3. Міжнародні договри

Міжнародні договори займають важливе місце серед джерел кримінального права. Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні нормативні акти, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства.

Поняття міжнародного договору охоплює укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який perулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (абз. 2 ч. 1 ст. 2 Закону "Про міжнародні договори України").

Визнання міжнародних договорів невід ємною частиною кримінального законодавства визначаються у Конституції та Законі "Про міжнародні договори України. Так, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана ВРУ, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції) та застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства (ч. 1 ст. 19 Закону "Про міжнародні договори України"). Тому в разі, коли чинним міжнародним договором України передбачені нші правила, ніж ті, що визначені законодавчими актами, то застосовуватися мають правила МIжнародного договору (див. ч. 2 ст. 19 цього Закону). якій воно має відповідати.

Проте пряма (текстуальна) вказівка на визнання "складником" (або "частиною") кримінального законодавства у КК відсутня. У ч. 1 ст. 3 КК наголошується лише на тому, що кримінальний закон грунтуеться на "загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, а у ч. 5 ст. 3 КК вказується на обов'язковість відповідності кримінальних законів положенням міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано ВРУ.

До міжнародних договорів як джерел кримінального права можна віднести акти:  

І.   Договори, укладені в рамках ООН, її спеціалізованих установ:  

а)  у сфері боротьби з міжнародним тероризмом:  

• Конвенція про злочини і деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден (1963 р.);  

• Конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (1970 p.);  

• Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації (1971 p.);  

•  Конвенція про запобігання і покарання за злочини проти осіб, що користуються міжнародним захистом, зокрема дипломатичних агентів (1973 p.);  

• Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників (1979 p.);  

• Конвенція про фізичний захист ядерного матеріалу (1980 p.);  

• Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію (1988 p.), що доповнює Конвенцію про боротьбу з неза­конними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації;  

• Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства (1988 p.);  

• Протокол про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки стаціонарних платформ, розташованих на континентальному шельфі (1988 p.);  

• Конвенція про маркування пластичних вибухових речовин з метою їх виявлення (1991р.);  

б)  у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин і зловживанням ними:  

• Єдина конвенція про наркотичні засоби (1961р.);  

• Протокол 1972 р. про поправки до Єдиної конвенції про наркотичні засоби (1961 p.);  

• Конвенція про психотропні речовини (1971р.);  

• Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин (1988 p.);  

в)  у сфері боротьби з іншими злочинами, що становлять міжнародну небезпеку:  

• Міжнародна конвенція про припинення обігу порнографічних видань і торгівлі ними (1923 p.);  

• Міжнародна конвенція по боротьбі з підробленням грошових знаків (1929 p.);  

• Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами (1950 p.);  

• Конвенція про заходи, спрямовані на заборону й попередження незаконного ввезення, вивезення і передачі права власності на культурні цінності (1970 p.).  

ІІ. Договори, укладені в рамках Ради Європи:  

• Європейська конвенція про видачу 1957 р. з додатковими протоколами 1975 і 1978 років;  

• Європейська конвенція про взаємну правову допомогу в кримінальних справах 1959 р. з додатковим протоколом 1978 p.;  

• Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими і умовно звільненими правопорушниками (1964 p.);  

• Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини (1969 p.);  

• Європейська конвенція про передачу провадження в кримінальних справах (1972 p.);  

• Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом (1977 p.);  

• Європейська конвенція про міжнародну силу рішень по кримінальних справах (1970 p.);  

• Європейська конвенція про контроль за придбанням і зберіганням вогнепальної зброї приватними особами (1978 p.);  

• Європейська конвенція про компенсацію жертвам насильницьких злочинів (1983 p.);  

• Європейська конвенція про запобігання насильству і хуліганській поведінці глядачів під час спортивних заходів і зокрема футбольних матчів (1985 p.);  

• Конвенція про відмивання, виявлення, вилучення і конфіскацію доходів від злочинної діяльності (1990 p.).  

ІІІ.    Угоди в рамках СНД:  

• Мінська Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 p.)  

ІV.    Двосторонні угоди:  

• Договір між Україною і Естонською Республікою проправову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах 1995 року;   

• Договір між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1995 року.  

До сфери регулювання міжнародними договорами, на даний час, належить й визначенням меж, цілей і принципів кримінально-правової дії на злочинність і злочинців, умов відповідальності за злочини, системи покарань, вихідних положень, умов і меж їх застосування тощо. Наприклад, Конвенція Ради Європи від 30 березня 1978 р. про передачу провадження у кримінальних справах стосується питань кримінального переслідування за злочини, вчинені громадянами України та особами без громадянства за межами України, а Конвенція Ради Європи від 28 травня 1978 р. про міжнародну дійсність кримінальних вироків має важливе значення при вирішенні питань щодо повторності чи рецидиву злочинів.  

