371 До н.Е.) з це лише цікавий здогад, який можна й

ігнорувати, а хімічний атомізм Єрунтується на експери-

менті, є основою хімічного виробництва. З цим не може

не рахуватися жодна сучасна філософія природи.

Європейська наука змусила заговорити про потойбіч-

ний (для людських чуттів) світ, що спричинило зміну мо-

делі філософування про нього. Проте існує сфера філо-

софського знання, де істина не пов'язана з науково-

технічним поступом. Це З сфера моралі. Морально-етичні

концепції, як і раніше, відчутно впливають на практику

моральних стосунків у суспільстві. Тому роздуми давніх

людей про світ мають тільки історико-культурне значен-

ня, а їхні етичні вчення і тепер збуджують інтерес. Адже

здебільшого вони стосувалися реального життя і вибудо-

вувались на його основі.

Давньоіндійська філософія

Історія індійської культури сягає глибини віків. Ак-

тивну участь в її творенні брали арії З кочові племена,

які, за археологічними та етнографічними свідченнями,

вийшли, ймовірно, з півдня України. Вже в II тис. до н. е.

на території Індії склались дрібні державні утворення. Да-

вньоіндійське суспільство було кастовим, світоглядом йа-

го була міфологія, викладена у Ведах З збірниках гім-

нів1 . Веди освячували кастовий лад і проголошували па-

1 Веди на санскриті З мові аріїв З означають знання. Порів-

няйте українське Ывідатиы З знати, Ывідьмаы З знахарка.

48

Історичні типи філософії

нування касти жерців (брахманів) над всіма іншими кас-

тами, в т.ч. військовою аристократією З кшатріями. Звід-

си назва ведійської міфології З брахманізм1. Основний

мотив ведійської літератури З панування духовного над

матеріальним, брахманів над іншими кастами.

У середині І тис. до н. е. в давньоіндійському суспіль-

стві сталися відчутні соціально-політичні зміни: розвива-

лися ремесла і торгівля, зростали міста, замість дрібних

держав виникали великі державні об'єднання. Доміную-

че становище в суспільстві перейшло до кшатріїв: війни

сприяли усвідомленню ними своєї соціальної значущості,

що спонукало їх взяти владу в свої руки. Все це зумовило

зміни й у світоглядній сфері: брахманізм поступився міс-

цем релігійним течіям З джайнізму і буддизму, що по-

стали як ідеологічний протест проти кастової природи бра-

хманізму, складності його обрядів. Джайнізм і буддизм

були світоглядами, зрозумілішими і прийнятнішими для

простих людей.

Одночасно зі змінами соціальних відносин і світогляд-

них ідей формуються основні школи індійської філософії.

Як і в інших країнах, філософія в Індії виникає у зв'язку

з кризою міфології. Але перехід від ранньо-класового до

розвинутого класового суспільства відбувався в Індії по-

ступово. Тому і в сфері ідеології не було різких стрибків:

більшість філософських систем зберігає міфологічні те-

ми, розвиває їх. Творцями більшості філософських шкіл

були жерці-аскети, чим пояснюються такі особливості ін-

дійської філософії, як проповідь аскетизму та містичного

споглядання, пасивність і самозаглиблення. Ці особливо-

сті зумовлені не специфікою духу індусів, а соціальними

умовами розвитку індійського суспільства.

Серед багатьох шкіл індійської філософії чітко окрес-

люються два їх типи: ортодоксальні, класичні (даршан) і

неортодоксальні, некласичні (настіка). Ортодоксальні ви-

знають безумовний авторитет Вед. Неортодоксальні, хоч

і запозичують з' Вед деякі ідеї, не визнають їх святості.

Ортодоксальні, класичні (даршан) філософські школи.

До них належать веданта, міманси, вайшешика, санкх'я,

ньяя і йога. Основою світу вони проголошують Брахмана,

Бога, духовну субстанцію. Спочатку брахман поставав як

1 На території України донедавна існував такий звичай, як Ы(б)рах-

манський Великденьы. Рахмани, за уявленнями українців, ведуть

праведне життя, але не знають Христа. Цей етнографічний факт

свідчить про контакти наших народів у глибині віків.

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

49

особа Бога, згодом він трансформувався в духовну субстан-

цію, основу всього сущого. Так, уже в Упанішадах (комен-

тарях до Вед) відзначається: ЫТе, чим породжуються ці

істоти, чим живуть народжені, в що вони входять, вмира-

ючи, те й намагайтеся пізнати, то і є Брахманы. Брахман

породжує, відтворює і підтримує все суще. Але він є безо-

собовим началом. Носієм принципу індивідуальності є ат-

ман, який облаштовує світопорядок, є внутрішнім прави-

телем. Ці два космогонічні начала чимось нагадують мате-

рію і форму Арістотеля. Але ця аналогія приблизна1.

Сутність людини також включає атман і брахман. Ме-

та людського життя полягає в тому, щоб подолати низку

нескінченних перевтілень і злитися з космічними атма-

ном і брахманом, розчинитися в них. Існує декілька схо-

дин, які ведуть до осягнення брахмана. Вищою з них є

медитація, заснована на практиці йоги. Завдяки злиттю з

космічним брахманом атман людини долає безкінечність

перевтілень З сансару, яка породжена кармою З відпла-

тою за попереднє життя. Такою постає загальна констру-

кція світу й місця людини в ньому у веданті й мімансі,

які найбільше наближені до Вед.

Вайшешика визнає дев'ять субстанцій З землю, во-

ду, світло, повітря, ефір, час, простір, душу і розум. Пер-

ші чотири складаються з атомів. Атоми різняться між

собою кількісно і якісно. Внаслідок їх сполучення і роз'єд-

нання, якими керує світова душа, відбувається виникнення

і зникнення речей.

Санкх'я вважає основою світу матерію (пракриті) і ат-

ман З принцип індивідуальності й духовності. Ньяя і йо-

га відомі не так онтологічними побудовами, як методоло-

гіями, які застосовують й інші школи. Ньяя основну ува-

гу приділяла теорії пізнання і логіці, розробила вчення

про силлогізми. Йога сформулювала сукупність правил

(методологію) регулювання фізіологічних і психічних про-

цесів людини, завдяки яким, на думку її прихильників,

настає прозріння і досягається істина.

Неортодоксальні, некласичні (настіка) філософські

школи. До них належать буддизм, джайнізм і чарвака-

локаята. Буддизм З світова релігія, морально-етичне вчен-

ня зі значними філософськими вкрапленнями. Як і біль-

1 Спроба передати зміст понять брахман, атман чи китайського

дао європейськими мовами наштовхується на певні труднощі, оскіль-

ки вони є такими структурами (моделями) первнів світу, які не влас-

тиві європейській релігійно-філософській думці, їх зміст можна осяг-

нути тільки з контексту відповідної культури.

50

Історичні типи філософії

шість шкіл індійської філософії, вважає, що життя З це

страждання. ЫЧотири благородні істиниы Будди проголо-

шують: існує страждання, є причина страждання, можна

припинити страждання, є шлях, який веде до цього. При-

чиною страждань є бажання людей. А спосіб регулюван-

ня їх є восьмиступінчастий шлях морального вдоскона-

лення людини: правильне розуміння, правильне прагнен-

ня, правильна думка, правильна мова, правильна дія,

правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна

зосередженість. Цей шлях є нічим іншим, як засобом опа-

нування бажаннями. На цьому шляху досягається нірва-

на З стан незворушності й спокою, який перериває сан-

сару З безкінечність народжень.

Цікавою є онтологічна конструкція буддизму. Він є

одним з небагатьох вчень, що заперечують субстанційну

модель світу і розглядають суще як процес, безперервне

становлення. Все суще складається з психічних і матеріа-

льних елементів (дхарм), які постійно перебувають у ста-

ні буття З небуття, в стані пульсації між цими полюса-

ми. На цій підставі буддизм заперечує існування душі як

окремої сутності.

Джайнізм виник водночас з буддизмом, має спільні з

ним мотиви. Вважає, що перервати карму (долю, проклят-

тя) санеари можна аскетичним життям.

Чарвака-лбкаята. З єдина матеріалістична школа Да-

вньої Індії. Основою світу вважає п'ять елементів З во-

ду, вогонь, землю, повітря і (іноді) ефір. Кожний з них

складається зі своїх атомів, які незнищенні й незмінні.

Заперечує ведійське вчення про карму і сансару, існуван-

ня Бога і душі, її моральному вченню притаманний відхід

від усталених традицій індійської культури.

Загалом онтологічні схеми найвпливовіших шкіл (ве-

данта, міманса) являли собою логізацію міфу З переве-

дення міфологічних образів у логічні абстракції. В деяких

школах (вайшешика, санкх'я, чарвака-локаята) зроблено

перші наївні узагальнення про речовинну будову світу і

навіть висунуто ідею атомізму. Індійські мислителі дуже

мало уваги приділяли державі, праву, соціальній пробле-

матиці. Провідне місце відводили етичним вченням.

