваліфікацію, вміти працювати в умовах розвитку ринкових відносин.

Юрист повинен знати основи філософії, економічних і політичних вчень, психології, наукової організації управління і праці в обсязі, необхідному для кваліфікованого виконання юридичної роботи, застосування правових норм, зміцнення законності і правопорядку, реалізації правоохоронних функцій. Необхідною передумовою успішного вивчення конкретних галузевих наук є знання базових юридичних наук: теорії держави і права, історії держави і права.

Професія юриста вимагає знання змісту галузевих юридичних наук, до яких відносяться: конституційне право, адміністративне право, цивільне право, сімейне право, міжнародне право та інші галузі права.

Однак одних знань для професії юриста недостатньо. Крім знань, юрист повинен володіти практичними вміннями та навичками.

Юрист повинен володіти навичками публічних виступів, проведення зустрічей, бесід та інших форм спілкування з населенням.

Залежно від спеціалізації юриста, він зобов'язаний досконало знати галузеве законодавство та практику його реалізації.

У своїй роботі юристи покликані керуватися загальними цінностями Кодексу професійної етики адвоката, міжнародних стандартів Спільного кодексу правил для адвокатів країн Європейського союзу і положеннями Кодексу поведінки для юристів у Європейському співтоваристві, з застереженнями і доповненнями, які відображають певні ( вітчизняні) традиції, принципи і гарантії:

• • посидючість - як умова ретельного вивчення і роботи з документами, нормативними правовими актами. Кожна дрібниця, не врахована в розробці, може обернутися фатальною помилкою. Найчастіше доводиться все перевіряти ще раз по кілька разів. Посидючість потрібна і для того, щоб аналізувати судову практику.

• • аналітичний склад розуму - як умова досягнення ефективних результатів при формуванні висновків і зіставленні правових норм. Для цього юристу (особливо адвокату) потрібна ще й логіка ;

• • незалежність - від міркувань власної вигоди, корисливих мотивів або впливу ззовні при наданні юридичних послуг;

• • чесність, порядність і сумлінність – як основа довірчих відносин з клієнтом;

• • конфіденційність - збереження в таємниці відомостей, отриманих від клієнта, та інформації про нього без обмежень у часі. Інтереси клієнта превалюють перед нашими власними та інтересами наших колег, протиріччя інтересів неприпустимо;

• • кваліфікованість - професійна зрілість і постійне прагнення до найширшого і глибокому юридичній знання і досвіду;

• • особиста відповідальність - старанне ставлення до роботи і її результатами, відшкодування шкоди за свою професійну помилку або некомпетентність;

• • прозорість винагороди - його розмір і порядок оплати повинні бути зрозумілі і заздалегідь відомі клієнту в повному обсязі;

• • професійну гідність - наше право призупинити роботу при несплаті клієнтом винагороди або відмовитися від надання послуг при негідною або негарантованої оплаті;

• • соціальні солідарність і участь - надання безкоштовної юридичної допомоги соціально незахищеним категоріям громадян.

Юридична діяльність, як і будь-яка інша професійна діяльність, має особливості, які відрізняють її від усіх інших видів людської діяльності. З основних особливостей юридичної діяльності, як правило, виділяють наступні п'ять, які визначають професійну придатність:

• 1) правову регламентацію професійної діяльності, за рамки якої юрист не повинен виходити;

• 2) екстремальний характер юридичної діяльності;

• 3) владний і обов'язковий характер професійних повноважень посадових осіб правоохоронних органів;

• 4) творчий, нестандартний характер діяльності юриста;

• 5) процесуальну самостійність та персональну відповідальність юриста недержавних і державно-правових структур

Березкина, Т. Е. Организационно-управленческая деятельность юриста : учебник и практикум для бакалавриата и магистратуры / Т. Е. Березкина, А. А. Петров. — 2-е изд., перераб. и доп. — Москва : Издательство Юрайт, 2018. — 410 с.

3. Законодавчо визначені критерії допуску до занять юридичною діяльністю.

4. Професіограми:

Професіограма — повний опис особливостей певної професії, що розкриває зміст професійної праці, а також вимог, які вона ставить перед людиною. Професіограма складається на основі аналізу змісту професійної діяльності і містить у собі загальну характеристику професії і вимоги, що професія ставить до людини.

• суддів;

Професійна діяльність судді суду загальної юрисдикції може бути представлена через такий зміст основних аспектів.

Соціальний аспект діяльності судді (суду) виражається в:

1. мотивованій постанові судді або визначенні суду про арешт підозрюваного чи обвинувачуваного або застосуванні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту;

2. винесенні справедливого вироку, що повинен стати початком вирішення конфлікту особи і суспільства;

3. відповідальності перед суспільством за соціальний прогноз розвитку особи підсудного;

4) використанні судових процесів для запобігання і попередження правопорушень (публічні процеси).

Соціальний аспект діяльності судді потребує від нього таких якостей:

» справедливості;

• непримиренного відношення до злочинності в будь-яких її проявах; » прагнення до встановлення істини;

• принциповості;

• відповідальності за збереження довіри громадськості до судової сис-теми

Пошуковий аспект діяльності судді загального суду виража­ється в:

1. попередньому розгляді справи (спеціальна стадія), що здійсню­ється суддею одноосібно з обов'язковою участю прокурора (проку­рор висловлює думку про можливості призначення справи до судово­го розгляду). За результатами попереднього розгляду суддя призначає справу до судового розгляду або визначає інше рішення;

2. зборі і дослідженні доказів. Повноваження судді в цьому ас­пекті діяльності досить широкі, що обмежує можливості направ­лення судом справ на додаткове розслідування;

3. можливості дій по вивченню лише тих доказів, про досліджен­ня яких клопочуться учасники судового процесу. Законом передбаче­но, що суддя може не досліджувати доказів у справі і перейти до су­дових дебатів, що спрощує розгляд окремих категорій справ.

Пошуковий аспект діяльності судді загального суду потребує від нього таких якостей:

* підвищеної обережності дій;

» високої відповідальності за прийняті рішення;

• уміння прогнозувати наслідки свого рішення;

• чесності із самим собою;

* критичності і конкретності мислення.

Пошуковий аспект діяльності судді майже не відокремлений від реконструктивного.

Реконструктивний аспект діяльності судді полягає в тако­му:

(суду першої інстанції) —

1) аналіз усієї зібраної в справі інформації, її перевірка, аналіз, зі­ставлення, формування своєї версії;

2. заслуховування сторін і їхніх представників, приведення пото­ку інформації до логічної системи, відтворення події правопору­шення;

3. підготовка проекту і винесення рішення (вироку), що відпові­дає чинному законодавству: воно повинно бути законним, обгрунто­ваним, мотивованим; ґрунтуватися тільки на тих доказах, що були розглянуті в судовому засіданні;

(апеляційного суду) —

4) перевірка винесеного судом першої інстанції рішення, тобто повторний розгляд справи по суті або в повному обсязі, або частко­ во з ухваленням нового рішення (як правило, перевіряються докази, що відносяться до тієї частини судового рішення або вироку, закон­ ність і обґрунтованість яких заперечується апелянтом¹):

а) у частині обґрунтованості висновків суду про наявність визна­ чених фактичних обставин, вірогідності і достатності покладених в основу доказів;

б) щодо відповідності прийнятого рішення приписам матеріаль­ ного права і дотримання правил судової процедури.

