1. Географічний. Кожна нація має географічні пара-

метри свого буття, Ыжиттєву територіюы, яка є: а) носієм

єднальної енергії, що сприяє консолідації певної людності

в єдину етнонаціональну спільноту; б) сприяє формуван-

ню специфіки психології, вдачі, характеру нації, визначає

зміст світосприймальних категорій; в) гарантом її тяг-

лості, неухильного духовного розвитку і процвітання; г) за-

безпечує своїми надрами матеріальні умови існування на-

ції. Тому націю визначають як спільноту, що має право на

володіння землею, яку одержала від своїх пращурів, і обо-

в'язок передати її в належному порядку своїм нащад-

кам. Нація, що не вміє берегти свої землі, гине. Такий не-

вблаганний закон життя. Гарантом збереження своєї землі

є національна держава як вияв цілеспрямованої творчої

волі нації. М. Вебер, визначаючи поняття нації, охаракте-

ризував її як Ысвого роду почуттєву спільноту, рівнознач-

ною з якою була б власна держава, яка (тобто нація) нор-

мально прямує до витворення її із себеы;

2. Антропологічно-етнічний. Незважаючи на потужні

асимілятивні процеси, кожна нація має свою біоетнічну

основу: 1) зовнішньовиявні біологічні особливості (колір

волосся, очей, зріст, пігментація шкіри, обсяг черепної ко-

робки тощо). Расова структура української нації охоплює

чотири типи: нордійський, понтійський, динарський, остій-

ський; 2) етнічну самосвідомість З відчуття належності

до певного етносу; 3) рідну мову. Багато дослідників ін-

терпретують націю як Ымовну спільнотуы. Всі мови, як і

люди, від природи наділені неповторною, єдиною в світо-

вій цілісності, особовістю (внутрішнім духовним ладом).

448

Філософія і суспільство

Основні засади філософського розуміння суспільства

449

Видатний український лінгвіст О. Потебня зазначав, що

Ырізні мови З це різні інструменти і не тільки щодо ви-

мови, а й стосовно мислення і світовідчуття. Віртуозно

можна опанувати лише одним інструментом, в даному ра-

зі З рідною мовою. Знання двох мов у ранньому віці, на

його думку, не е опанування двох систем, виявлення і пере-

дача одного й того ж кола думок, а лише роздвоєння цього

кола, що ускладнює досягнення цілісного світогляду і нау-

кової абстракції. Мова З то жива історія народу.

3. Культурний. Нація настільки постає нацією, наскіль-

ки вона виявляє культурно-творчу здатність та хист. Для

нації культура є тим, чим для людини її особовість. Відо-

мий дослідник природи нації Фр.-Й. Нойман писав: ЫНа-

ція З це велике скупчення людей (населення), які внаслі-

док своєрідних культурних надбань, особливо в літературі,

мистецтві та науці чи у сфері політики, витворили самобу-

тню загальну спільноту, яка передається через покоління і

головним чином виявляється у спільній мові, спільних ри-

сах вдачі, спільних звичаях, а також у дуже розвиненому

відчутті національної спільнотиы. У дефініції З всі склад-

ники культури як націогенетичні чинники. Мова, релігія,

філософія, література, малярство, музика, танець, скульпту-

ра, архітектура, найрізноманітніші зразки пам'яток матері-

альної культури в єдності становлять духовну субстанцію

нації. Національна культура входить у плоть і кров народу,

творить усю суму його уявлень і сприймань світу, визначає

характер його психології; вона є складним і динамічним

феноменом. Так, в українській пракультурі Юрій Липа

(1900З1977) визначає чотири складники: трипільський, пон-

тійський, готський і києворський елементи. Ядром націо-

нальної культури є етнокультура З звичаї, фольклор, на-

родне ремесло, мова;