Література:

1 С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. Джерело Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навчальний посібник – 3-тє вид., перероб. І доп. – К.: Знання, 2008. – 495 с.

2 О.Ф. Скакун, Н.И. Овчаренко. Юридическая деонтология: [Учебник]. Под ред. проф. Скакун О.Ф. - Х.: Основа, 1999. - 280 с.

3. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Навчальний посібник – 2-ге вид., перероб / К.: Атіка, 2003.- 320 c.

4 Ткаченко В.Д., Погреб­ няк С.П., Лук’янов Д.В. та ін. / Юридична деонтологія: Підручник За ред. В.Д. Ткаченка. — Х.: Одіссей.— 2006.— 256 с.

1. Виникнення «деонтології» як науки.

Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними'. "Деонтологія" - як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Ієремія Бентамом (1748-1832), працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " - Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонування громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І.Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі Деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення - медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є найгуманнішою галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи - є проявом високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології. Так, наприклад, в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "...Все, что ищется в мудрости, все это есть и в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность...".

В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але існують такі відомі пам'ятки деонтологічного характеру, як "Салернський кодекс здоров'я", "Етика", "Канон лікарської науки" Ібн-Сіни та інші. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків - любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія здобула в нашій країні завдяки вкладу вчених післявоєнного періоду. З проблеми медичної деонтології написана значна кількість наукових робіт, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладається спеціальний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 році на Міжнародному конгресі лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Дослідження юридичної деонтології розпочато у колишній союзній державі зі вступу до спеціальності. С. Алексєєв і М. Айзенберг опублікували відповідні підручники. Багато уваги приділяв розвиткові ідеям юридичної деонтології професор Львівського університету П. Рабінович. Під його керівництвом здійснювалось чимало наукових досліджень. (Зокрема, висновки дипломної роботи автора (колишнього студента) поступово переросли у глибоке дослідження професійної етики (кандидатська й докторська дисертації), а тепер - у юридичну деонтологію, професійну культуру юриста та філософію права). Відомий науковець, професор, доктор юридичних наук В. Сокуренко тривалий час працював деканом юридичного факультету, очолював кафедру теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені І. Франка. Вперше за всю історію колишньої союзної держави він започаткував дослідження засад юридичної деонтології. У вступі до монографії А. Савицької “Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием” (1982р.) В. Сокуренко розглядав медичну деонтологію з позиції юриспруденції, права і моралі. Вчений зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов'язків юриста, аналогічно до тих вимог, які стосуються лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов'язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Своє продовження юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна отримала у лекціях, консультаціях, бесідах професора зі студентами, науковцями (і особисто з автором цього підручника). У другій половині 80-х років була вже запроваджена для вивчення навчальна дисципліна “Юридична деонтологія”. Започаткував її професор В. Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого) як пропедевтичну, вступну, можливо, ще й як експериментальну. У 1988р. вийшов друком навчальний посібник .

У 1988 році авторським колективом було опубліковано з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, її принципи та роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста. Теоретичні положення та висновки Горшенєва В.М. заклали підвалини подальшого розвитку системи філософсько-етичних знань у професійній діяльності юристів. Деякі з них будуть викладатися окремо.

У Франції та інших посткапіталістичних країнах надається особлива увага деонтології юридичних професій у навчальному та нормативно-правовому аспектах. Так, Декретом № 86592 введений "Кодекс деонтології національної поліції Франції", в Англії є "Положення про етичні принципи поліцейської служби Великої Британії", у ФРН – "Етика поліцейського ФРН", в США – "Морально-етичний кодекс поліцейського США" По суті, погляди на юридичну деонтологію, викладені професорами В. Сокуренком та В. Горшеньовим, діаметрально протилежні. Якщо перший фахівець приділяв основну увагу внутрішнім процесам при виконанні юристом службового обов'язку, то другий - здебільшого надає перевагу зовнішнім. Згодом в Україні з'явилися монографії, підручники, навчальні посібники, автори яких надавали перевагу теорії В. Горшеньова. Наше бачення юридичної деонтології ґрунтується на дослідженнях В. Сокуренка, погляди якого поділяє також М. Коваль із Донецька та деякі інші науковці. Існування різних підходів до деонтологічних проблем, безумовно, збагачує правничу науку, робить її змістовнішою. На наш погляд, є всі підстави твердити, що в Україні існує дві деонтологічні школи: харківсько-київська (професор В. М. Горшеньов) і львівська (професор В. Г. Сокуренко). 3

Педагогічна деонтологія – наука про професійну поведінку педагогічного працівника, про його обов’язки. Змістовним ядром педагогічної деонтології є система морально-етичних норм і принципів, необхідних (і притаманних) педагогові для виконання своїх професійних обов’язків. Термін деонтологія в педагогіці запровадив у 1994 році Костянтин Михайлович Левітан. На його думку педагогічна деонтологія має розробляти правила і норми поведінки учителя у сфері його професійної діяльності. Своєрідне визначення педагогічної деонтології у структурі народної педагогіки висловив професор М.Фіцула як "вчення про виховні обов’язки батьків перед своїми дітьми, вихователів перед вихованцями та вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання покладених на них функцій"

2. Юридична деонтологія: поняття та ознаки.