В їх етичних вченнях домінують дві думки: життя З

це страждання, а подолання страждань можливе через вте-

чу від світу. Ці мотиви, ймовірно, породжені незначною

цінністю життя окремої особи в східних деспотіях. Вони

своєрідно відобразили соціальний стан індійських мисли-

телів. В Індії, на відміну від Китаю, де конфуціанці були

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

51

придворними філософами, мислителі були аскетами, жили

осторонь важливих соціальних подій. Цим зумовлена і

відсутність ідей щодо раціональної перебудови суспільст-

ва, занурення в себе. Розум не застосовано до вдоскона-

лення соціальної сфери, йому залишалось лише регулю-

вати психічні процеси.

Давня китайська філософія

Виникнення і розвиток давньокитайської філософії при-

падає на VIII ст. до н. е. Цей історичний період вважають

золотим віком китайської філософії, коли сформувалися

провідні філософські школи З даосизм, конфуціанство, мо-

їзм, легізм, натурфілософія, які помітно вплинули на роз-

виток китайської філософії, були сформульовані традицій-

ні для китайської філософії проблеми, поняття і категорії.

Давньокитайська філософія, подібно до індійської та

грецької, сформувалася в лоні міфології. Однак це не був

автоматичний процес. Для переходу від міфології до фі-

лософії необхідні були певні соціальні умови, соціальні

поштовхи і, зрештою, соціальні сили, яким була потрібна

філософія.

Відомо, що філософія розвивається за соціальних

умов, коли за індивідом визнається право мати самостій-

ну, відмінну від традиційних поглядів, власну думку,

тобто визнається суверенність розуму. Філософія постає

в тому суспільстві, в якому індивід є самостійною си-

лою, особою.

Але, за словами російського дослідника соціальної іс-

торії давньокитайського суспільства Л. Васильєва, в VЗ

III ст. до н.е. Ы...індивід як громадянин, вільний і повно-

правний член суспільства, який би діяв як самостійна со-

ціальна і правова одиниця З подібно, скажімо, до громадян

давньогрецького полісу, З в Давньому Китаї фактично не

був відомий. Соціальною одиницею в Китаї завжди вважа-

лась сім'я, клан, община, земляцтвоы1. Однак в цей час

відбувається заміна дрібних державних об'єднань ранньо-

класового суспільства, в якому панували патріархальні ро-

дові відносини і родова аристократія, централізованою дер-

жавою з розвинутими класовими відносинами і розгалу-

1 Васильєв Л.С. Социальная структура й динамика древнеки-

тайского общества // Проблеми истории докапиталистических об-

ществ. З М., 1968. З С. 508З509.

52

Історичні типи філософії

женим чиновницьким апаратом. Ця епоха ввійшла в ки-

тайську історію як епоха Ыборотьби царствы. Обстановка

того часу, коли руйнувались давні родові традиції, старі

соціальні механізми контролю над індивідом, а нові ще не

сформувались, була відносно сприятливою для реалізації

особи і відповідного розквіту культури, зокрема філософії.

Саме тоді жили найвідоміші давньокитайські мисли-

телі, засновники провідних шкіл китайської філософії,

зокрема Конфуцій і Лао-цзи (VI ст. до н.е.). Тоді ж були

написані твори, які на довгі часи стали предметом комен-

тування. Але цей період у китайській історії був нетрива-

лим. Уже наприкінці III ст. до н. е. стабілізувалась силь-

на централізована держава з деспотичною владою, в якій

не залишилося місця для вільного індивіда і де про інте-

лектуальну свободу не могло бути й мови.

Давньокитайські мислителі цікавились в основному со-

ціально-політичною та етичною проблематикою: питання-

ми управління державою, відносинами між різними соціа-

льними прошарками, між людьми, батьками і дітьми. Ме-

нше уваги вони приділяли онтологічній і гнрсеологічній

проблематиці. Одні китайські школи (конфуціанство, мо-

їзм, легізм) займалися переважно соціально-політичною і

моральною проблематикою, інші (даосизм) більше перейма-

лися ставленням людини до -природи, виводили моральну

поведінку із законів природи.

Конфуціанство

Конфуціанство З філософське вчення, яке проголошує верховен-

ство добра у світі, захищає непорушність установлених небом сус-

пільних норм.

Засновником конфуціанства З етичної філософсько-

релігійної доктрини З є Конфуцій, який жив і проповіду-

вав своє вчення в епоху Ыборотьби царствы. Конфуціанство

вважається духовною основою китайського суспільства. Му-

дрець Кунзи (справжнє ім'я Конфуція) є водночас і вираз-

ником китайської моральності (він висловлює те, що ки-

тайці на рівні стихійної свідомості вважали істиною), та її

творцем, оскільки надав їй чітких канонічних форм.

Основою конфуціанської моральної концепції є вчен-

ня про жень З людинолюбство. Вчення про жень З це

варіант нової моралі, яка підривала основу патріархаль-

но-родових звичаїв. Ця мораль покликана була регулюва-

ти стосунки людей у містах, державі, які часто не знають

Філософія в Давніх Індії', Кита'І та Греції

53

одне одного, але інтереси яких стикаються. Для цього

конфуціанство посилює роль внутрішнього самоконтролю

людини.

Конфуціанська етика передбачає верховенство добра,

закликає жити за настановою ЫНе роби людям того, чого

не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не будуть

ставитись ворожеы.

Цю моральну вимогу майже дослівно пізніше повто-

рив Христос. А Кант у XVIII ст. підніс її до рангу основ-

ної моральної вимоги, її суть можна передати словами:

ототожнюй себе з іншим, постав себе на його місце. В ро-

довій общині ця тотожність була природною, бо рід для

індивіда З це помножене ЫЯы, нормальні ж стосунки між

чужими людьми можливі тільки за свідомо здійснювано-

го ототожнення себе з іншими.

Головну моральну вимогу, її істинність Конфуцій обЄру-

нтовував не посиланням на Бога, а вказівкою на соціальну

корисність. Соціальний прагматизм виявився підставою, яка

зрівнялася з релігійно-звичаєвим виправданням моральних

норм. Китайська культура не знає поділу моралі на божест-

венну та людську: те, що всі вважають за благо, і є благом.

Цим зумовлена і відсутність пророків у Китаї, які в своїй

критиці занепаду суспільної моралі (в Ізраїлі, наприклад)

спиралися на божественні заповіді й повеління.

Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, які

повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між пра-

вителями і чиновниками. А вже потім воно поширюється

на відносини між усіма іншими людьми. Така дещо звуже-

на сфера Ыженьы пояснюється тим, що моделлю суспільства

(держави) для Конфуція була сім'я. Правитель у такій дер-

жаві уподібнювався батькові, а підлеглі З дітям. Стосунки

між простолюдинами в цій схемі не вартували уваги.

Конфуцій тлумачить людинолюбство досить широко. Як

моральний принцип, воно підноситься до рівня регулято-

рів державного життя, зрівнюється з правом і навіть під-

носиться над ним. ЫЯкщо керувати народом за допомогою

законів і підтримувати порядок покаранням, то народ буде

прагнути ухилятись [від покарань] і не буде відчувати со-

рому. Якщо ж керувати народом на основі людинолюбства

і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, то народ

буде відчувати сором і виправитьсяы. Конфуціанство, під-

порядковане соціальному прагматизмові, можна вважати

й певним відлунням відносин патріархального устрою, за

якого мораль була єдиним регулятивним засобом. Конфу-

ціанський правитель повинен бути носієм найвищих мора-

54

Історичні типи філософії

льних якостей, взірцем для народу. Якщо благородний муж

втрачає людинолюбство, то чи можна вважати його благо-

родним? З запитує мислитель. Якщо ж Ыблагородний

мужы, правитель, не відповідає моральним вимогам, він не

може бути правителем.

Важливе місце у вченні Конфуція посідає поняття Ыліы

(правило, норма, ритуал, церемоніал). Неухильно дотри-

муватись усталеного Ыліы З одна з головних вимог кон-

фуціанства. Без Ыліы не може існувати держава. Якщо не

існує Ыліы, то немає відмінностей між правителями і під-

даними, верхами і низами, літніми і молодими.

У висловлюваннях Конфуція значна увага приділена

питанням державного управління, настановам, як стати гар-

ним чиновником. У його поглядах на ці питання просте-

жується підхід чиновника, адже сам Конфуцій певний час

був державним службовцем в одному із царств. Конфуці-

анство в Китаї називалось Ышколою службовцівы. Воно, по

суті, було ідеологією чиновників, літераторів, істориків,

які належали до особливого соціального стану китайського

суспільства. Внаслідок Ывійни царствы у Давньому Китаї

родова аристократія була відсторонена від влади, країною

управляло чиновництво. Позбавлене власної економічної

опори, воно, на відміну від аристократії, вбачало в імпера-

торі батька-благодійника, було схильне ототожнювати вла-

сні справи з державними. Звідси уявлення про тотожність

сім'ї та держави, батька й імператора.

