1980). Вона Єрунтується на принципі розширення інва-

ріантності знання суб'єкта про об'єкт під впливом змін в

умовах досвіду. Піаже зазначав, що епістемологія З це

теорія достовірного знання, яке завжди є процесом, а не

станом. Основним завданням її є визначення шляху, яким

пізнання дістається реальності, а також зв'язків та відно-

син, які встановлюються між суб'єктом та об'єктом. При

цьому суб'єкт у своїй пізнавальній діяльності не може не

керуватися певними методологічними нормами й регуля-

тивами. Одним з головних правил генетичної епістемоло-

гії, на думку Піаже, є Ыправило співробітництваы, згідно

з яким, вивчаючи, як зростає людське знання, вона у ко-

жному конкретному випадку вдається до поєднання пред-

ставників філософії, психології, логіки, математики, кі-

бернетики та інших наук.

Чуттєве та раціональне в пізнанні

Будь-яке знання е поєднанням двох протилежних сто-

рін З чуттєвого та раціонального знань, які неможливі

одне без одного. Органи чуття надають розумові відповід-

ні дані, факти. Розум їх узагальнює й робить певні виснов-

ки. Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві

дані завжди певною мірою усвідомлені, теоретично на-

вантажені, регулюються розумом.

Чуттєве пізнання (живе споглядання) здійснюється

за допомогою органів чуття З зору, слуху, дотику та

ін., які щодо людини є продуктами не тільки біологічної

еволюції, а й всесвітньої історії. Органи чуття З єдині

Ыдверіы, які відкриті для інформації про навколишній

світ, яка потрапляє до свідомості. Живе споглядання як

момент чуттєво-предметної діяльності здійснюється у

Філософія пізнання (гносеологія)

303

трьох головних взаємопов'язаних формах. Це З відчут-

тя, сприйняття та уявлення.

Відчуття З відображення у свідомості людини певних сторін, якос-

тей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.

Відчуття можна розділити на зорові (відіграють чи не

найважливішу роль), слухові, дотичні, смакові, нюхові.

Як правило, відчуття є складовою більше складного обра-

зу З сприйняття.

Сприйняття З цілісний образ предмета, безпосередньо даний у жи-

вому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окре-

мих відчуттів.

Уявлення З узагальнений чуттєво-наочний образ предмета,

який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не

сприймається зараз.

До уявлень відносять образи пам'яті (куполи Святої

Софії чи Лаврська дзвіниця), образи уяви (мавка, лісо-

вик) тощо. Порівняно із сприйняттям в уявленні немає

безпосереднього зв'язку з реальним об'єктом. Це аморф-

ний, нечіткий образ предмета, але в ньому наявне елемен-

тарне узагальнення з виділенням певних загальних ознак

та відкиданням неістотних.

Живому спогляданню властиве відображення зовніш-

нього світу в наочній формі, присутність безпосереднього

(без проміжних ланок) зв'язку людини з дійсністю, відо-

браження переважно зовнішніх сторін та зв'язків, поча-

ток занурення у внутрішні закономірності та зв'язки на

основі первинного узагальнення чуттєвих даних.

Отже, немає Ычистоїы чуттєвості, яка була б вільною

від впливу мислення. Але роль чуттєвого відображення в

пізнанні є особливою, навіть якщо зважати на значне зрос-

тання ролі мислення, абстрактно-ідеалізованих об'єктів у

сучасній науці.

Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно ви-

ражене в мисленні.

Мислення З активний процес узагальнення й опосередкованого

відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чут-

тєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у

системах понять.

Відбувається воно в найтіснішому зв'язку з мовою, а

його результати фіксуються в мові як у певній знаковій

системі, що може бути природною та штучною (матема-

тична, формально-логічна мова, хімічні формули тощо).

304

Філософське розуміння світу

Філософія пізнання (гносеологія)

305

Мислення людини є не тільки природною якістю, але на-

бувається людиною як соціальним суб'єктом у процесі іс-

торії, предметної діяльності та спілкування. Певною мі-

рою рівень соціального буття зумовлює спосіб мислення

конкретної епохи, своєрідність логічних структур та зв'яз-

ків на кожному її етапі.

Зважаючи на давню філософську традицію, яка сягає

античності, виділяють два основні рівні мислення З роз-

судок і розум.

Розсудок З початковий рівень мислення, де оперування абстрак-

ціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої

схеми.

Це здатність послідовно й коректно будувати свої дум-

ки, класифікувати й систематизувати факти. Поняття тут

розглядається як стале, незмінне, поза його розвитком та

взаємозв'язками. Головною функцією розсудку є розкла-

дання та обчислення. Розсудок є побутовою, повсякден-

ною формою мислення, іншими словами З здоровим глу-

здом. Логіка розсудку З це формальна логіка, яка біль-

ше переймається готовим знанням, ніж становленням його

змісту. Вона вивчає структуру висловлювань і доведень.

Розум З вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві

творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на

усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.

На цьому рівні легше сягнути сутності речей, їх зако-

нів та суперечностей. Поняття тут беруться до розгляду в

їх взаємозв'язку, розвитку й всебічно. Головним завдан-

ням розуму є поєднання різнобічного, навіть протилежно-

го; занурення у глибинні причини та чинники досліджу-

ваних явищ. Розум формує та розвиває знання в єдності з

його формою та змістом. Процес розвитку мислення пе-

редбачає взаємозв'язок та взаємоперехід розсудку і розу-

му. Такий взаємоперехід тяжіє у бік переходу до відносно

сталих систем знання, тобто йдеться про процедуру фор-

малізації: перехід від розуму до розсудку.

Основою форм мислення (логічних форм) є поняття,

судження та умовивід, на основі яких вибудовуються

складніші форми.

Поняття З форма мислення, яка відображає загальні історичні

зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.

Наприклад, у визначенні Ыуніверситет З вищий на-

вчальний заклады відображена така сутнісна ознака цієї

інституції, яка відрізняє' її від інших закладів. Поняття

бувають споріднені та протилежні за змістом, близькі та

віддалені за рівнем абстрагування. Найзагальніші понят-

тя (найабстрактніші З найширші за обсягом та найбідні-

ші за змістом) З це філософські поняття, категорії: Ысут-

ністьы, Ыявищеы, Ысвідомістьы та ін. Найабстрактніша фі-

лософська категорія З Ыбуттяы є первинною і центральною

у філософських системах (онтології) Гегеля, Парменіда,

Гайдеггера та інших філософів різних часів. Поєднані по-

няття складаються у словосполучення. Наприклад, філо-

софські категоріальні сполучення: Ысуб'єктивний ідеа-

лізмы, Ыкатегоричний імперативы, Ыгеографічний детер-

мінізмы.

Судження З форма мислення, яка відображає явища, процеси дій-

сності, їх зв'язки.

Ця мислительна конструкція втілюється в оповідне ре-

чення, яке може бути істинним (ЫКиїв розташований біля

Дніпраы) або помилковим (ЫМосква є столицею Україниы).

У судженні можуть відображатися не тільки сутнісні й за-

гальні характеристики явищ, а й другорядні (приміром, у

судженні ЫУніверситет є чотирнадцятиповерховою будів-

леюы відображена другорядна ознака закладу).

З понять та суджень складається умовивід, який є ру-

хом від одних понять до інших і відображає процес отри-

мання нових результатів у пізнанні.

Умовивід З форма мислення, завдяки якій з попередньо здобуто-

го знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання

теж у вигляді судження.

Приклад умовиводу: 1. Вся давньогрецька філософія

онтологічна. 2. Арістотель З давньогрецький філософ.