Є. М. Причепій

А. М. Черній

В. Д. Гвоздецький

Л. А. Чекаль

Філософія

Посібник

Київ

Видавничий центр ЫАкадеміяы

2001

ББК 87.3(4/8)

П75

Допущено Міністерством освіти і науки України як навчальний

посібник для студентів вищих навчальних закладів

(Лист № 14/18.2З1009 від 04. 07. 2001 р.)

У посібнику на рівні сучасного філософського мислення, з урахуванням

засад світоглядного плюралізму та ідеологічної толерантності інтерпре-

товано такі усталені теми, як сутність і предмет філософії, онтологія,

гносеологія, історія філософії. У руслі європейської традиції викладено

нові для вітчизняних навчальних видань проблеми: філософію суспільс-

тва, філософію історії, філософію культури, філософію релігії, філосо-

фію права, філософію техніки, філософську антропологію.

Подано біографічні довідки найвидатніших вітчизняних та зарубіжних

філософів, словник філософських термінів.

Рецензенти:

доктор філософських наук, професор А. М. Лой;

доктор філософських наук, професор Б. В. Новіков

I5ВN 966З580З113З9

Щ Є. М. Причепій, А. М. Черній,

В. Д. Гвоздецький, Л. А. Чекаль, 2001

Щ ВІД ЫАкадеміяы, оригінал-макет, 2001

Зміст

І. ВступІ.І. Сутність філософії

до філософії та її роль у суспільстві

Світогляд, його структура

і функції9

Типи світоглядів 12

Поняття Ыфілософіяы 15

Предмет філософії 16

Соціальні умови формування

філософії16

Духовні джерела філософії19

Філософські проблеми

та дисципліни20

Специфіка філософського знання22

Філософські методи27

Функції філософії31

2. Історичні2.1. Методологічні проблеми

типи філософії історії філософії

Предмет історії філософії36

Історія філософії

та філософія історії39

Методи історико-філософського

аналізу40

Західна та східна моделі

(парадигми) філософії41

2.2. Філософія в Давніх

Індії, Китаї та Греції

Давньоіндійська філософія47

Давня китайська філософія51

Філософія Давньої Греції56

2.3. Філософія Середньовіччя

та Відродження

Філософія Середньовіччя76

Патристика77

Схоластика78

Філософія епохи Відродження81

2.4. Західноєвропейська

філософія Нового часу

(XVIIЗXVIII ст.)

Наукова революція

XVIЗXVII ст. та її вплив

на розвиток філософії88

Основні протилежні

напрями у філософії

Нового часу92

Емпіризм. Англійська філософія

XVII З XVIII ст.95

Раціоналізм103

Філософія Просвітництва 111

2.5. Німецька

класична філософія

Критична філософія І. Канта120

3. Філософське

розуміння світу

Суб'єктивний ідеалізм І. Фіхте126

Об'єктивний ідеалізм

Ф.-В.-Й Шеллінга128

Система ідеалістичної

діалектики Г.-В.-Ф. Гегеля130

Філософія Л. Фейєрбаха136

Філософія марксизму 137

2.6. Сучасна світова філософія

Позитивізм146

Ірраціоналізм у сучасній

філософії165

ЫФілософія життяы173

Прагматизм183

Феноменологія187

Екзистенційна філософія194

2.7. Українська філософія

Дохристиянські витоки

української філософії205

Філософська думка часів

Київської Русі211

Філософія українського

Відродження та бароко219

Філософія Г. Сковороди230

Філософія Просвітництва

й романтизму в Україні235

Філософія української

національної ідеї244

3.1. Філософське вчення

про буття (онтологія)

Проблема буття у філософії258

Вчення про світ265

Підстави існування світу267

Сфери буття світу273

Категорії як структури буття275

4. Філософія

людини

3.2. Філософія пізнання

(гносеологія)

Пізнання як предмет

філософського аналізу292

Сутність пізнання

у філософській традиції293

Чуттєве та раціональне

в пізнанні302

Методологія наукового пізнання 311

3.3. Свідомість

Поняття Ысвідомістьы317

Проблема свідомості

в історії філософії319

Свідомість в контексті

відношень людини до світу

і до власного тіла322

Виникнення свідомості326

Ознаки (властивості) свідомості

та її структура328

4.1. Філософська антропологія

Релігійно-міфологічна

антропософія336

Натуралістична (наукова)

антропософія338

Філософські проблеми

антропогенезу341

Біологічне і соціальне в людині 346

Біологія і культура

в генезисі людини349

Сфери буття людини355

4.2. Філософія культури

Поняття культури

та її сутнісні начала364

Атрибутивні ознаки

і властивості культури366

Генезис теорії культури371

Проблема кризи

сучасної культури378

4.3. ФІЛОСОФІЯ релігії

Поняття і проблемна сфера

філософії релігії386

Поняття феномену релігії392

Філософські концепції

природи релігії396

Основні елементи

та структура релігії402

Буття Бога у філософській

інтерпретації409

5. Філософія5.1. Основні засади філософського

і суспільство розуміння суспільства

(філософія суспільства)

Природа суспільства

у філософській традиції420

Онтологія соціального428

Форми організації суспільного

буття435

Малі та середні соціальні групи 438

Великі соціальні групи

як основні суб'єкти суспільного

розвитку (класи, нації)442

5.2. ФІЛОСОФІЯ історії

Філософія історії:

поняття і предмет452

Лінійна філософія історії459

Нелінійна філософія історії 469

5.3. Філософія права

Філософія права:

поняття і предмет480

Сутність права484

Право і закон489

Людина І право494

Правова держава496

Громадянське суспільство505

5.4. Філософія техніки

Техніка та історія людства510

Філософія техніки:

історія становлення

та предмет вивчення513

Техніка як філософське

поняття515

Головні проблеми досліджень

у філософії техніки517

Проблема оцінки техніки520

Найвидатніші філософи світу527

та України

Короткий словник

філософських термінів558

1.

Вступ до філософі і

1.1. Сутність філософії та її роль

у суспільстві

Світогляд, його структура і функції

Людина є соціоприродною істотою, єдністю біологіч-

ного (природного) та духовного начал. Духовне та при-

родне, як її суттєві якості, існують і виявляють себе у

тісному взаємозв'язку. Людина укорінена в життя не тіль-

ки інстинктом, а й духом, поєднує в собі природу і куль-

туру, тіло і дух.

Людина живе свідомо, мотивує свої вчинки (не лише

пропускає через свідомість, але й певним чином виправ-

довує). Завдяки свідомості вона організовує своє життя в

часі (співвідносить сучасне з минулим і майбутнім), в про-

сторі (бере до уваги співвідношення Ыближче З дальшеы),

враховує в своїй діяльності причинні зв'язки тощо. Сві-

домість потрібна їй не тільки для організації та підтри-

мання в природному середовищі існування. Вона духовно

укорінює людину в життя. Через релігію, мистецтво, фі-

лософію людина духовно входить у життя, живе зі смис-

лом, вносить у життя певний сенс, формує та сповідує

певну духовну настанову щодо життя.

Втрата сенсу життя, духовних орієнтирів є глибокою

трагедією людського буття. Опитування людей, врятова-

них від самогубства, свідчать, що більшість з них ішла на

це, вважаючи, що життя втратило сенс, зневірившись в

ідеалах, інших людях, в собі. Однак відомо, що в найнес-

терпніших умовах виживали, сягали висот у мистецтві,

10

Вступ до філософи

науці, спорті духовно не зломлені люди. Тому духовний

вимір людини є таким само суттєвим, як і біологічний,

природний.

Суспільство витворило певні форми, в яких культи-

вується (твориться, зберігається і передається) духовність.

це З мистецтво, мораль, релігія, філософія, їх гармо-

нійне поєднання в певній особі, в суспільстві формує сві-

тогляд. Він постає як духовна цілісність, у якій із найза-

гальніших позицій осмислюються світ, суспільство і лю-

дина.

Світогляд З система найзагальніших знань, цінностей, переконань,

практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу.

Суттєвою рисою світогляду є насамперед певна ціліс-

ність поглядів, які стосуються важливих життєвих про-

блем: що таке світ, чи існує Бог, куди прямує людство, в

чому полягає покликання людини тощо. Ці проблеми роз-

глядаються з певної духовної висоти, на основі узагаль-

нення життєвого досвіду народу, особистості.

Центральна проблема світогляду З відношення лю-

дини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки

частково включена в світ. Вона виокремлює себе з нього,

протистоїть йому, вступає з ним у певне відношення, але

так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між люди-

ною та світом існує дистанція: вона усвідомлює світ як

щось зовнішнє.

Виокремлюють три основні типи виявів відношення

людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практич-

ний. Пізнавальне відношення людини до світу виявля-

ється в тому, що світогляд охоплює насамперед найбільш

загальне знання про світ, історію людства й окрему люди-

ну. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним,

щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водно-

час світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють со-

ціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбува-

ється оцінювання соціальних явищ (добро З зло, прекрас-

не З потворне, справедливе З несправедливе, корисне З

некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне відношен-

ня людини до світу. Практичне відношення людини до

світу передбачає наявність у світогляді певних практич-

них настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

У філософії постійно дискутується проблема, яке з цих

відношень людини до світу є вихідним. Німецькі мисли-

телі Георг-Вільгельм-Фрідріх Регель (1770З1831) та Ед-

мунд Гуссерль (1859З1938) вихідним вважали пізнава-

Сутність філософи та ГІ роль у суспільстві

11

льне відношення, їх співвітчизник Макс Шелер (1874З

1928) стверджував, що замилування світом (оцінювальне

відношення) породжує практичне і пізнавальне відношен-

ня. Марксизм виходив з того, що практичне відношення є

специфічно людським відношенням до світу і воно поро-

джує інші типи відношення. Однак жодна з позицій не є

бездоганною, незалежно від кількості аргументів вони вра-

зливі для критики. Очевидно, що ці відношення виникли

одночасно, органічно пов'язані між собою, взаємозалеж-

ні. Надання переваги будь-якій із позицій має своєю пе-

редумовою переконання, віру в те, що важливіше, суттє-

віше для людини З пізнання, практична діяльність чи

вміння оцінювати.