Постійне наголошування на необхідності дотримання

ритуалів (лі), пошанування традицій, підміна права морал-

лю свідчать про консерватизм і патріархальність мораль-

ного вчення Конфуція. Та його принцип людинолюбства

став основою для формування нової непатріархальної мо-

ральності в умовах розвинутого класового суспільства в

Китаї. У світоглядному аспекті конфуціанство є ідеаліс-

тичним. Небо і духи проголошуються джерелом законів

природи і суспільства.

Даосизм

Даосизм З філософське вчення, згідно з яким природа і життя лю-

дей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Засновником даосизму З другої за значенням течії у

філософії Китаю З є Лао-цзи, якому приписується авто-

рство трактату ЫДао де цзіны. Якщо конфуціанство в ос-

новному звернуте до суспільної проблематики, то даосизм

Філософія а Давніх Індії, Китаї та Греції

55

зосереджується на природі, світі. Основним його понят-

тям є дао З шлях, доля, природна закономірність, всепо-

роджуюча порожнеча, невидиме, яке наявне у видимому.

Воно позбавлене форми, перебуває в безперервному русі.

ЫПеретворення невидимого (дао) безкінечні. (Дао) З най-

глибинніші ворота народження... Воно існує вічно... і йо-

го дії невичерпніы, З зазначається в трактаті.

Даосизм як філософська доктрина порушує проблему

справжнього, відмінного від видимого буття, поділяє світ

на невидиме дао і видимий, створений ним світ речей.

Ставлення дао до конкретних речей важко звести до яко-

їсь логічної схеми. Дао З нематеріальна субстанція, по-

збавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною суб-

станцією, оскільки постає як реальний момент у перетво-

ренні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним

рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від ре-

чей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невло-

вимість дао, відсутність правдоподібного зв'язку між ви-

димим і невидимим зумовлює містицизм вчення. Таємни-

ця дао відкривається не всім, а тільки тим, Ыхто вільний

від пристрастей, бачить чудесну таїну дао, а хто має при-

страсть, бачить його тільки в конечній форміы.

Суть дао зумовлює і правила поведінки його прибіч-

ників. Мудрець, який пізнав дао, є бездіяльним. Хто слу-

жить дао, той поступово пригашує, обмежує свої бажан-

ня, доходячи в цьому до недіяння. Однак, вважають дас~

сити, недіяння е найбільшим діянням, завдяки йому

можливо досягнути більшого, ніж діянням. Звеличення

споглядання й аскетизму споріднює даосизм з буддиз-

мом, на основі синтезу яких виник у середні віки дзен-

буддизм.

Трактат ЫДао де цзіны містить чудові зразки наївної

діалектики, зокрема здогади щодо місця протилежностей

у світі. ЫКоли всі в Піднебесній (так китайці називали

свою державу. З Автп.) дізнаються, що прекрасне є пре-

красним, з'являється й потворне. Коли всі дізнаються,

що добро є добром, виникає і зло. Тому буття і небуття

породжують одне одного...ы Всі істоти містять у собі про-

тилежні часточки З Ыяны та Ыіньы.

За своєю соціальною базою даосизм спрямований про-

ти конфуціанства. Людинолюбство і вченість Лао-цзи за-

суджує як протидію дао. Сентенція даоситів про те, що з

подоланням вченості народ буде у стократ щасливішим,

спрямована проти конфуціанців. Носіями ідей даосизму

були родова аристократія, усунута від влади (звідси туга

56

Історичні типи філософії

за минулими часами, коли панувало дао, витіснене люди-

нолюбством і лицемірством), а також монахи-аскети З

носії ідей бездіяння, безкорисливості тощо. Дао гармону-

вало з ранньокласовими патріархальними відносинами,

руйнування яких, на думку даоситів, призвело до погір-

шення суспільства.

Інші філософські течії Китаю З моїсти, легісти (за-

конники), натурфілософи тощо З значно відрізнялись у

поглядах на суспільство і суспільні відносини, але понят-

тя Ыдаоы, Ыженьы, Ыліы, протилежні часточки Ыяны та Ыіньы,

посідають у них значне місце.

Дальший розвиток китайської філософії, який, по

суті, звівся до примноження різноманітностей, а не до

виходу на вищий рівень, зумовлений консерватизмом

китайського суспільства, слабким зв'язком філософу-

вання з наукою, яка в Китаї так і не піднялася до тео-

ретичної форми.

Філософія Давньої Греції

У соціальному розвитку давньогрецького суспільства

виділяють два періоди. Перший (гомерівська Греція), який

тривав XIIЗVI ст. до н.е., характеризувався пануванням

землеробської аристократії, патріархальними родовими від-

носинами. Те суспільство багатьма рисами було схоже на

європейське ранньофеодальне. На другому етапі, який роз-

почався в VI ст. і тривав до початку н.е., активно розви-

валися ремесла, товарно-грошові відносини, набула ши-

рокого застосування рабська праця в усіх сферах вироб-

ництва. В політичному житті змагалися аристократія та

демократія (торгово-ремісничі прошарки міста), що спри-

чинило поступове відсторонення аристократії від влади.

Наслідком цих змін стало переміщення центру соціально-

економічного життя із села в місто, перетворення міста з

осідку аристократії на ремісничо-торговий центр.

За суттю ці два періоди багато в чому схожі на феода-

лізм та капіталізм у пізнішій Європі. Тільки в Давній Гре-

ції недостатній розвиток техніки у процесі розвитку товар-

но-грошових відносин перетворив людину на товар. (Ран-

ній капіталізм у СІЛА повторив цей досвід работоргівлі).

Давньогрецька філософія виникла в VI ст. до н. е.

Особливий вплив на її формування справила полісна де-

мократія. Вона підготувала появу вільної особи, інтелек-

туальної свободи і, зрештою, сформувала особу як су-

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

57

б'єкта філософського мислення. Особливості суспільних

відносин у полісах привернули увагу до основної пробле-

ми, яка хвилювала давньогрецьких мислителів, З про-

блеми відношення загального і одиничного. В умовах де-

мократії загальне (моральні й правові норми, державні

інститути, політичні інтереси) відокремилось від прива-

тного життя громадянина полісу, однак воно продовжу-

вало перебувати в тісному зв'язку з ним. Загальне не

стало недосяжним для рядових членів полісу, не проти-

стояло їм як чужа зовнішня сила, як це було в східних

деспотіях. Взаємозумовленість загального й одиничного,

полісу і громадянина у сфері соціального життя окрес-

лила схему філософського осмислення світу в давньогре-

цькій філософії.

Більш як тисячолітня історія розвитку давньогрець-

кої філософії поділяється на три етапи:

1. VIЗV ст. до н. е. Це був період становлення рабо-

власницьких полісних демократій. Філософія у формі на-

турфілософії зосереджувалася на пошуках першооснови

сущого, загального. Людина (одиничне) ще не стала про-

блемою філософії.

2. IVЗIII ст. до н. е. Саме в цей період відбувся роз-

квіт демократії, а в філософії З поворот мислителів від

зовнішнього світу до людини, домінування політичної, ети-

чної та гносеологічної проблематики. Намітилася певна

рівновага інтересу до загального й одиничного (софісти

заперечували загальне, Платон і Арістотель відновлюва-

ли його права).

3. III ст. до н. е. З V ст. н. е. Епоха еллінізму та

Римської імперії. Соціально-політичне життя характе-

ризували криза рабовласницького способу виробництва,

занепад держав-полісів. У філософії З замикання особи

(одиничного) на себе, домінування етико-релігійної про-

блематики.

Натурфілософія

Натурфілософія З сукупність філософських спроб тлумачити при-

роду через переживання людиною природи або за допомогою

основних знань природничих наук.

Це перша історична форма філософії. Мислителі цьо-

го періоду вдаються до природи, космосу, ще не проти-

ставляючи людину світові. Те, що греки розпочали свої

філософські шукання зі спроб осягнення світу, на відмі-

58

Історичні типи філософії

ну від мислителів Індії та Китаю, які починали з аналі-

зу переважно соціально-етичної проблематики, спричи-

нене тим, що вони належали переважно до торгово-ре-

місничої верстви, для якої передусім важливе було знан-

ня про світ.

