1. Поняття мотиву. Межі, структура мотиву.

Детермінація поведінки і діяльності людини обумовлюється не просто різними факторами, а їх сукупністю, кожний з яких виконує в цілісному процесі детермінації свої відповідні функції. Звідси мотив правомірно розглядати як складне інтегральне (системне) психологічне утворення.

Такі погляди на мотив існували і раніше, але за певних обставин не брались до уваги. В. Вундт – мотив як поєднання уявлень і почуттів, перші з якого служать основою вчинку, другі – його спонукальною причиною. Д. Узнадзе – мотив як складне психічне утворення, яке виникає в результаті багатоетапного процесу мотивації. М. Тагомед-Емінов – мотив як складова інтелектуального, вольового і емоційного компонентів.

Межами мотиву виступають потреби, з одного боку, з другого – намір що-небудь зробити, включаючи і спонуки до нього. Враховуючи межі і стадії формування мотиву можна окреслити основні структурні компоненти мотиву.

1. Потребнісний блок, у який входять: біологічні і соціальні потреби, усвідомлення необхідності, повинність.

2. В блок внутрішнього фільтру: моральний контроль, оцінка зовнішньої ситуації, оцінка своїх можливостей, перевага за зовнішніми ознаками.

3. В цільовий блок: образ предмета, який в змозі задовольнити потребу, опредмечена дія, потребнісна ціль, уявлення щодо процесу задоволення потреби. При чому, дані компоненти мотиву можуть проявлятися в свідомості індивіда у вербалізованій або образній формі.

Структура кожного конкретного мотиву буде складатися із поєднання тих компонентів, які обумовили прийняте людиною рішення. Тому кожна окрема дія буде характеризуватися своєю конфігурацією будови мотиву. Таким чином структура мотиву як основи дії або вчинку – це багатокомпонентне утворення, в якому можуть бути відображені декілька причин і цілей.

Сукупність умов і факторів, які обумовлюють мотиваційний акт називається мотиваційною констеляцією, що відповідає нашому розумінню мотиву як інтегрального психологічного утворення.

2. Функції та характеристики мотиву.

Мотиви наділені різними функціями, які в залежності від існуючих класифікацій мають різні назви. Розглянемо декілька з них:

1. спонукаюча – відображає енергетику мотиву.

2. направляюча – пов’язана із виникненням потребнісного стану, який викликає мобілізацію енергії.

3. стимулююча – пов’язана з продовженням спонукання при здійсненні наміру. Відображає напруження потреби, поряд із значущістю цілі (дозволяє говорити про силу мотиву).

4. регулятивна – направлена на стабілізацію функціонуючої системи за допомогою контролю.

5. організуюча – здійснює мисленнєву організацію діяльності (задум).

6. смислоутворююча – оцінює життєве значення для суб’єкта об’єктивних обставин і його дій в цих обставинах, надає їм особистісного змісту.

7. захисна – підміняє істинну ціль власною версією індивіда, з метою створення раціональної діяльності. Так званий феномен мотивування.

Характеристика мотиву. Виділяють наступні характеристики мотиву:

1. динамічні (енергетичні) визначають силу і стійкість мотиву.

2. змістовні – відображають повноту усвідомлення структури мотиву, впевненість у правильності прийнятого рішення, направленість мотиву, зорієнтованість н зовнішні або внутрішні чинники при поясненні мотиву.

Сила мотиву визначається інтенсивністю мотиваційного збудження, яке залежить від: функціонування гіпоталамно-ретикулярних центрів, психологічних факторів, динаміки емоційних процесів. Сила мотиву значно більша при інтенсивній мотивації. Із досягненням цілей сила мотиву зменшується.

Стійкість мотиву розуміють як інертність потреби і ригідність установок, світогляду, цінностей людини, його схильностей і інтересів.

Питання усвідомлюваності мотиву на даний момент залишається відкритим. В першу чергу це пов’язано із неоднозначними трактуваннями сутності мотиву. На сьогодні можна виділити дві основні причини, які обумовлюють суперечливість поглядів на усвідомлюваність мотивів:

1. прийняття за мотив різних феноменів.

2. неоднозначність трактування самого поняття «усвідомлюваність» мотиву: з одного боку його трактують як відчуття і переживання потребнісного стану, з другого – розуміння мотиву як основи вчинку.

Таким чином в питанні про усвідомлюваність мотиву можна виділити три аспекти:

• власне усвідомлення (відчуття, переживання).

• розуміння.

• обмірковування.

Дані аспекти можуть бути більш або менш повними, звідси і з’являються моменти усвідомленого і неусвідомленого, продуманої і непродуманої дії. Дані твердження можна об’єднати у своєрідну формулу: «чого я хочу» - ціль, «чому» - розуміння потреби, «для чого» - зміст дії, вчинку.