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу. Вона є однією з

найважливіших, оскільки покликана розтлумачити люди-

ні світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже

світогляд З це світорозуміння. Людина може безпечно жи-

ти тільки в тому середовищі, світі, який розуміє. У світі,

що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для ро-

зуміння, непіддатливому для тлумачення, жити важко, а

для багатьох людей неможливо. Навіть анімізм, найпримі-

тивніший світогляд наших далеких предків, одухотворю-

ючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб

зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині.

Психологи довели, що людина нерідко може задовольни-

тися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втра-

чає впевненість, рівновагу, дезорієнтовується, стикаючись

з незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що

недоступне можливостям його сприйняття. З цієї причини

піфагорейці тривалий, час приховували відкриті ними ір-

раціональні величини в математиці.

Однак буває, що світогляд Єрунтується на тому, що

розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці

буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, на-

приклад, стверджують про притаманне людині прагнення

до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям неціка-

во жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена

віра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналісти-

чним З таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель ви-

знавав, що світ З це об'єктивний розум, який за логікою

подібний до суб'єктивного розуму людини), та ірраціона-

лістичним З таким, що вважає основою світу недоступ-

не, непідвладне розуму (воля у Ніцше).

12

Вступ до філософії

Оцінювальна (аксіологічна) функція. Щоб орієнтува-

тись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його.

Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким

він є для людини З добрим чи злим, прекрасним чи по-

творним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що

змушує покинути його? У пошуках і знаходженні відпові-

дей на такі запитання виявляється оцінювальна або аксіо-

логічна функція світогляду. Опозиційність світоглядних цін-

ностей (добро З зло, праведне З грішне тощо) цілком зро-

зуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги

між протилежними полюсами, і світогляд покликаний утри-

мувати людське в людині через заперечення тваринного. З

аксіологічної точки зору світогляди поділяють на опти-

містичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція. Вона виявляється у відпо-

відях на питання як жити людині в світі, а отже, міс-

тить певні практичні настанови щодо світу і буття люди-

ни в ньому. З цього погляду виділяють практично-

активні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії,

як правило, є споглядальними, а протестантизм як ідео-

логія європейської буржуазії Нового часу проникнутий

активізмом.

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні на-

станови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти

будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є ра-

ціоналістичним, оптимістичним, практичноактивним; фа-

шизм З ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буд-

дизм З ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним.

Крім вищезазначених, світогляд виконує функції об'-

єднання нації, релігійної общини, соціальної групи. Вза-

єморозуміння й узгодженість суб'єктів цих соціальних

утворень можливі лише за умови, що вони поділяють

певний світогляд.

Типи світоглядів

Залежно від специфіки формування та функціонуван-

ня розрізняють буденний та інституалізований світогля-

ди. Буденний З сукупність поглядів на світ і покликан-

ня людини, які сформувались у певного народу, спільно-

ти під впливом практичного життя і функціонують

стихійно, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотриму-

ється. Інституалізований світогляд, підтримуваний пев-

ними соціальними інституціями.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

13

Буденний світогляд є своєрідною Ыжиттєвою філосбфі-

єюы спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне ро-

зуміння покликання людини тощо. Такі погляди правиль-

ніше було б назвати не світоглядом (у сенсі світорозумін-

ня), а світосприйманням, оскільки вони виражаються в

чуттєвих образах. Світосприймання народу фіксується в

його фольклорі З піснях, казках, приказках, збагачуєть-

ся історичним досвідом. Так, світосприймання українсько-

го народу ввібрало в себе досвід землероба і козака-лицаря,

захисника своєї землі. Цей світогляд відтворений у народ-

них думах, історичних піснях, у творах Т. Шевченка, у

ЫВечорах на хуторі поблизу Диканькиы М. Гоголя.

Світосприймання є стихійним, несистематизованим. А

світогляд постає цілісною системою поглядів, яка свідомо

формується і підтримується. Він є світорозумінням, ін-

ституалізованим формоутворенням, передбачає наявність

певних соціальних груп, які свідомо поширюють його в

суспільстві.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов

певні історичні етапи, що дало підстави виділити три іс-

торичні його типи: міфологічний, релігійний, філософсь-

кий. А для повноцінного уявлення про філософію як тип

світогляду необхідно з'ясувати її суттєву відмінність від

міфології та релігії.

Міфологічний світогляд. Історично міфологія передує

релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони формува-

лися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого

класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або

інша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфоло-

гія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою

свідомості. В ній органічно поєднані зародки релігії, фі-

лософії, моралі, права, естетичних канонів і навіть нау-

ки. Міфологія не знала трансцендентного (що існує поза

реальним світом, тобто поза простором і часом) Бога, її

боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступе-

нем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила й істинність міфу для кожної приналежної до

роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спі-

льноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму по-

ведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконан-

ням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду.

Проте це було рівноцінним покаранню справжнього ви-

нуватця, адже род був єдиним цілим. Природно, що в

таких умовах порушення норм одним членом роду пов'я-

зувалось з нещасним випадком (Ыпокараннямы) будь-кого

14

Вступ до філософи

з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду.

При цьому зв'язок між Ызлочиномы і Ыкароюы функціо-

нував без звертання до потойбічного світу. Примітивні

міфології не знають ідеї потойбічного світу як пекла і

раю. Навіть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з

Авраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду в

особі Авраама: якщо ти будеш слідувати Завіту, примно-

жу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушува-

тимеш Завіт, помщусь і далекому поколінню. Це за-

свідчує силу міфу З силу родової тотальної спільноти

над індивідом. Міф З це насамперед зовнішній конт-

роль над індивідом.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соціа-

льного контролю за поведінкою особи після того, як вона

виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як

наслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважати

справедливим покарання одних за гріхи інших З кожен

має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покаран-

ня, який становить основу міфу, вже не спрацьовує.

Релігія постулює потойбічне життя як відплату за зе-

мне життя. У Ыцьому світіы можна грішити і прекрасно

жити, але на Ытому світіы за все доведеться відповісти. У

такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за по-

ведінкою особи.

Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній ко-

нтроль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для

зміни чи посилення його виникає внутрішній контроль З

мораль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог,

з одного боку, і совість як соціальний контролер З з ін-

шого створюють силове поле, яке утримує особу в межах

норм, вироблених культурою суспільства.

Виникнення релігії З величезний поступ в історії люд-

ства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не до-

зволено порушувати заповіді Бога З ні царю, ні рабу, ні

чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Як особи, як

носії моральної свідомості З всі люди рівноцінні та рів-

ноправні.

Принципова відмінність релігії від міфології полягає

в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша

тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв'я-

зку з цим змінилися способи контролю та впливу на осо-

бистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль,

релігії З віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяє

значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї З

моральне регулювання соціального життя.

Сутність філософи та й роль у суспільстві

15

Філософський світогляд. Філософія виникла водночас

із релігією. Носієм філософського світогляду також є осо-

ба. Принципова відмінність філософського світогляду від

попередніх типів полягає в тому, що він заснований на

розумі, тоді як релігія З на вірі, міфологія З на страхо-

ві. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими об-

разами, філософія З абстрактними поняттями. І нареш-

ті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соці-

ального контролю. Міфологію та релігію індивід приймає

в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста

творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою осо-

би, вона Єрунтується на засадах свободи. Щоправда, марк-

систсько-ленінська філософія, будучи в СРСР офіційною

ідеологією, виконувала функцію соціального контролю і

примусово нав'язувалась, по суті була ерзацрелігією.

Поняття Ыфілософіяы

Філософія З теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути

всезагальне у світі, в людині і суспільстві.

Термін Ыфілософіяы має давньогрецьке коріння. Він по-

ходить від двох грецьких слів: Ыфілеоы З любов (у деяких

філософіях від: Ыфілосы З приязний, друг) і Ысофіяы З му-

дрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань,

а в дослівному перекладі З Ылюбов до мудростіы. Українсь-

кі філософи XVIIIЗXIX ст., і передусім Г. Сковорода, по-

значали філософію словом Ылюбомудрієы. Вперше термін Ыфі-

лософіяы з'явився у вжитку відомого давньогрецького мис-

лителя Піфагора (прибл. 570З497 р. до н.е.), який вважав,

що Ымудрістьы З це якість, притаманна лише богам, а лю-

ди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як

назву специфічної галузі знань його вперше вжив славет-

ний давньогрецький філософ Платон (429З347 р. до н.е.).

Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських

знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисци-

плінарної диференціації. Знання були синкретичними, тоб-

то єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформа-

цію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце

в світі, про щастя, сенс людського буття тощо.

Філософія як універсальний спосіб самоусвідомлення

людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в

ньому започатковується у VIIЗVI ст. до н.е. у таких осе-

редках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, до-

сягнувши своєї класичної форми у Давній Греції.

16

Вступ до філософи

Предмет філософії

Питання, що вивчає філософія, є одним з найпробле-

матичніших для неї, оскільки проблематика її історично

змінювалась. У різні епохи у філософії домінували то

вчення про буття, то вчення про пізнання, то політичні

чи етичні проблеми. Крім того, в Європі до XVII ст. фі-

лософія охоплювала все знання про світ, тобто зародки

всіх наук, окрім хіба що математики й медицини. На-

віть у XX ст. все ще тривав процес відокремлення від

філософії певних галузей знання, які інституціалізува-

лися в окремі наукові дисципліни (психологія', соціоло-

гія, політологія).