Реконструктивний аспект діяльності судді вимагає таких яко­стей:

• незалежності — свободи від впливу на професійну діяльність будь-кого, у тому числі своїх родичів, друзів або знайомих; а також свобо-ди від впливу суспільної думки, від побоювань критики їх діяльності;

• об'єктивності аналізу;

• неупередженості — відсутності прихильності до якої-небудь із сто­рін, здатності рівно відноситися до їхніх домагань і особи, діяти в ін-тересах істини і справедливості;

• визначеності рішення;

• широти поглядів

Комунікативний аспект діяльності судді загального суду ви­ражається в:

1) спілкуванні судді в ході судового процесу, де суддя є арбітром спілкування, насамперед між прокурором і адвокатом;

¹ Зазначимо, що в апеляційному порядку оскаржуються рішення і ухвали суду першої інстані(ії, які не набрали сили. Ухвали, як правило, не можуть бути оскар­жені окремо від рішення в тому випадку, якщо вони заважають подальшому про­вадженню (рухові) справи, або у випадках, прямо передбачених процесуальним

2) судових допитах, що вимагають погодженості прийомів до­питів з індивідуальними особливостями особистості допитува­ного.

Комунікативний аспект діяльності судді припускає такі якості, як:

» терпіння;

» ввічливість;

• тактовність;

• емоційна стійкість;

• готовність виявляти терпимість до різних поглядів;

• уміння слухати і говорити;

• відсутність зарозумілості;

• психологічна сумісність з учасниками процесу — складом суду, секретаріатом, адвокатами, державним обвинувачем, експертами й ін.

Організаційний аспект діяльності судді загального суду вира­жається в:

1. правильному плануванні своєї роботи;

2. самоорганізованості при підготовці до судового процесу;

1. проведенні судового засідання в призначений час (є непри­пустимими запізнення хоча б на кілька хвилин) з урочистих слів: «Устати, суд йде!»;

2. вимозі до учасників процесу знаходитися в залі в призначений час;

3. вимозі до присутніх у залі судового засідання розмовляти із судом тільки стоячи (як цього вимагає закон);

4. умінні керувати ходом судового розгляду в межах процесуаль­ного закону. Особливість полягає в тому, що учасники процесу не знаходяться в судді в підпорядкуванні, його керівництво обмежене рамками процесу і, як правило, має публічний характер.

Організаційний аспект діяльності судді припускає, що він має такі якості:

• силу волі;

• зібраність;

» цілеспрямованість;

» наполегливість;

• уміння дорожити своїм і чужим часом;

• інтелектуальну звичку до самодисципліни

Засвідчувальний аспект діяльності судді загального суду виражається в:

складанні документації: постанова, рішення, ухвала, вирок у фор­мі, передбаченій законом. Остаточним рішенням у справі, що наби­рає силу відразу після його проголошення, є рішення судді апеляцій­ного суду.

Про кожне судове засідання, а також про кожну окрему процесу­альну дію, вчинену поза постійним місцем засідання суду першої інстанції, складається протокол. Судом здійснюється повне фіксу­вання судового процесу технічними засобами².

Засвідчувальний аспект діяльності судді вимагає, щоб він мав такі якості:

• знання державної мови і мов народів, що проживають у даній місцевості;

• загальну і спеціальну культуру письмової мови;

• логіку мислення;

•уміння прийняти законне, обгрунтоване, мотивоване рішення (ви­ рок), грунтуючись тільки на тих доказах, що були розглянуті в судо- вому засіданні;

• дотримання інструкцій з діловодства;

• повнота і чіткість у формулюваннях, щоб уникати різночитання су­дового рішення і попереджати пов'язані з ним помилки при його ви­конанні

• працівників прокуратури;

Профессиограмма необхідна як орієнтир підготовки юриста - спеціаліста, а також як зразок практикуючого юриста в сфері правоохоронної та контрольно-наглядової діяльності держави.

У ряді держав з різними правовими системами (США - англо-американська, ФРН - романо-германська) основною функцією прокуратури є здійснення кримінального переслідування. Ця функція дає право і одночасно зобов'язує прокурора почати кримінальне розслідування, прийняти рішення про його закінчення, здійснювати кримінальне переслідування в суді.

В Україні функції прокурора викладені в Конституції з урахуванням досвіду вітчизняної системи. Вони регламентовані в кримінально-правовому кодексі (більш грунтовно - у його. Проекті). Статус прокурора визначено Законом про прокуратуру or5.10.1991 року.

Діяльність прокуратури в Україні багатогранна.

Прокурор:

1. Підтримує державне обвинувачення в суді.

Прокурор в рівній мірі може і звинувачувати, і відмовитися від обвинувачення в разі відсутності переконливих доказів. Він керується одним критерієм: виступати з позиції закону. Закон не повинен бути порушений як щодо потерпілого, так і щодо підсудного; повинна точно дотримуватися встановлена ??законом процедура розгляду справи.

2. представляє інтереси громадян і держави в суді у випадках, визначених законом.

Загальний та арбітражний суди - сфера застосування праці прокурора. Звернення прокурора з позовом до арбітражного суду найчастіше є завершальним етапом нагляду за виконанням законів загальнонаціональними міністерствами і відомствами, представницькими і виконавчими органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, органами контролю, їх посадовими особами, а також за відповідністю закону видаваних ними правових актів, прийняттям заходів для усунення порушень законності.

Участь прокурора в арбітражному процесі, в першу чергу у вигляді пред'явлення позову до суду, є специфічною формою державного впливу на дотримання законності в господарській діяльності. Ця форма відповідає принципам правової держави та ринкової економіки. Правильне, засноване на законі використання права на звернення з позовом до арбітражного суду і кваліфіковане підтримання позовних вимог у суді представляють собою винятково ефективний засіб припинення та усунення порушень законності в економічній сфері, в діяльності як органів державної влади, управління та контролю, так і суб'єктів підприємництва .

3. здійснює прокурорський нагляд за точним і однаковим виконанням законів усіма громадянами і посадовими особами.

Галузі прокурорського нагляду наступні:

1. за виконанням Законів органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами (загальний нагляд);

2. за додержанням законів органами дізнання і попереднього слідства;

3. за додержанням законів при розгляді справ у суді (опротестовує незаконні і необгрунтовані вироки, ухвали і постанови судів);

4. за дотриманням законності в місцях тримання затриманих, в місцях попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та інших заходів примусового характеру, що призначаються судом.

Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який призначається на посаду строком на п'ять років за згодою Верховної Ради та звільняється з посади Г1 резидентом України.

Соціальний аспект діяльності прокурорських працівників виражається в тому, що, здійснюючи нагляд за виконанням законів на всіх рівнях їх реалізації, вони відповідальні перед суспільством за те, щоб:

1. жодне порушення закону не залишилося без уваги;

2. підвищувалася відповідальність посадових осіб за порушення законності.