Юридична деонтологія - галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка є узагальненою систему • знань про кодекс професійної поведінки юриста. (О.Ф, Скакун)

Деонтологія - наука про пошук шляху формування ефективного результату спілкування юриста як с. колегами, так і з тими, кому він надає свої послуги, кого він повинен обслуговувати в процесі реалізації свого правового статусу фахівця-професіонала. Деонтологія є також результатом узагальнення системи знань про мистецтво спілкування і прийнятті правильного рішення в юридичній практиці. Термін "деонтологія" походить від грецьких слів "деон" - родовий відмінок слова "потрібне, належне" і "логос" - вчення, тобто дослідження належного. 2

Основні визначення юридичної деонтології:

- С.С. Сливка визначає юридичну деонтологію як науку про внутрішній імператив службового обов'язку, який створює передумови та мотиви вибору юристом норм поведінки у практичній діяльності, про формування власних норм для кожної ситуації зокрема!.

- В.М. Горшенєв стверджує, що юридична деонтологія-це галузь юридичної науки, мистецтво прийняття правильного рішення в юридичній практиці, тобто наука про пошук атмосфери досягнення необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає свої професійні послуги та кого повинен обслуговувати правовими засобами в процесі реалізації ними свого правового статусу.

- О.В. Шмоткін під юридичною деонтологією розуміє систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професійних та особистих якостей юриста, про систему формування цих якостей". Джерело Юридична деонтологія С. Д. Гусарєв О. Д. Тихомиров 1

Аналіз юридичної літератури показує, що однозначного визначення поняття юридичної деонтології поки не існує. У тлумаченні цього питання намітились такі підходи: - юридична деонтологія (у вузькому сенсі) - наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності юристів-професіоналів; - юридична деонтологія (в широкому сенсі} - наука, що аналізує, поряд з моральними, психологічні, політичні, професійні, етичні, естетичні вимоги, які регламентують отношеніе'спеціаліста до об'єкта праці - клієнтові, а також до своїх колег, і забезпечують в цілому режим найбільш оптимального і гарантованого поведінки осіб в стані їх взаємозалежності. 2

У наукових джерелах виявляються різні підходи до визначення юридичної деонтології. Так, В. Горшеньов та І. Бенедик визначили юридичну деонтологію як галузь юридичної науки, що узагальнює систему знань про мудрість спілкування й мистецтво прийняття правильного рішення у юридичній практиці, тобто як науку про пошук атмосфери необхідного, істинного результату у спілкуванні юриста як з колегами, так і з тими, кому він надає професійні послуги і кого повинен обслуговувати правовими засобами у процесі реалізації свого правового статуту. О. Скакун зазначає, що юридична деонтологія - це галузь юридичної науки і навчальна дисципліна, яка є узагальненою системою знань про юридичну практичну діяльність і кодекс професійної поведінки юриста, тобто про оптимальний звід правил дозволяючого, зобов'язуючого і рекомендаційного характеру, якими повинен оволодіти юрист і керуватися ними у відносинах, що виникають при виконанні службових (посадових) повноважень. Цю дефініцію автор розглядає у вузькому значенні - як науку про застосування практичної діяльності юристів (це, як правило, норми, що мають рекомендаційний характер) - та у широкому значенні - як науку, яка, поряд з моральними, аналізує вимоги (нормативи) психологічного, політичного, правового, економічного, екологічного, етичного, естетичного, інформаційного характеру, що пред'являються до професійної культури юристів (крім норм рекомендаційного характеру, це норми - зобов'язуючі, забороняючі і дозволяючі). С. Гусарєв, О. Тихомиров вважають, що юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ, як юридична наука та юридична практика, визначає її функції, виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичний бік діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії. Юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів [

Аналіз наведених дефініцій юридичної деонтології дає змогу згрупувати основні позиції у чотири групи: 1) знання про кодекс професійної поведінки, професійний етикет, застосування норм моралі, моральні вимоги (нормативи), співпрацю з колегами, взаємостосунки з громадянами, мудрість спілкування; 2) відомості (система знань) про правознавство; 3) відомості про юридичну практику, основні юридичні спеціальності; 4) знання про ставлення до професійної діяльності, мистецтво приймати правильні рішення. Проблеми першої групи стосуються правничої етики юриста (вона розвинена непогано, особливо міліцейська, прокурорська, суддівська, слідча та ін.); другої — теорії права; третьої - судових та правоохоронних органів. Майбутні юристи у вищих навчальних закладах Грунтовно вивчають такі дисципліни, як основи управління, тактика професійної діяльності, юридична психологія, безпека життєдіяльності, основи діловодства, ділове українське мовлення та ін. Вважаємо, що не варто юридичну деонтологію завантажувати тими питаннями, які є предметами цих дисциплін. Проте проблеми четвертої групи більше стосуються юридичної деонтології. Їх вивчення потрібно навіть розширити. 3

До характерних ознак науки "юридична деонтологія" слід віднести:

• ¨ це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;

• ¨ юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

• ¨ наука "юридична деонтологія", виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;

• ¨ юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

• ¨ характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань. 1