Еволюція предмета філософії не є чимось винятко-

вим в історії науки: предмет вивчення конкретних наук,

наприклад математики, також історично змінювався. То-

му при визначенні предмета філософії слід брати до ува-

ги не тільки те, яких історичних форм набувала філосо-

фія, а й загальну тенденцію, що пронизує конкретні її

формоутворення. Якщо виходити із загальної спрямова-

ності філософії, то її можна трактувати як осягнення ро-

зумом всезагального.

Найбільш загальні засади сущого (буття З небуття,

простір З час, причинність, сенс людського існування,

істина, добро, свобода тощо), з яких Ыконструюєтьсяы світ,

і є предметом філософії. При цьому філософія намагаєть-

ся звести всі ці різноманітні загальності до одного прин-

ципу З Бога, матерії тощо, пояснювати їх, виходячи із

цього принципу.

Філософія передбачає здатність підноситись до всеза-

гального. Вона є певною настановою на всезагальне. На

основі всезагального (ідей, принципів) філософія намага-

ється пізнати і пояснити світ. А оскільки система ідей є

не що інше, як теорія, то філософію можна вважати тео-

ретичним світоглядом.

Соціальні умови формування філософії

На відміну від міфології та релігії, які є духовними

засобами соціального контролю, породжуються суспільс-

твом, філософія покликана до життя особливими соціаль-

ними умовами. Уже Арістотель (384З322 до н.е.) зазна-

чав, що для заняття філософією потрібно мати вільний

час, тобто не бути зайнятим фізичою працею. Іншими сло-

Сутність філософії та Ті роль у суспільстві

17

вами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся

поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною,

але недостатньою умовою. Наприклад, в Давньому Єгип-

ті, Вавилоні існували соціальні стани, не зайняті фізич-

ною працею, але філософії як світогляду чи систематич-

ної інтелектуальної діяльності там не було.

Філософський світогляд заснований на розумі, тобто

він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. При цьо-

му предметом філософського дослідження стають найбільш

загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна

душа, що таке добро і зло тощо. Чи всяке суспільство

дозволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зро-

зуміло що ні. В так званому традиційному суспільстві, де

дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа,

будь-яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є тер-

пимість (толерантність) до інакомислення. А вона може

виникнути тільки в демократичному суспільстві, де біль-

ше покладаються на розум людини і права особи, ніж на

традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії при-

падає на епохи панування демократії (Давня Греція, епо-

ха Нового часу), тоді як в умовах традиційного і тоталі-

тарного суспільств філософія деградує до ідеології релі-

гійного типу. Демократія не тільки створює умови, вона,

по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспу-

ти, побудоване на змаганні сторін судочинство пробуджу-

ють увагу до законів логіки, формують теоретичну наста-

нову, на якій Єрунтується філософія.

Настанова на загальне, на ідеї, які безпосередньо не

мають утилітарного, практичного значення, створює вра-

ження, що філософи З це такі собі диваки, які займають-

ся нікому не потрібними справами. Спочатку філософія

справді сприймалася як гра надлишкових інтелектуальних

сил, забавка розуму. Однак у результаті такої Ыгриы в Гре-

ції, наприклад, виникли засадничі принципи наукового ми-

слення, було створено логіку Арістотеля і геометрію Евк-

ліда (III ст. до н.е.). З огляду на це греки вже могли дозво-

лити собі сказати, що немає нічого практичнішого, ніж

добра теорія.

Справді, філософія є позірним відходом від дійсності,

але завдяки цьому вдається краще зрозуміти дійсність.

Соціальна практика демократичного суспільства під-

носить авторитет розуму. До нього апелюють виробницт-

во, торгівля, судочинство. Воно створює необхідні умови

для реалізації свободи особистості, толерантному до іна-

18

Вступ до філософії

комислення, яке звеличує розум. Таке суспільство не тіль-

ки створює необхідні умови для виникнення філософії, а й

закономірно породжує її.

Демократія та філософія суттєво пов'язані. У традицій-

ному, тоталітарному суспільствах загальне (політичні ін-

тереси, правові та моральні норми) тримаються на освяче-

ній традиції або на силі. Воно не вимагає згоди, виправ-

дання (легітимації) окремого індивіда. В демократичному

ж суспільстві індивід обов'язково включений у процес фор-

мування та функціонування загальних соціальних ціннос-

тей. Для функціонування громадянського суспільства, орга-

нізованого на легітимності влади, універсальності права і

безумовній значущості моральних цінностей, принципово

важливо утвердити авторитет загального. Позбавлене оре-

ола святості (як у традиційному суспільстві) чи силової

підтримки (як у тоталітарному), всезагальне, тобто регуля-

тивні принципи соціального життя, може базуватися в де-

мократичному суспільстві тільки на авторитеті розуму.

Всупереч відомій тезі, згідно з якою рівень розвит-

ку суспільства визначається рівнем розвитку техніки,

можна запропонувати іншу: рівень розвитку суспільст-

ва визначається рівнем усвідомлення, авторитетом за-

гального З правових і морадьних норм, політичних і

національних ідей, які забезпечують цивілізованість су-

часного суспільства. А формувати вміння підноситись

до всезагального, підтримувати його авторитет філосо-

фія вважає одним з найважливіших своїх завдань. Та

повага, з якою в Західній Європі ставляться до всезага-

льного, значною мірою вихована філософією. І та духо-

вна криза, яку нині переживає наше суспільство, спри-

чинена значною мірою і недостатнім авторитетом зага-

льного (недостатньою легітимністю влади, низьким

авторитетом правових норм, моральною кризою). В утве-

рдженні цих цінностей громадянського суспільства фі-

лософії (філософії права, філософії політики) належить

надзвичайно важлива роль.

Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові філосо-

фії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло

проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійсь-

ких філософів на морально-етичних проблемах, китайсь-

ких З на соціально-етичних, греків на різних етапах З на

натурфілософії, гносеології та етиці зумовлена не стільки

особливостями духу цих народів, скільки особливостями

їх соціального життя. Ключ до розуміння багатьох філо-

софських проблем лежить у соціальній сфері.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

Духовні джерела філософії

19

Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови.

Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку

культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Іс-

торично, як зазначалося, філософії передувала міфологія.

Пам'ятки культури Давньої Греції дають змогу поетапно

простежити перехід від міфологічного мислення до філо-

софського (від міфу до логосу, новітнім значенням якого

є думка, поняття, розум, смисл). При цьому, як зазначав

видатний дослідник давньогрецької філософії О. Лосєв,

ЫТри основні міфологічні ідеї З спільне походження, без-

перервний рух і боротьба протилежностей З посіли про-

відне місце в тій натурфілософії, яка замінила антрополо-

гічну міфологіюы1. А індійська філософія взагалі форму-

валась у лоні міфології (у Ведах), тому розмежувати їх

часом буває важко.

Міфологія не просто передувала філософії, вплинула на

'й формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним

культурним тлом, на якому складалась філософія. Справ-

ді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими

чинниками, серцевиною культури. Світогляд грека гоме-

рівських часів, його мораль, право, мистецтво Єрунтували-

ся на міфологічних засадах. І хоча філософія, на відміну

від міфології та релігії, не так міцно укорінена в міф, од-

нак первісні філософські погляди на космос, необхідність,

людину, загальне світовідчуття походять з міфології. Фі-

лософія тільки підносила до рівня понять те, що давній

грек відчував серцем. Це ж стосується і пізнішої європей-

ської філософії, яка розвивалася в загальному культурно-

му контексті, витвореному християнством. Стиль мислен-

ня, проблематика, світовідчуття філософів, навіть філосо-

фів-атеїстів, укорінені в світоглядну проблематику

християнства. Щодо цього вплив міфології, а потім і релі-

гії на виникнення та розвиток філософії є неоціненним.

На становлення філософії, особливо в її європейсько-

му варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знан-

ня. Не випадково перший етап давньогрецької філософії

прийнято називати натурфілософією, філософією приро-

ди. Особливе значення мала математика, її поняття та ло-

гічна побудова часто слугували взірцем для філософії. Пе-

рші філософи, Фалес (прибл. 625 З прибл. 545 до н.е.) і

1 Лосев А.Ф. Послесловие // Томсон Дж. Исследования по истории

древнегреческого общества. З М., 1959. З Т. 2. З С. 343.

20

Вступ до філософії

Піфагор (580З500 до н.е.) були й відомими математика-

ми. Тільки на основі певного досвіду, набутого науковим

мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та

категорії.

Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рі-

вня духовної культури загалом. Це насамперед моральні

сентенції, які закріплюють життєвий досвід, розвинута

система загальних понять у мові, певний рівень усвідом-

лення світоглядних опозицій (правда і кривда, добро і зло).

Філософія як вершина духу може постати тільки на

певному фундаменті. На бідному, недорозвинутому духо-

вному Єрунті вона не проросте.

Філософські проблеми та дисципліни

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, фі-

лософії як теоретичного світогляду є трактування відно-

шення людини і світу. Воно є джерелом основних філо-

софських проблем та філософських дисциплін. До най-

поширеніших належать проблеми, що таке світ, буття,

що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття

займається онтологія.

Онтологія З вчення про першооснови буття.

Вона виділяє різні сфери буття З неживу і живу при-

роду, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо,

зводячи у певні галузі та види все, що становить буття.

Онтологія також розглядає найзагальніші характеристи-

ки різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.).

Вона охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сфор-

мувалися дві основні течії З матеріалізм, прихильники

якого виводили все суще з матерії, природи, різних мате-

ріальних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутні-

стю всього сущого ідею, дух, Бога.

Друга проблема, яка бере свій початок із центрально-

го світоглядного відношення, З що таке людина? Це запи-

тання належить до сфери філософської антропології.

Філософська антропологія З вчення про природу та сутність лю-

дини.

На відміну від антропології як медикобіологічної дисци-

пліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору З з

позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

21

Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою куль-

туру й історію, філософська антропологія є засадничою

(формує фундамент) для філософії історії, філософії куль-

тури, соціальної філософії.

Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світо-

глядних відношень З пізнавальне, оціночне, практичне.

Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та іс-

тинності знання вивчається теорією пізнання, або гносео-

логією.

Гносеологія З теорія пізнання, одна з головних філософських дис-

циплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає

закони і форми правильного мислення.

Оціночне відношення людини до світу є предметом

вивчення аксіології З філософської дисципліни, яка до-

сліджує закономірності побудови сфери цінностей. Ак-

сіологія є підЄрунтям етики, естетики, філософії релі-

гії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішо-

му аспекті, ніж аксіологія. Етика вивчає моральне

ціннісне відношення, естетика З естетичне, а філосо-

фія релігії З релігійне. АКСІОЛОГ.ІЧНОЮ дисципліною вва-

жають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як

справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом

теорії практики, або праксеології, дисципліни, яка ще

остаточно не сформувалась. У межах практичного відно-

шення виділяють філософію техніки З дисципліну, яка

привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку

філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з'ясо-

вує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософ-

ських проблем і, відповідно, дисциплін. Філософія може

вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме міс-

це в культурі. Саме цим зумовлена поява філософії нау-

ки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту

та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під

найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило

їх, які функції вони виконують у культурі.

Така конфігурація філософських дисциплін не є універ-

сальною та загальноприйнятою. Вона сформувалася в остан-

ній період історичного розвитку філософії. До XVII ст. осно-

вною філософською дисципліною вважалась метафізика З

вчення про світ, Бога і душу. Термін Ыметафізикаы давньо-

грецькою означає буквально Ыпісляы, або Ынад фізикоюы.

22

Вступ до філософії

Так послідовники Арістотеля назвали твір вчителя, в якому

розглядалися найзагальніші проблеми, які за критерієм за-

гальності вивищувалися над фізикою. Іммануїл Кант (1724З

1804) та деякі інші філософи піддали сумніву правомірність

метафізики. І за нею закріпилось значення спекулятивного,

тобто суто інтелектуального, відірваного від дійсності знан-

ня. У філософії Гегеля, а згодом у марксизмі термін Ымета-

фізикаы тлумачився як антидіалектика. Нині у філософсь-

кій літературі термін Ыметафізикаы вживається у трьох зна-

ченнях: 1) як найбільш загальна філософія, вихідна

філософська дисципліна; існують намагання відродити ме-

тафізику в такому сенсі; 2) як відірване від дійсності філо-

софське знання (її заперечують); 3) як антидіалектика.

Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко

ранжувати (розташувати, співставити) за ступенем зага-

льності. Скажімо, розгляд філософії можна починати з

проблеми буття. Бо справді, буття стосується всього: ма-

теріальних речей, людини, істини, цінностей. У зв'язку з

цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною

дисципліною. Але з не меншим успіхом можна взяти за

основу проблеми людини. Адже людину цікавить тільки

той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона

визначає, що таке буття д небуття. В певній ситуації ідеа-

ли, мрії для людини мають більше буття, більше значать,

ніж реальні речі. Це дає підстави починати визначення

буття з людини. А відповідно, філософську антропологію

можна розглядати як вихідну та універсальну дисциплі-

ну. Існують філософські течії, які вихідним чинником вва-

жають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мо-

ви) тощо. Однак нині домінуючою є тенденція, згідно з

якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.

Загалом в історії філософії в різні часи на першому

плані фігурували різні філософські проблеми та дисцип-

ліни. Серед головних були онтологія, гносеологія, етика,

що зумовлювалось не так структурою побудови філософ-

ського знання, як соціальними потребами, актуальністю

певних філософських проблем.

Специфіка філософського знання

Філософія є світоглядом, але світоглядом особливим З

теоретичним, тобто заснованим на розумі. Однак філосо-

фія наділена властивістю, яка виводить її за межі світо-

гляду. Вона не обмежується поясненням світу, а й пізнає

Сутшсть філософії та Ті роль у суспільстві

23

його, її пояснення Єрунтуються на пізнанні. Релігія, на-

приклад, не займається спеціально пізнанням світу, щоб

потім давати йому своє пояснення, її вихідні засади пояс-

нення задані у священних книгах (Біблія, Коран та ін.).

Для філософи світ завжди є проблемою. Вона постійно

перебуває в пошуках істини, націлена на пізнання невідо-

мого, просякнута пафосом пізнання. Зрештою, світ як не-

відоме, як проблема постав лише перед філософією. Для

незрілого мислення проблем не існувало. Виникнення фі-

лософії засвідчило зрілість духу, його мужність не тільки

порушувати проблеми, а й утримувати їх протягом певно-

го часу нерозв'язаними. На цій підставі можна стверджу-

вати, що однією з особливостей філософського знання є

його спрямованість на подолання проблем, усвідомлення

незавершеності процесу пізнання.

Пізнавальний пафос споріднює філософію і науку. Іс-

нує кілька поглядів на спільне та відмінне між цими

сферами знання. При розв'язанні цієї проблеми у філо-

софії намітились дві тенденції: одна максимально збли-

жує філософію і науку, навіть проголошує філософію на-

укою, друга відстоює думку, що філософія не є наукою.

Філософію і науку споріднює, як уже зазначалось, наці-

леність на пізнання світу, на істину. Обидві вони засно-

вані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви.

Наука також є теоретичним, загальним знанням. Біль-

ше того, історично деякий час філософія і наука існува-

ли як єдина система знання. Отже, і філософське, і нау-

кове знання є теоретичним, тобто побудованим на уза-

гальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати

філософію як науку.

Однак між філософським і науковим знанням існує і

принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш

загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у

всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору

і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві,

техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч

вони і використовуються в науках, не є предметом їх

спеціального дослідження (природознавство оперує по-

няттями Ызаконы, Ыпричинаы, Ыістинаы; гуманітарні на-

уки поняттями Ыпрогресы, Ыкультураы та іншими, не до-

сліджуючи їх змісту); по-третє, ці загальні поняття не

можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв'яза-

ти математичною формулою, що властиво науковим по-

няттям. Поняття Ыпричинаы, Ыматеріяы, Ыідеалы не ма-

ють фактичних відповідників. Якби однозначно на фак-

24

Вступ до філософії

тах можна було довести, що економіка для розвитку су-

спільства важить більше, ніж моральні цінності, чи на-

впаки, що закони науки притаманні самій природі, а не

є конструкціями нашого розуму, то філософія була б на-

укою, як й інші науки, лише з тією відмінністю, що

вона оперує найбільш загальними поняттями. Однак усі

спроби такого обЄрунтування філософського знання за-

знають краху. І по-четверте, цей надзагальний характер

філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх

інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне

відношення людини до світу. Скажімо, в розумінні причи-

ни можна стверджувати, що у світі все запрограмовано і

від людини нічого не залежить, а можна доводити, що

світЗ це різні можливості, реалізація яких залежить від

людини. Отже, розуміння причинності уже включає цін-

нісне ставлення до світу. Іншими словами, наукове знан-

ня є об'єктивним, воно не залежить від переконань та

ідеалів вченого, а філософське З пройняте суб'єктивніс-

тю. Воно, будучи світоглядним, охоплює оцінювальне і

практичне ставлення людини до світу. Це є знання певно-

го суспільства і певної особи, яка сповідує певні цінності.

Філософське знання неоднорідне. Вчення про простір

і час, про закони і правила мислення максимально набли-

жене до наукового, а такі поняття, як Ысвободаы, Ыідеалы,

ЫБогы, Ыдоброы і Ызлоы, виходять за межі науки. Це дає

підстави стверджувати, що філософія не відповідає всім

вимогам науковості, вона принаймні відхиляється від то-

го зразка науки, яким є, наприклад, природознавство. Фі-

лософію можна вважати наукою, якщо її розглядати як

засноване на розумі знання.

Нестрогість, надзагальний характер філософських по-

нять, їх незводимість до фактів становлять сутність філо-

софського мислення. В ньому є свої недоліки, але є й пе-

реваги. Філософське мислення є більш вільним, ніж жор-

стко прив'язане до фактів природничо-наукове. Ця

Ывільністьы змісту філософських понять дає змогу їм бути

теоретичною базою, до якої звертається і наука при пере-

осмисленні своїх термінів (наприклад, нове розуміння про-

стору і часу, сформульоване в теорії відносності, в загаль-

них рисах присутнє у філософії Лейбніца, Маха). Вона

допомагає філософському знанню виконувати оціночну фу-

нкцію З фіксувати відношення до світу певної епохи, на-

роду, соціальної групи і навіть особи.

У XX ст. актуальною стала проблема співвідношення

філософії та ідеології. Марксизм, наприклад, однозначно

Сутність філософи та н роль у суспільстві

25

зводив філософію до ідеології, інші течії перебувають на

протилежних позиціях. Для з'ясування суті проблеми не-

обхідно з'ясувати сутність ідеології, яку можна розгляда-

ти у вузькому та широкому значеннях. У вузькому розу-

мінні ідеологія З сукупність ідей, цінностей і практич-

них настанов, які виражають і захищають інтереси певних

соціальних спільнот З націй, класів, груп. За ідеологією

приховані інтереси певних соціальних сил. Ідеологія в цьо-

му розумінні є фактично світською релігією, де віра й

відданість ідеалам домінують над розумом. Основні за-

вдання такої ідеології полягають в об'єднанні соціальних

спільнот і націленні їх на певні практичні, переважно по-

літичні дії. Зрозуміло, що філософія має мало спільного з

ідеологією в цьому розумінні, її суб'єктом є окрема особа,

а не спільноти і розум, не віра в ідеали чи вождя. Проте

ідеї філософії, як, зрештою, і наукові ідеї, можуть вико-

ристовуватися в ідеологічній боротьбі. Іншими словами,

філософія не є ідеологією нації, класу чи партії, вона не

ставить собі за мету виражати і захищати їх інтереси.

Зведення філософії до ідеології в цьому сенсі, як свідчить

практика функціювання марксистської філософії в СРСР,

призводило до виродження філософії як такої.

