3. Моністичні уявлення про сутність мотиву

Визначальна необхідність розробки мотивів поведінки і діяльності обумовлюється , перш за все, логікою розвитку самої психологічної науки. На даний момент через недостатню розробленість важливого компоненту в структурі особистості – її мотивації, - стримується подальший розвиток дослідження психології особистості.

Погляди на сутність мотиву у різних психологів значно розходяться, хоча в основному їх можна згрупувати навколо наступних точок зору на мотив: мотив як потреба, мотив як ціль, мотив як спонука, мотив як намір, мотив як особистісні диспозиції, мотив як стан, мотив як формулювання, мотив як задоволеність.

Мотив як потреба.

Багато науковців при спробі пояснити сутність мотиву схиляються до думки, що мотив це і є потреба (потреба як спонука дій, діяльності і поведінки людини). Прийняття потреби за мотив відбувається перш за все тому, що вона пояснює в значній мірі, чому людина хоче проявити активність. Крім того, в потребі міститься активне відношення (прагнення), яке спрямовує людину на перетворення реальних умов з метою задоволення нужди, а звідси – потреба пояснює звідки береться енергія для проявів людської активності. Співвідношення між потребами і мотивами, виходячи із тверджень, які існують в психологічній літературі, можна систематизувати наступним чином:

1. між потребою і мотивом можливі далекі і опосередковані відношення.

2. потреба дає поштовх для виникнення мотиву.

3. потреба перетворюється в мотив після опредмечення.

4. потреба це частина мотиву.

5. потреба це і є мотив.

При прийнятті потреби за мотив залишається багато суперечностей і неточностей, наприклад, потреба не повністю пояснює причину конкретної дії або вчинку, оскільки модже бути задоволена різними засобами і способами. Якщо мотив це потреба, то вона відділяється від ідеальної цілі, тоді стає незрозумілим, чому мотив має направленість. Прийняття потреби за мотив призводить до того, що можна говорити про задоволення мотиву, а не потреби, що зовсім недоречно.

Мотив як ціль.

Ціль – це усвідомлений, запланований результат діяльності, суб’єктивний образ, модель майбутнього продукту діяльності. Ціль – це те, чого ми хочемо досягти. Ціллю може бути як предмет, об’єкт, так і дія, яка може задовольнити потребу. Звідси мотивом діяльності може бути ідеальний або матеріальний предмет потреби.

С. Рубінштейн предмет задоволення потреби також розглядає як ціль, говорячи про те, що предмети стають об’єктами бажань і можливими цілями дій суб’єкта, коли він включає їх в практичне усвідомлення свого відношення до потреби. Співвідношення мотиві і цілей може полягати в тому, що мотив виступатиме як причина (спонука) постановка тих чи інших цілей. Щоб поставити перед собою ціль, необхідно мати відповідний мотив: самоствердження, самореалізація, матеріальний стимул, інтерес до змісту діяльності тощо.

Мотив як спонука. Ще з давніх давен мотив трактувався як рушійна сила, як спонука. Мотив – це те, що рухає живих істот, спонукає їх до різних дій, заради чого вони тратять свою життєву енергію. Його «служба» в цьому житті наперед визначена тим, щоб надати поведінці імпульсу і спрямованості щодо цілі, підтримуючи енергетичну напруженість поведінки на всьому шляху прагнення до неї. Зрозуміло, що спонук поведінки може бути надзвичайно багато, і можуть вони бути як зовнішніми так і внутрішніми, однак, зрозуміло, що не всі вони можуть стати мотивами. Основне питання – це критерії розрізнення мотиваційних і не мотиваційних детермінант.

В той же час прийняти мотив за спонуку не дозволяє ряд обставин. По-перше, спонукаючим ефектом наділена також і потреба (спонуку можна розглядати як стан потребнісного напруження), по-друге, спонука в кінцевому рахунку не розкриває змістовної сторони мотиву, не пояснює змісту людської активності, по-третє, у людини можуть бути вчинки, пов’язані з мотивованою відмовою що-небудь робити. Причина відмови є, а спонуки до дії немає. Тому важко погодитися, що мотив – це тільки те, що заставляє людину діяти.

