2. Юридична деонтологія: поняття та ознаки.

Аналіз юридичної літератури показує, що однозначного визначення поняття юридичної деонтології поки не існує. У тлумаченні цього питання намітились такі підходи:

- юридична деонтологія (у вузькому сенсі) - наука про застосування загальних норм моралі у специфічних умовах діяльності юристів-професіоналів;

- юридична деонтологія (у широкому сенсі} - наука, що аналізує, поряд з моральними, психологічні, політичні, професійні, етичні, естетичні вимоги, які регламентують відношення спеціаліста до об'єкта праці - клієнта, а також до своїх колег, і забезпечують в цілому режим найбільш оптимальнї та гарантованої поведінки осіб у стані їх взаємозалежності.

Особливість юридичної деонтології полягає в тому, що вона характеризує юриспруденцію крізь призму юридичної професії та діяльності юриста як особистості,

До характерних ознак науки "юридична деонтологія" слід віднести:

• ¨ це одна із юридичних наук, яка разом з іншими входить до системи гуманітарних знань;

• ¨ юридична деонтологія розкриває зміст та взаємозв'язок таких соціальних явищ як юридична наука та юридична практика, визначає їх функції;

• ¨ наука "юридична деонтологія", виходячи з норм та принципів суспільної моралі, формує систему вимог професійного та особистого порядку, висвітлює етичну сторону діяльності юриста, враховуючи спеціалізацію юридичної професії;

• ¨ юридичною деонтологією вивчаються система, форми, методи та засоби підготовки висококваліфікованих юристів-професіоналів;

• ¨ характерною ознакою можна назвати також те, що це молода за своїм віком юридична наука, яка знаходиться на стадії свого становлення та поступово набуває заслуженого авторитету в системі юридичних знань.

3. Предмет та завдання юридичної деонтології

Предмет юридичної деонтології - оптимальний звід правил, якими повинен оволодіти і керуватися юрист; система психічних, правових, політичних, етичних, естетичних норм-вимог, в сукупності визначають правовий режим професійного спілкування юриста з колегами та клієнтами (атмосферу взаємин по лінії "юрист- громадянин "), його професійна поведінка.

Предмет юридичної деонтології - це не сума предметів юриспруденції, психології, політології, етики, естетики. Деонтологія юриста - цілісність, в якій не можна механічно відокремити психологічне, політичне, етичне і естетичне від юридичної, можливо лише виділити психологічну, політичну,-етичну та естетичну підсистеми культури особистості юриста, які знаходяться в русі, розвитку, зв'язку і гармонії. Найважливішою формою існування (матеріалізації, об'єктивізації) професійно-правової роботи є поведінка юриста, який керується міркуваннями юридичного характеру. Поведінка людини визначається не тільки знанням соціальних норм (моралі, звичаїв, права, громадських організацій), але і його ставленням до тих соціальних цінностей (правовим, політичним, етичним, естетичним та ін), які захищаються цими нормами .

До предмету ЮД відносять:

1.юридична професія з її характерними рисами

2.юридична практика у взаємозвязку з юридичною освітою і юр.наукою

3.норми поведінки юриста різних спеціальностей

Цель юридической деонтологии - дать будущему юристу своевременные представления о реальном содержании избранной профессии и основные установки на качественное изучение юридических дисциплин.

Задачи юридической деонтологии - не только раскрыть значение профессионального долга юриста, ответственности в юридической деятельности, определить систему правил и требований к юристам в их отношениях с клиентами, но и выявить, при каких условиях (социальных, политических и др.) они осуществимы.

Юридическая деонтология как подлинно гуманистическая наука разъясняет значение тех или иных действий, поступков, мотивов, характерных качеств юридических работников, содействует формированию необходимых для данной профессии нравственных черт, предотвращает их деформацию в результате длительного выполнения специфических профессиональных функций.

Основные задачи юридической деонтологии:

1.изучение норм поведения юристов - должностных лиц, направленных на максимальное повышение эффективности их профессиональной деятельности;

2.устранение неблагоприятных факторов, конфликтных ситуаций в юридической деятельности;

3. предотвращение формального приложения знаний при оказании профессионально-правовых услуг; гуманизация юридической деятельности;

4.определение направлений стимулирования и активизации осознания моральных и профессионально-значимых отношений;

5.выявление основных этапов морально-психологического и профессиональноправового осмысления;

6.раскрытие значения и роли ранее выработанных норм профессиональной деятельности юриста;

7.повышение престижа юридической профессии;

8.стимулирование роста правовой культуры общества.

Юридическая деонтология (наука и учебная дисциплина) есть система, и как всякая система, имеет свою структуру, т.е. состоит из элементов - логического состава системы. Термин "система" - древнегреческого происхождения и означает порядок, обусловленный планомерным, правильным размещением частей целого.

Исследование системы любого предмета необходимо начинать с предварительного решения вопроса о его структурных элементах и критериях построения системы. Под структурой системы понимается единство элементного состава системы и взаимодействие составляющих ее элементов. Структура - это способ связи элементов в системе, обеспечивающих ее направленное функционирование и устойчивость (стабильность).