У ширшому розумінні ідеологія З це дух епохи, нації,

залежність ідей від соціального буття, тобто залежність,

яка складається об'єктивно, поза інтересами людей. За та-

кого розуміння ідеологію значно важче відмежувати від

філософії. Справді, філософські ідеї виникають за певних

соціальних умов і є їхнім відображенням, їх розуміння пе-

редбачає знання умов, у яких вони формувались. Однак

було б невиправдано зводити філософію до ідеології і в ши-

рокому тлумаченні. Філософські ідеї завжди вкорінені в

певний срціум, тому говорять про індійську, китайську,

німецьку, українську філософію. Вони визначаються і ета-

пами розвитку суспільства. При цьому аксіологічний і пра-

ксеологічний аспекти філософського світогляду однознач-

но передбачають соціальну залежність, а отже, ідеологіч-

ність. У пізнавальному ж аспекті, згідно з яким філософія

виступає як освоєння світу розумом, вона фактично втра-

чає ідеологічний характер. Філософське розуміння просто-

ру, часу, логіки мислення тощо не є відтворенням соціаль-

них відносин даного суспільства. Філософія охоплює ши-

рокий діапазон ідей, і якщо одні з них, наприклад вчення

про суспільство, відображають суспільство, в якому живе

мислитель, а отже, є ідеологічними у широкому розумінні,

то зміст багатьох інших ідей не можна виводити із соціаль-

26

Вступ до філософи

ного буття. Філософії притаманна апеляція до наукового

пізнання, що виводить її за межі ідеології і в цьому зна-

ченні.

Ціннісне відношення до світу споріднює філософію з

релігією, про що вже йшлося, і мистецтвом. Мистецтво

оперує художніми образами, які, як і поняття філософії,

відтворюють дійсність. У художньому образі злилися сам

предмет і спосіб його бачення митцем. Немає нічого супе-

речливого в тому, що один і той самий пейзаж різні худо-

жники можуть відтворити в однаково прекрасних карти-

нах по-різному. Подібні ситуації траплялися і в історії

філософії, коли різні філософи одне й те ж поняття тлу-

мачили по-різному. Один, наприклад, акцентував увагу

на необхідності, що панує у світі, другий, всупереч йому,

стверджував про випадковість, третій вважав, що і необ-

хідність, і випадковість існують не у світі, а вносяться у

світ нашим мисленням, четвертий намагався встановити

діалектичний зв'язок між необхідністю та випадковістю.

При цьому аргументи кожної концепції були вагомими.

Одна акцентувала увагу на моментах, які недооцінювала

друга, третя знайшла інший підхід, іншу перспективу ба-

чення. Тому філософські теорії, містячи в собі оцінюваль-

ний момент, співвідносяться не просто за принципом Ыіс-

тина З хибністьы, як це буває в науці, де істина однієї

концепції виключає всі інші як хибні, а за принципом

взаємодоповнення і поглиблення, який притаманний від-

ношенню творів мистецтва.

Однак філософія, будучи багато в чому спорідненою з

мистецтвом, суттєво відрізняється від нього. Мистецтво

оперує художніми, чуттєвими обрааами. Художній образ З

це загальне в чуттєвій формі, це узагальнення на рівні

відчуттів (типові образи з художньої літератури). Це за-

гальне в чуттєвому художньому образі подане особливо,

воно лише Ыпроглядаєтьсяы, а не чітко фіксується. Якщо

в науці загальне (теорія) чітко прив'язане до фактів (кон-

кретного, чуттєвого), то у філософії цей зв'язок характе-

ризується більшою свободою. У мистецтві ступінь свобо-

ди між загальним і чуттєвістю в художньому образі знач-

но більший. Тут часто взагалі важко виявити загальне за

чуттєвістю. Тому художні твори і мають такий широкий

діапазон інтерпретацій.

Отже, філософське мислення Ывільнішеы (від фактів,

чуттєвості), ніж наукове, а художнє З Ывільнішеы, ніж

філософське. Це означає, що за характером відношення

загального і сфери чуттєвості філософія посідає проміжне

Сутність філософи та м роль у суспільстві

27

місце між наукою і мистецтвом. Більша Ыприв'язаністьы

науки до фактів порівняно з філософією і мистецтвом не

свідчить про її перевагу над останніми. Кожне з них ви-

конує свою функцію. Наприклад, першими загрозу еко-

логічної кризи відчули митці, вони в певному одинично-

му несприятливому факті Ыпобачилиы загальне З чорну

перспективу людства. Відтак, коли чіткіше проступили

деякі закономірності, за цю проблему взялися філософи, і

тільки тоді, коли криза стала реальним фактом, який мо-

жна було емпірично вивчати, вона стала предметом нау-

кового дослідження. Звичайно, художникам багато що

Ыпримарюєтьсяы, але саме вони найбільш відкриті для но-

вого. А раціонально скрупульозні науковці часто беруть

до уваги факт в останню чергу.

Філософське світобачення, на відміну від художньо-

го, засноване на розумі, в ньому особа філософа все-таки

перебуває на задньому плані порівняно з мистецтвом.

Даючи різне тлумачення світу, філософи логікою розуму

змушені прийти або до взаємозаперечення, або до різних

форм консенсусу, що характерно і для науки, їхні по-

будови не можуть байдуже співіснувати, як це буває в

мистецтві. Цим зумовлена боротьба шкіл і напрямів у

філософії.

Отже, специфіка філософського знання полягає в то-

му, що, будучи надзагальним, воно, на відміну від науко*"

вого, не має чіткого укорінення у факти. А на відміну від

мистецтва, з яким його споріднює оцінювальне відношен-

ня до дійсності, філософія все-таки Єрунтується на заса-

дах розуму, передбачає певну, хоч і не чітку, відповід-

ність дійсності.

Філософські методи

Оскільки філософія зорієнтована на пізнання і пошук

істини, її слід трактувати як процес філософування (мір-

кування, роздумування на філософські теми), як вміння

філософувати. Для філософа процес пошуку істини ва-

жить не менше, ніж сама істина. Навчання філософії

полягає не в засвоєнні десятка філософських думок, ви-

словлювань, хоч і це важливо, а у виробленні вмінь під-

німатись до філософських узагальнень. Таке вміння на-

бувається в процесі читання філософських творів. Однак

його можна формувати і свідомо, засвоюючи філософсь-

кі методи мислення.

28

Вступ до філософії

Метод З сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність пе-

вних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв'язанню теоре-

тичних чи практичних проблем.

Метод Єрунтується на знанні, він, зрештою, і є знан-

ням, трансформованим у певні правила дії. Оскільки фі-

лософія є найбільш загальним знанням, то своїми мето-

дами вона намагається з'ясувати спосіб, яким набуваєть-

ся це знання, розкрити механізм його формування.

Йдеться саме про методи, а не про один метод філософу-

вання, оскільки різна інтерпретація (тлумачення) вихід-

них принципів, найзагальніших понять передбачає різні

методи. І в цьому теж виявляється схожість філософії та

мистецтва. Філософи, як і митці, мають різне бачення

загального і формують різні методи його осягнення.

Філософія, як відомо, оперує найзагальнішими понят-

тями (матерія, закон, прогрес, живе, техніка тощо), сут-

ність яких не є предметом дослідження конкретних наук.

Якщо вона використовує готові поняття науки чи інших

сфер життєдіяльності людини, тоді вона не привносить

нічого нового, і закономірно постає питання доцільності

такої філософії.

Насправді філософ виробляє свої методи пізнання, свої

способи бачення загального, які відкривають нові смис-

лові горизонти загальних понять, дають їм особливу ін-

терпретацію. Все відбувається, звичайно, з урахуванням

наукових та інших даних.

Філософи ще з часів Френсіса Бекона (1561З1626) і Ре-

не Декарта (1596З1650) намагалися досліджувати пробле-

му методів наукового пізнання З індукцію, дедукцію, ана-

ліз, синтез та ін. Часто ці методи вони вважали і методами

самої філософії. Однак багато з них розробляли особливі

філософські методи, відмінні від методів конкретних наук:

діалектика (Регель, Маркс), метод трансцендентального ана-

лізу (Іммануїл Кант, неокантіанці), феноменологія (Гуссерль

та ін.), герменевтика (Вільгельм Дільтей (1833З1911), Мар-

тін Гайдеггер (1889З1976).

Діалектика. Це один з методів філософії, згідно з яким

будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в

основі якого З взаємодія (боротьба) протилежностей. Він

найпоширеніший серед філософських методів. Термін по-

ходить від давньогрецького сііаіеістлісе З мистецтво вести

бесіду, полеміку, діалог. Ще давні греки розглядали діа-

лог (зіткнення різних, навіть протилежних думок) як плі-

дний спосіб досягнення істини. А сам термін змінював

свій зміст, але з часів Регеля за ним міцно закріпилося

Сутність філософії та її роль у суспільстві

29

значення філософського методу, який визнає єдність про-

тилежностей, розглядає поняття і предмети в розвитку.

Спосіб мислення попередніх філософів, який будувався

на незмінності понять і виключенні суперечностей, Ре-

гель назвав метафізикою. Зрештою, особливого метафізи-

чного методу мислення не існує, тому що не існує особли-

вих метафізичних прийомів, підходів. Метафізика З це

недіалектичний, а точніше, за Регелем, не філософський

спосіб мислення. В цьому розмежуванні суто філософсь-

кого методу в філософії і методу, який не піднявся до

філософського рівня, і полягає суть протиставлення діа-

лектики і метафізики у Регеля.

Недолік марксистської інтерпретації діалектики і ме-

тафізики, яка, по суті, мало чим відрізняється від геге-

лівської, полягає в тому, що вона, по-перше, ставила ме-

тафізику як метод на одну площину з діалектикою, а по-

друге, не визнавала права на існування будь-яких інших

філософських методів, крім діалектики.