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності прокурорських працівників полягає в умінні розкрити причини досліджуваних явищ, вивести слідство цих причин.

Для цього необхідно мати здатність:

1. проникнути в сутність фактів, зрозуміти сенс того, що відбувається, передбачати можливі найближчі й віддалені-прямі і побічні - результати (критичність);

2. охопити широке коло питань і фактів, спираючись на знання з різних галузей права і практики (грунтовність);

3. мобілізувати професійне мислення в складних умовах (цілеспрямованість);

4. оперативно вирішувати завдання, оцінювати обстановку і приймати необхідні заходи (гнучкість);

5. самостійно ставити цілі і завдання, знаходити їх рішення без сторонньої допомоги (відповідальність).

Комунікативний і посвідчувальних аспект діяльності прокурорських працівників виявляється в умінні:

1. встановлювати контакти з аудиторією в суді за допомогою використання усної професійного мовлення. Мова прокурора повинна відрізнятися переконливістю аргументації, об'єктивністю, повнотою і всебічність, сприяти встановленню істини у справі;

2. слухати і чути, аналізувати і зважувати факти, повідомлення;

3. робити висновки в результаті скрупульозного аналізу доказів;

4. дохідливими словами висловити вимоги справедливого вироку в суді. Вся поведінка прокурора як представника держави має бути підпорядковане моральної самодисципліни: неприпустимо його зневажливе або глузливе ставлення до кого б то не було, сперечання із членами суду або адвокатами. Всім повинно бути ясно, що інтереси прокурора - це інтереси суспільства;

5. письмово - на професійно-технічному рівні-оформити документи.

На сьогоднішній день судовий захист не є найбільш ефективним способом відновлення порушеного права, тому роль прокурорського нагляду у захисті як суспільних інтересів, так і прав особистості, набуває особливо важливого значення. Разом з тим прокурорський нагляд жодною мірою не повинен підміняти судовий захист. Прокурор покликаний бути ініціатором усунення порушення, а суд повинен дати його правову оцінку.

О.Ф. Скакун, Н.І. Овчаренко. Юридична деонтологія: [Підручник]. Под ред. проф. Скакун О.Ф. - Х.: Основа, 1999. - 280 с.

• адвокатів;

Соціальний аспект діяльності адвоката визначається гуман­ним призначенням, покладеним на нього суспільством:

1. здійснювати правовий захист обвинувачуваного з метою дося­гнення справедливого вирішення конфлікту між особою і суспіль­ством, керуючись принципом презумпції невинності;

2. проводити консультації — вести прийом громадян і бути ком­петентним у питаннях, що їх цікавлять.

З метою недопущення заподіяння шкоди інтересам клієнта в ба­гатьох західноєвропейських країнах закріплене правило, відповід­но до якого адвокат не може прийняти доручення і самостійно вес­ти справу клієнта у випадку невідповідності рівня його кваліфікації ступеню складності справи. Так, Кодекс правил поведінки для адво­катів країн Європейської співдружності передбачає, що адвокат не вправі вести справу, яка не відповідає рівню його професійної ком­петентності, без участі в ній іншого адвоката, що володіє відповід­ною компетенцією⁵.

Соціальний аспект діяльності адвоката вимагає від нього та­ких якостей, як:

• гуманізм — уміння підтримати в клієнті зв'язок із суспільством, незважаючи на вчинене ним правопорушення;

• віра в людину, що виражається в прогнозуванні соціально корисної поведінки правопорушника;

• справедливість;

•законність;

» високий рівень кваліфікації

⁵ У ст. 7 Закону України «Про адвокатуру» і ст. 61 Кримінально-процесуально­го кодексу зазначені випадки, при яких адвокат (захисник) не може брати участь у справі.

Пошуковий аспект діяльності адвоката виражається в:

1. здійсненні збору даних, які він може представити слідчому або суду як докази по кримінальній або цивільній справі, тобто в пере­вірці фактів, поданих у судове засідання, установлення їхньої вірогі­дності (істинності). Адвокат не правомочний проводити слідчі дії — це прерогатива уповноважених органів і посадових осіб держави;

2. оцінці доказів, обґрунтуванні доведеності або не доведеності відповідних фактів. Для цього він запитує думку фахівців. Така думка, наприклад, необхідна для оцінки висновку експерта.

3. пошуку відповідних правових норм і оцінці можливості їхньо­го застосування.

Пошуковий аспект діяльності адвоката припускає, що він має такі якості:

• глибину мислення (здатність проникати в суть фактів) і зуму уміння охоплювати широке коло питань);	широту ро-
• сумлінність;
• знання законодавства;
• принциповість;
• наявність власної думки й уміння її відстоювати;
• особисту незацікавленість

Реконструктивний (конструкційний) аспект діяльності адвоката як захисника в суді можна подати у вигляді трьох стадій:

1. складання загальної концепції: узагальнення різнобічної інфор­мації, вироблення власної думки, побудова лінії захисту;

2. розробка тактики захисту: заготівля тактичних прийомів, що дають можливість знайти з великого числа доказів такі, котрі випра­вдували б його підзахисного або пом'якшували його провину, у тому числі складання заяв клопотань. Клопотання адвоката — це письмові або усні звернення до осіб, котрі уповноважені здійс­нювати процесуальну діяльність і приймати рішення у справі, про необхідність здійснення ними дій, віднесених до їхньої компетенції і спрямованих на захист прав і законних інтересів підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного. За допомогою клопотань адвокат доводить до відома слідчого, прокурора, суду свою думку про дове­деність обвинувачення, обгрунтованість кваліфікації порушення, що сприяє зборові, перевірці й оцінці доказів. У клопотаннях адво­ката можуть ставитися питання про витребування і прилучення до справи документів і предметів, про виклик нових свідків, проведення допитів, очних ставок та інших слідчих і судових дій, про скасу­вання або заміну запобіжного заходу, про закриття справи й ін.⁶;

3) проведення захисту.

Для реконструктивного (конструкційного) аспекту діяльності адвоката необхідні такі якості, як:

• незалежність;
• пам'ять;
• критичне мислення;
• уява;
• уважність до деталей;
• коректність стосовно колеги в	суді

Організаційний аспект діяльності адвоката виражається в:

1. представництві в суді інтересів клієнта винятково на основі договору-доручення, складеного в писемній формі. Неприпустимим є включення в зміст договору-доручення умови про обов'язок дося­гнення результату, необхідного клієнтові;

2. підготовці до процесу (складання плану, продумування лінії захисту) на основі знання особи підзахисного, його психології, мотивів злочину, причин і умов, що цьому сприяли;

3. умінні коригувати план по ходу виявлення нових обставин, зна­ходити серед великого числа доказів такі, котрі виправдували б під­захисного або зм'якшували його провину;

4. умінні використовувати в судовому процесі прийоми і методи, вироблені адвокатською практикою і власним професійним досві­дом.

