1896). Обидва вони мислили в руслі ідей і настанов пози-

тивізму: філософію замикали на наукове знання (емпі-

ричне й описове), на неї поширювали критерії науковості,

вироблені для точної емпіричної науки.

Виникнення Ыдругогоы позитивізму спричинив крах

ідеї Ысинтетичноїы філософії КонтаЗСпенсера, криза ме-

ханіцизму в науці (механічних моделей пояснення світу),

яка постала у зв'язку з дослідженням електромагнітних

явищ у фізиці, поява теорій-конструктів, які не вклада-

лись у межі традиційної гносеології, що розглядала пі-

знання як Ыкопіюванняы дійсності.

Філософію Мах зводив фактично до методології нау-

кового пізнання. Саме пізнання він (як і Авенаріус) роз-

глядав як процес прогресивної адаптації людини до се-

редовища (інтерпретує його як біологічно доцільне яви-

ще). Вважав, що основою наукового знання є не факти, а

відчуття. Прагнучи радикалізувати емпіризм позитивіс-

тів, Мах і Авенаріус Ырозкладалиы факти на складові еле-

менти-відчуття, які проголошували вихідними Ынейтра-

льнимиы елементами досвіду. На основі цих елементів

Ыконституюєтьсяы світ; вони ж і є основою наукового

пізнання. Мах стверджував, що поняття фізики, якими

б абстрактними вони не були, Ызавжди можна простежи-

ти до чуттєвих елементів, з яких вони побудованіы. Все

інше в науці, що не зводиться до подібних елементів до-

свіду, є Ыметафізичним мотлохомы. Таким Ымотлохомы

він вважав поняття Ысутністьы, Ысубстанціяы, Ыабсолюты,

Ыпричинаы. З цих засад проростало його негативне став-

лення до Ыметафізичноїы опозиції ЫматеріалізмЗ

ідеалізмы, яка, на думку Маха, позбавлена сенсу.

Сучасна світова філософія

153

Сильні аспекти радикального емпіризму Маха виявили-

ся в його критиці класичної механіки Ньютона. Він запере-

чував існування абсолютного часу і простору класичної ме-

ханіки на тій підставі, що вони не представлені в досвіді.

Подібні поняття Мах називав Ыконцептуальними чудовись-

камиы. Його критика засадничих понять механіки Ньютона

відчутно вплинула на формування теорії відносності.

Однак радикальний емпіризм має і слабкі сторони.

Адже жорстко прив'язана до відчуттів думка не здатна до

польоту, до вільного конструювання нових концепцій. Оче-

видно, тому Мах не прийняв теорії відносності та ідеї ато-

мізму, які на той час не Ыприв'язувалисьы до відчуттів.

Альберт Ейнштейн, який перебував під впливом поглядів

Маха під час створення ним теорії відносності, змушений

був пізніше визнати, що Мах Ынедооцінив конструктив-

ний і спекулятивний характер наукового мисленняы.

Пізніші дослідження в галузі психології переконливо

засвідчили, що ніяких Ынейтральнихы елементів досвіду,

вільних від ззовні внесених смислів чи інтерпретації, не-

має і бути не може. Будь-яке відчуття існує як складова

певного цілого З певних пізнавальних образів, обставин

(експерименту, спостереження), співвідноситься з певним

теоретичним контекстом. А це означає, що його смислове

навантаження задається цим цілим. Прагнення знайти

Ынейтральніы, Ычистіы відчуття, факти, позбавлені смис-

лового навантаження, є гносеологічною утопією.

Маха й Авенаріуса часто критикують за суб'єктивний

ідеалізм, за наслідування Берклі та Юма. Справді, Авена-

ріус висунув концепцію Ыпринципової координаціїы, згід-

но з якою об'єкт не існує без суб'єкта, а Мах проголосив

відчуття елементами світу. Завдяки цьому вони, на пер-

ший погляд, відтворюють позицію англійських емпіри-

ків, суб'єктивних ідеалістів. Насправді Берклі та Юм Ыко-

нструювалиы світ буденної свідомості, проголошували наш

світ комплексом відчуттів. У Маха йшлося про науку та її

світ. Наприкінці XIX З на початку XX ст. стає очевид-

ним, що реальність, яку пізнає наука, є штучною матема-

тизованою реальністю, що існує тільки в уяві її творців.

Без суб'єкта, вченого такої реальності (об'єкта) не існує.