еред методів, які використовуються окремими юридичними науками, слід назвати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, системно-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші.

Розглянемо найбільш поширені у правознавстві методи.

Спеціально-юридичний метод. Його сутність полягає в описі явищ державно-правової дійсності за допомогою юридичної термінології, висвітленні діяльності соціальних суб'єктів з точки зору юридичних моделей поведінки, з позицій законного або протиправного, обов'язкового або можливого. В ході такого описування відбувається реконструкція фактів та явищ правової дійсності, їх юридична оцінка, виявляються тенденції та закономірності юридичної практики, вдосконалюється юридична термінологія.

Метод порівняння. Являє собою сукупність пізнавальних засобів та процедур, що дають можливість установити схожість та відмінність між явищами, що вивчаються. Як систематично розроблений метод сформувався в XIX столітті в порівняльному мовознавстві, етнографії. Зараз широко використовується юридичною наукою. Шляхом порівняння однопланового юридичного матеріалу, яке здійснюється за єдиними критеріями (за часом, за суб'єктами, за обсягом), виявляються характерні риси, ознаки правових явищ, їх особливе, загальне або одиночне. При цьому виявляються також причинні зв'язки між явищами, що генетично не пов'язані між собою (економічна криза суспільства та правотворча діяльність держави). У зв'язку з визначною ефективністю методу порівняння, для вирішення практичних проблем в системі юридичних знань склалася навіть ціла наукова галузь - порівняльне правознавство, де вивченню підлягають різні правові системи окремих національних держав. В результаті виявляється можливість удосконалення зовнішньополітичної діяльності, урахування існуючих особливостей міждержавних стосунків, запобігання негативним фактам державно-політичного життя, що мали місце у чужому досвіді, використання у державному будівництві більш прогресивного та передового, перевіреного світовою практикою. Порівняння, як метод, має науковий характер лише в тому випадку, якщо порівнюються не випадкові факти правової діяльності, а лише закономірні та типові, які мають достатній ступінь достовірності. Слід додати, що порівняння відіграє значну роль в умовиводах стосовно узагальнення інформації, виявленні аналогії предметів та явищ.

Методи статистики. Ці методи використовуються майже усіма науковцями у ході вирішення дослідницьких завдань. Змістовно це означає, що існує певна група статистичних методів, які в загальному вигляді розкривають порядок застосування математичних знань до пізнання правової дійсності, вивченні кількісних змін у державно-правовому житті та обробці цих даних. Серед статистичних методів розрізняють: методи дескриптивної (описової) статистики, індуктивної (вибіркової) статистики, статистики взаємозв'язків. Всі вони тією чи іншою мірою впливають на процес пізнання. Фактично ми маємо справу з цифрами, формулами, графіками, гістограмами, середніми величинами, генеральними сукупностями тощо. Наприклад, завдяки дескриптивному методу, можна виявити ряд узагальнюючих показників, що характеризують певну сукупність явищ. Так, до сукупності соціальних норм відносимо такі показники: існують в суспільстві, виступають в якості правил поведінки, регулюють відносини соціальних суб'єктів.

Системно-функціональний метод. Використовується у зв'язку з тим, що всі явища правової дійсності існують не ізольовано, а взаємодіють з деякими іншими, складаючи таким чином єдину сукупність, що відповідає вимогам системності. Крім того, що кожне явище виступає елементом системи, воно являється одночасово підсистемою, яка складається з інших систем. Кожний елемент системи виконує в ній свою функцію. Тому вивчення окремих правових явищ, що мають значний елементарний склад, з позицій їх системно-функціональної організації має значний науковий ефект. Наприклад, дуже корисно і навіть необхідно використовувати цей метод у ході вивчення системи державних органів, їх розподілу на законодавчу та судову гілки влади за функціональним призначенням. Те ж саме стосується структури правової норми.

Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції - такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

1. Теоретико-пізнавальна - теоретичне засвоєння держави та права на рівні загальних закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

2. інтерпретаційна - пояснення сутності державно-правових явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо.

3. Ідеологічна - всяка система знань являється елементом ідеології людської свідомості. ідеї про право, про державу складаються в цілісні системні утворення у вигляді теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали.

4. Прогностична - крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук.

5. Практико-прикладна - усі теоретичні досягнення, які людство отримує в результаті наукового дослідження, мають своїм завданням служити на користь людям, допомагати їм у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики - ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо.

6. Еврестична - дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не розповсюдження та систематизацію юридичних знань, теоретичне засвоєння дійсності, а здобуття нових раніше невідомих знань про державу та право.

7. Методологічна - розглядається як внутрішньо системна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

8. Комунікативна - вказує на необхідність взаємозв'язку та взаємодії всієї системи юридичних наук, дотримання однакових темпів приросту та удосконалення юридичних знань, використання наукових досягнень неюридичної сфери, запобігання