Натурфілософія охоплювала всі знання про світ, тобто

не тільки філософське знання, а й конкретно-наукові здо-

гади давніх людей. Таке поєднання науки й філософи ви-

явилось плідним для них обох. У сфері науки греки, бу-

дучи учнями єгиптян і вавилонян, значно перевершили

їх. Наукою в Єгипті й Вавилоні займались жерці, наукові

знання обслуговували релігійно-культові потреби, що не

завжди сприяло розвитку науки. Вавилонські математи-

ки, наприклад, знали, що* відношення довжини кола до

діаметра З число, більше числа 3, але з релігійних мір-

кувань вважали його рівним 3. Греки, переймаючи східні

знання, звільняли їх від релігійної оболонки. В них нау-

кове знання формувалося незалежно від релігії, як знан-

ня світське. Мало значення й те, що міфологія у греків не

набула чіткої канонічної форми, можливо, завдяки тому,

що в Давній Греції не існувало єдиної централізованої дер-

жави деспотичного типу. Тому міфологія не мала такої

влади над філософією. Цей збіг обставин, що сприяв по-

єднанню філософії та науки, став запорукою плідного роз-

витку філософії в Давній Греції.

Загалом натурфілософи розмірковували над такими ос-

новними проблемами:

З що є основою (субстанцією) світу, як вона співвід-

носиться з конкретними речами (співвідношення загаль-

ного та одиничного, єдиного та множинного);

З як пояснити зникнення і виникнення речей за не-

знищуваності субстанції;

З як поєднати мінливість та усталеність речей, рух і

спокій.

Поєднанням філософії та зародків науки в натурфі-

лософії можна пояснити те, що греки послідовно, через

логічні обЄрунтування і заперечення висунули геніальні

здогадки, які довелося поглибити або відкинути фунда-

торам науки Нового часу. Цим поєднанням зумовлена

підвищена увага до логічної аргументації, яка відрізняє

давньогрецьку філософію від східної. Філософія, що пе-

ребуває в лоні міфології, не знає такої аргументації. Осо-

бливо відчутним був взаємовплив філософії та математи-

ки, починаючи від Фалеса (прибл. 625 З прибл. 545 до

н.е.), який був філософом і математиком, до Бвкліда,

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

59

який був послідовником однієї з сократівських шкіл.

Цей взаємозв'язок сприяв плідному розвитку обох галу-

зей знання.

Давньогрецька філософія виникла в найбільш розви-

нутих торгових центрах Еллади, на узбережжі Передньої

Азії. Першим мислителем вважають Фалеса, купця з Мі-

лету (звідси його прізвище М-ілетський; традиція давати

прізвища за назвою міста, звідки походить мислитель, збе-

рігалась до епохи Відродження). Він стверджував, що ос-

новою всього сущого є вода. Все з'являється з води і зни-

кає, перетворюючись на воду. Всі речі З це перетворення

води. Яким би наївним не здавалося тепер це тверджен-

ня, за своєю суттю воно було революційним. Воно перед-

бачало поділ сущого на видиму та невидиму частини, по-

яснення його без допомоги потойбічних сил. Головне,

Фалес запропонував модель пояснення, згідно з якою оди-

ничне має бути виведене із загального, пояснене через за-

гальне. Різноманітність світу він звів до єдиної основи,

первня. Нині може здаватися, що мислення ва моделлю

(категоріальною структурою) З від одиничного до зага-

льного, від множини до єдиного З завжди було прита-

манне всім людям і народам. Насправді ця модель поста-

ла внаслідок розвитку культури, а вперше запропонував

її саме Фалес.

Новаторський характер думки Фалеса підтверджують

історичні факти. У давньому Вавилоні, де також була роз-

винута математика, така модель мислення не була відо-

ма. Там мислення рухалося від одиничного до одинично-

го, вирішуючи задачі за наявними одиничними зразками.

Фалес запропонував іншу модель З від загального (пра-

вил, формул, принципів З так у майбутній науці постане

загальне) до одиничного. До речі, він (за переказами) бли-

скуче застосував цю модель при вимірюванні висоти єги-

петської піраміди: коли тінь від палиці зрівнялася з дов-

жиною палиці, він виміряв довжину тіні піраміди. В ос-

нові обох явиш є загальне.

Модель мислення від одиничного до загального (по-

шуки основи, законів) і навпаки З від загального до оди-

ничного (пояснення фактів, одиничного на основі загаль-

ного) заклала одну з основних засад європейської науки.

Започатковану Фалесом традицію розвинули його по-

слідовники: Анаксімандр (611З545 до н.е.), який вважав

основою світу апейрон З безкінечне, і Анаксімен (585З

525 до н.е.), який стверджував, що це повітря. За субста-

нцію вони брали щось аморфне, яке, видозмінюючись, мо-

60

Історичні типи філософії

же набувати певних форм. Погляди мілетців становлять

собою наївний матеріалізм.

Дещо пізніше в грецьких містах-колоніях на Сицілії

виникає піфагореїзм З перша наївно-ідеалістична школа.

Піфагореїзм З напрям у давньогрецькій філософії, який абсолю-

тизував та обожнював поняття числа і проголошував його першо-

основою світу та сутністю речей.

Піфагор (580З500 до н.е.) та його послідовники вба-

чали основу світу в числах, в кількісних пропорціях. У

всьому З в русі планет, архітектурі, звучанні струни З

вони прагнули відкрити кількісні відношення, числову

гармонію. Числа піфагорійці мислили не абстрактно, а як

чуттєво-споглядальні відношення. Відрив загального (чи-

сла) від одиничного (речей) був наївним, а саме загальне

вони уявляли чуттєво.

Піфагор та його послідовники порушили проблему

квантифікації (кількісного вираження) сущого (зведення

всього сущого до величин, які можна вимірювати). Зреш-

тою, універсальність математики як науки про кількісні

відношення і пояснюється тим, що все існуюче в просторі

та часі має кількісні виміри. Ідея квантифікації перехо-

дить від піфагорійців до платоніків і неоплатоніків, в яких

кількісна гармонія також посідає особливе місце. В епоху

Відродження це справило вирішальний вплив на форму-

вання європейської науки Нового часу.

Поглядам піфагорійців властива і містика. Стосовно

всього, навіть любові, дружби, справедливості, вони шу-

кали числові відношення. Піфагорійці приховували своє

вчення від людей, їхня школа була організована на зра-

зок релігійного ордену, де тільки найбільш наближених

до Піфагора посвячували в заповітні таємниці. До речі,

деякі сучасні прихильники містики вважають, що Піфа-

гор був причетний до втраченого, людством джерела знання,

яке походить з Атлантиди чи з космосу.

Намагання Піфагора шукати за речами числа вражає

своєю незвичністю. Ключ до цього феномена лежить у сфері

тогочасних соціально-економічних відносин. Завдяки то-

ргівлі, яка динамічно розвивалася, вимірювання, зважу-

вання, рахування стали звичними явищами. Еквівален-

том товару були гроші, тобто числа, кількісні відношен-

ня. Філософи взялися кількісно градуювати (поділяти на

одиниці) явища навколишнього світу тільки після того,

як у сфері соціального життя речі (товари) були зведені

до грошей (чисел).

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

61

Дальший розвиток натурфілософії пов'язаний з Гера-

клітом (544З483 до н.е.) та елеатами (назва школи похо-

дить від м. Елей) Парменідом (540З480 до н.е.) та Зено-

ном (490З430 до н.е.), які намагались розв'язати пробле-

му тотожності й відмінності сущого, а також руху і спокою.

У них первні вже втрачають ту безпосередню речовин-

ність, якою наділяли субстанції попередні мислителі. Так,

Геракліт вважав, що первнем є вогонь. Але вогонь у нього

поставав прообразом становлення, плинності, мінливості

сущого. Він стверджував: все тече, все змінюється; не мо-

жна двічі ввійти в одну й ту ж річку, оскільки і води

будуть не ті, та й людина стане іншою. Космос, за слова-

ми Геракліта, не створений ніким із богів і ніким із лю-

дей, він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, який

закономірно загоряється і так само згасає. Геракліту на:

лежить геніальний здогад про боротьбу протилежностей

як джерело руху, становлення. ЫВійнуы, тобто боротьбу,

він проголошує батьком і матір'ю всього. ЫСлід знати, що

війна всезагальна і що все відбувається через боротьбуы.

Йому належить ідея логосу З космічної закономірності,

розуму, порядку. Він надавав великого значення мірі, яку

логос (доля) відвела кожній речі.

Ідея мінливості, плинності висвітлила суще в оригіна-

льному, незвичному для буденного сприйняття ракурсі. З

позиції вічного та незмінного спостерігача суще постало

як ріка, невпинний потік. Такий підхід загострив пробле-

му співвідношення руху і спокою, мінливості й незмінно-

сті. І якщо в Геракліта плинність ще якось поєднувалася

з незмінністю (вогонь як субстанція; логос як усталений

порядок у світі), то в його послідовника Кратіла (друга

полов. V ст. З поч. IV ст. до н.е.) такого поєднання вже

не спостерігалося. За Кратілом, все мінливе і, отже, ні

про що не можна нічого сказати. Така філософія не могла

бути опорою в житті: якщо все змінюється, то, наприклад,

людині не обов'язково повертати вчорашні борги, адже

вона вже не та, і кредитор її вже не той, що раніше.

