2.2 Морфологічні норми

2.2.1 Написання і відмінювання власних особових назв

Українські прізвища пишуться за тими самими нормами правопису, що й слова, від яких їх утворено: Сивокінь (бо сивий кінь), Онищук (бо Онисько), Олійник (бо олія), Січкаренко (бо січка), Олексієнко (бо Олексій).

Апостроф у прізвищах пишеться за тими самими правилами, що й в інших словах: Крип’якевич, Дроб’язко, Солов’яненко, Карпїюк, Стеф’юк, М’яло, Мар’яненко, Лук’янчук; але: Довбяга, Ужвюк, Рябокляч. М’який знак у прізвищах вживається за тими самими правилами, що й в інших словах: Семенець, Вихованець, Довгань, Рудь, Гуць, Шмигельський, Старицький, Водолазький; але: Бондар, Панченко (хоч Панько), Гринчишин (хоч Гринько), Дяченко (бо дяк), Касяненко (бо Касян), Улянич (бо Уляна) [50, с. 87 – 88].

Літери подвоюються в прізвищах, якщо одна частина слова закінчується, а друга починається на ту саму літеру: Піддубний, Беззубенко, Винниченко, Тютюнник, Долинний.

За характером відмінкових закінчень імена та прізвища людей, як і загальні назви, розподіляються за відмінами. Прізвища, що мають форму прикметників, і ті, що не змінюються, до жодної відміни не належать (Світличний, Півторадні). Імена та прізвища із закінченням -а належать до І відміни (Софія, Петрівна, Микита, Кияниця); чоловічі імена та прізвища без закінчення -а – до II відміни (Андрій, Павло, Петрович, Шевчук, Полковенко); жіночі імена без закінчення -а – до III відміни (Любов, Руф). Ці особові назви так само розподіляються й за групами: з основою на твердий нешиплячий – тверда група (Степан, Петро, Віра, Вікторівна, Манжура); з основою на твердий шиплячий – мішана група (Дорош, Саша, Вікторович, Кайдаші); з основою на будь-який м’який – м’яка група (Василь, Сергій, Надія, Неля, Круть, Сивокінь).

Імена та по батькові відмінюються відповідно до своєї відміни і групи:

Н. Семен Іванович Людмила Марківна

Р. Семена Івановича Людмили Марківни

Д. Семену Івановичу Людмилі Марківні

3. Семена Івановича Людмилу Марківну

О. Семеном Івановичем Людмилою Марківною

М. (при) Семенові (у) Івановичу (при) Людмилі Марківні

Кл. Семене Івановичу Людмило Марківно

Не відмінюються жіночі прізвища на -о (Шевченко, Дригало, Бойко, Стрілько) та на приголосний (Ткач, Братунь, Гайдай, Корунець), а також деякі іншомовні чоловічі та жіночі прізвища, а саме:

а) неслов’янські прізвища з кінцевим голосним (крім -а після приголосного та -я): Делакруа (але: Лорка – Лорки), Гюго, Лонгфелло, Руссо, Данте, Гете, Гейне, Голсуорсі, Віньї, Мушкудіані, Шоу; а також: Дюма, Золя (з -а після приголосного);

б) російські прізвища на -их, -аго, -ово: Гладких, Живаго, Дурново;

в) українські прізвища на зразок Півторадні, Леле; псевдоніми Ле, Трублаїні.

Інші прізвища відмінюються.

Прізвища прикметникового типу на -ий, -а відмінюються як прикметники:

Н. Погорілий Нижня

Р. Погорілого Нижньої

Д.Погорілому Нижній

З. Погорілого Нижню

О. Погорілим Нижньою

М. (при) Погорілому Нижній

Кл. Погорілий Нижня

Жіночі прізвища, які мають форму присвійних прикметників, можуть не відмінюватися: Олена Дяків, Олени Дяків, Олені Дяків і т. ін.; Ганна Лесин, Ганни Лесин, Ганні Лесин тощо.

Чоловічі прізвища, які походять від назв національності, відмінюються як відповідні іменники: Волошин – Волошином, Сербин – Сербином, Турчин – Турчином, Литвин – Литвином. Жіночі прізвища цього типу не відмінюються: Ольга Волошин, Ольги Волошин, Ользі Волошин і т. ін.

Усі інші прізвища відмінюються як іменники відповідних відмін твердої, мішаної та м’якої груп.

Прізвища на зразок Бадзьо, Іваньо (з кінцевим м’яким основи та закінченням -о) у давальному, місцевому й орудному відмінках мають закінчення, як у твердій групі: Бадзьові, Бадзьом, Іваньові, Іваньом.

