Р. 4. 8 Поняття техніки, її основні складові та зв’язок з пізнанням. Роль техніки у соціально-економічному процесі.

Поняття "техніка" є одним з найдавніших і широко поширене сьогодні. До недавнього часу воно застосовувалося для позначення деякої невизначеної діяльності або деякої сукупності матеріальних утворень.

Зміст поняття техніки історично трансформувалося, відбиваючи розвиток способів виробництва і засобів праці. Первинне значення слова мистецтво, майстерність - означає саму діяльність, її якісний рівень. Потім поняття техніка відображає певний спосіб виготовлення або обробки. У ремісничому виробництві індивідуальну майстерність змінюється сукупністю прийомів і методів, що передаються від покоління до покоління. І, нарешті, поняття "техніка" переноситься на виготовлені матеріальні об'єкти. Це відбувається в період розвитку машинного виробництва, і технікою називаються різні пристосування, які обслуговують виробництво, а також деякі продукти такого виробництва.

Підставами виділення функції техніки є:

1. Природні підстави, які є основою існування штучних матеріальних утворень.

2. Властивості людини як біологічної істоти, які виступають матеріальною основою взаємодії людини і природи.

3. Система особистості як сукупність властивостей, що розкриває міру людини.

4. Система суспільства як певна організація діяльності в суспільстві.

Система функцій техніки утворюється в результаті накладання даних чотирьох інфраструктур. Розкривається система прямої функції техніки як сукупного кошти будь-якої людської діяльності. Система зворотного функції в принципі відповідає системі прямої функції, але прояв зворотної функції носить не прямолінійний характер (поелементне відповідність), а так званий "матричний". Це означає, що функція соціалізації і організаційна функція техніки як аспекти зворотного впливу техніки на людину і суспільство проявляються у всій своїй системній повноті. Організація громадської діяльності поряд з іншими факторами визначається рівнем розвитку техніки, тобто самою технікою, технічними засобами, способами сучасного взаємодії суспільства і природи. Вплив техніки на окремого індивіда - це безпосередній фізичний вплив, прилучення його до досвіду людства як в аспекті знання природних процесів та їх використання, так і оволодіння соціальними діяльностями, змодельованими в технічних утвореннях.

4. 9. Наука та її місце у сучасному світі, методологія науки і науковий метод. Структура наукової теорії.

Сучасна наука - це сукупність сотень наук, які досліджують різні сфери дійсності. Ті з них, що вивчають природу, виділили в сферу природничих наук, а ті, що - суспільство, - називають суспільними. Звідси, фізику, хімію, астрономію, біологію, фізіологію та ін. класифікують як природничі науки, а такі, як історія, соціологія, політекономія, політологія, філософія та ін., відносяться до блоку суспільних. В їх межах можливі ще й детальніші класифікації. Тим більше, що сучасний розвиток науки засвідчує невпинний розвиток диференційних процесів. Тому у структурі традиційних наук постійно відбувається розчленування Й виділення все нових і нових напрямів. Так, із лона філософії в свій час виділилися етика, естетика, логіка, психологія, історія філософії, соціальна філософія, соціологія, філософія історії, політологія та інші науки.

Слід відмітити й те, що сучасному етапу розвитку науки характерні й інтеграційні процеси і на цій основі виникнення нових галузей знання, які синтезують декілька конкретних дисциплін. Звичними стали словосполучення: фізична хімія, біоніка, соціоніка, генна інженерія, кібернетика та ін. Науковці, філософи єдині в тому, що найсерйозніші відкриття нині здійснюються саме на "стику" наук, їх предметному переплетінні.

Твердження наукової теорії безпосередньо відсилають не до реальних об’єктів, а до об’єктів ідеалізованих. За своєю структурою теорія є внутрішньо диференційована, цілісна система знання, яку характеризує логічна залежність одних елементів від інших.

У сучасній методології науки виділяють наступні головні компоненти теорії: 1) вихідну емпіричну основу, яка складається із сукупності фактів, отриманих під час експериментів і потребуючих теоретичного з’ясування; 2) вихідну теоретичну основу – сукупність первинних допущень, постулатів, аксіом, загальних законів теорії, які в сукупності утворюють ідеалізований об’єкт теорії; 3) логіку теорії – множину припустимих у межах теорії правил висновку та доведення; 4) сукупність виведених у теорії тверджень із їх доказами, які утворюють головний масив теоретичного знання.

Методологічно головну роль у формуванні теорії відіграє складаючий її основу ідеалізований об’єкт – теоретична модель суттєвих зв’язків реальності, наведених за допомогою гіпотетичних припущень та ідеалізацій. Утворення ідеалізованого об’єкта теорії є необхідним етапом формування будь-якої теорії, що здійснюється в специфічних для різних галузей знання формах.