На противагу Геракліту елеати (Ксенофан (580З490

до н.е.), Парменід, Зенон) вважали, що світ є незмінним і

нерухомим буттям. Вони брали за першооснову не конк-

ретну речовину, а одну з універсальних характеристик

речей З буття. Все суще, на їх погляд, має буття, отже,

буття є щось всезагальне. Парменід стверджував, що є

тільки буття, небуття немає, його не можна і помислити,

бо мислячи щось як небуття, людина тим самим надає

йому буття. Буття єдине, незмінне і неподільне. Таке ро-

62

Есторичнітипи філософії

зуміння буття відриває його від видимого світу матеріаль-

них речей і перетворює на ідею. Справді, тільки про ідею

(наприклад, Бога) можна сказати, що вона єдина, незмінна

і неподільна, тобто тотожна сама собі.

У вченні про буття елеати, по суті, дали своєрідне фо-

рмулювання логічного закону тотожності. (Для того щоб

розмова мала сенс, потрібно, аби співрозмовники однако-

во розуміли поняття, щоб ці поняття були тотожними.)

Парменід переніс вимогу цієї тотожності на світ, став ми-

слити світ (буття) як ідею. Протиставляючи буття світові

речей і водночас беручи його за основу сущого, елеати

продовжили ідеалістичну традицію піфагорійців. Однак

буття в елеатів є поцейбічним З ідеальне у них ще не

було відірваним від матеріального, не перетворилося на

його протилежність.

Елеати протиставляли видимий світ, в якому панують

рух і зміни, справжньому буттю, яке не знає змін. Оскі-

льки небуття немає, то й неможливі переходи від буття

до небуття (зникнення), від небуття до буття (виникнен-

ня). Мінливий світ, яким людина його бачить, З всього

лише позірне, уявне, оманливе знання. Істина полягає в

незмінності буття. Зенон навіть висунув кілька апорій

(суперечностей у логічному міркуванні), за допомогою яких

він намагався спростувати видимий рух і підвести до дум-

ки про незмінність справжнього буття. Так, в апорії ЫАхілл

і черепахаы він доводить, що прудкий Ахілл не наздоже-

не черепаху, бо коли він дійде до того місця, де була чере-

паха, вона за цей час віддалиться ще на певну відстань;

коли ж він долатиме цей відрізок, вона також здолає якусь

відстань З і так до безкінечності. Отже, видимий рухЗ

це позірність, визнання його породжує суперечності в мі-

ркуванні. Справжнє буття незмінне.

Апорії Зенона ё величною пам'яткою логічної могут-

ності давньогрецької філософії. Безумовно, Зенон розу-

мів, що рух існує. Однак у його вченні йшлося не про

видиме, а про суть, про те, як передати рух у поняттях. А

за допомогою понять, тобто логічно, математика зуміла

передати рух тільки в XIX ст. До того часу апорії Зенона

стимулювали думку. Суть апорій проти руху полягає в

тому, що рух мислиться як сума точок спокою, а за цієї

умови рух зникає. Його не можна звести чи передати че-

рез спокій, хоча він і мислиться як сума точок спокою,

порушуваних тілом, яке в ці точки послідовно потрапляє.

Прірва між видимим світом і справжнім нерухомим бут-

тям у елеатів була нездоланною. Вони не пояснювали рух,

Філософія в ДавніхІндГі, Китаї та Греції

63

а просто заперечували його як видимість. Думки Геракліта

в інтерпретації Кратіла також виявились нездатними по-

яснити світ. З одного боку, в елеатів абсолютизація незмін-

ності, тотожності, з іншого (у Геракліта) З абсолютизація

мінливості, плинності. Внутрішня логіка розвитку мислен-

ня штовхала на пошук виходу з- цього глухого кута. Спорі-

днює вчення Геракліта й елеатів і те, що в них абсолютизу-

ється цршщші неперервності. У Геракліта рух, мінливість

неперервні, а в елеатів буття неперервне, неподільне.

Дальший розвиток філософії полягав у запровадженні

принципу дискретності, перервності як засобу побудови

світу. На місці єдиної безперервної субстанції постала мно-

жинність субстанцій, тобто дискретність (перервність) бут-

тя. Виникнення і зникнення, незмінність і мінливість по-

яснювалися на основі поєднання і роз'єднання незмінних

субстанцій. У цьому напрямі рухалася думка Емпедокла

(487З424 до н.е.), Анаксагора (500З428 до н.е.) і атомі-

етів Левкіппа (V ст. до н.е.) і Демокріта (прибл. 460З

прибл. 870 до н.е.).

Перехід від єдиної субстанції до множини начал мав

певний соціальний підтекст. Якщо на першому етапі роз-

витку давньогрецького суспільства соціальні інститути,

традиції (загальне) домінували над індивідом, то з розви-

тком демократії загальне все більше осмислюється як су-

марний результат діяльності окремих індивідів. Така Ыато-

мізаціяы соціумів стала моделлю осмислення природи, кос-

мосу: світ було подано як Ымножину одиницьы тоді, коли

в центрі суспільного життя опинилася особа.

Емпедокл вважав, що всі речі є результатом злиття

чотирьох коренів З землі, води, повітря і вогню. На дум-

ку Анаксагора, першоосновою речей є насіння. Кожна які-

сно відмінна річ складається зі своїх насінин, які ділять-

ся до безкінечності. Анаксагор не визнавав межі поділь-

ності насіння, але він давав йому якісні характеристики.

Саме в цьому виявлявся перший наївний здогад про хімі-

чний склад речовини.

Якщо' Емпедокл і Анаксагор надавали першоелемен-

там якісних ознак, то атомісти Левкіпп і Демокріт вбача-

ли в атомах, вважаючи їх найменшими неподільними ча-

сточками, тільки кількісні відмінності З щодо форми, по-

рядку і положення (повороту). Наприклад, А відрізняється

від В формою, АБ від БА порядком, А від А поворотом. За

допомогою кількісних варіацій атомів Демокріт намагав-

ся пояснити якісну різноманітність світу. Для пояснення

руху він поряд з неподільними атомами вводив пустоту.

64

Історичні типи філософіТ

Ідею неподільності атомів як першооснови буття він запо-

зичив у елеатів, які вважали неподільним буття. Тільки

елеати це буття мислили єдиним, а Демокріт вважав, що

таких неділимих буттів нескінченно багато.

Постулюючи атоми і пустоту, Демокріт розв'язав прак-

тично всі логічні суперечності щодо структури сущого,

які поставила натурфілософія. Він переконував, що на

основі атомів і пустоти можна поєднати буття і небуття.

Атоми З буття, їх відсутність (пустота) З небуття. Ато-

ми З дискретність, пустота З безперервна. На цій під-

ставі знімалися проблеми зникнення речей (атоми, з яких

вони складаються, роз'єднуються), збереження субстан-

ції в усіх перетвореннях (атоми вічні). Зникнення і ви-

никнення речей З це роз'єднання і з'єднання невиди-

мих атомів. Якщо взяти до уваги, що Демокріт запропо-

нував ідею жорсткої причинності (ніщо не відбувається

без причини), то його вчення було найбільш завершеною

теоретичною моделлю сущого, яку запропонувала дав-

ньогрецька натурфілософія. Воно є наслідком взаємодії

та розвитку логічних принципів, якими пояснювали світ

попередні мислителі. Цим логічним обгрунтуванням вчен-

ня давньогрецьких атомістів принципово відрізняються

від здогадів про атоми, наявних в індійській та китайсь-

кій філософіях.

Загальне та одиничне як моделі мислення, принцип

квантифікації (кількісного виміру) сущого, принцип при-

чинності та ідея атомізму З такими були здобутки дав-

ньогрецької натурфілософії, які мали неабиякий вплив

на становлення теоретичного природознавства в Новий час.

Класичний період давньогрецької філософії

Другий етап у розвитку давньогрецької філософії по-

значений поворотом інтересу мислителів від космосу, сві-

ту до людини. Цей поворот зумовлений втратою доміную-

чого значення в соціальному житті загального (державні

інституції, закони). Воно все більше ставало залежним

від індивіда (одиниці). Таке зміщення центру тяжіння від

традиційних інституцій до індивіда, що відбулося завдя-

ки розвитку демократії, зумовило усвідомлення особою

своєї самоцінності: вона стала вбачати в собі творця зако-

нів (загального).