Організаційний аспект діяльності адвоката вимагає таких яко­стей:

• самодисципліни;
• сили волі;
• самостійності;
• наполегливості;
• рішучості;
• підпорядкування (консультації)	трудовому розпорядкові,	встановленому в	колегії

⁶ Адвокат вправі заявити відвід посадовим особам, що беруть участь у роз­слідуванні і розгляді справи. Він може оскаржити будь-які дії і рішення слідчих органів, прокуратури і суду, які, на його думку, заподіюють шкоду законним інте­ресам його клієнта.

Комунікативний аспект діяльності адвоката виявляється в:

1. морально-психологічному контакті з підзахисним до захисту, умінні дати пораду, рекомендацію, роз'яснити правовий статус, перспективи судового вирішення справи;

2. морально-психологічному контакті зі складом суду й іншими учасниками судового процесу;

3. збереженні таємниці, установленої законом для нормального відправлення правосуддя й захистові довірчих відносин між адвока­том і його клієнтом.

Для комунікативного аспекту діяльності адвоката важливі такі якості:

• ораторські здібності;
• лаконізм мови;
• категоричність;
• переконливість;
• знання психіки підзахисного,	передбачення його можливих	реакцій;
• конфіденційність;
• гідність

Засвідчувальний аспект діяльності адвоката полягає у своє­часному і чіткому оформленні документації при проведенні консу­льтації і виступі як захисника в суді (обліково-реєстраційні картки, заяви, скарги й інші документи правового характеру). Так, як циві­льно-процесуальні засоби використовується позовна заява; у спра­вах, що виникають з адміністративно-правових відносин — скарга і заява; при окремому цивільно-процесуальному провадженні — заява.

Засвідчувальний аспект діяльності адвоката вимагає дотри­мання таких нормативів культури:

• акуратності;

• знання державної мови і мови регіону, де здійснюється адвокатська діяльність;

• уміння володіти лаконічним стилем викладу;

• уміння ефективно використовувати стандарти документації

• нотаріусів;

Соціальний аспект діяльності нотаріуса полягає в:

1. наданні правової допомоги особам — фізичним і юридичним, що звернулися за здійсненням нотаріальних дій, в охороні їхніх прав від порушень;

2. захистові учасників угод від ризику. Він захищає не тільки права й інтереси осіб, від імені яких завіряються угоди, але й осіб, права яких можуть бути порушені цими угодами. Якщо адвокат традиційно представляє інтереси клієнта і захищає його права, то нотаріус усвідомлює свій обов'язок як юридичного радника двох сторін. Він повинен бути миротворцем, що стоїть на охороні інтере­сів не однієї сторони (як адвокат), а всіх осіб, зацікавлених у розгля­нутій угоді;

3. попередженні правопорушень.

Соціальний аспект діяльності нотаріуса припускає, що він має такі якості:

» терпіння;

* коректність;

» чесність; .

• правдивість;

• твердість позиції;

• рівень ставлення до протилежних сторін

Пошуковий аспект діяльності нотаріуса міститься в професій­ному дослідженні представлених йому документів:

1. збирати, вивчати й оцінювати документи (докази в справі), установлювати їхню дійсність;

2. перевіряти відповідність вимоги заявника нормам права, чин­ному національному законодавству і дійсним намірам сторін; не обмежуватися формальною стороною, а вникати в зміст засвідчува­ного документа, визначати його відповідність праву, тобто встано­влювати законність вимоги заявника;

3. забезпечувати докази, необхідні для ведення справ в органах зарубіжних країн, оскільки нотаріуси приймають документи, скла­дені відповідно до вимог іноземного права, а також роблять засві-дчувальні написи за формою, передбаченою зарубіжним законодав­ством, якщо це не суперечить законодавству України.

Варто врахувати, що в завдання нотаріуса не входить перевір­ка підстави здійснення тих або інших дій, наприклад правильності рішення про отримання документів особою, котра прийшла до нота­ріуса в якості клієнта, щоб їх засвідчити, та ін.

Пошуковий аспект діяльності нотаріуса вимагає таких яко­стей:

• спеціальних знань, особливо в області цивільного права і процесу;

• уважності при аналізі документів клієнта (так, перш ніж завірити договір закупівлі-продажу будинку, у якому проживає родина, нота­ріус перевіряє особу і дієздатність сторін, приналежність продавцеві майна, встановлює чи не порушені права кого-небудь з подружжя, якщо це майно добуте ними в період шлюбу, права неповнолітніх дітей або спільних власників; при цьому перевірка проводиться на основі достовірних документів, про що робляться позначки на дого-ворах);

* сумлінності;

» неупередженості;

* об'єктивності

Комунікативний аспект діяльності нотаріуса виявляється в умінні:

1. установити психологічний контакт із усіма громадянами, що звертаються по допомогу;

2. попередити конфлікти шляхом роз'яснення сторонам наслід­ків чинених дій, щоб юридична непоінформованість не була вико­ристана ним на шкоду.

Для комунікативного аспекту діяльності нотаріуса необхідні такі якості:

• уміти поставити себе на місце іншої людини	(клієнта);
• бути неупередженим радником обох сторін;
• чути і розуміти співрозмовника;
• тактовність;
* доброзичливість

Організаційний аспект діяльності нотаріуса полягає в умінні:

1. установити чіткий порядок прийому клієнтів;

2. самоорганізуватися на виконання кожної нотаріальної дії;

3. дотримуватися порядку посвідчення (стадії нотаріального процесу: порушення нотаріального провадження, підготовка до здійснення нотаріальної дії; розгляд нотаріальної справи і прийнят­тя нотаріального акта), установленого нормативними актами.

Професіограми юридичних професій __І

Організаційний аспект діяльності нотаріуса припускає на­явність таких якостей:

• зібраності;

• ініціативності;

• конструктивності мислення;

• самодисципліни

Засвідчувальний аспект діяльності нотаріуса виражається у:

1. посвідченні реальності документа, наданні йому юридич­ної чинності. Це означає, що копії стають юридично достовірними документами, що мають рівну силу з оригіналом (посвідчення уго­ди про відчуження частки майна, про відчуження нерухомого май­на, посвідчення шлюбного контракту, договору застави, договору довічного утримання, заповіту, дійсності підпису на документі, пра­вильності перекладу тексту з однієї мови на іншу і т. п.);

2. видачі нотаріального свідоцтва (про право на спадщину, пра­во власності на частку в загальному майні подружжя, придбанні житлових будинків з публічних торгів та ін.).

3. здійсненні на прохання кредитора виконавчих написів на доку­менті, що встановлює зобов'язання боржника. Виконавчі написи, здійснені в окремих передбачених законом випадках, підлягають у безперечному порядку примусовому виконанню (за допомогою державних виконавців)⁷.

Обов'язковими внутрішньо-службовими діями нотаріуса, тісно пов'язаними з засвідчувальним аспектом його діяльності,

є такі:

1. реєстрація нотаріальної дії в книгах обліку — алфавітній книзі заповітів, книзі обліку заяв про вживання заходів по охороні спадкоємного майна, книзі обліку цінностей державної нотаріаль­ної контори, алфавітній книзі обліку і реєстрації спадкоємних справ державної нотаріальної контори, алфавітній книзі заборон відчу­ження й арештів нерухомого майна;

2. вказівка на екземплярі, що залишається в справі державної контори або приватного нотаріуса, серії і номера спеціального блан­ка і захисного знака, використаних на нотаріальну дію.