Філософія, як відомо, намагається сформулювати

зміст найбільш загальних понять (Ынеобхідністьы, Ыжи-

веы, Ыпрогресы, Ыдоброы тощо), який неможливо строго

послідовно вивести з досвіду чи іншим способом. Вико-

ристовуючи принцип єдності протилежностей, діалек-

тика стверджуватиме, що Ынеобхідність З це не випад-

ковістьы, Ыживе З не мертвеы, Ыпрогрес не є регресы,

Ыдобро є запереченням злаы. Завдяки такому протиста-

вленню ці поняття набули певної змістовності. А взяв-

ши до уваги твердження, що кожне з цих понять міс-

тить у собі свою протилежність, що в необхідному є ви-

падкове, в живому З мертве, у прогресі З регрес, у

добрі З зло, розкривши особливості перетворень одно-

го на інше, можна побачити діалектичний метод в усій

його незвичайності для буденного мислення і плідності

для філософського.

Діалектика плідна при аналізі таких найзагальніших

понять мислення, які відтворюють універсальні власти-

вості речей, тобто категорій. До них належать категорії

ЫнеобхідністьЗ випадковістьы, ЫпростірЗ часы, Ыкіль-

кість З якістьы, Ыявище З сутністьы, Ыодиничне З зага-

льнеы, Ычастина З цілеы та ін. Вони функціонують як

протилежні пари, в яких зміст однієї протилежності роз-

кривається через іншу.

Однак цьому методу властиві й деякі вади. Діалекти-

ка намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять,

залишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття

зо

Вступ, до філософії

через його протилежність), реальна дійсність не береться

нею до уваги. Тому Гегеля і Маркса діалектика часто при-

водила до висновків, неадекватних дійсності. Діалектич-

ний метод плідний на завершальному етапі пізнання, ко-

ли зміст понять уже більш-менш сформований і потрібно

лише показати їх взаємозалежність, взаємоперехід, рух.

А для формування первісного змісту понять діалектиці не

вистачає необхідних засобів.

Феноменологічний метод. Головним своїм завданням

вбачає формування понять, якими оперує філософія. На

думку його прихильників, це відбувається шляхом інтуї-

тивного вбачання (охоплення) сутностей (загального) в оди-

ничному. Наприклад, феноменолог визначатиме сутність

живого, споглядаючи конкретну живу істоту; він зміню-

ватиме в ній все можливе; те, що не піддаватиметься ва-

ріації (чого не можна буде змінити або відкинути) і скла-

датиме сутність живого. Рослини, тварини, бактерії, гри-

би можуть набувати найрізноманітніших зовнішніх форм,

однак усьому живому притаманні інстинкт самозбереження

(обмін речовин із середовищем, доцільна поведінка, роз-

множення), певні фази розвитку і смертність. Якщо не

знайдеться живої істоти, яка б у нормальному стані від-

хилялась від цих ознак, то сутність живого схоплено.

Феноменологічний метод найбільш плідно спрацьовує

в естетиці, філософії культури, філософській антрополо-

гії, психології З там, де загальні поняття, типи, види не

виводяться логічно одне з одного і не мають чіткої, як у

науці, залежності від фактів. Вадою цього методу є дові-

льність інтуїції. Часто його прихильники на основі інтуї-

ції вбачають відмінні сутності,

Трансцендентальний метод. Запроваджений у філосо-

фію німецьким мислителем І. Кантом. Суть його полягає

в тому, що визначення сущого дається через розкриття

суб'єктивних умов (засад) його конституювання (формо-

утворення). Наприклад, коло в геометри визначають як

неперервну сукупність точок, рівновіддалених від центра,

але його суть можна розкрити і через спосіб його побудо-

ви людиною (суб'єктом). Художній твір можна трактува-

ти як щось об'єктивне, як певну гармонію частин тощо,

але його можна аналізувати і як витвір художнього смаку

(суб'єктивна передумова) творця і глядача. Оскільки лю-

дина (суб'єкт) певною мірою причетна до існування будь-

якого сущого, є своєрідним співтворцем його, цей метод

також може мати універсальне значення. Але він перед-

бачає певний ракурс бачення З суб'єкт виступає Ытвор-

Сутність філософії та її роль у суспільстві

31

цемы сущого, що часто межує із суб'єктивізмом.

Якщо звернутись, наприклад, до визначення суті Ыжи-

вогоы з позиції цього методу, можна зазначити, що Ыжи-

веы дане людині (сприймається нею як щось відмінне від

неживого) завдяки такій суб'єктивній здатності, як сим-

патія (співчуття). При сприйманні вона ніби відчуває біль

і радість живого саме тому, що вона сама жива. Механіч-

ний робот не здатний відчути живе. Отже, Ыживеы як щось

відмінне від неживого конституюється в сприйманні за

участю симпатії.

Це оригінальний, незвичний ракурс, під яким людина

аналізує суще. А сам метод плідно застосовується в дослі-

дженні діяльності свідомості. Його вади полягають у то-

му, що, повернувши суще до суб'єкта, він залишає поза

увагою об'єктивний зв'язок, який існує між сущим і су-

щим, не бачить логіки розвитку сущого.

Герменевтика. Цей метод набув значного поширення

останнім часом. Він передбачає проникнення в смисл де-

яких феноменів на основі з'ясування їх місця та функції

в культурі, тобто в контексті культури. Скажімо, смисл

поняття Ыживеы з'ясовується на основі функціонування

його в певній культурі (в Греції, наприклад, весь космос

мислився як щось живе, механістичний світогляд зводив

його до механізму тощо). Дух культури (ціле) є основою

розуміння окремого (частини).

Аналіз усіх філософських методів спростовує застарі-

лі уявлення про те, що існують тільки два методи З діа-

лектика і метафізика, утверджує думку про множинність

філософських методів. Існування різноманітних шкіл і на-

прямів у філософії пояснюється саме різноманітністю фі-

лософських методів.

Функції філософії

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця

в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто

від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші су-

спільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже по-

над дві з половиною тисячі років. Серед них:

З світоглядна, пов'язана передусім із системним абс-

трактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

З загальнометодологічна(<ц&етод,оа> З спосіб), що по-

лягає у формуванні загальних принципів і норм одержан-

ня знань, її координації та інтеграції;

32

Вступ до філософії

З пізнавальна (гносеологічна), що полягає в пояснен-

ні найбільш загальних принципів буття та вихідних ос-

нов нашого мислення;

З прогностична, яка розкриває загальні тенденції (пе-

редбачення) розвитку людини і світу;

З критична з її принципом Ыпіддавай усе сумнівуы,

виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

З аксіологічна з її вимогою дослідження об'єкта з то-

чки зору найрізноманітніших цінностей;

З соціальна, завдяки якій соціальне буття не лише

одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

З гуманістична, яка шляхом утвердження позитив-

ного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цін-

ностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

З освітня, пов'язана з впливом філософії на свідо-

мість людей. Існуючи в певному суспільному середовищі,

філософія прямо чи опосередковано впливає на умонастрої

цього суспільства. Водночас освітню функцію не слід уяв-

ляти спрощено, вузько. Йдеться не про формування одно-

типних поглядів і переконань, єдиного світобачення, спря-

мованого на уніфікацію особи, своєрідну Ыпідгонкуы всіх

під єдиний стандарт. Мета вивчення філософії в системі

вищої освіти полягає не лише в засвоєнні певного обсягу

філософських знань і формуванні вміння їх застосовувати

(що є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуа-

лізувати інтелектуально-творчу діяльність людини, адже

справжня філософія З це завжди теоретизування, завжди

праця думки. Опанування змістом філософії є важливою

передумовою нашого духовного збагачення, інтелектуаль-

ного розвитку, світоглядно-методологічної культури, здат-

ності як до адекватного розуміння найскладніших і най-

різноманітніших проблем сучасного людського буття, так

і участі в їх розв'язанні.

Отже, як стверджував Гегель, філософія не Ыгалерея

людських помилокы, а пантеон, сповнений величних

ідей З ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різ-

ному зіставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ

до цього патеону, зразки і матеріали своєї світоглядної

творчості.

Філософи часто порушують такі питання: куди пря-

мує людство, чи не відбувається деградація культури, чи

істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика

цінностей (культури загалом) є однією з найважливі-

ших функцій філософії. Філософи не тільки критику-

ють певні цінності, а й пропонують свою систему цінно-

Сутність філософії та її роль у суспільстві

33

стей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших,

у філософії, існують розбіжності. Одні філософи вважа-

ють, що розум філософа не здатний укоренити ціннос-

ті, він спроможний лише усвідомити систему ціннос-

тей, що склалася стихійно. Інші вважають творення но-

вих цінностей основним завданням філософії. У поглядах

на практичну роль філософії в житті суспільства існує

два протилежних підходи. Перший, сформульований Ге-

гелем у відомому афоризмі ЫСова Мінерви вилітає в су-

тінкиы: Мінерва (Афіна) е богинею мудрості, а її посла-

нець (сова) З символ мудрості З приходить тоді, коли

день уже минув, події здійснились, З націлює філосо-

фію на пасивну позицію. Вона повинна тільки поясню-

вати те, що в житті вже здійснилось. Таких поглядів

дотримуються і філософи, які вважають, що основою жит-

тя є воля, інстинкт (непідвладне розуму), відводячи ро-

зуму, філософії пасивну роль в житті.

Інший погляд на відношення філософії до життя сфор-

мульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейєрбаха:

філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб

його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в

пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою фі-

лософію замислив як теорію революційного перетворення

світу. Наслідки такого зведення філософії до революцій-

ної теорії відомі. Ця теорія, яка оголосила себе спромож-

ною розсудити історію і здатною дати теоретичну схему

минулого і майбутнього, виявилася, врешті-решт, посо-

ромленою цією ж історією. Можливості розуму щодо пе-

ретворення і вдосконалення дійсності виявилися далеко

не безмежними, а історична творчість не такою безпроб-

лемною, якою здавалася вона творцям цих філософських

ідей. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії

радикальних глобальних соціальних змін, дискредитува-

ла себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з

якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не

націлена на майбутнє, втрачає сенс.