Поворот від зовнішнього світу до людини зумовлений

також дискредитацією натурфілософії, яка пропонувала

.філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

65

різні, часто суперечливі схеми пояснення світу. Знання

про світ виявилось неусталеним, нестійким, не таким, що

заслуговує довіри. Це зумовило поворот уваги мислителів

від об'єкта до суб'єкта, від світу до людини як джерела

всіх проблем філософії, до питань теорії пізнання. Такий

підхід називається антропоцентризмом.

Антропоцентризм З філософський принцип, згідно з яким люди-

.на вважається центром Всесвіту, найвищою метою всього, що ви-

бувається у світі.

Людина як проблема філософії вперше була усвідом-

лена софістами (з давньогрецької З Ымудреціы) З ідео-

логами давньогрецької демократії. Софісти першими ус-

відомили протилежність людини і світу, суб'єктивного й

об'єктивного. Устами Протагора (480З410 до н.е.) люди-

ну було проголошено Ымірилом усіх речейы.

Усвідомлення особливого місця людини в космосі, того,

що космос, речі визначаються людьми, є безумовною за-

слугою софістів в історії філософи. Адже Ыкорисніы копа-

лини, Ыгарнаы погода, Ышкідникиы є не якостями самої

природи, а означеннями, застосованими щодо природи лю-

диною. Навіть сучасне природознавство в певному сенсі З

це людський вимір природи, своєрідний засіб перетворен-

ня природи в інтересах людини. Бачення космосу, приро-

ди крізь людський мікрокосм, з позиції людини, яка ви-

ділилась з природи і протиставила себе природі як щось

рівнозначне і рівноцінне їй, було новим словом софістів у

філософії.

Софісти як професійні Ывчителі мудростіы були зако-

номірним породженням демократії, розвиток якої зумо-

вив потребу в інтелектуалах З професійних політиках,

ораторах, суддях. Вони навчання мудрості перетворили

на соціальне заняття, яке оплачувалось.

Софістів називають давньогрецькими просвітниками.

Як і просвітники XVIII ст., вони винесли на суд розуму

вірування, традиції, моральні засади суспільства. Аналі-

зуючи й критично оцінюючи їх, вони сприяли їх занепа-

ду, релятивізували і розвінчували їх сакральвість, набли-

жаючи водночас кризу й самої полісної демократії. Софі-

сти відмовилися від побудови натурфілософських систем,

головну увагу приділяли аналізу пізнавальних та оціню-

вальних спроможностей людини. Зважаючи на відносність

чуттєвих даних (одна й та сама вода різним людям і на-

віть одній і тій самій людині може здатись і теплою, і

холодною), їх залежність від стану органів чуття, софісти

З Філософія

66

Історичні типи філософії

доводили неможливість отримання достовірних і загаль-

нозшЕчущих знань про речі. А основним завданням філо-

софії вважали не набуття аядяду про світ, а виховування

людей, навчання їх жити. Софісти стверджували, що іс-

тин стільки, скільки людей, вони мало переймалися пи-

таннями істинності звання. Проте поза їх увагою не зали-

шилося питання про соціально-практичний сенс знання.

Це живило їх постійний інтерес до мори, ораторського

мистецтва, методів і засобів переконання і заплутування

суперника в дискусії. Через це терміни Ысофісты, Ысофіс-

тикаы набули негативного значення.

Заперечення істини привело софістів до релятивізму,

який стверджує, що всяке знання відносне, неусталене, і

суб'єктивізму, згідно з яким знання залежать від люди-

ни. Однак, Єрунтуючись на цих позиціях, не можна ство-

рити загальноприйнятної філософської системи. Тому со-

фісти її і не залишили. Протагор навіть пропонував ви-

рішувати питання істини методом голосування. Однак

неістинне знання, якщо його навіть визнають усі, не ста-

не істинним, оскільки, крім згоди людей щодо його іс-

тинності, потрібна ще Ызгодаы предмета, з яким співвід-

носиться знання.

Ставлячи під сумнів загальноприйняті світоглядні цін-

ності, моральні та правові норми (людина є мірилом доб-

ра і зла, справедливості й несправедливості), софісти під-

важували духовні яяпяди існування суспільства. Адже воно

не може нормально функціонувати за духовного розладу,

відсутності згоди (консенсусу) щодо справедливості, доб-

ра, честі, прекрасного, істини тощо.

Філософські системи Сократа (469З399 до н.е.), Пла-

тона, Арістотеля постали як реакція на Ыбунты софістів.

У соціальному вченні вони стверджували значущість со-

ціальних інститутів (звідси такий інтерес до феномена дер-

жави), а в загальнофілософському З намагалися відно-

вити загальнозначущість ідей добра, прекрасного, істини,

подолати релятивізм і суб'єктивізм софістів. Боротьба із

софістами стала головним мотивом творчості Сократа і

Платона. Однак без нових авторитетних аргументів непро-

сто було відновити довіру до загальних цінностей, яка

панувала ще до софістів.

Сократ зробив спробу відновити загальне у сфері, від-

критій самими ж софістами З в людській суб'єктивності.

Але якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості, яка за

природою є неусталеною (звідси їх релятивізм і скепти-

цизм), то Сократ відкрив сферу розуму, в якій відношен-

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

67

ня між поняттями регулюються логікою. Поняття і логі-

ка значно надійніша опора для істини, ніж чуттєвість.

Можна як завгодно розходитись в естетичних смаках, дис-

кутувати щодо моральної і правової оцінки певного вчин-

ку, але дійти згоди у тлумаченні ідеї прекрасного, добра і

справедливого. Наприклад, математичні істини, здобуті

саме на цьому шляху, не викликають сумніву. Зусилля-

ми Сократа та його послідовників вдалося подолати реля-

тийізм і суб'єктивізм софістів, повернути всезагальне, ідеї

на їх законне місце у філософії.

Заслугою Сократа, Платона та Арістотеля перед філо-

софією е те, що вони відкрили і почали досліджувати те-

оретичне мислення З сферу всезагальних ідей. Вони за-

початкували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Сок-

рат першим звернув увагу на поняття, зробив їх предметом

дослідження, порушив проблему їх тлумачення та родо-

видової субординації. Цю проблему невдовзі було розви-

нуто Платоном у вченні про загальні ідеї та систематизо-

вано Арістотелем у вченні про категорії та логіку. Сократ

започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здо-

бутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія

Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей,

Сократ остаточно відірвав філософію від буденної свідо-

мості, в полон якої вона час від часу потрапляла в досок-

ратівську епоху.

Сократ З своєрідна фігура в давньогрецькій філосо-

фії. За переказами, він був неписьменний, не залишив

написаних творів. Про його погляди можна дізнатись з

творів Платона, в яких Сократ виведений як один з учас-

ників філософської дискусії. Будучи учнем софістів, він

не без їх впливу проголосив вищою мудрістю пізнання

самого себе, а мудрість З найвищою доброчесністю лю-

дини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Як-

що людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч

йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом

моральної досконалості людини. Всупереч релятивізму со-

фістів він опирав моральні цінності на розум, через розум

обЄрунтовував їхню вічність і незмінність.

ОбЄрунтування розумом моральності було великим кро-

ком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів свя-

тість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві нор-

ми, піддані критиці розуму, втрачають свою беззастереж-

ність і святість. Цим Сократ дуже нагадував афінянам

софістів. За це нібито руйнування традиційних норм афі-

няни засудили Сократа до страти. Він помер, випивши

З*

68

Історичні типи філософ

чашу з отрутою, хоча мав змогу втекти з Афін. Слова

філософа про те, що ідеї законів, які він захищав, вита-

ють навколо нього і не дають змоги йому порушити їх, е

вищим виявом правосвідомості Сократа. Навіть своєю сме-

ртю цей апостол розуму утверджував силу всезагального.

Розвинув і систематизував погляди Сократа Платон.

Як і його вчитель, він поділяв суще на світ вічних неру-

хомих, неділимих, тотожних собі ідей (щодо цього очеви-

дний вплив елеатів) і на світ мінливих, подільних чуттє-

вих речей, як у Геракліта. Ідеї є прообразом речей, а речі З

це своєрідні матеріальні тіні ідей. Такою була ідеалістич-

на конструкція світу Платона, якого цілком заслужено

вважають творцем першої систематизованої концепції

об'єктивного ідеалізму.

Процес пізнання речей він зводить до пригадування.

Людська душа, на його думку, є безсмертною. До втілен-

ня в людину вона жила у світі ідей, безпосередньо спогля-

дала ідеї. Втілена в людину, душа через відчуття сприй-

має речі, які нагадують їй ідеї. Сприймаючи, наприклад,

конкретну людину чи березу, душа пригадує загальні ідеї

людини, дерева. Тому пізнання зводиться до пригадуван-

ня. Завдяки такій інтерпретації пізнання Платон подолав

релятивізм і суб'єктивізм софістів. Ідеї (добра, істини, пре-

красного тощо) у всіх людей однакові, оскільки живить

їх одне джерело З світ вічних ідей.