Була підтверджена думка Канта, згідно з якою розсудок

пізнає дійсність, яку він сам уконституював. Світ, який

Мах конституює з елементів-відчуттів, З це науковий світ,

штучна реальність, яка не існує об'єктивно, сама по собі.

Звідси й висновок, що наукові конструкції не є Ыкопія-

миы світу, в якому живе людина (Ысвіту речей у собіы, за

154

Історичні типи філософії

Кантом), що їх ставлення до цього реального світу опосе-

редковане уявними реальностями (об'єктами), які не іс-

нують без суб'єкта. Отже, суб'єктивний ідеалізм Маха й

Авенаріуса не цілком зводиться до позиції Берклі.

Підхід Маха до пізнання як до біологічно доцільного

явища виявився в тому, що наукове пізнання він розгля-

дав під кутом зору Ыекономії мисленняы. Ця точка зору

не позбавлена певного раціонального змісту, оскільки нау-

ка систематизує, схематизує, типізує (спрощує) дійсність,

тобто є ефективним засобом її пояснення і перетворен-

ня. Однак термін Ыекономія мисленняы є не цілком ви-

значеним. У сучасній науці використовується близький

за змістом, але чіткіший за формою принцип простоти.

Так, до гіпотези висувається вимога бути логічно якомо-

га простішою.

Концепція Маха й Авенаріуса стала головним предме-

том аналізу праці В. Леніна (1870З1924) ЫМатеріалізм і

емпіріокритицизмы, яка справила фатальний вплив на роз-

виток як філософії, так почасти і науки в колишньому

СРСР. Жорстка прив'язка філософії до політичної ідеоло-

гії призвела до того, що аналіз Ытонких філософських ма-

терійы з позиції Ыздорового глуздуы і Ыпролетарського чут-

тяы часто супроводжувався лайкою і навішуванням ідео-

логічних ярликів на зразок Ыреакціонеры, Ымракобісы тощо.

Властивий пій пращ дух нетерпимості перевершив за зна-

ченням деякі наявні в ній раціональні елементи.

Історія дала повчальний урок любителям жорстко і

спрощено пов'язувати науку та філософію, філософію й

ідеологію. ЫРеакційнаы суб'єктивно-ідеалістична концеп-

ція Маха вплинула (а такі факти не часті в історії науки)

на радикальне переосмислення фізичної теорії. А Ынауко-

вийы, Ыпрогресивнийы, Ыматеріалістичнийы твірЛеншаледь

не став перепоною для теорії відносності, спричинив го-

ніння на генетиків та кібернетиків в СРСР. Це урок для

Ыносіїв абсолютної істиниы у філософії, які в боротьбі зі

своїми опонентами вдаються до ідеологічних ярликів.

Конвенціоналізм А. Пуанкаре

Дещо відмінною від позитивістської концепції, хоч пе-

вною мірою і близькою до неї, є філософія науки францу-

зького математика Анрі Пуанкаре (1854З1912). Як філо-

соф науки, він став відомим завдяки створеній ним кон-

цепції конвенціоналізму.

Сучасна світова філософія

155

Конвенціоналізм З філософський напрям, згідно з яким наукові

теорії та поняття є наслідком довільної угоди (конвенції) між учени-

ми, укладеної за принципом Ызручностіы, Ыекономы мисленняы.

Суть цієї концепції полягає в тому, що принципи на-

укової теорії проголошуються довільними конструкціями,

які умовно приймаються за істини. Іншими словами, на

думку конвенціоналістів, вчені погоджуються вважати пе-

вні наукові твердження істинами, укладають конвенцію

щодо їх істинності.

До такої концепції Пуанкаре прийшов, аналізуючи стан

справ у математиці. У зв'язку зі створенням неевклідо-

вих геометрій постали питання, на чому Єрунтуються їх

вихідні принципи (і отже, яку з них слід вважати істин-

ною). Пуанкаре заявив, що Ыці принципи суть не що ін-

ше, як конвенціїы, тобто довільно можна прийняти за іс-

тину будь-яку з геометрій.

Конвенціоналізм виник і тому, що нові наукові тео-

рії (насамперед, теорії некласичної фізики) перестали

бути Ыкопіямиы реальності й перетворились на теорії,

що конструюють штучні реальності (теорії-конструкти).