⁷ Перелік документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безпе­речному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений По­становою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 р. Див.: Офіційний вісник України. — 1999. — № 26. — С. 69—73.

Нотаріальні дії провадяться нотаріусами України з використан­ням спеціальних бланків нотаріальних документів і захисних знаків нотаріальних документів. Документи, оформлені державними і при­ватними нотаріусами, мають однакову юридичну чинність;

Для засвідчувального аспекту діяльності нотаріуса важливі такі якості:

• знання поточного законодавства;

• знання державної мови діловодства і мови більшості населення ре-гіону, де провадяться нотаріальні дії;

• володіння в досконалості системою вимог до структури, реквізитів, порядку використання технічних засобів, бланків й ін.;

• точність (ведення обліку);

• відповідальність (надійний режим збереження);

• чіткість;

• акуратність;

• високий ступінь формалізації дій

Держава здійснює контроль над законністю провадження нотарі­альних дій усіма нотаріусами. У перспективі передбачається ство­рити Єдиний реєстр суб'єктів нотаріальної діяльності, за допомо­гою якого можна буде оперативно перевіряти права особистості на провадження відповідних нотаріальних дій.

Слід зазначити, що нотаріальна процесуальна форма менш ста­більна, чим судове рішення. Це пояснюється тим, що закон не пе­редбачає обмежень щодо можливості переглянути нотаріально засвідчені правовідносини за згодою осіб, котрі брали участь у нотаріальному провадженні, як у нотаріальному, так і в судовому порядку, коли немає згоди у відношенні скасування договору взагалі або внесення змін у його умови.

• юрисконсультів;

Вимоги щодо зайняття посади юрисконсульта регулюються наказом Міністерства праці та соціальної політики від 29.12.04 р. № 336

Повинен знати: законодавчі акти, що регламентують виробничо-господарчу і фінансову діяльність підприємства, нормативні та інші керівні матеріали, які стосуються правової діяльності підприємства; чинне законодавство; цивільне, трудове, фінансове, адміністративне право; податкове законодавство; екологічне законодавство; порядок ведення обліку і складання звітів господарсько-фінансової діяльності на підприємстві; порядок систематизації, обліку і ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій; порядок укладення та оформлення господарських договорів; основи економіки, організації праці, виробництва й управління; засоби обчислювальної техніки, комунікацій і зв'язку.

Кваліфікаційні вимоги.

Провідний юрисконсульт: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст). Стаж роботи за професією юрисконсульта I категорії - не менше 2 років.

Юрисконсульт I категорії: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст); для магістра - без вимог до стажу роботи, спеціаліста - стаж роботи за професією юрисконсульта II категорії - не менше 2 років.

Юрисконсульт II категорії: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст). Стаж роботи за професією юрисконсульта - не менше 1 року.

Юрисконсульт: повна вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст) без вимог до стажу роботи.

Завдання, функції, права та обов'язки, відповідальність, вимоги до посади визначаються в посадовій інструкції. Типової форми такої інструкції немає, тому кожне підприємство може додати бажані пункти в посадову інструкцію юрисконсульта. Посадова інструкція затверджується наказом керівника підприємства. З нею повинен бути ознайомлений працівник, який перебуває на цій посаді. Для цього він повинен поставити свій підпис, а поруч дату. Наведемо деякі з можливих завдань і обов'язків юрисконсульта (п. 53 переліку «Професіонали» Довідника № 336): розробляє або бере участь в розробці документів правового характеру; здійснює методичне керівництво правовою роботою на підприємстві, надає правову допомогу структурним підрозділам; за участю інших підрозділів готує матеріали про розкрадання, розтрати, нестачі, випуск недоброякісної, нестандартної продукції, щодо інших правопорушень для подання їх до слідчих і судових органів; вивчає, аналізує та узагальнює результати розгляду претензій; оформляє матеріали про притягнення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності; бере участь в роботі з укладення господарських договорів, розробці умов колективних договорів; консультує працівників підприємства з питань чинного законодавства України, надає допомогу з оформлення документів і актів майново-правового характеру.

Знає та застосовує у діяльності:       - законодавчі акти, що регламентують виробничо-господарчу і фінансову діяльність підприємства, нормативні та інші керівні матеріали, які стосуються правової діяльності підприємства;       - чинне законодавство;       - цивільне, трудове, фінансове, адміністративне право;       - податкове законодавство;       - екологічне законодавство;       - порядок ведення обліку і складання звітів господарсько-фінансової діяльності на підприємстві;       - порядок систематизації, обліку і ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій;       - порядок укладення та оформлення господарських договорів;       - основи економіки, організації праці, виробництва й управління;       - засоби обчислювальної техніки, комунікацій і зв'язку.

1.4. Юрисконсульт призначається на посаду та звільняється з посади наказом по організації (підприємству/організації).

Розроблює або бере участь у розробленні документів правового характеру.

2.2. Здійснює методичне керівництво правовою роботою на підприємстві, надає правову допомогу структурним підрозділам і громадським організаціям, бере участь у підготовці обґрунтованих відповідей у разі відхилення претензій.

2.3. Готує за участю інших підрозділів підприємства матеріали про розкрадання, розтрати, нестачі, випуск недоброякісної, нестандартної і некомплектної продукції, порушенні екологічного законодавства та про інші правопорушення для подання їх до арбітражних, слідчих і судових органів, здійснює облік і зберігання судових і арбітражних справ, які перебувають у виконанні або закінчені судочинством.

2.4. Бере участь у розробленні і виконанні заходів для зміцнення господарського розрахунку, договірної, фінансової і трудової дисципліни, забезпечення зберігання власності підприємства.

2.5. Проводить вивчення, аналіз і узагальнення результатів розгляду претензій судових і арбітражних справ, а також вивчає практику укладення і виконання договорів з метою розроблення відповідних пропозицій для усунення виявлених недоліків і поліпшення господарсько-фінансової діяльності підприємства.

2.6. Відповідно до заданого порядку оформляє матеріали щодо притягнення працівників до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

2.7. Бере участь у роботі з укладення господарських договорів, підготовки висновків про їх юридичну обґрунтованість, розробленні умов колективних договорів, а також розгляді питань про дебіторську і кредиторську заборгованість.

2.8. Контролює своєчасність подання довідок, розрахунків, пояснень та інших матеріалів для підготовки відповідей на претензії.

2.9. Готує разом з іншими підрозділами пропозиції про зміну чинних або відміну тих наказів, що втратили чинність, та інших нормативних актів, які були видані на підприємстві.

2.10. Веде довідково-інформаційну роботу з питань законодавства і нормативних актів, застосовуючи технічні засоби, а також облік чинного законодавства та інших нормативних актів, робить позначки про їх скасування, зміни та доповнення.