4.10 Динаміка наукового пізнання (класична, некласична і постнекласична)

З перших двох глобальних революцій у розвитку наукових знань, що відбувалися в XVI-XVII ст. Які створили принципово нове у порівнянні з античністю і середньовіччям розуміння світу, і почалася класична наука, що ознаменувала генезис науки як такої, як цілісного триєдності, тобто особливої ​​системи знання, своєрідного духовного феномену та соціального інституту.

Початок першого - класичного - періоду в історії науки зазвичай пов'язують з ім'ям І. Ньютона. Великий внесок Ньютона і в математику, і в оптику, проте, фундаментом класичного природознавства стала створена ним механіка, яка не тільки навела порядок у величезному емпіричному матеріалі, накопиченому багатьма поколіннями вчених, але і дала в руки людей потужний інструмент однозначного прогнозу майбутнього в широкій області об'єктів і явищ природи.

Одним з найбільших досягнень на цьому поприщі стали емпіричні закони І. Кеплера, які переконливо показали існування порядку в русі планет Сонячної системи. Вирішальний же крок у розумінні причин цього порядку був зроблений І. Ньютоном. У Новий час склалася механічна картина світу, яка стверджує: весь Всесвіт - сукупність великої кількості незмінних і неподільних частинок, що переміщаються в абсолютному просторі і часі, пов'язаних силами тяжіння, підпорядкованих законами класичної механіки; природа виступає в ролі простої машини, частини якої жорстко детерміновані; всі процеси в ній зведені до механічних.

Некласична наука

Підриву класичних уявлень в природознавстві сприяли деякі ідеї, які зародилися ще в середині XIX століття, коли класична наука перебувала в зеніті слави.

Серед цих перших некласичних ідей, у першу чергу, слід зазначити еволюційну теорію Ч. Дарвіна. Як відомо, відповідно до цієї теорії біологічні процеси в природі протікають складним шляхом, який на індивідуальному рівні абсолютно непередбачуваний. Явно не вписувалися в рамки класичного детермінізму і перші спроби Дж. Максвелла і Л. Больцмана застосувати ймовірнісно-статистичні методи до дослідження теплових явищ. Г. Лоренц, А. Пуанкаре та Г. Мінковський ще наприкінці XIX століття почали розвивати ідеї релятивізму, піддаючи критиці усталені уявлення про абсолютний характер простору і часу.

Наукова революція, що ознаменувала перехід до некласичного етапу в історії природознавства, в першу чергу, пов'язана з іменами двох великих учених XX століття - М. Планком і А. Ейнштейном. Перший ввів у науку уявлення про кванти електромагнітного поля, але по істині революційний переворот у фізичній картині світу зробив великий фізик-теоретик А. Ейнштейн (1879-1955), який створив спеціальну (1905) і загальну (1916) теорію відносності.

Постнекласична наука

Постнекласична наука формується в 70-х роках XX ст. Цьому сприяють революція в зберіганні та отриманні знань (комп'ютеризація науки), неможливість вирішити ряд наукових задач без комплексного використання знань різних наукових дисциплін, без урахування місця і ролі людини у досліджуваних системах. Так, в цей час розвиваються генні технології, засновані на методах молекулярної біології і генетики, які спрямовані на конструювання нових, раніше в природі не існували генів. На їх основі, вже на перших етапах дослідження, були отримані штучним шляхом інсулін, інтерферон і т.д. Основна мета генних технологій - видозміна ДНК. Робота в цьому напрямі привела до розробки методів аналізу генів та геномів, а також їх синтезу, тобто конструювання нових генетично модифікованих організмів. Розроблено принципово новий метод, який призвів до бурхливого розвитку мікробіології - клонування.

Внесення еволюційних ідей в область хімічних досліджень призвело до формування нового наукового напрямку - еволюційної хімії. Так, на основі її відкриттів, зокрема розробки концепції саморозвитку відкритих каталітичних систем, стало можливим пояснення самовільного (без втручання людини) сходження від нижчих хімічних систем до вищих.

Намітилося ще більше посилення математизації природознавства, що спричинило збільшення рівня його абстрактності і складності.

Для виконання цього соціального "замовлення", наука повинна була перейти до вивчення великих і дуже складних систем, якими є людина, біосфера, суспільство і т.п. Для аналізу таких систем ученим довелося відмовитися від аналітичного підходу до досліджуваних об'єктів, заснованого на все більшій і більшій "зануренні" в глиб його структури.

Якщо класична і некласична наука займалася в основному вивченням безперервно протікають процесів, досить плавних переходів між станами розглянутих об'єктів, то постнекласична наука починає в першу чергу цікавитися питаннями виникнення нових якостей, пов'язаних з переходом на більш високі рівні структурної організації. У зв'язку з цим можна говорити про поворот від науки "існуючого" до науки "виникає", повороті від "буття" до "становленню". Еволюційна наука поступово переходить від індуктивно-емпіричного до дедуктивно-теоретичного рівня пізнання.

По-новому на етапі становлення постнекласичної науки зазвучали ідеї В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу, висловлені ним ще в 20-х роках XX ст., Що розглядаються нині як природно-наукове обгрунтування принципу універсального еволюціонізму.