Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
юр деонтология 1 семинар.docx
Скачиваний:
23
Добавлен:
11.03.2020
Размер:
43.92 Кб
Скачать
  1. Виникнення «деонтології» як науки.

Деонтологія — це розділ етики, що вивчає проблеми обов´язку, сферу обов´язкового, всі форми моральних вимог та співвідношення їх.

Термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. ермін "деонтологія" походить від грецьких слів "деон" - родовий відмінок слова "потрібне, належне" і "логос" – вчення. Цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов´язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними´.

Термін “деонтологія” вперше ввів у науковий обіг англійський філософ права Ієремія Бентам, , працю якого "Деонтологія, або Наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов´язку. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей " –

Деонтологія, основи якої досліджував І. Бентам, є вченням про професійні обов´язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазначав учений, у кожній дії важливий підсумок, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І. Бентаном, становить основу деонтології.

До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків — як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов´язків.

Так, наприклад, в античний період Гіппократом було сформульовано цілий ряд деонтологічних норм, за допомогою яких народжувався ідеал лікаря - мудреця: "...Все, что ищется в мудрости, все это есть и в медицине, а именно: презрение к деньгам, совестливость, скромность, простота в одежде, уважение, суждение, решительность...".

В середні віки норми медичної етики зазнали негативного впливу з боку релігійно-церковної філософії, але існують такі відомі пам´ятки деонтологічного характеру, як "Салернський кодекс здоров´я", "Етика", "Канон лікарської науки" Ібн-Сіни та інші. В епоху Відродження відомий лікар та хімік Т. Парацельс писав, що сила лікаря в його серці, що найважливіша основа ліків - любов. Є й інші приклади. Інтенсивного розвитку медична деонтологія здобула в нашій країні завдяки вкладу вчених післявоєнного періоду. З проблеми медичної деонтології написана значна кількість наукових робіт, проводяться науково-практичні конференції, семінари.

Основоположником “медицинской деонтологии” считается профессор Н.Н. Петров (начало 50-х гг. н. ст.). По его мнению, медицинская деонтология изучает не только отношения “врач-больной”, но и систему организации обслуживания (включая культуру обслуживания) больного в лечебных учреждениях. Поводом к оформлению медицинской деонтологии в СССР в качестве науки и учебной дисциплины послужил Международный конгресс врачебного общества (Женева, 1949), на котором был утвержден “Международный кодекс медицинской деонтологии”. С 60-х гг. начальный курс этой науки стабильно преподается в медицинских вузах. В 80-х гг. вышел двухтомник "Деонтология в медицине" под редакцией академика Б.В. Петровского (М., 1988). Медицинская деонтология в современном понимании - раздел науки о роли нравственных начал в деятельности медицинских работников, направленных на достижение максимальной пользы в лечении и профилактике болезней человека, его оздоровлении и продлении жизни.

З початку 60-х років у медичних навчальних закладах викладається спеціальний курс. Значною подією стало прийняття у 1949 році на Міжнародному конгресі лікарської спілки в Женеві Міжнародного кодексу медичної деонтології.

Дослідження юридичної деонтології розпочато у колишній союзній державі зі вступу до спеціальності. С. Алексєєв і М. Айзенберг опублікували відповідні підручники. Багато уваги приділяв розвиткові ідеям юридичної деонтології професор Львівського університету П. Рабінович. Під його керівництвом здійснювалось чимало наукових досліджень. (Зокрема, висновки дипломної роботи автора (колишнього студента) поступово переросли у глибоке дослідження професійної етики (кандидатська й докторська дисертації), а тепер - у юридичну деонтологію, професійну культуру юриста та філософію права).    Відомий науковець, професор, доктор юридичних наук В. Сокуренко тривалий час працював деканом юридичного факультету, очолював кафедру теорії та історії держави і права Львівського національного університету імені І. Франка. Вперше за всю історію колишньої союзної держави він започаткував дослідження засад юридичної деонтології. У вступі до монографії А. Савицької “Возмещение ущерба, причиненного ненадлежащим врачеванием” (1982р.) В. Сокуренко розглядав медичну деонтологію з позиції юриспруденції, права і моралі. Вчений зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов´язків юриста, аналогічно до тих вимог, які стосуються лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов´язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології. Своє продовження юридична деонтологія як наука і навчальна дисципліна отримала у лекціях, консультаціях, бесідах професора зі студентами, науковцями (і особисто з автором цього підручника).    У другій половині 80-х років була вже запроваджена для вивчення навчальна дисципліна “Юридична деонтологія”. Започаткував її професор В. Горшеньов у Харківському юридичному інституті (нині Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого), вступну, можливо, ще й як експериментальну. У 1988р. вийшов друком навчальний посібник.    По суті, погляди на юридичну деонтологію, викладені професорами В. Сокуренком та В. Горшеньовим, діаметрально протилежні. Якщо перший фахівець приділяв основну увагу внутрішнім процесам при виконанні юристом службового обов´язку, то другий - здебільшого надає перевагу зовнішнім. Згодом в Україні з´явилися монографії, підручники, навчальні посібники, автори яких надавали перевагу теорії В. Горшеньова.   На наш погляд, є всі підстави твердити, що в Україні існує дві деонтологічні школи: харківсько-київська (професор В. М. Горшеньов) і львівська (професор В. Г. Сокуренко).