3. Класифікація мотивів

На сьогоднішній момент в психологічній літературі не представлено єдиної однозначної схеми класифікації мотивів. Виділення різними авторами тих чи інших видів мотивів, в основному залежить від їхнього розуміння сутності мотиву.

Перший підхід – базується на виділенні і класифікації різних видів потреб людини, звідси: 1) біологічні мотиви; 2) соціальні.

Поділ мотивів на особистісні, суспільні, егоїстичні, суспільно значущі – здійснюється на основі виділення провідного мотиватора.

Другий підхід – за видами активності, яку проявляє людина: 1) мотиви спілкування; 2) мотиви гри; 3) мотиви навчання; 4) мотиви професійної діяльності тощо.

Третій підхід – за часовою характеристикою: 1) ситуативні; 2) постійні; 3) стійкі; 4) короткочасні.

Четвертий підхід – за структурними компонентами: 1) первинні (абстрактні); 2) вторинні (з наявною конкретною ціллю).

Жодна з представлених класифікацій не відображає всіх характеристик і властивостей даного психологічного феномену.

4. Мотивування. Психологічні механізми мотивування

Мотивування – раціональне пояснення суб’єктом причин своїх дій засобами вказівки на соціально допустимі для нього і референтної групи обставин, які спонукали до вибору даної дії.

Мотивування - це заміна дійсних причин дії (вчинку) видуманими. За допомогою мотивування особистість намагається виправдати свої дії та вчинки, приводячи їх у відповідність з нормами поведінки соціуму і зі своїми особистісними нормативами.

Не бажання людини розкривати істинні мотиви здійсненої дії, вчинку призводять до появи «захисних механізмів», про які ще в свій час наголошував З. Фройд. До таких психологічних механізмів відносять: 1) витіснення; 2) реактивні утворення; 3) раціоналізація; 4) сублімація; 5) ідентифікація; 6) проекція; 7) інтроекція; 8) заміщення, фантазія; 9) деперсоналізація.

Витіснення – універсальний засіб уникнути внутрішнього конфлікту шляхом усунення із свідомості соціально небажаних прагнень, потягів, бажань.

Реактивні утворення – заміна Его (Я) небажаних тенденцій на прямо протилежні.

Его може приймати міри безпеки проти усвідомлення соціально небажаних імпульсів і бажань за допомогою протилежних реакцій (реактивних утворень).

Раціоналізація – псевдораціональне пояснення людини власних намагань, мотивів дій, вчинків, здійснення яких обумовлено причинами, визнання яких погрожувало б втратою самоповаги. Раціоналізація – це пояснення людиною власних намірів і намагань з метою самовиправдання і самоствердження.

Сублімація – зняття напруження шляхом перетворення інстинктивних форм психіки в соціально бажані для людини і суспільства форми діяльності.

Ідентифікація – процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншим суб’єктом, групою, образом, ідеалом.

Проекція – приписування власних власних витіснених переживань, потреб, особливостей іншим людям.

Інтроекція – включення у власну психологічну структуру «Я» зовнішніх цінностей і стандартів, для того, щоб вони перестали діяти як зовнішня небезпека.

Заміщення – реалізація невдоволених бажань і намагань за допомогою іншого об’єкта.

Фантазія – своєрідна реакція на розчарування і невдачі. Здійснює компенсаторні функції між реальним і бажаним.

Деперсоналізація – сприйняття інших людей як тих, хто залишений індивідуальності. При деперсоналізації інші люди сприймаються тільки як втілення їх соціальної ролі: лікарі, вчителі, пацієнти тощо.

Мотивація як процес

1. Поняття «мотивації» поведінки. Екстринсивна і інтринсивна мотивація.

2. Позитивна і негативна мотивація. Стадії мотиваційного процесу.

3. Внутрішньоорганізована мотивація. Мотивація, обумовлена потребами особистості.

4. Поняття мотиваторів. Основні групи мотиваторів. Поняття «укороченої» мотивації. Автоматизовані і імпульсивні дії і вчинки.

5. Зовнішньоорганізована мотивація. Мотивація, обумовлена зовнішніми другосигнальними стимулами.

6. Неімперативні прямі форми зовнішньої організації мотиваційного процесу.

7. Імперативні прямі форми організації мотиваційного процесу.