Мотив як намір.

Намір – свідоме рішення зробити щось, це задум, бажання. Досить часто пов’язується з відділеною ціллю, відстроченістю її досягнення, або неможливістю задоволення потреби безпосередньо, без досягнення проміжних цілей.

К. Левін розумів наміри як такий вольовий акт, який створює ситуації, які дозволяють людині покластися на дію зовнішніх стимулів так, що виконання дії стає вже не вольовою дією, а умовно-рефлекторною. Л. Божович розглядає наміри в якості спонук поведінки, але тільки в тих випадках, коли приймаються рішення. Наміри виникають на базі потреб, які не можуть бути задоволені зразу, а вимагають задоволення проміжних цілей, які не мають за собою спонукаючої сили. Інші автори відмічають, що наміри формуються тільки тоді, коли ціль діяльності віддалена і її досягнення відстрочено. Наміри – результат впливу потреб, з одного боку, і інтелектуальної активності – з другого (Є. Ільїн).

Мотив як стійкі властивості.

Особистісні диспозиції – закріплені в структурі особистості мотиватори, потреби і способи формування мотиву, мотиваційні властивості, атитюди. Прийняття стійких характеристик особистості в якості мотиву – в основному характерно для робіт зарубіжних психологів: стійкі і змінні фактори мотивації, стійкі і функціональні змінні, особистісні і ситуативні детермінанти. Всі вони розглядаються як критерії розмежування мотивів і мотивації. Стійкі характеристики особистості обумовлюють поведінку і діяльність в такій мірі, як зовнішні стимули. Особистісні ж диспозиції повинні приймати участь у формуванні конкретного мотиву.

Хоча стійкі властивості особистості можуть мати вплив на прийняття людиною певного рішення, однак прийняття їх за мотив також не вирішує основної проблеми щодо однозначності трактування мотиву, оскільки багато особистісних диспозицій за певних обставин будуть виступати в ролі домінуючих потреб.

Мотив як стан.

Мотив – це особливий стан людини, який заставляє її діяти або бездіяти. Мотив – це будь-який стан організму, який має вплив на його готовність до початку або продовженню відповідної поведінки. До цього слід додати і уявлення що мотив емоції теж є відповідним станом. Спонука до дії або вчинку може бути загалом обумовлена виникнення того чи іншого стану, однак зводити повністю мотив до якогось стану не правомірно, а саме, що мотивом діяльності є «модель потребнісного стану», хоча б тому, що цей самий «потребнісний стан» може бути не що інше як один із видів цілі (цільовий стан).

Мотив як формулювання.

Мотив – це фактор, який дає можливість людині сформулювати рішення про початок діяльності. Це формулювання допомагає людині зрозуміти ціль дії і дає можливість прийняти рішення про початок її діяльності. Це формулювання допомагає людині зрозуміти ціль дії і дає можливість прийняти рішення про її початок. Близьким до такого розуміння мотиву є твердження А. Левицького, відповідно з якими мотив – це психічний процес, який зсередини стимулює нас до постановки цілі і прийняттю відповідних засобів дії.

Мотив як задоволеність.

Задоволення – емоційний стан, який виникає внаслідок реалізації мотиву. Задоволеність – певне відношення до образу життя, до діяльності. Звідси, можна прийняти за мотив сам факт задоволеності. Задоволеність виконує своєрідну оціночну функцію (позитивне оціночне відношення – як фактор початку і продовження діяльності, негативне оціночне відношення – завершення і уникнення).

Скоріш за все, задоволеність не може виступати в ролі мотиву, оскільки здатна тільки підсилювати (послаблювати) його., тобто служити змістовною стороною мотиву 9в результаті позитивного (негативного) оціночного відношення).