Ситуація глухого кута зумовлена тим, що філософія

претендувала на невластиві їй функції творця історії. Звід-

си песимістичні (Гегель) і оптимістичні (Маркс) варіанти

відповіді. Насправді ж роль філософії значно скромніша.

Вона не повинна перетворюватись на ідеологію. Суб'єк-

том філософії є не маси, не політичні партії, а окрема

особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через осо-

бу) є основним завданням філософії. Саме через особу фі-

лософія виходить на суспільство і соціальні проблеми.

2 Філософія

34

ВСТУП до філософії

Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження

демократичного суспільства, побудованого на засадах сво-

боди особи і пошанування загальних принципів співжит-

тя вільних людей. В утвердженні та функціонуванні гро-

мадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона

покликана розробляти принципи, на основі яких відбува-

ється легітимізація державної влади і права, утверджу-

ється соціальна справедливість, досягається громадянсь-

ка злагода, формуються загальнолюдські цінності.

Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній куль-

турі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка

покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за

своєю природою націлений на пізнання першооснов у сві-

ті, в культурі, в самому пізнанні. Філософія З законо-

мірний продукт людського розуму, вища форма його ви-

яву.

Світовий філософський процес характеризується кіль-

кома основними етапами свого розвитку:

Давня філософія (VII ст. до н.е. З V ст. н.е.). її репре-

зентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вай-

шешина, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи,

Кун-цзи, Лунь Юй та ін.), давньогрецька (Піфагор, Сок-

рат, Платон, Арістотель та ін.).

Середньовічна філософія (VI ст. З XV ст. н.е.). На її

теренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій

(Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін.

Філософія Нового часу (XVI ст. З перша половина

XIX ст.). У ній виокремлюють:

З добу Відродження (М.Кузанський, М. Коперник,

Дж. Шкко делла Мірандола, Дж. Бруно);

З Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс,

Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Сшноза, Г.-В. Лейбніц та ін.);

З німецьку класичну філософію (І. Кант, І. Фіхте,

Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);

Сучасна філософія (друга половина XIX З XX ст.). її

репрезентують такі філософські течії:

З позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм З

О. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Попнер,

М. Шлік, Р. Карнагі тощо);

З екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс,

Ж.-її. Сартр, Г. Марсель, А. Камю та ін.);

З філософія життя (3. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон

та ін.);

З філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєра-

бенд та ін.);

З філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер,

Сутність філософії та Ті роль у суспільстві

35

А. Гелен);

З неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенсь-

кий та ін.);

З феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер

та ін.);

З герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Діль-

тей та ін.);

З структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко);

З прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюї).

Запитання. Завдання

1. Де, коли, чому і як виникла філософія?

2. На яку потребу духу відповідає філософія?

3. У чому полягають особливості філософських знань?

4. Розкрийте взаємозв'язок філософії та науки.

5. Якспіввідносяться філософіям ідеологія? Чому філософія не мо-

же бути ідеологією?

6. Доведіть спільне та відмінне в релігії та філософії.

7. Проаналізуйте структуру та основні соціально-культурні функції

філософії.

Теми рефератів

1. Світоглядна природа філософського знання.

2. Софійний та елістемний способи філософського мислення.

3. Філософія як смислотворче ядро культури.

4. Міфологія і філософія як форми знання: єдність і відмінність:

5. Віра і знання: проблеми розмежування.

6. Філософія як спосіб життя.

7. Філософія як методологія наукового пізнання.

Література

Библер В. С. Чго єсть философия? // Вол росЫ философин. З1995. З № 1.

Зотов А. Ф. Существует ли мировая философия? // ВолросьІ философии. З

1997. З № 4.

Мамардашвили М. С. Как я понимаю философию. З М., 1990.

Ортега-и-Гасет X. Что такое философия? З М., 1991.

Франкль В. Человек в поисках смьгела. З М., 1990.

Черньшюв А. Н. Начало философии. З М., 1982,

2*

2

Історичні типи філософії

2.1. Методологічні проблеми

історії філософії

Предмет історії філософії

Серед філософських дисциплін історії філософії нале-

жить особливе місце. Оскільки історичний підхід до пред-

мета, дослідження його становлення і розвитку є одним із

способів розкриття його суті, історія філософії допомагає

осягнути суть самої філософії. Знаючи історію становлен-

ня ідей, історичні зразки витлумачення певних філософ-

ських проблем, можна краще зрозуміти й оцінити конк-

ретну філософську концепцію. Зрозуміло, що і сучасна

філософія не може правильно зорієнтуватися без певної

суми знань з історії філософії.

Знання з історії філософії потрібні не тільки тим, хто

вивчає філософію, а кожній культурній людині. Адже філо-

софія є не тільки елементом культури, але й системою знан-

ня, впливу якої зазнали всі складові духовної культури З

релігія, мистецтво, наука, право тощо. Платон (427З347 до

н.е.), Августин (Блаженний) Аврелій (354З430), Декарт

(1596З1650), Фрідріх Ніцше (1844З1900) були філософа-

ми, але вплив їх учень виходить далеко за межі філософії.

Знання з історії філософії важливі ще й тому, що вона

вчить світоглядному плюралізму та ідеологічній толеран-

тності, сприяє звільненню від догматизму і духовному роз-

кріпаченню особи. Кожна з філософських систем самодо-

статня, обЄрунтована й оригінальна. Відмінності між ни-

ми не завжди зводяться до опозиції Ыістина З хибністьы.

Методологічні проблеми Історії філософи

37

Адже не завжди є підстави твердити, що ця філософія

більш істинна, ніж інша. Філософські системи виступа-

ють як різні рівноцінні інтелектуальні світи.

Історія філософії вивчає філософію, її існування в ре-

альній історії. Об'єктом її вивчення є реальний історико-

філософський процес. А те, що вивчає історія філософії в

цьому реальному процесі (предмет дослідження), метод,

яким вона його вивчає, по-різному трактується історика-

ми філософії.

Існують концепції, які цілком заперечують історич-

ний підхід до філософії. На думку їх прихильників, філо-

софські системи мовби співіснують в історичному просто-

рі, а історія філософії постає співбесідою філософів поза

часом. Кожна філософська система є певною відповіддю

окремого мислителя на вічні філософські проблеми.

Позитивним у такому підході є те, що він ставить під

сумнів ідею більшої досконалості пізніших філософських

систем. Бо й справді, було б спрощенням вважати, що

філософські системи Гегеля чи Маркса досконаліші за си-

стеми Платона чи Арістотеля (384З322 до н.е.). Цей під-

хід відкриває простір для здорового скептицизму щодо

розуміння історичного процесу як культурного прогресу.

Можна однозначно констатувати наявність науково-

технічного прогресу в історії, але щодо культури, до якої

належить і філософія, такий висновок не є очевидним.

Твори культури є неповторними витворами свого часу.

Однак філософія є не просто елементом культури, уко-

ріненим у певну епоху, їй притаманна налаштованість на

пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати

історію філософії не як співіснування філософських сис-

тем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних

закономірностей відношення людини і світу. Справді, ко-

жна наступна за часом філософська система вибудовується

на основі попередньої, заперечує або розвиває її. Завдяки

цьому історія філософії е неповторним історичним проце-

сом розвитку філософії. Однак такий підхід ще не вирішує

всіх проблем. Історію філософії можна розглядати як істо-

рію життя і творчості окремих філософів і як історичний

розвиток певних філософських ідей, проблем. За першого

підходу на передньому плані фігурує особа філософа, яка,

можливо, сприяє кращому розумінню його ідей, за друго-

го З ідеї розгортаються на тлі соціальної історії, яка може

допомогти зрозуміти їх суть. Як правило, історики філосо-

фії обирають середній шлях, поєднуючи вивчення розвит-

ку ідей з аналізом вчень окремих філософів.

38

Історичні типи філософії

Філософський процес відбувається в реальних умовах

суспільного життя. Філософія порушує проблеми, що хви-

люють суспільство, зумовлені суспільним життям, а от-

же З соціальне детерміновані. Однак філософське знан-

ня, як і наукове, має і внутрішню логіку розвитку, оскі-

льки один мислитель розвиває ідеї іншого за законами

логіки.

Залежно від розуміння того, наскільки розвиток філо-

софії детермінується суспільством, а наскільки внутрі-

шньою логікою розвитку ідей, окреслилися два крайні

концептуальні підходи. Перший, представником якого був

Гегель, розглядав історію філософії як логічне розгортан-

ня ідеї. На його думку, одна стадія розвитку ідеї поро-

джує іншу подібно до того, як зерно породжує паросток,

паросток З стебло, стебло З колосок. Така концепція

отримала назву філіації ідей (лат. /Шив З син, зв'язок,

наступність). За цією концепцією, філософські ідеї розви-

ваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від

зовнішніх чинників. А історія є зовнішнім середовищем,

у якому розгортаються ідеї. Ця концепція є ідеалістич-

ною, розглядає ідеї як щось абсолютне і самосуще.

Інший підхід пояснює розвиток і зміст філософських

ідей через детермінацію їх соціальним середовищем. Він

позбавляє ідеї будь-якої самостійності. Ця концепція на-

зивається вульгарним соціологізмом. Він певною мірою при-

таманний марксизму і деяким представникам соціології

знання (К. Маннгейму та ін.). Прихильники цієї концеп-

ції розглядають філософію як складову надбудови, зміст

якої визначається базисом З суспільно-економічним жит-

тям. Філософські ідеї, вважають вони, не е чимось неза-

лежним від життя, вони позбавлені власної історії, від-

творюють соціальні відносини. Так, теоретичні суперечки

матеріалізму й ідеалізму в історії філософії інтерпрету-

ються ними як вияв класової боротьби в суспільстві. Цей

підхід у його крайніх виявах позбавляє філософські ідеї

самостійності та самоцінності, зводить філософію до зна-

ряддя боротьби класів або, в кращому разі, намагається

розгледіти за філософськими ідеями соціальні відносини.