У складних прізвищах, що становлять поєднання двох слів як рівноправних, відмінюються обидві частини: Нечуй-Левицький – Нечуя-Левицького, Нечуєві-Левицькому і т. ін.; Антоненко-Давидович – Антоненка-Давидовича, Антоненку-Давидовичу тощо.

Але коли перша частина прізвища – односкладове слово то відмінюється, як правило, лише друга частина: Драй-Хмара –Драй-Хмари, Драй-Хмарі й т. ін.; Кос-Анатольський – Кос-Анатольського, Кос-Анатольському тощо.

Як відомо, іменники чоловічого й жіночого роду І та II відмін мають в однині кличний відмінок.

Іменники чоловічого роду II відміни в кличному відмінку закінчуються на -у (-ю), -є. Наприклад: Костю, Семене, Вікторе, Юрію, Іване, Петре.

Іменники чоловічого й жіночого роду І відміни та зрідка іменники жіночого роду III відміни у кличному відмінку закінчуються на -о, -є (-є), -ю. Наприклад: Людмило, Миколо, Маріє, Софіє, Меласю, Талю, Олю, Лесю, Грицю, Михасю, Вітасю.

У звертаннях, що складаються з двох власних імен (імені та по батькові), обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Романе Романовичу, Іване Миколайовичу, Миколо Артемовичу, Маріє Семенівно, Ганно Василівно.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв в однині, кличний відмінок мають обидва слова: пане бригадире, пане агрономе, пане полковнику, пане директоре, пане лікарю, пане господарю.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, кличний відмінок має лише загальна назва. Прізвище виступає тут у формі називного відмінка: пане Шевчук, пані Шевчук, пане Андрієнко, пані Андрієнко, пане Яковенко, пані Яковенко.

У звертаннях, що складаються з загальної назви і власного імені, кличний відмінок має як загальне слово, так і власне ім’я: брате Іване, друже Ярославе, товаришу Андрію, сестро Ярино.

Географічні назви, які складаються з прикметника й іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам’янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у Переяслав-Хмельницькій школі, кам’янець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово потребує відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів – іменника та прикметника: за містом Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

2.2.2 Написання закінчень родового відмінка однини іменників чоловічого роду II відміни

У сучасній українській мові чіткого розмежування щодо вживання закінчень -а, -у, -я, -ю немає. Існує певна закономірність щодо їх використання. У родовому відмінку однини іменники І відміни мають закінчення -а, -у (у м’якій групі – я, -ю). При визначенні закінчення береться до уваги семантико-морфологічні та акцентологічні (наголос) ознаки іменника. Наприклад: папір – папера (документ) – паперу (матеріал); акт – акта (документ) – акту (дія).

Закінчення -а, -я мають іменники чоловічого роду, що означають:

• загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Якубовича, Дмитриченка, Степана, Львова, Києва, Канева, Ярославля, Тернополя, Севастополя, Марселя, (виняток становлять ті складені власні назви, у яких друга частина співзвучна із загальною назвою, що має закінчення -у: Кривого Рогу, Холодного Яру, Красного Лиману);

• інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Здвижа, Дніпропетровська, Миколаєва, Демидова, Макарова, Тетерева;

• назви конкретних предметів: комп’ютера, ксерокса, стола, автомобіля, трактора, документа, плаща, годинника, стільця;

• назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, грама, гектара, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

• назви окремих днів тижня: понеділка, четверга; місяців: січня, березня, листопада (листопаду – з іншим значенням) та ін.;

• назви будівель, приміщень, споруд: паркана, погреба (але льоху). Проте окремі назви цієї групи вживаються лише із закінченням -у: поверху, палацу, залу, складу, порту, каналу, магазину, вокзалу, метрополітену та ін.

• наукові й технічні терміни іншомовного походження, що означають одиничні поняття: синуса, діаметра, атома, сектора, куба, катода, реферата, позитрона;

• українські терміни, коли вони утворені за допомогою суфіксів: відмінка, числівника, чисельника, іменника, прикметника, ступеня, рівня (але складу, способу, роду, виду, стану і в загальному, і в термінологічному значеннях) [49, с. 51].

Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають:

• сукупність чогось чи когось: колективу, пленуму, активу, деканату, оркестру (але вишняка, березняка, чагарника – з наголосом на кінцевому складі);

• речовину, масу, матеріал: меду, спирту, мармуру, паперу, льоду, шовку, граніту, піску, металу, асфальту, лісу, азоту, алмазу, кисню, гороху;

• психологічний стан, різні почуття, відчуття: гніву, болю, страху, настрою, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю;

• назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету;

• назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса – у значенні монети), маршруту, побуту, експерименту, успіху, характеру, експорту, імпорту, сміху;

• явища природи: дощу, туману, циклону, грому, вітру, морозу, вогню;

• місце, простір тощо: світу, плацдарму, яру, лугу, саду, майдану, гаю, краю (але хутора, берега, горба);

• назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Криму, Далекого Сходу, Сахаліну, Донбасу, Сибіру, Бугу, Нілу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Ужа, Остра, Дінця [49, с. 52].

