
- •XIX ст.). У ній виокремлюють:
- •1969), Який спеціально досліджував цю єдність, назвав
- •2.2. Філософія в Давніх
- •371 До н.Е.) з це лише цікавий здогад, який можна й
- •2.3. Філософія Середньовіччя
- •1722) З у Франції матеріалізм у формі епікуреїзму відно-
- •1662), Обмежував наукове пізнання на користь релігії. Пі-
- •1. Процес пізнання подано як циклічне повторення
- •3. ЫФеноменологія духуы побудована на принципі істо-
- •1896). Обидва вони мислили в руслі ідей і настанов пози-
- •1994). Він, як і представники аналітичної філософії, від-
- •1927 Р. Праці німецького філософа м. Гайдеггера ыБуття
- •VII ст. До н. Е., упродовж одного-двох століть не лише
- •XVIII з на початку XIX ст., продовжуючи європейську
- •1 Що стосується Бога, то вже в середньовіччі було доведено не-
- •1980). Вона Єрунтується на принципі розширення інва-
- •3. Отже, Арістотель переймався онтологією (висновок, ре-
- •1950), Існує нерозривний взаємозв'язок між раціональ-
- •1. Космічна еволюція. Розпочалася приблизно 10 млрд
- •2. Біологічна еволюція. Розпочалася приблизно 3з4
- •3. Культурна еволюція. Розпочалася 2з3 млн років
- •1. Зачатки трудової діяльності в поєднанні з природ-
- •1994). Щоправда, в ыЛатинсько-російському словникуы
- •1980) Не заперечує природних основ релігії, але водно-
- •1. Географічний. Кожна нація має географічні пара-
- •4. Історичний. Спільність історичних переживань тво-
- •5. Морально-психологічнии. Спільність природно-
- •6. Економічний. Спільність виробничих зв'язків уні-
- •1627 Р., який охоплював 7 тисяч термінів.
- •1550 З після 1620) з відомий український письменник-полеміст, мис-
- •18 Сторіччя. Прихильник єднання філософії та природничого знання. Спи-
- •2) Ділити складні речі (знання) на прості аж до найпростіших; 3) йти від
- •1627 Р. Був обраний архімандритом Києво-Печерської лаври, в 1633 р. З
- •1561), Що вийшло з монастиря в Пересопниці (Волинська область). Ду-
- •576 С. (Альма-матер)
1980). Вона Єрунтується на принципі розширення інва-
ріантності знання суб'єкта про об'єкт під впливом змін в
умовах досвіду. Піаже зазначав, що епістемологія З це
теорія достовірного знання, яке завжди є процесом, а не
станом. Основним завданням її є визначення шляху, яким
пізнання дістається реальності, а також зв'язків та відно-
син, які встановлюються між суб'єктом та об'єктом. При
цьому суб'єкт у своїй пізнавальній діяльності не може не
керуватися певними методологічними нормами й регуля-
тивами. Одним з головних правил генетичної епістемоло-
гії, на думку Піаже, є Ыправило співробітництваы, згідно
з яким, вивчаючи, як зростає людське знання, вона у ко-
жному конкретному випадку вдається до поєднання пред-
ставників філософії, психології, логіки, математики, кі-
бернетики та інших наук.
Чуттєве та раціональне в пізнанні
Будь-яке знання е поєднанням двох протилежних сто-
рін З чуттєвого та раціонального знань, які неможливі
одне без одного. Органи чуття надають розумові відповід-
ні дані, факти. Розум їх узагальнює й робить певні виснов-
ки. Без органів чуття немає й роботи розуму, а чуттєві
дані завжди певною мірою усвідомлені, теоретично на-
вантажені, регулюються розумом.
Чуттєве пізнання (живе споглядання) здійснюється
за допомогою органів чуття З зору, слуху, дотику та
ін., які щодо людини є продуктами не тільки біологічної
еволюції, а й всесвітньої історії. Органи чуття З єдині
Ыдверіы, які відкриті для інформації про навколишній
світ, яка потрапляє до свідомості. Живе споглядання як
момент чуттєво-предметної діяльності здійснюється у
Філософія пізнання (гносеологія)
303
трьох головних взаємопов'язаних формах. Це З відчут-
тя, сприйняття та уявлення.
Відчуття З відображення у свідомості людини певних сторін, якос-
тей предметів, які безпосередньо діють на органи чуття.
Відчуття можна розділити на зорові (відіграють чи не
найважливішу роль), слухові, дотичні, смакові, нюхові.
Як правило, відчуття є складовою більше складного обра-
зу З сприйняття.
Сприйняття З цілісний образ предмета, безпосередньо даний у жи-
вому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окре-
мих відчуттів.
Уявлення З узагальнений чуттєво-наочний образ предмета,
який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не
сприймається зараз.
До уявлень відносять образи пам'яті (куполи Святої
Софії чи Лаврська дзвіниця), образи уяви (мавка, лісо-
вик) тощо. Порівняно із сприйняттям в уявленні немає
безпосереднього зв'язку з реальним об'єктом. Це аморф-
ний, нечіткий образ предмета, але в ньому наявне елемен-
тарне узагальнення з виділенням певних загальних ознак
та відкиданням неістотних.