У цих теоріях зросла роль неемпіричних критеріїв істи-

ни і фактора довільного вибору вченого. Так, за наявно-

сті двох чи більше теоретичних конструкцій, які одна-

ково узгоджуються з фактами (явище, що не вкладаєть-

ся в межі наївної концепції Ыкопіюванняы реальності),

вибір на користь однієї з них робиться на основі таких

допоміжних критеріїв, як логічна простота, інтуїція вче-

ного та ін.

Отже, конвенціоналізм виявив відносну самостійність

і самодостатність наукової теорії, її (в певних межах)

незалежність від емпіричних фактів. Однак така пози-

ція таїла в собі загрозу заперечення об'єктивності нау-

кового знання. Подібних поглядів дотримувався край-

ній конвендіоналіст француз Едуард Леруа (1870З1954).

У дискусії з ний Пуанкаре змушений був визнати, що

відбір наукових концепцій відбувається, врешті-решт,

на основі їх ефективності або емпіричного контролю.

Отже, факти були визнані як остаточні критерії відбору

(істинності) теорій.

Заслуга конвенціоналізму в тому, що він звільнив на-

укові концепції від жорсткої залежності від сфери фак-

тів, як того вимагали позитивістські традиції. Можна по-

годитись з оцінкою, яку дали поглядам Пуанкаре Д. Реа-

ле і Д. Антісері: ЫКонвенціоналізм З глибока і змістовна

філософія науки. Розправившись із фетишистським мі-

156

Історичні типи філософії

фом про Ыфакты та іншими презумпціями позитивістсько-

го напряму, він реабілітував роль уяви в науці, показав

динамізм наукового знанняы1.

Неопозитивізм і аналітична філософія

Розвиток філософії як науки у XX ст. тісно пов'яза-

ний з такими течіями, як аналітична філософія і неопози-

тивізм (логічний позитивізм). Головним предметом їх

дослідження стає мова З наукова і побутова.

Обидві течії тісно взаємопов'язані, їх споріднює пред-

мет дослідження З мова і прагнення вилучити метафі-

зику з наукового знання. У процесі розвитку вони впли-

вали одна на одну. В радянській філософській літературі

обох відносили до неопозитивізму. Однак мають рацію

дослідники, які розмежовують і дещо по-іншому спів-

відносять їх. Аналітична філософія досліджує побутову

мову, визнає осмисленість філософських тверджень. Ви-

ходячи з цього, аналітики розглядають усю філософську

проблематику З гносеологічну, аксіологічну, праксеоло-

гічну. Неопозитивісти досліджують лише мову науки. Во-

ни за традицією зводять філософію до методології нау-

ки. За проблематикою неопозитивізм вужчий від аналі-

тичної філософії.

Неопозитивізм. До цієї течії традиційно відносять

представників Віденського гуртка австрійського філософа

Мориця Шліка (1882З1936), німецько-американського фі-

лософа Рудольфа Карнапа (1891З1970), австро-американсь-

кого філософа Філіпа Франка (1884З1966) та інших, які

поєднували аналіз мови науки з основними настановами

позитивізму. До нього відносять також раннього Вітген-

штейна (періоду ЫЛогіко-філософського трактатуы).

Неопозитивізм З один із основних напрямів філософіїXX ст., який

зводить філософію до аналізу мови науки і намагається вилучити з

науки поняття (Ыметафізичні залишкиы), які, на його думку, не грун-

туються на фактах.

Неопозитивізм, або, як його ще називають, логічний

позитивізм, виник у 20-х роках XX ст. під впливом ідей

математиків і логіків Готлоба Фреге (1848З1925) і Б. Рас-

села. На відміну від махізму, що розглядав наукове мис-

лення як біологічний і психологічний процес, неопози-

1 РеалеД.,АнтисериД. Западная философия... Т. 4. З С. 261З262.

Сучасна світова філософія

157

тивісти підходять до наукової теорії як до логічної та

мовної конструкції. В цьому виявляється вплив конвен-

ціоналізму.

Безперечною заслугою неопозитивістів перед наукою є

порушення проблеми чіткості й недвозначності мови нау-

ки, вилучення з неї позбавлених сенсу висловів. Виходя-

чи з того, що найчіткішою є формалізована мова (на зра-

зок мови математики), вони намагались максимально фо-

рмалізувати мову науки, перетворити на універсальну мову

науки математичну логіку, яку активно розвивали у сво-

їх працях.

