Кримінальне право — галузь права України, норми якої визначають загальні засади кримінальної відповідальності, вичерпний перелік діянь, котрі є злочинами, та покарання, що можуть застосовуватися до осіб, які їх скоюють.

Під джерелами кримінального права слід розуміти явища, в яких містяться норми права, прийняті спеціальним суб’єктом, які мають конкретну загальноприйняту і загальнообов’язкову форму, визнану державою, і здатні регулювати кримінально-правові відносини. 

Джререла сучасного кримінального права – форми зовнішнього, об’єктивного вираження його змісту та пов’язується з такою ознакою галузі кримінального права, як формальна визначеність.

Джерела:

- Конституційне законодавство

- міжнародні договори

- кримінальне законодавство

- законодавство про адмін. правопорушення

- рішення КСУ

- рішення ЄСПЛ

- акти судових органів щодо тлумачення та застосування норм кримінального права, що містять правові позиції

- роз’яснення правової доктрини.

Зв’язки між «блоками» - субординаційні (вертикальні), координаційні (горизонтальні).

Види взаємодії «блоків»: 1. Ієерхічний (базовий тип) – одне джерело є є своєрідним загальним орієнтиром для формування крим-правового змісту інших джерел. Конст і крим законодавство, міжн КК ч1, 5 ст 3 і крим законодавство

2. Бланкетний тип у крим – правовий зміст одного джерела закладений зміст іншого. Тому аби з’ясувати крим-правовий зміст таких джерел необхідно звернутися до змісту ін. блоків джерел. Крим законодавство і акти «регулятивного законодавства», крим законодавство і міжн договори.

3 Функціональний тип – джерела, які впливають на зміст інших, забезпечуючи таким чином роботу останніх передусім на нормативному та правозастосовному рівнях. Акти крим і конят законодавства, рішення КСУ та акти крим законодавства, рішення ЄСПЛ та акти суд органів влади щодо тлу тлумачення та застосування норм кримінального права, що містять правові позиції

4 Розмежувальний тип – джерела, які мають схожі положення. Цей тип враховується, коли при застосування джерел існує необхідність обрати один або декілька його «складників». Крим законодавство та КУпАП, крим зак та міжн договори.

1. Конституційне законодавство

Конституція України – це законодавчий акт, що є основним джерелом кри права, має вищу юр силу та включає норми прямої дії. Ст 8 Конст. Якщо прийнята кримінально-правова норма суперечить положенням Конституції, то така норма втрачає юридичну силу автоматично, або ж не може її набути. Якщо певне положення не закріплене крим законодавстві, але передбачено Конст, то на пістві ст 8 КУ має застосовуватися саме конституційно-правова норма. Напр, ст 61КУ (яка виключає повторну юр відповідальність за одного виду з одне й те саме правопорушення) юр силу свого часу встратила ч3 ст 5 КК 1969р, що передбачала повторну крим відп за злочин вчинений за кордоном, якщо особа за цей злочин вже зазнала покарання за межами України .

КК має ґрунтуватися на КУ ч. 1 ст 3 КК. Але КУ не містить крим-правових норм-дозволів і норм-заборон, тому крим-правове значення мають лише окремі положення КУ.

Положення КУ, що мають крим-правок значення:

1 основоположного характеру (напр. ст 8 КУ про принцип верховенства права та його дії)

2 загальнообов’язкоий характер – положення КУ є загалбними та обов’язковими для конкретних крим-правових нори певних приписів. Напр., ч1 ст 60 КУ – «ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази» відповідає положення ч3 ст 41 КК про відсутність крим відповідальності у разі віднови виконувати явно злочинний наказ чи розпорядження.

3 роз’яснювальний характер – сформульовані у КУ положення конкретизують, пояснюють зміст певних крим-правових норм. Напр, право особи на недоторканність житла, відповідальність за порушення якого передбач у ст 12КК. Зміст цього права та можливі його обмеження роз’яснюються у ст 30 КУ. Відп недоторк житла передбачена у ст 182 КК право на яке визнано у ст 31, 32 КУ

4 регулятивний характер – норми Ку встановлюють процедуру, дотримання якої впливає на заст. крим- правоих норм-дозволів і норм-заборон зокрема, передбачають: надання ВРУ згоди на обов'язковість міжнародних договорів "формальну умову" іх визнання частиною національного законодавства України (передбачається у ч. 1 ст. 9 Конституції); законодавчу підставу визначення видів злочинів та відповідальності за іх вчинення (так, згідно з п. 22 ч. I ст. 92 КУ "виключно законами України визначаються ... злочинами... та відповідальність за них" у зв'язку з чим їй кореспондує положення ч. 3 ст. 3 КК), визначення КСУ конституційності нормативно-правових актів та офіційного тлумачення Конституції (ст. 150 Конституції) та ін.

2. Кримінальне законодавство

Основне місце серед джерел в кримінальному праві посідає Кримінальний кодекс України. КК України – це нормативний акт, прийнятий Верховною Радою України, який містить систему взаємопов’язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм. Чинним на сьогодні є КК України , прийнятий 5 квітня 2001 року, який вступив у законну силу 1 вересня 2001 року (із наступними доповненнями і змінами). КК України складається з Загальної та Особливої частини. Кожна частина КК України поділяється на глави: у Загальній частині їх 16, в Особливій 20. Кожна глава має назву та об'єднує певну сукупність статей, які теж мають назви.

Структурно КК 2001 року складається із таких його елементів, як: Загальна та Особлива частини КК, іх розділи, статті, частини статей, пункти, примітки до статей, а також Прикінцеві та перехідні положення, іх розділи та пункти. Iз розділів, статей, частин статей, пунктів, приміток до статей, прикінцевих і або перехідних положень можуть складатись й інші кримінальні закони

На найбільш загальному pівні структура КК 200I року побудована шляхом об'єднання його статей у розділи, що включаються у зміст Загальної чи Особливої частин, тобто у структури КК враховано такі його "компоненти як статті, розділи та частини (на відміну від актів кримінального законодавства інших держав, у структурі яких можуть виділятись інші "компоненти": статті можуть включатися у глави, які об єднуються у розділи Загальної та Особливої частин кримінального закону (КK Республіки Білорусь, КК РФ), статті включаються у глави, які об'єднуються у розділи як складники окремих книг кримінального закону, а книги, у свою чергу, утворюють частини кримінального закону (КК Франції); статті включаються у розділи, які об’єднаються у Загальній частині кримінального закону, а в його Особливій частині статті Об’єднуються в глави (КК Республіки Казахстан) та ін.).

У КК 2001 року включені також Прикінцеві та перехідні положення, які визначають набрання ним чинності, втрату чинності інших актів кримінального законодавства.