У людині Платон розрізняє смертне тіло і безсмертну

душу, яка є керманичем тіла й одночасно його полонян-

кою. Тіло є в'язницею душі й прокляттям за недосконале

життя в минулому. Якщо у світі загальним є ідеї, в люди-

ні З душа, то в суспільстві З держава. Платон знехту-

вав самоцінність індивіда, цілком підпорядкувавши його

принципу державності. Індивід З знаряддя держави. Ви-

ховання, мистецтво З все повинно бути підпорядковане

державі як вищій меті. Навіть приватну власність запере-

чував він в ім'я держави.

В ідеальній державі Платон виокремлював три соціа-

льні стани З правителів, воїнів (Ыстражівы держави) і.лю-

дей фізичної праці З селян і ремісників. Поділ на стани

відбувається на основі домінування певної частини душі в

людині З розумної (правителі), вольової (воїни), чуттєвої

(селяни і ремісники). Згідно з Платоном досконала дер-

жава З найвище втілення блага на Землі. А благо окре-

мої людини полягає в підпорядкуванні загальному благу.

Таке розуміння держави породило у мислителя відразу до

демократії, зумовило його політичний консерватизм.

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

69

Філософія Платона мала величезний вплив на подаль-

ший розвиток європейської філософської думки. За сло-

вами англійського мислителя Альфреда Вайтхеда (1861З

1947), всю європейську філософську традицію можна роз-

глядати як коментар до Платона.

Рівнозначним Платону за обсягом проблем і за впливом

на подальшу філософію є його учень Арістотель, якому на-

лежить крилатий вислів ЫПлатон мені друг, але істина до-

рожчаы. Така орієнтація на загальне З .на істину, на право

(вислів римських юристів: хай гине світ, але торжествує

право), на мораль сформувала засади західноєвропейської

культури, яка дотепер є зразком для всього людства.

Арістотель. прийняв платонівську концепцію доміну-

вання загального над одиничним, продовживши в цьому

плані боротьбу із софістами, але загальне він трактував

по-своєму. В концепції Платона помітним був вплив ма-

тематичного знання, а ідеї (поняття) математики існують

мовби паралельно до чуттєвого світу. Філософія ж Аріс-

тотеля Єрунтується на природознавстві, в якому відношен-

ня ідей і речей має дещо інші особливості. Він піддав кри-

тиці платонівську концепцію ідей, що існують окремо від

речей, вважаючи, що подвоєння світу на ідеї та речі не

спрощує, а ускладнює проблему пізнання. На його думку,

загальне, яке він назвав Ыформоюы, притаманне самим

речам. Всі речі, на думку Арістотеля, становлять єдність

пасивної матерії й активної форми. Саме форма є принци-

пом активності, рухомості речей. У неживому світі фор-

мою є їх принцип побудови (Ыкулястістьы кулі), в живо-

му З душа. Найвищою сутністю є чиста форма, або фор-

ма форм, вічний двигун (божество). Зауважимо, що

уявлення про божество як вічний двигун зумовлено не-

знанням давніми греками принципу інерції. Для них рух

кожного тіла мав початок і обов'язково кінець. А оскіль-

ки космос весь час перебуває в русі, це означає, що по-

винно бути постійне першоджерело руху.

Арістотеля справедливо вважають батьком формальної

логіки. Він визначив предмет логіки, відкрив основні -її за-

кони, створив вчення про правила умовиводів. Йому нале-

жить перша в історії філософії систематизація категорій.

У людині Арістотель виділяє три різні душі З рос-

линну (відповідає за споживання, ріст і розмноження),

тваринну (відчуття, жадання) і розумну, яка властива тіль-

ки людині. Розум людини є безсмертним, після її смерті

він зливається із всесвітнім розумом.

У поглядах на соціальні проблеми у його вченні домі-

70

Історичні типи філософії

нує принцип загального. Людину він визначає як наділену

розумом суспільну, полісну істоту. Досягнення щастя ін-

дивіда можливе тільки через державу, яка є втіленням

доброчесного життя. Однак, якщо Платон намагався вті-

лити проект ідеальної держави, не беручи до уваги реаль-

них обставин, то Арістотель вважав, що держава повинна

створювати умови для доброчесного життя, виходячи з

реальних обставин і реальних людей. Тілесність, реаль-

ність у філософії Арістотеля бралися до уваги більше, ва-

жили більше, ніж у Платона.

Боротьба Сократа, Платона й Арістотеля як прихиль-

ників принципу загального із софістами, які були носія-

ми принципу одиничного, стала найвищою драмою дав-

ньогрецької філософи. Вона позначилась на розв'язанні

ними всіх філософських проблем. У середньовічній філо-

софії протистояння загального і одиничного постало у фо-

рмі номіналізму і реалізму.

У давньогрецькій філософії вже були окреслені проти-

стояння матеріалістичної та ідеалістичної традицій, але

вони ще не оформились як протилежності (ідеальне для

греків не було потойбічним) і, що головне, не вони визна-

чали логіку розвитку цієї філософії. В класичну добу дав-

ньогрецької філософії, пов'язану з іменами Сократа, Плато-

на й Арістотеля, логіка її розвитку визначалась протисто-

янням загального і одиничного як філос'офських принципів

побудови сущого.

Філософія епохи еллінізму

Соціальні зміни в епоху еллінізму та Римської імперії

позначились і на філософії, її розвиток значною мірою

був зумовлений занепадом демократичного рабовласниць-

кого полісу, соціальна упорядкованість якого тривалий

час залишалась анонімною моделлю філософського мис-

лення. В імперії загальне (політичні справи, установи, за-

кони) відчужується від індивіда, не залежить від нього,

тому індивід втрачає до нього інтерес. Особа замикається

в собі. Зрештою, в цей період через відчуження від зага-

льного остаточно і формується особа (і приватні інтереси).

На передньому плані в філософії опиняються проблеми

етики, зокрема щастя і смислу життя. Ця обставина ще

раз суттєво змінила предмет давньогрецької філософії. По-

при певну увагу філософів до проблем, пов'язаних зі сві-

том та пізнанням, домінуючою проблематикою стає етич-

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

71

на, філософія змінює свій статус. Якщо раніше вона мис-

лилась як теоретична наука (вчення про світ), то в цей

час вона постає (у стоїків) як життєва мудрість, як на-

вчання мудрого життя. В цій іпостасі вона дуже нагадує

східну філософію, що закономірно: подібні соціальні об-

ставини (імперії, соціальна неусталеність) породжують по-

дібні мотиви.

Уже в Сократа моральна тематика вийшла на передній

план. Але він і його послідовники З Платон і Арістотель З

розвивали концепції соціальної-етики. Вони не бачать сен-

су життя людини поза полісом. Етичні вчення епохи еллі-

нізму були єуто індивідуалістичними. Більше того, мудре-

ці розглядали відхід від політичних та громадських справ

як необхідну передумову доброчесного життя.

Провідними філософськими течіями цього періоду, які

розглядали етичну проблематику, були стоїцизм, епіку-

рейство та скептицизм.

Стоїцизм З напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму,

який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незво-

рушність, відстороненість від бід і радощів життя.

Засновником стоїцизму був Зенон. У Давньому Римі,

де стоїцизм набув значного поширення, його представни-

ками були Луцій Сенека (4 до н.е. З 65) та імператор Марк

Аврелій (121З180). За умов, коли соціальні катаклізми

руйнують впорядкованість (розумність) життя, відбуваєть-

ся загальний занепад моралі, мудрець прагне звільнитись

від влади зовнішнього світу. Оскільки до світу його при-

в'язують чуттєві бажання і пристрасті, то мудрець пови-

нен навчитися гамувати їх. Стоїки закликали мужньо пе-

реносити удари долі, не брати нічого близько до серця З

ні втрат, ні успіхів. Ідеал мудреця: свобода від пристрас-

тей, від чуттєвих бажань (апатія). Пізнання необхідне тільки

для практичного життя. Стоїки піднялись до ідеї самоцін-

ності особи. На їх думку, соціальний стан (цар чи раб),

походження (варвар чи грек) важать мало, головне З муд-

рість людини. Вона єдина по-справжньому поділяє людей

на мудреців і дурнів. Ідея стоїків щодо самоцінності особи

була згодом сприйнята християнством.

Домінування етичної проблематики характерне також

для Епікура (341З270 до н. е. ), який відродив атоміс-

тичне вчення Демокріта. На прикладі цих двох мислите-

лів можна простежити разючі зміни, що відбулись у ду-

ховному житті Давньої Греції протягом двох століть.

