7. Імперативні прямі форми організації мотиваційного процесу.

До імперативних прямих форм організації мотиваційного процесу відносять: накази, вимоги, примушування.

Наказ (вимога) – форма ініціації мотиваційного процесу, при якій твердження однієї людини повинні сприйматися іншою як конкретна ціль подальшої її дії чи вчинку.

Оскільки ціль вже сформована іншими має місце «укорочена мотивація», хоча в будь-якому випадку формування мотиву розпочинається із сприйняття зовнішнього стимулу, усвідомлення його значущості і виникнення прагнення відреагувати на нього.

Наказ, як правило, використовується у тих випадках, коли одна людина (яка віддає наказ) має право розпоряджатися поведінкою іншої. При цьому можливі складні психічні переживання людини, яка одержує наказ. Зняти дану негативну реакцію можна шляхом детальної аргументації висунених вимог. Основні правила аргументації:

1. аргументація не повинна перетворюватися в постійне моралізування,

2. аргумент, хоча і може бути заготовленим, повинен виглядати експромтом,

3. будуючи аргументацію необхідно враховувати вікові, статеві і особистісні особливості суб’єкта,

4. не можна не використовувати аргумент-погрозу.

Примушування – форма ініціації мотиваційного процесу, яка використовується у тих випадках, коли інші форми впливу на мотивацію поведінки суб’єкта стають недієвими, або коли обмаль часу для їх використання.

Примушування виражається в прямій вимозі погодитися із запропонованим твердженням або рішенням, прийняти готовий еталон поведінки. Примушування можливе тільки за умов наявності вищого статусу того, хто віддає розпорядження, над тим, кому його треба виконувати.

Позитивною стороною примушування є те, що воно може сприяти розв’язанню конфліктної ситуації на певному проміжку часу, крім того, може виступати як один із способів виховання почуття обов’язку.

Особливістю примушування є те, що відповідальність за результат здійсненої дії чи вчинку, сугерент переносить на людей, які ініціювали мотиваційний процес.

Мотиваційна сфера особистості

1. Поняття «мотиваційної сфери особистості». Основні характеристик мотиваційної сфери.

2. Спрямованість особистості як сукупність мотиваційних утворень.

1. Поняття «мотиваційної сфери особистості». Основні характеристик мотиваційної сфери.

Система мотивів, які виконують функцію спонукання, спрямування і регулювання діяльності, утворює мотиваційну сферу особистості. Мотиваційна сфера представлена:

• актуальними мотивами, які фактично спонукають до діяльності;

• потенційними мотивами, які сформовані, але не виявляються в діяльності.

Зауважимо, проте, що мотиваційна сфера людини динамічна, мотивація може посилюватися або послаблюватися. Можуть змінюватися ієрархія і стійкість мотивів. У мотиваційній сфері вирізняють три зони мотивації:

• центральна зона, у межах якої незадоволені потреби, виступаючи в формі високозначущих мотивів, зумовлюють активну, напружену діяльність працівника;

• зона мотивації, яка пов’язана з потребами, що постійно і легко задовольняються, значущість їх часто людиною недооцінюється, однак втрата одразу ж виявляє високу особистісну цінність;

• зона мотивації, в основі якої лежать потреби, для задоволення яких поки що немає можливостей і вони не можуть викликати адекватної їм діяльності.

Періодизація мотиваційної сфери.

1. Джерелом активності новонародженого є вроджені фізіологічні і ютреби у їжі, теплі, русі тощо, а також потреби функціонального розвитку мозку, наприклад потреба у нових враженнях тощо. Крім того, з моменту народження дитині притаманні специфічні соціальні потреби, які спонукають до розвитку особистіших стосунків: потреба у спілкуванні, самоповажанні та ін. Мотиваційна сфера дитини впродовж першого року життя розвивається не через розширення кількості потреб, а через їх "опредмечування", тобто формування відповідних мотивів. Внаслідок цього, власне, відповідні предмети набирають спонукальної сили. Потрапляючи в поле сприймання дитини, вони актуалізують відповідні потреби, спричинюючи активність дитини у напрямку, що відповідає певній ситуації. Водночас мотиваційна сфера ще не відіграє вирішальної ролі у детермінації поведінки дитини. Характерна особливість поведінки дитини в цей період життя—її ситуативна зумовленість.

2. Починаючи з другого року життя у дитини підвищуються рівень власної активності та роль її мотиваційної сфери в регулюванні поведінки. За словами Л. Божович, відбувається перехід дитини від істоти, яка сталасуб'єктом, зробила перші кроки на шляху формування особистості, до істоти, яка усвідомлює себе в ролі суб'єкта, тобто виникає системне новоутворення, яке зазвичай пов'язують зі словом "Я". Проявляється це в тому, що дитина перестає підкорятися дорослому, покірно виконуючи його вимоги та вказівки.

3. Приблизно у три-чотири роки на основі усвідомлення себе суб'єктом та порівняння себе з іншими у дитини з'являються самооцінка, усвідомлення особистісних вимог, що висуваються перед нею, прагнення відповідати цим вимогам (отримувати від значущих дорослих позитивне підкріплення такої поведінки).

4. Перед початком шкільного життя дитина переходить до нового рівня самосвідомості й відповідно нового рівня свідомого регулювання поведінки. Цей рівень характеризується формуванням "внутрішньої позиції", тобто стійкої системи ставлення дитини до себе, до інших людей, до навколишнього середовища. Поява цього новоутворення свідчить про якісно новий етап у розвитку мотиваційної сфери особистості.

5. Наступний етап мотиваційного розвитку особистості пов'язаний з підлітковим віком. Саме в цей період у дитини закладаються основи моральності, певне ставлення до суспільства, людей, праці, формуються риси характеру, поведінка. Основні лінії розвитку мотиваційної сфери у цьому віці — самопізнання, самоутвердження і самовираження.

6. На етапі ранньої юності завершується становлення мотиваційної сфери особистості, потреби і мотиви виходять за межі сім'ї та школи. Інтереси, схильності та здібності набирають конкретності та пов'язуються з професійним та соціальним самовизначенням юнаків і дівчат.