2.11. Бере участь у підготовці висновків щодо правових питань, які виникають у діяльності підприємства, проектів нормативних актів, а також у розробленні пропозицій для удосконалення діяльності підприємства.

2.12. Провадить роботу з правової пропаганди, ознайомлює посадових осіб підприємства з нормативними актами, які стосуються їх діяльності, а також із змінами в чинному законодавстві.

2.13. Дає довідки і консультації працівникам підприємства про сучасне чинне законодавство, а також висновки з організаційно-правових та інших юридичних питань, надає допомогу з оформлення документів і актів майново-правового характеру.

2.14. Знає, розуміє і застосовує діючі нормативні документи, що стосуються його діяльності.

2.15. Знає і виконує вимоги нормативних актів про охорону праці та навколишнього середовища, дотримується норм, методів і прийомів безпечного виконання робіт.

3. Права

3.1. Юрисконсульт має право вживати дії для запобігання та усунення випадків будь-яких порушень або невідповідностей.

3.2. Юрисконсульт має право отримувати всі передбачені законодавством соціальні гарантії.

3.3. Юрисконсульт має право вимагати сприяння у виконанні своїх посадових обов'язків і здійсненні прав.

3.4. Юрисконсульт має право вимагати створення організаційно-технічних умов, необхідних для виконання посадових обов'язків та надання необхідного обладнання та інвентарю.

3.5. Юрисконсульт має право знайомитися з проектами документів, що стосуються його діяльності.

3.6. Юрисконсульт має право запитувати і отримувати документи, матеріали та інформацію, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків і розпоряджень керівництва.

3.7. Юрисконсульт має право підвищувати свою професійну кваліфікацію.

3.8. Юрисконсульт має право повідомляти про виявлені в процесі своєї діяльності порушення і невідповідності і вносити пропозиції щодо їх усунення.

3.9. Юрисконсульт має право ознайомлюватися з документами, що визначають права та обов'язки за займаною посадою, критерії оцінки якості виконання посадових обов'язків.

4. Відповідальність

4.1. Юрисконсульт несе відповідальність за невиконання або несвоєчасне виконання покладених цією посадовою інструкцією обов`язків та (або) невикористання наданих прав.

4.2. Юрисконсульт несе відповідальність за недотримання правил внутрішнього трудового розпорядку, охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

4.3. Юрисконсульт несе відповідальність за розголошення інформації про організацію (підприємство/установу), що відноситься до комерційної таємниці.

4.4. Юрисконсульт несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання вимог внутрішніх нормативних документів організації (підприємства/установи) та законних розпоряджень керівництва.

4.5. Юрисконсульт несе відповідальність за правопорушення, скоєні в процесі своєї діяльності, в межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством.

4.6. Юрисконсульт несе відповідальність за завдання матеріального збитку організації (підприємству/установі) в межах, встановлених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством.

4.7. Юрисконсульт несе відповідальність за неправомірне використання наданих службових повноважень, а також використання їх в особистих цілях. "ДОВІДНИК кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 1. Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності", що затверджен наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 р. N 336

• слідчих;

Соціальний аспект діяльності слідчого виражається в тім, що він:

1. притягає до відповідальності осіб, що вчинили суспільно не­безпечні діяння;

2. здійснює профілактику правопорушень, з'ясовує причини й умови злочинності;

3. сприяє відновленню порушених прав і охоронюваних законом свобод і інтересів фізичних та юридичних осіб.

Соціальний аспект слідчої роботи вимагає від слідчого таких особистісних якостей:

• справедливості («Законним може бути тільки Несправедливість не може б\ти законною»);	справедливе рішення.
• непримиренного відношення до злочинності в будь-		яких її проявах;
• гуманізму;
• безкомпромісності;
• наполегливості;
• здатності поставити себе на місце іншого

Пошуковий аспект діяльності слідчого виражається в устано­вленні фактів, що мають значення для всебічного повного й об'єк­тивного розгляду і вирішення кримінальних справ:

1) відшукує і фіксує сліди вчиненого злочину (разом з експер-том-криміналістом);

Професіограми юридичних, професій 369

2. здійснює обшук з метою знаходження слідів знарядь злочи­ну, речей і цінностей, добутих злочинним шляхом, а також інших предметів і документів, що мають значення для справи, при наяв­ності достатніх даних про місце або конкретну особу, що вчинила злочин;

3. вилучає труп з місця поховання для судово-медичного дослі­дження з метою уточнення визначених даних (ексгумація трупа);

4. робить виїмки предметів і документів, що мають значення для справи, при наявності точних даних про особу або місце її перебу­вання;

5. витребує джерела доказів: направляє вимоги (письмовий за­пит) особі або організації; відображає факти доставки потрібного об'єкта і його індивідуальних ознак в матеріалах справи; прилучає об'єкт до справи й ін.⁹

Пошуковий аспект діяльності слідчого ускладнюється тим, що: а) досліджуваний фактичний матеріал найчастіше носить схова­ний, швидко минущий (латентний) характер;

6) особи, котрі залучаються до розслідування, можуть не сприя­ ти встановленню істини, а активно перешкоджати роботі правоохо­ ронних органів; для подолання цих перешкод доводиться застосову­ вати примус.

Пошукова діяльність слідчого вимагає таких морально-ділових і фізичних якостей:

• знання законодавства;

• цілеспрямованості;

» витривалості;

• спостережливості — вміння виділяти криміналістичну значиму ін-формацію на місці події й в інших умовах;

• концентрації уваги та її стійкості;

• дотримування конспірації і таємниці службових секретів;

• знання криміналістичної тактики і техніки;

• володіння арсеналом процесуальних прийомів і навичок розсліду-вання;

• володіння табельною зброєю і прийомами самооборони

⁹ Більш широке використання витребування (що є можливим після законодав­чого встановлення процедурних правил) у ряді випадків зробить непотрібним про­ведення вилучення — дії, що являє собою вторгнення в сферу особистих інтересів громадян і містить обмеження їх особистих прав.

Реконструктивний аспект діяльності слідчого (переробка вфличезної і суперечливої інформації, ухвалення рішення) включає такі слідчі версії:

1. реконструкцію обстановки й обставин події у формі слідчого експерименту і повторного огляду показань на місці (аналіз і синтез отриманої інформації);

2. реконструкцію, тобто дослідження особи злочинця в її розвит­ку (вивчення механізму утворення злочинного наміру, злочинної установки, дослідження суб'єктивного відношення злочинця до вчи­неного діяння);

3. формулювання робочої гіпотези; оцінка доказів, що заснова­на на повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їхній сукупності, керуючись законом;

4. узагальнюючі мотивовані (виключають протиріччя) остаточні висновки по конкретній справі про необхідність залучення особи в якості обвинувачуваного або (за згодою прокурора) звільнення від кримінальної відповідальності, закритті справи, що оформлені у вигляді постанови, яка направляється в суд.