Є випадки, коли закінчення -а (-я) та -у (-ю) вживаються паралельно: стола – столу, моста – мосту, двора – двору, плота – плоту залежно від наголосу або від значення: каменя (окремий предмет) – каменю (матеріал), листа (окремий предмет) – листу (сукупність), соняшника (одна рослина) - соняшнику (сукупність, збірність).

2.2.3 Зв’язок числівників з іменниками. Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1 191 кілометр [10, с. 23 – 26]

Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п’ять років, десять століть. Причому при числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму називного відмінка, а при числівниках п’ять та більше – родового: три брати, чотири будинки, дев’яносто чотири проценти; п’ять братів, шістдесят будинків, дев’яносто дев’ять відсотків.

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матері (множина) – дві матері, сини – три сини, села – чотири села. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п’ять та більше: книжок (родовий відмінок множини) – п’ять книжок, сторінок – шість сторінок, голок – десять голок, круків – сім круків, черепів – п’ять черепів.

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селянина, сорок чотири заробітчанина. Це стосується також іменників ім’я, плем’я: два імені, три племені. Якщо ж кількість називається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вживати збірні числівники: двоє киян, троє селян, четверо заробітчан, двоє імен, троє племен.

Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини: днів два, тижнів три, місяців чотири.

Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: і два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера [2, с. 72].

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, із трьома братами; шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках.

Числівники тисяча, мільйон, мільярд у всіх відмінках вимагають від означуваного іменника родового відмінка множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйону гривень, мільйоном гривень.

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті відсотка, двох десятих відсотка, двом десятим відсотка, двома десятими відсотка. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п’яті виробів, одна десята запасів нафти.

Якщо є вислів з половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п’ять із чвертю років.

Числівник пів як частина складного слова керує іменником у родовому відмінку однини: піввідра, півпаляниці, пів-України, пів-Європи. Складні слова, першою частиною яких є числівник пів, а другою – іменник у родовому відміну, не відмінюються.

Збірні числівники (крім обидва, обидві) вимагають від іменників родового відмінка множини: двоє селян, троє татар, троє голубів, четверо дверей. У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: двох селян, двом селянам, з двома селянами. З числівниками обидва, обидві іменники вживаються в тій самій формі, що і з числівником два: обидва контракти, обидві студентки.

У датах назви місяців вживаються тільки в родовому відмінку: перше (число місяця) лютого, першому (числу місяця) лютого, з першим (числом місяця) лютого, з двадцять четвертим серпня, з першим вересня.

З неозначено-кількісними числівниками кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, стонадцять іменники вживаються у формі родового відмінка множини: кілька разів, декілька чоловік, кільканадцять курчат. Числівники мало, чимало, багато, небагато можуть сполучатися з іменниками в родовому відмінку однини за умови, що ці іменники називають об’єкти, що не піддаються лічбі: мало добра; багато сили; чимало часу.

Порядкові числівники узгоджуються з іменниками в роді, числі, відмінку: сьоме питання, другий розділ, перший доповідач.

2.2.4 Рід та особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням

Багато іменників чоловічого роду на позначення статусу, професії, звання (частіше у науковому та офіційно-діловому стилях) не мають паралельних форм жіночого роду. Тому такі слова вживаються лише в чоловічому роді для позначення і чоловіків, і жінок: адвокат, бригадир, викладач, хірург, міністр, прокурор, маркетолог тощо. Відсутні відповідники жіночого роду в складених назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний спеціаліст, старший науковий співробітник тощо. Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом: декан соціально-правового факультету Власенко Любов Миколаївна зазначила, що...

Значна частина назв осіб за професією, посадою, званням утворює паралельні форми чоловічого та жіночого роду: баскетболіст – баскетболістка, перекладач – перекладачка, журналіст – журналістка, офіціант – офіціантка тощо. Іноді утворюють назви осіб жіночої статі за допомогою суфіксів -их (а), -к (а): повариха, барменка, викладачка, бригадирка, докторка, адміністраторка тощо. Але такі іменники мають обмежене вживання, властиве розмовно-просторічній мові [16, с. 32].

Існують іменники жіночого роду, що позначають традиційно жіночі професії та заняття, і не мають відповідників чоловічого роду: домогосподарка, манікюрниця, покоївка, рукодільниця тощо. Родову пару можуть утворювати іменник і описовий зворот: балерина – артист балету.

У звертанні до осіб, називаючи їх статус, посаду, звання, професію тощо потрібно вживати форму кличного відмінка: колего, лаборанте, академіку, декане, товаришу тощо.