4. КСУ

У п.п. 1, 2 ч. I ст. 150 Конституції окремими повноваженнями КСУ визнаеться вирішення питань про відповідність Конституції (конституційність) законів та інших правових актів ВРУ, а також офіційне тлумачення Конституцї. Уп.п. 1, 4 ст. 133акону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року, який втратив чинність на підставі п. 8 розділу ІІІ (Прикінцеві положення") 3акону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року, передбачалось, що КСУ "приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України. висновки КСУ вважались остаточними і не підлягали оскарженню, рівною мірою вони були обов'язковими до виконання (ч. 4 ст. 63, ст. 69 названого Закону від 16 жовтня 1996 року). Обов'язковими "компонентами" рішення КСУ В ст. 65 Закону від 16 жовтня 1996 року називались мотивувальна та резолютивна частини. Згідно зі ст. 77 Закону від 16 жовтня 1996 року у резолютивній частині давався "висновок щодо конституційності правового акта, яким встановлено повноваження конституційних органів державної влади". У ч. 1 ст. 1 Закону "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року при визначенні статусу КСУ вказується на те, що він "вирішує питання та у передбачених Конституціею України випадках інших актів, здійснюЕ офіційне тлумачення Конституції України". У ч. 1 ст. 7 названого Закону від 13 липня 2017 року здійснюється більш конкретна характеристика повноважень КСУ: "Вирiшення питань про відповідність Конституції України (конституційність законів України "офіційне тлумачення Конституції України" (п. 2) та "Вирiшення питань про відповідність Конституції України (конституційність законів України (ix окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України" (п. 9). У ч. 1 ст. 8 Закону від 13 липня 2017 року при визначенні меж повноважень КСУ зазначається, що він "розглядае питання щодо вдповідності Конституції України (конституційності) чинних акпis (ix окремих положень)"

При реалізації цих повноважень КСУ приймав рішення щодо неконституitйності правових актів повністю чи в іх окремих частинах (ст.ст. 13, 15 Закону "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 року). Згдно з п. 1 ч. 1 ст. 84 Закону "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року piшення КСУ ухвалюється його Великою палатою-"за результатами розгляду справ за конституційними поданнями щодо конституційності законів України ra інших правових актів Верховної Ради України Та щодо оф тлумачення Конституції України". Згідно з ч. 1 ст. 84 цього Закону від 13 липня2017 року рішення КСУ включає вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. У мотивувальній частині вказуються положення Конституції, відповідно до яких КСУ наводиться обrрунтування рішення, а у резолютивній частині рішення КСУ зазначає: а) при визначенні конституційності чи неконституційності правового акта (його окремих положень)-правовий акт (йогокремі положення), який КСУ визнав конституційним або неконституційним; б) при офіційному тлумаченн Конституції - офіщійне тлумачення конкрет-ного положення Конституції, з приводу якого подавалось конституційне подання (див. п.П. 3, 4 ч. 1 ст. 89 Закону від 13 липня 2017 року). Рішення КСУ вважаеться "обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено", про що має бути зазначено в його резолютивній частині (підпункт "в" п. 4 ч. 1 ст. 89 Закону від 13 липня 2017 року).

та щодо офіційного тлумачення КСУ, пов'язані із зазначеними його повноваженнями, визнаються основним джерелом кримінального права. їх положення не е нормотворчої діяльності та норм-забороні норм-дозволів чи окремих "компонентів" таких норм, але в силу зазначених положень Конституції прямо впливають на чинність кримінально-правових норм та іх застосування. Наприклад, КСУ у п. 2 резолютивної частини рішення у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 24, 58, 59, 60, 93, 190' КК України 1960 року в частині, що передбачає смертну кару як вид покарання (справа про смертну кару) від 29 грудня 1999 року N 11-рп/99 зазначив, що "положення Кримінального кодексу України, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. У КК положення про значення таких рішень КСУ, що впливають на чинність та, застосування окремих кримінально-правових норм, а також про іх взаємозв’язок з актами кримінального законодавства взагалі відсутні.

Рішення КСУ, прийняті на підставі зазначених Законів від 16 жовтня 1996 року та від 13 липня 2017 року, визнаються такими, що роз'яснюють зміст існуюнорми права і не привносять до її змісту нічого принципово нового, а також такими, що мають всі ознаки повноцінної конкретизуючоl норми права.