Живому спогляданню властиве відображення зовніш-
нього світу в наочній формі, присутність безпосереднього
(без проміжних ланок) зв'язку людини з дійсністю, відо-
браження переважно зовнішніх сторін та зв'язків, поча-
ток занурення у внутрішні закономірності та зв'язки на
основі первинного узагальнення чуттєвих даних.
Отже, немає Ычистоїы чуттєвості, яка була б вільною
від впливу мислення. Але роль чуттєвого відображення в
пізнанні є особливою, навіть якщо зважати на значне зрос-
тання ролі мислення, абстрактно-ідеалізованих об'єктів у
сучасній науці.
Раціональне пізнання найбільш повно й адекватно ви-
ражене в мисленні.
Мислення З активний процес узагальнення й опосередкованого
відображення дійсності, який забезпечує розгортання на основі чут-
тєвих даних закономірних зв'язків цієї дійсності та вираження їх у
системах понять.
Відбувається воно в найтіснішому зв'язку з мовою, а
його результати фіксуються в мові як у певній знаковій
системі, що може бути природною та штучною (матема-
тична, формально-логічна мова, хімічні формули тощо).
304
Філософське розуміння світу
Філософія пізнання (гносеологія)
305
Мислення людини є не тільки природною якістю, але на-
бувається людиною як соціальним суб'єктом у процесі іс-
торії, предметної діяльності та спілкування. Певною мі-
рою рівень соціального буття зумовлює спосіб мислення
конкретної епохи, своєрідність логічних структур та зв'яз-
ків на кожному її етапі.
Зважаючи на давню філософську традицію, яка сягає
античності, виділяють два основні рівні мислення З роз-
судок і розум.
Розсудок З початковий рівень мислення, де оперування абстрак-
ціями відбувається в межах певної незмінної, наперед заданої
схеми.
Це здатність послідовно й коректно будувати свої дум-
ки, класифікувати й систематизувати факти. Поняття тут
розглядається як стале, незмінне, поза його розвитком та
взаємозв'язками. Головною функцією розсудку є розкла-
дання та обчислення. Розсудок є побутовою, повсякден-
ною формою мислення, іншими словами З здоровим глу-
здом. Логіка розсудку З це формальна логіка, яка біль-
ше переймається готовим знанням, ніж становленням його
змісту. Вона вивчає структуру висловлювань і доведень.
Розум З вищий рівень раціонального пізнання, якому властиві
творче оперування абстракціями та рефлексією, спрямованість на
усвідомлення власних форм та передумов, самопізнання.
На цьому рівні легше сягнути сутності речей, їх зако-
нів та суперечностей. Поняття тут беруться до розгляду в
їх взаємозв'язку, розвитку й всебічно. Головним завдан-
ням розуму є поєднання різнобічного, навіть протилежно-
го; занурення у глибинні причини та чинники досліджу-
ваних явищ. Розум формує та розвиває знання в єдності з
його формою та змістом. Процес розвитку мислення пе-
редбачає взаємозв'язок та взаємоперехід розсудку і розу-
му. Такий взаємоперехід тяжіє у бік переходу до відносно
сталих систем знання, тобто йдеться про процедуру фор-
малізації: перехід від розуму до розсудку.
Основою форм мислення (логічних форм) є поняття,
судження та умовивід, на основі яких вибудовуються
складніші форми.
Поняття З форма мислення, яка відображає загальні історичні
зв'язки, сутнісні ознаки явищ, поданих у їх визначеннях.
Наприклад, у визначенні Ыуніверситет З вищий на-
вчальний заклады відображена така сутнісна ознака цієї
інституції, яка відрізняє' її від інших закладів. Поняття
бувають споріднені та протилежні за змістом, близькі та
віддалені за рівнем абстрагування. Найзагальніші понят-
тя (найабстрактніші З найширші за обсягом та найбідні-
ші за змістом) З це філософські поняття, категорії: Ысут-
ністьы, Ыявищеы, Ысвідомістьы та ін. Найабстрактніша фі-
лософська категорія З Ыбуттяы є первинною і центральною
у філософських системах (онтології) Гегеля, Парменіда,
Гайдеггера та інших філософів різних часів. Поєднані по-
няття складаються у словосполучення. Наприклад, філо-
софські категоріальні сполучення: Ысуб'єктивний ідеа-
лізмы, Ыкатегоричний імперативы, Ыгеографічний детер-
мінізмы.
Судження З форма мислення, яка відображає явища, процеси дій-
сності, їх зв'язки.
Ця мислительна конструкція втілюється в оповідне ре-
чення, яке може бути істинним (ЫКиїв розташований біля
Дніпраы) або помилковим (ЫМосква є столицею Україниы).
У судженні можуть відображатися не тільки сутнісні й за-
гальні характеристики явищ, а й другорядні (приміром, у
судженні ЫУніверситет є чотирнадцятиповерховою будів-
леюы відображена другорядна ознака закладу).
З понять та суджень складається умовивід, який є ру-
хом від одних понять до інших і відображає процес отри-
мання нових результатів у пізнанні.
Умовивід З форма мислення, завдяки якій з попередньо здобуто-
го знання з одного чи декількох суджень виводиться нове знання
теж у вигляді судження.
Приклад умовиводу: 1. Вся давньогрецька філософія
онтологічна. 2. Арістотель З давньогрецький філософ.