Центральною для неопозитивізму є проблема значен-

ня наукових висловів. Шлік навіть стверджував, що пред-

метом філософії є не пошук істини, а Ыдослідження зна-

ченьы. Значення висловам задається, на його думку, спо-

собом його перевірки, тобто верифікацією. Формалізована

знакова система (логічно послідовна і внутрішньо несу-

перечлива) набуває певного значення, тобто про щось го-

ворить лише через зведення її до тверджень, що фіксу-

ють безпосередній досвід (Ыпротокольні твердженняы). Ця,

досить не проста процедура зіставлення, оскільки поня-

тійне твердження потрібно перекласти на мову фактів,

називається верифікацією. На думку неопозитивістів, на-

укові твердження є осмисленими (мають значення) лише

тоді, коли їх можна звести до інших осмислених висло-

вів (довести їх тотожність), або тоді, коли їх можна безпо-

середньо верифікувати.

Сукупність усіх протокольних тверджень є, на їх дум-

ку, емпіричним базисом науки, який вони розглядали

як остаточний, незалежний від теорії, фундамент для всієї

будови науки. Твердження, які принципово не зводять-

ся до чуттєвих даних (не задовольняють вимог верифі-

кації), проголошуються пустими, тобто позбавленими зна-

чення.

Верифікація розглядається ними як демаркаційна лі-

нія, що відмежовує наукове знання від усякого іншого

(релігійного, містичного, етичного). Але основний пафос

неопозитивістів полягає у відмежуванні наукового знан-

ня від метафізики. Метафізичні твердження, на їх думку,

не верифікуються. Судження Ыдуша безсмертнаы, ЫБог іс-

нуєы, Ыматерія є першоосновою сущогоы не можна звести

до Ыпротокольних твердженьы, що фіксують чуттєві дані.

Філософські твердження, вважають неопозитивісти, не іс-

тинні й не хибні, вони просто позбавлені значення (сен-

су). ЫБільшість тверджень і питань, що трактуються як

158

Історичні типи філософії

філософські, не хибні, а позбавлені смислуы, З стверджу-

вав Вітгенштейн.

Принцип верифікації різко розмежовує наукове і фі-

лософське знання. Як свідчать пізніші дослідження, ме-

жа між ними не така чітка, як вважали прихильники

неопозитивізму. Слабкість їх позиції полягає в тому, що

вони звели значення твердження до процедури його ве-

рифікації. Насправді виявилось, що неверифіковані твер-

дження (а такими е більшість філософських тверджень)

не можна однозначно вважати позбавленими значення,

безсмисленими. Більше того, виявилось, що жорсткій ви-

мозі верифікації не відповідають не тільки філософські,

а й загальнонаукові твердження, зокрема вирази, що фік-

сують закони науки, адже одиничний факт підтверджен-

ня істинності закону при верифікації не в змозі надати

йому значення всезагальності. Ця та інші обставини зму-

сили неопозитивістів послабити вимоги верифікації та

відповідно пригасити протистояння між філософським і

науковим знанням.

Метою філософії неопозитивісти вважали Ылогічне про-

яснення думокы, для чого застосовували процедури ото-

тожнення висловів та їх верифікацію. Вони намагались

побудувати ідеальну модель знання за взірцем наукового

знання. Однак, як з'ясувалось пізніше, концепція Ызна-

ченняы, що Єрунтувалася на верифікації, не витримала

логічної критики. Така доля спіткала і редукцію (зведен-

ня) всякого знання до наукового. Стало очевидним, що не

існує єдиної універсальної моделі знання.

Аналітична філософія. Криза настанов логічного по-

зитивізму дала поштовх для пошуку розв'язання цих же

проблем аналітичною філософією (назва походить від ме-

тоду, яким користувалися його представники З аналізу

мови), яка почала бурхливо, розвиватись із 40 років в Анг-

лії, а пізніше в СІЛА. Передумови її були закладеш Берт-

раном Расселом (1872З1970) і Джорджем Муром (1873З

1958), а наймогутніший поштовх був наданий працями Лю-

двіга Вітгенштейна (1889З1951) періоду 40З50 років. До

цієї течії також належать їх послідовники Гілберт Райл

(1907З1976), Джон Остін (1911З1960) З представники

так званої кембриджсько-оксфордської школи.