Реконструктивний аспект слідчої діяльності припускає наяв­ність таких якостей:

* психологічної витривалості;

» активної уяви;

• логіки мислення;

• інтуїції;

• об'єктивності — високого рівня самоперевірки;

• творчого підходу;

» уваги до подробиць;

» безпристрасності і неупередженості

Комунікативний аспект діяльності слідчого полягає в тому, що при офіційному характері постійного спілкування з людьми він повинний стимулювати процес обміну інформацією і домогтися не­формального відношення з боку учасників розслідуваної справи:

1. підозрюваного;

2. обвинувачуваного під час допитів з метою виявлення спільни­ків і т. п.;

3. трудового колективу, громадськості, добровільних помічників, очевидців;

4. потерпілих;

Професіограми юридичних професій 371

5) колег з органів дізнання, інших правоохоронних органів з ме­тою швидкого і повного розкриття злочину і установлення винних та ін.

Комунікативний аспект діяльності слідчого вимагає таких особистих і професійних якостей:

* уміння установити контакт і уникати обговорення питань, що тра­ диційно викликають розбіжності, наприклад вести розмову про полі-

тику, релігію;

' уміння здійснювати контроль над ходом бесіди (допиту);

* уміння виявити співчуття, коли це доречно;

' наполегливості;

• витримки;

• психологічної спостережливості — уміння уловлювати правду і не-правду у відповідях, встановлювати істину;

• принциповості;

• володіння акторськими даними: здатністю зобразити гнів, страх, ра­дість та інші емоції поза зв'язком з ходом своїх щирих міркувань і не розкриваючи своїх справжніх емоцій у кожному випадку;

• поважного ставлення до співрозмовника (не можна принижувати його гідність, погляди або применшувати отриману від нього інфор-мацію);

• емоційної стійкості;

• особистих якостей лідера

Організаційний аспект діяльності слідчого виражається в пла­нуванні:

1. власної роботи протягом робочого дня, тижня;

2. проведення затримки підозрюваного, організації обшуку, очної ставки, ходу допиту і ретельної підготовки до нього;

3. діяльності, пов'язаної з юридичною справою в умовах ненор-мованого робочого дня (у випадку звернення в різні установи, орга­нізації, до посадових осіб) — ні одна година свого і чужого часу не повинні бути згаяні марно;

4. спільної роботи з колегами і всіма учасниками справи, оскіль­ки в процесі досудового слідства він очолює і координує діяльність: оперуповноважених, експертів, фахівців, відповідає за кінцевий результат розслідування.

Слідчий повинний уміти швидко сформувати групу людей, з яки­ми йому необхідно взаємодіяти під час розслідування справи або

одержати додаткову інформацію. Наприклад, при підготовці до огляду магазину, з якого шляхом злому вчинена крадіжка, слідчий включає в групу фахівця-криміналіста, працівників кримінального розшуку, собаківника із собакою і понятих, а також викликає на місце дільничного інспектора, представника охорони і сторожа магазину, техніка по сигналізації, представника адміністрації магазину.

Організаційний аспект діяльності слідчого припускає наяв­ність, як мінімум, таких якостей:

* здатності здійснювати довгострокове і поточне планування;

» абстрактного мислення;

• пунктуальності;

• оперативності в думках і діях;

• здатності взяти відповідальність на себе;

• наявності авторитету й уміння його підтримувати;

• відповідального відношення до дорученої справи;

» обов'язковості

Засвідчувальний аспект діяльності слідчого виражається в належному і своєчасному складанні процесуальних документів на кожному етапі розслідування справи:

1. постанови про порушення справи, копія якої повинна бути направлена прокуророві не пізніше тижня¹⁰;

2. протоколу слідчої дії";

3. мотивованої постанови (за згодою прокурора) про направлення справи в суд, для звільнення особи від кримінальної відповідаль­ності;

4. постанови про залучення особи в якості обвинувачуваного й ін.

Зміст і процедура слідчих та інших процесуальних дій оформля­ється відповідно до вимог, установлених кримінально-процесуаль­ним кодексом.

Для засвідчувального аспекту діяльності слідчого важливі такі нормативи культури:

¹⁰ При наявності підстав винести постанову про порушення кримінальної справи можуть прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя (ст. 98 КПК).

¹¹ Протокол слідчої дії— це документ про проведення слідчих дій, про їхній зміст і наслідки. У ньому відображаються: місце і дата складання, посади і прізвища осіб, що проводили дії, адреси цих осіб; зміст проведених слідчих дій, час їхнього початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії.

Професіограми юридичних професій 373

• знання поточного законодавства і його офіційного тлумачення, а та-кож юридичної практики в сфері процесуальних рішень слідства;

• уміння і навички швидкого перекладу усного мовлення в чітку пись-мову форму — складання процесуальної документації;

• володіння елементарними навичками поводження з оргтехнікою

(машинопис, персональний комп'ютер, спецтехніка);

» знання принципів і особливостей діловодства;

» акуратність;

• високий ступінь формалізації дій

Достатній розвиток професійних якостей, необхідних слідчому, дозволяє йому успішно переборювати емоційні і фізичні наванта­ження при здійсненні юридичної діяльності, що має високу мораль­ну відповідальність перед особою і суспільством.

• працівників органів реєстрації актів цивільного стану тощо.

• Основне призначення працівника органів реєстрації (запису) Ін громадянського стану (загс) — засвідчувати від імені дер­ії факти народження, смерті, одруження, розлучення, встанов-і ним і іатьківства, зміни прізвища, імені, по батькові — тобто актів її пінського стану. Ці акти є юридичними актами, з якими закон ііипикнєння, зміну або припинення відповідних прав і обов'я-

• Рсєстрацію актів громадянського стану (відповідно до Закону

• і піп «Про державну реєстрацію актів цивільного стану») ргани державної реєстрації актів цивільного стану

• 1. Органами державної реєстрації актів цивільного стану є:

• 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

• 2) відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану);

• 3) виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад.

• 2. Державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України. Працівником відділу реєстрації актів громадянського стану — і притиком і спеціалістом — призначається громадянин України,

• НІШ

• має вищу юридичну освіту;

• рекомендований кваліфікаційною комісією для роботи у від-ігм\ реєстрації актів громадянського стану.

• ()бмеження працівників (керівників і спеціалістів) органів ре-

• II трації актів громадянського стану, що встановлені законом і по­ тренують неухильного дотримання:

• І) не реєструвати акти відносно себе, іншого з подружжя, своїх її гей і родичів;

• ') і іе перебувати в штаті інших підприємств будь-якої форми вла-. ності і об'єднань громадян;

• >) не займатися безпосередньо підприємницькою діяльністю, і ікрім викладацької і наукової, у вільний від роботи час.

• Реєстрацію народження, смерті, одруження, розлучення, встано­влення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові працівник органу загсу робить акуратно в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених в них фактів.

• При реєстрації актів громадянського стану дотримується встано­влений порядок, відповідно до якого пред'являється паспорт або па­спортний документ заявника, а також документи, які підтверджу­ють факти, що підлягають реєстрації. Особи, котрі не досягли 16 років, пред'являють свідоцтво про народження і довідку з місця проживання.