Вчення Демокріта пройняте пафосом пошуку істини. Для

72

Історичні типи філософії

нього більше важить розкриття невідомої причини, ніж

персидський престол. Дух Греції, виражений в його по-

глядах, ще сповнений енергії й оптимізму. Філософія Епі-

кура (епікурейство) З породження іншої епохи. Вона є

свідченням втоми, старіння культури. Природа сама по

собі не є предметом зацікавлення філософа. Природознавс-

тво потрібне тільки для того, щоб розвіяти страхи й ма-

рновірство, які перешкоджають насолоджуватися жит-

тям. Без прЄ. М. Причепій

А. М. Черній

В. Д. Гвоздецький

Л. А. Чекаль

Філософія

Посібник

Київ

Видавничий центр ЫАкадеміяы

2001

ББК 87.3(4/8)

П75

Допущено Міністерством освіти і науки України як навчальний

посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист № 14/18.2З1009 від 04. 07. 2001 р.)

У посібнику на рівні сучасного філософського мислення, з урахуванням

засад світоглядного плюралізму та ідеологічної толерантності інтерпре-

товано такі усталені теми, як сутність і предмет філософії, онтологія,

гносеологія, історія філософії. У руслі європейської традиції викладено

нові для вітчизняних навчальних видань проблеми: філософію суспільс-

тва, філософію історії, філософію культури, філософію релігії, філосо-

фію права, філософію техніки, філософську антропологію.

Подано біографічні довідки найвидатніших вітчизняних та зарубіжних

філософів, словник філософських термінів.

Рецензенти:

доктор філософських наук, професор А. М. Лой;

доктор філософських наук, професор Б. В. Новіков

I5ВN 966З580З113З9

Щ Є. М. Причепій, А. М. Черній,

В. Д. Гвоздецький, Л. А. Чекаль, 2001

Щ ВІД ЫАкадеміяы, оригінал-макет, 2001

Зміст

І. ВступІ.І. Сутність філософії

до філософії та її роль у суспільстві

Світогляд, його структура

і функції9

Типи світоглядів 12

Поняття Ыфілософіяы 15

Предмет філософії 16

Соціальні умови формування

філософії16

Духовні джерела філософії19

Філософські проблеми

та дисципліни20

Специфіка філософського знання22

Філософські методи27

Функції філософії31

2. Історичні2.1. Методологічні проблеми

типи філософії історії філософії

Предмет історії філософії36

Історія філософії

та філософія історії39

Методи історико-філософського

аналізу40

Західна та східна моделі

(парадигми) філософії41

2.2. Філософія в Давніх

Індії, Китаї та Греції

Давньоіндійська філософія47

Давня китайська філософія51

Філософія Давньої Греції56

2.3. Філософія Середньовіччя

та Відродження

Філософія Середньовіччя76

Патристика77

Схоластика78

Філософія епохи Відродження81

2.4. Західноєвропейська

філософія Нового часу

(XVIIЗXVIII ст.)

Наукова революція

XVIЗXVII ст. та її вплив

на розвиток філософії88

Основні протилежні

напрями у філософії

Нового часу92

Емпіризм. Англійська філософія

XVII З XVIII ст.95

Раціоналізм103

Філософія Просвітництва 111

2.5. Німецька

класична філософія

Критична філософія І. Канта120

3. Філософське

розуміння світу

Суб'єктивний ідеалізм І. Фіхте126

Об'єктивний ідеалізм

Ф.-В.-Й Шеллінга128

Система ідеалістичної

діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля130

Філософія Л. Фейєрбаха136

Філософія марксизму 137

2.6. Сучасна світова філософія

Позитивізм146

Ірраціоналізм у сучасній

філософії165

ЫФілософія життяы173

Прагматизм183

Феноменологія187

Екзистенційна філософія194

2.7. Українська філософія

Дохристиянські витоки

української філософії205

Філософська думка часів

Київської Русі211

Філософія українського

Відродження та бароко219

Філософія Г. Сковороди230

Філософія Просвітництва

й романтизму в Україні235

Філософія української

національної ідеї244

3.1. Філософське вчення

про буття (онтологія)

Проблема буття у філософії258

Вчення про світ265

Підстави існування світу267

Сфери буття світу273

Категорії як структури буття275

4. Філософія

людини

3.2. Філософія пізнання

(гносеологія)

Пізнання як предмет

філософського аналізу292

Сутність пізнання

у філософській традиції293

Чуттєве та раціональне

в пізнанні302

Методологія наукового пізнання 311

3.3. Свідомість

Поняття Ысвідомістьы317

Проблема свідомості

в історії філософії319

Свідомість в контексті

відношень людини до світу

і до власного тіла322

Виникнення свідомості326

Ознаки (властивості) свідомості

та її структура328

4.1. Філософська антропологія

Релігійно-міфологічна

антропософія336

Натуралістична (наукова)

антропософія338

Філософські проблеми

антропогенезу341

Біологічне і соціальне в людині 346

Біологія і культура

-

чність в глухий кут. Закономірним наслідком розвитку ан-

тичного суспільства постає особа, яка поступово усвідом-

лює свободу волі. Міф як світогляд родового суспільства не

міг задовольняти цю особу. Ідея невмолимої долі, амораль-

ні, невмотивовані вчинки міфологічних богів не вклада-

74

Історичні типи філософії

лись у розуміння тогочасної духовно розвиненої особи, її

світоглядом стала філософія, яка для мудреців епохи еллі-

нізму була чимось на зразок світської релігії З навчанням

доброчесного життя. Але філософія була вчителем не для

широкого загалу. Відчувалась гостра потреба в новому сві-

тогляді. Античність вистраждала християнство, яке стало

духовною опорою оновлення суспільства.

Християнство внесло дві невідомі античності прин-

ципові ідеї З ідею любові як засади моральних відносин

між людьми та ідею моральної рівності людей (перед Бо-

гом усі рівні незалежно від стану, нації чи статі), що

відіграло принципову роль в усвідомленні людством своєї

єдності.

Однак християнство не зуміло вдихнути нове життя в

старіючий соціальний організм. Воно допомогло йому до-

стойно померти (якраз із цієї епохи й походить більшість

християнських мучеників). Християнство як духовний здо-

буток античності було передано новим народам З варва-

рам, які зруйнували Римську імперію, і запліднило нову

європейську цивілізацію.

Запитання. Завдання

1. Чим би ви пояснили той фант, що представники давньоіндійсь-

кої філософії акцентували увагу на окремій особі й не торкались про-

блем удосконалення соціальної сфери?

2. Які принципові відмінності між найвпливовішими течіями дав-

ньокитайської філософії, конфуціанством і даосизмом?

3. Віднайдіть суттєву різницю в змісті давньогрецької й давньоін-

дійської (давньокитайської) філософій та вкажіть їх спільні ознаки.

4. Проаналізуйте історичне значення філософії Сократа.

5. Які особливості філософії Платона?

6. Розкрийте характерні риси онтологічного вчення Арістотеля, йо-

го теорії пізнання та вчення про суспільство.

Теми рефератів

1. Даосизм і конфуціанство як лінії розвитку філософії і культури

Китаю.

2. Філософська спадщина Індії і сучасність.

3. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук іден-

тичності.

4. Натурфілософія й сучасна наука.

5. Сократ проблема людини та діалогічної природи філософсько-

го знання

Філософія в Давніх Індії, Китаї та Греції

75

6. Принцип квантифікації сущого і теоретичне природознавство

Нового часу: паралелі поєднання.

7. Ідеальна держава Платона й сучасні теорії держави: набути і

втрати.

8. Соціально-політичні погляди Платона.

9. Проблема знання у філософії Арістотеля.

10. Ідеї неоплатонізму як фундамент подальшого розвитку приро-

дознавства.

Література

АнтичньІефилософьІ. Свидетельства, фрагменти, тексти. З К., 1995.

Аристотель. Соч.: в 4т. З М., 1973З1983.

Асмус В. Ф. Античная философия. З М., 1976.

Афоризми старого Китая. З М., 1988.

Богомолов А. С. Античная философия: в 2 ч. З М., 1985.

Бугай Д. В. Критика теории идей в ЫПараманидеы Платона//ВопросьІ фи-

лософии. З1997. З № 4.

Буддизм. История й культура. З М., 1989.

Древняя Индия. Язьік, культура, текст. З М., 1988.

История китайской философии. З М., 1988.

Лукьянов А. Е. Становление философии на Востоке. Древний Китай й Ин-

дия. З М., 1989.

Открмтие Индии. Философские й зстетические воззрения є Индии XX в. З

М., 1987.

Платан. Соч.: в 3 т. З М., 1968З1972.

Татаркевич В. Історія філософи: т. 1. Антична і середньовічна філософія. З

Львів, 1999.

Чаньїшев А. Н. Курс лекций по древней й среДневековой философии. З

М., 1991.