Взагалі аналіз мови як засобу, за допомогою якого ви-

ражається і набувається філософське знання, є одним з

традиційних філософських методів поряд з діалектикою,

феноменологією, трансцендентальним методом та ін. До

цього методу вдавались ще номіналісти (Оккам), Гоббс

Сучасна світова філософія

159

та ін. У XX ст. аналітична філософія (лінгвістичний ана-

ліз), набувши особливого поширення в англомовних кра-

їнах, стає однією з найвпливовіпгах течій.

Аналітична філософія (філософія лінгвістичного ана-

лізу) багато в чому продовжує традицію логічного позити-

візму (неопозитивізму). Це стосується, зокрема, досліджу-

ваної проблематики і розуміння функції філософії. Од-

нак між ними існує і принципова відмінність. З цього

приводу російський філософ В. Лекторський зазначав:

ЫЛінгвістичний аналіз свідомо протиставляє себе логічно-

му позитивізму. Це виразилось у принциповій відмові лі-

нгвістичних аналітиків від верифікаційної теорії значен-

ня..., в неприйнятті тези про те, що наукові міркування є

ідеальною моделлю всякого осмисленного міркування...ы1

Звідси випливали далекосяжні висновки, зокрема і такі,

що філософські, релігійні, політичні та інші мовні вислови

є також осмисленими.

Найсуттєвіша відмінність аналітичної філософії від

неопозитивізму полягає в переосмисленні природи мови

і, відповідно, природи значення. Мова розуміється ними

не як штучна знакова система (на зразок наукової мови),

значення виразів якої набувається через верифікацію, а

як елемент життєдіяльності людини, вона функціонує як

складова в різних життєвих ситуаціях. Цю мову, що є

складником певної ситуації, Вітгенштейн називає Ымо-

вою-гроюы.

Буденна мова, на його думку, є множинністю таких си-

туативних контекстів (ігор). Слова чи вислови не мають

раз і назавжди заданого значення. Значення слова З це

той чи інший спосіб вживання його в певному життєвому

контексті (грі). Метафізичні проблеми, на думку предста-

вників аналітичної філософії, виникають тоді, коли зна-

чення слів, вироблені в одному контексті, переносяться на

ці ж слова, але вживані в іншому контексті (іншій грі).

Це, зокрема, стосується вживання філософських слів у на-

уковому значенні. Намагання метафізики за взірцем нау-

ки схопити сутність речей за допомогою таких слів, як

Ызнанняы, Ыбуттяы, Ыоб'єкты, Ыяы таін., призводить до плу-

танини, псевдопроблем, які знімаються методом лінгвіс-

тичного аналізу. На думку Вітгенштейна, не існує єдиного

значення цих слів, і для уникнення Ыметафізичноїы плу-

танини необхідно зводити їх до буденної мови для з'ясу-

' Лекторский В. От позитивизма к неопозитивизму // Буржуаз-

ная философия XX в. М., 1974. З С. 120.

160

Історичні типи філософії

вання множинності їх значень. Тому метафізика не може

бути наукою про Ызнанняы, Ыбуттяы, Ыяы та ін. Метафізич-

не знання має право на існування, але не в науковому ста-

тусі (без претензії на науковість).

Науковою філософією може бути тільки лінгвістичний

аналіз, що стає своєрідною лінгвістичною терапією, засо-

бом розв'язування вузлів, що виникли внаслідок нестро-

гого вживання слів. Функція такої філософії полягає в

мовному аналізі Ыгріхівы попередніх філософів.

Аналітики не заперечують права на існування тради-

ційної філософії (метафізики). Але ця метафізика не по-

винна претендувати на статус науки. Вона, на їх думку, є

особливим способом бачення світу, до якого не завжди

можна підходити з позиції Ыістинаы З Ыхибністьы. Така

метафізика навіть може давати імпульси розвитку нау-

ки, але сама не повинна прагнути бути наукою чи підмі-

няти її.

Отже, представники аналітичної філософії, як і неопо-

зитивісти, також різко розмежували філософію і науку,

але, на відміну від неопозитивістів, вони не заперечували

традиційної філософії (метафізики) як особливої сфери

знання. Аналітична філософія і неопозитивізм продовжили

лінію емпіриків та позитивістів у XX ст.

ЫКритичний раціоналізмы

В дискусії з Віденським гуртком сформувалась і філо-

софія відомого в XX ст. мислителя Карла Поппера (1902З