• Інформація, що міститься в акті громадянського стану, є конфі­денційною, має обмежений доступ і не може розголошуватися пра­цівниками органів реєстрації актів громадянського стану.

1. Поняття та характерні ознаки юридичної діяльності.

Юридична діяльність — це система юридично значущих, зако­нодавчо регламентованих дій та операцій, спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів. Вона являє собою різновид соціальної діяльності. їй притаманні основні риси, характерні для будь-якої со­ціальної діяльності: предметність, доцільність, упорядкованість, ви­бірковість, системність, планомірність, самоорганізованість тощо. Підпадаючи під сферу правового регулювання, соціальна діяльність одержує юридичні властивості, які дозволяють розглядати її як само­стійний вид діяльності.

Юридичній діяльності притаманні певні ознаки.

1. Юридична діяльність виражається в діях та операціях, які на­бувають юридичної значущості завдяки їх реалізації за посередництвом правових засобів. Вони створюють саме систему, що зумовлюється цілеспрямованістю юридичної діяльності.

2. Юридична діяльність опосередкована правом. Правові приписи встановлюють компетенцію суб' єктів та правовий статус учасників діяльності, межі здійснення їх повноважень, перелік використовуваних засобів і прийомів, шляхи досягнення поставлених цілей, способи за­кріплення і оформлення одержаних результатів.

3. Юридичні питання вирішуються для задоволення публічних і при­ватних потреб та інтересів, тобто на користь зацікавлених суб 'єктів — учасників правовідносин. Так, винесення судом рішення має відповіда­ти інтересам позивача чи відповідача, а прийняття закону — інтересам народу і держави.

1. Оскільки юридична діяльність спричиняє різноманітні матері­альні, політичні, духовні, моральні, соціальні, побутові зміни шляхом здійснення нормативного регулювання, організації та реальної зміни правового статусу учасників суспільних відносин, умов їх дії тощо, то вона є соціально перетворюючою діяльністю.

2. Юридична діяльність є найважливішим засобом здійснення контролю, охорони різних соціальних благ, розв' язання суперечностей задля задоволення публічних та приватних інтересів і потреб, що й зу­мовлює її організуючу природу.

3. Інтелектуально-вольовий характер юридичної діяльності виража­ється в тому, що в процесі її здійснення відбуваються відображення, осмислення, пізнання та оцінка реальної дійсності, волевиявлення суб'єктів шляхом прийняття найрізноманітніших раціональних рішень.

4. Юридична діяльність являє собою ціннісно-орієнтовну діяль­ність. Оцінка законодавства, матеріалів юридичної практики, суспіль­них відносин, поведінки громадян, дій посадових осіб та інших об­ставин дозволяє суб'єктам правильно орієнтуватися в реальній дій­сності, приймати обґрунтовані рішення.

З огляду на соціальний контекст юридична діяльність характери­зується сукупністю суспільних зв' язків і відносин, головне місце серед яких посідають правовідносини. Завдяки своїй нормативній заданості, гарантованості, персоніфікованості правові відносини в кожному кон­кретному випадку визначають спрямованість юридичних дій та опе­рацій, склад їх учасників, їх права і обов' язки та інші змістовні аспек­ти. Співвідношення юридичної діяльності і правовідносин є таким, що останні виступають і як передумова, і як форма, і як засіб, і як мета, і як результат діяльності уповноважених суб'єктів.

Досить часто юридична діяльність розглядається як різновид право­вої поведінки посадових осіб. Обмеженість цього підходу полягає в тому, що увага акцентується лише на особистісному аспекті компе­тентного органу. Проте системний підхід вимагає розглядати відповід­ний орган як складне утворення, цілісну частину державного організ­му, що посідає певне місце в ієрархії органів, має підрозділи, окремі ланки тощо. Крім того, за такого розуміння юридичної діяльності зву­жується її суб'єктний склад, оскільки суб'єкти і учасники юридичної діяльності не завжди наділені державно-владними повноваженнями.

Якщо співвідносити юридичну діяльність із правовою поведінкою громадян, то тут розбіжності ще більш істотні. Правова поведінка громадян має не завжди усвідомлений і умисний характер, проте юри­дична діяльність завжди є свідомо спрямованою. Ця цілеспрямованість обумовлюється тим, що перед суб' єктом юридичної діяльності в нормативно-правовому порядку встановлюються конкретні цілі, компетенція, порядок здійснення юридичних дій. До того ж, юридич­на діяльність має офіційний характер і оформлюється зазвичай в актах-документах. Правова поведінка може виражатися як у діях, так і в бездіяльності, а юридична діяльність здійснюється тільки за допомо­гою певних дій та операцій.

Як синоніми нерідко вживаються поняття «активність» і «діяль­ність». Юристи започаткували таку позицію з філософської та соціо­логічної літератури, де активність вважається переважно проявом усякої діяльності соціального суб'єкта. Проте більш влучним є розу­міння того, що активність характеризується як міра діяльності, тобто активною є не будь-яка юридична діяльність, а лише творча, ініціатив­на, посилена, що характеризує ступінь її інтенсивності та ефективнос­ті в суспільстві. Правова активність є виявом високого рівня професі­оналізму, правосвідомості і правової культури суб'єктів. Такий підхід не тільки дозволяє відмежувати ці два самостійні поняття, а й створює певні передумови для подальшого вдосконалення юридичної діяльнос­ті, націлюючи суб' єктів на досягнення найвищої ефективності праці.

Існують декілька позицій щодо співвідношення юридичної діяль­ності та юридичної практики. Одні вчені ототожнюють ці два поняття, тим самим виключаючи із юридичної практики такий важливий її елемент, як юридичний досвід. Інші, навпаки, зводять юридичну прак­тику до певних висновків, узагальнень, результатів юридичної діяль­ності, тобто до її об'єктивованого досвіду. При цьому не враховується те, що практичне перетворення суспільного життя відбувається не тільки за допомогою рішень і положень, які виражають підсумок юри­дичної діяльності, а й безпосередньо, при здійсненні дій та операцій. Домінуючим є погляд, згідно з яким юридична практика розглядається в нерозривній єдності діяльності та сформованого на її основі соціально-правового досвіду (соціально-правової пам'яті).

Важливим є питання щодо місця юридичної діяльності в правовій системі суспільства. Юридична діяльність є одним з головних система­тизуючих чинників, які консолідують різні правові явища в єдине ціле, сприяє самоорганізації правової системи суспільства. В ній відбувається опосередкований обмін між видами юридичної діяльності, між юридич­ною діяльністю і правомірною поведінкою громадян. Цей обмін становить основний зміст усіх динамічних процесів, джерело розвитку, відновлення та функціонування правової системи суспільства.

Загальнатеоріядержавиіправа: [Підручникдлястудентівюридичнихвищихнавчальнихзакладів] / М. В. Цвік, О. В. Пет-ришин, Л. В. Авраменкотаін.; Заред. д-раюрид. наук, проф., акад. АПрНУкраїниМ. В. Цвіка, д-раюрид. наук, проф., акад. АПрНУкра-їниО. В. Петришина. — Харків: Право, 2009. — 584 с.