Виважена концепція історії філософії заперечує як

філіацію ідей, так і вульгарний соціологізм. Можна ви-

знавати соціальну зумовленість ідей, не заперечуючи їх

логічної^сутності, тобто їх претензій на істину, незалеж-

ну від класових інтересів, соціального буття загалом. Зре-

штою, є багато способів соціальної детермінації ідей, які

не обов'язково знецінюють їх самодостатність, не впли-

Методологічні проблеми історії філософії

39

вають на їх істинність. Соціальні умови, наприклад, мо-

жуть визначати коло проблем, яке досліджує філософ,

але вони не обов'язково зумовлюватимуть спосіб їх роз-

в'язання. Філософ передусім займається змістом, логі-

кою проблеми.

Історія філософії та філософія історії

Історія філософи З галузь філософського знання, предметом якої

є закономірності та особливості філософського пізнання на різних

етапах історичного розвитку.

Концепцію історії філософії зумовлює покладена в її

основу загальна схема історичного процесу. Оскільки за-

гальну схему історії задає її філософська інтерпретація,

можна стверджувати, Е що історія філософії значною мі-

рою визначається філософським розумінням історії (фі-

лософією історії) З філософською дисципліною, яка

вивчає найзагальніші закономірності історичного розвит-

ку людства.

У процесі вироблення розуміння історичного розвит-

ку філософії сформувалося немало концепцій філософи*

історії.

Найпоширеніша позитивістсько-марксистська кон-

цепція філософії історії (її ще називають однолінійною)

розглядає історію як безперервний висхідний рух людст-

ва від нижчих стадій (формацій) до вищих З від первіс-

ного до технічно розвинутого чи комуністичного ладу. Цей

процес охоплює всі народи, існує загальна схема послідо-

вності стадій його розгортання. А в основі його З техніч-

ний чи економічний прогрес.

У XX ст. німецький мислитель Освальд Шпенглер

(1880З1936) у праці ЫЗанепад Європиы висунув оригіна-

льну концепцію історичного коловороту, стверджуючи,

що єдиного людства, як і спільного для всіх народів шля-

ху розвитку, немає. Існують окремі ізольовані культу-

ри З єгипетська, китайська, грецька тощо, кожна з яких,

подібно до організму, проходить певні стадії розвитку З

дитинство, зрілість, старість і занепад. Вони виникають

і зникають, здійснюючи замкнене коло. А історія З це

коловорот, у якому на зміну одним культурам прихо-

дять інші.

Кожна з цих схем історії зумовлює відповідні особли-

вості розуміння історії філософії. Абсолютизація їх нерід-

40

Історичні типи філософії

ко породжує проблеми в цьому процесі. Наприклад, як-

що розглядати розвиток філософії в Давніх Індії, Китаї та

Греції з позиції однолінійної концепції, то з поля зору

випаде їх самобутність, а спільність між ними, зумовлена

однаковим (приблизно) рівнем технічного та економічно-

го розвитку, постане перебільшеною й штучною. Концеп-

ція історичного коловороту сконцентрує увагу на самобу-

тності й неповторності кожної з них, оскільки вони нале-

жать до різних культур.

Проблематичним є намагання зрозуміти з позиції од-

нолінійної концепції занепад культури (і філософії) в ран-

ньому середньовіччі. Якщо розвиток є лінійним, прогре-

сивним, то про занепад не може бути й мови. Згідно з

концепцією історичного коловороту занепад однієї (анти-

чної) культури відкриває простір для іншої (християнсь-

кої), яка на першому етапі була .нерозвинутою. Це дає

підстави для тверджень, що схема розгляду історії відпо-

відно впливає і на розуміння історії філософії.

Багато прихильників здобула концепція історії німе-

цького вченого Альфреда Вебера (1868З1958), який вва-

жав, що культура (релігія, мова, мистецтво, почасти фі-

лософія) має свою закономірність розвитку, відмінну від

розвитку цивілізації (науки, техніки, державного устрою).

Культура відносно ізольована, вона розвивається циклічно

(за Шпенглером), тоді як здобутки цивілізації легко пере-

даються іншим народам, їх розвиток можна розглядати

як однолінійний процес. Особливість філософії полягає в

тому, що вона посідає серединне становище. З одного бо-

ку, вона вкорінена в національно-культурний Єрунт, з ін-

шого З як знання вона передається від народу до народу.

Методи історико-філософського аналізу

Філософські ідеї мислителів минулого найчастіше лю-

дина осягає завдяки читанню книг, через виклад їх ідей

іншими мислителями. У цьому процесі відбувається логі-

чний аналіз ідей мислителя, безпосереднє вникнення в їх

зміст. Але часто цього буває недостатньо. Ідеї мислителя,

крім змістовно-логічної, можуть мати й інші інтерпрета-

ції. Вони є складниками певної культури, і, щоб зрозумі-

ти, наприклад, ідеї філософи Арістотеля, недостатньо чи-

тати лише його твори. Потрібно знати особливості давньо-

грецької культури і в контексті цих особливостей Ычитатиы

(тобто розуміти) Арістотеля. Ідеї китайських чи індійсь-

Методологічні проблеми історії філософії

41

ких мислителів люди європейської культури можуть зро-

зуміти на основі інтерпретації їх через смисловий кон-

текст відповідно до китайської чи індійської культури.

Методом такої інтерпретації тексту є герменевтика.

Герменевтика (грец. пегтепеуеіпЗпояснювати, тлумачити)Зфі-

лософський метод тлумачення та розуміння феноменів культури,

зокрема текстів, що враховує їх залежності від контексту культури,

в якому вони існували, і від культури суб'єкта, який здійснює їх ін-

терпретацію.

Філософські ідеї зумовлені певним рівнем соціально-

економічного розвитку суспільства, вони виражають со-

ціальні інтереси, на них позначається певне соціальне

середовище, їх адекватне розуміння передбачає соціоло-

гічну інтерпретацію, яка виходить із соціальної детер-

мінації ідей.

І нарешті, філософія є справою особи. Який мисли-

тель, така його філософія З стверджував німецький

мислитель Іммануїл Фіхте (1867З1953). Творець обов'яз-

ково втілюється у своєму творінні. Знання про мислителя

відкриває нові можливості для розуміння його ідей. Та-

кий підхід може бути плідним, якщо Єрунтується на пев-

ній психологічній концепції особистості, зокрема на пси-

хоаналізі (проникненні у підсвідомість).

Застосування конкретного методу інтерпретації ідей

диктується відповідними умовами. Так, для розуміння ідей

сучасних чи близьких за часом мислителів, які перебува-

ють в одному культурному регіоні, достатньо логічного

методу. Коли ж ідеться, наприклад, про сучасну японсь-

ку філософію, то її розуміння без знання японської куль-

тури буде неповним і проблематичним.

Західна та східна моделі (парадигми) філософії

Філософія є складовою культури, світоглядом певного

народу. Вона несе на собі карб культури даного народу,

властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовле-

на відмінність однієї національної філософії, наприклад

німецької, від іншої З французької. Однак, якщо євро-

пейська філософська думка в своїй основі все ж таки єди-

на (побудована на спільному корені З давньогрецькій фі-

лософії), то відмінність між європейською філософією та

індійською й китайською суттєва. Деякі філософи євро-

пейської традиції стверджують, що всерйоз вести мову

42

Історичні типи філософії

про китайську чи індійську філософію взагалі не можна.

Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так

можна висловитись і про західну.

Між європейською філософією, з одного боку, та ін-

дійською і китайською філософіями З з іншого, існують

відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні

між міфологією та філософією, релігією та філософією.

Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфо-

логії, пізніше тісно перепліталася з релігійними течія-

ми. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм З

філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Ки-

таї, виникнувши як філософські системи, трансформу-

валися в релігійні течії. У Європі, попри те, що в певні

періоди (наприклад, у середньовіччі) філософія була

тісно пов'язана з релігією, а протягом усієї історії існу-

ють релігійні філософські течії, філософія не розчиня-

лася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від

міфології. Європейська філософська традиція тісно по-

в'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філосо-

фією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоре-

тичної науки.

Друга відмінність З домінування етичної (Індія) і со-

ціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській

філософії З вчення про світ (онтологія) і пізнання (гно-

сеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські

мислителі також досліджували, але домінувала вона ли-

ше на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Ки-

таї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того

місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайсь-

кій та індійській філософії панують не особи (погляди окре-

мих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше

винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейсь-

кій традиції З це не просто коментування поглядів учи-

теля, а розвиток, зміна ідей.

Дослідники культури дещо умовно називають західну

культуру, а отже і філософію, екстравертною З націле-

ною на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: фі-

лософія З наука З техніка. Остання і є практичним вті-

ленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння сві-

том. Індійську і китайську культури (особливо індійську)

вважають Інтравертними З спрямованими на оволодін-

ня внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації,- прак-

тики морального самовдосконалення тощо.

Методологічні проблеми історії філософії

43

Ці особливості філософських традицій можна поясню-

вати специфікою духу, психології народів Європи й Азії,

але тоді .постає запитання: чим зумовлена ця специфіка?

Найприйнятнішим є соціально-економічне пояснення цих

відмінностей. Цікаві думки про соціально-економічний лад

східних деспотій належать К. Марксу і М. Веберу. Маркс

назвав їх структуру азійським способом виробництва, який

характеризують такі риси:

1. Основна виробнича одиниця З землеробська общи-

на, в якій панують натуральні економічні відносини. У

ЫКапіталіы зазначається: ЫПростота виробничого механіз-

му цих самодостатніх общин, які постійно відтворюють

себе в одній і тій самій формі, і, будучи зруйнованими,

виникають знову на тому ж самому місці, під тією ж са-

мою назвою, пояснює таємницю незмінності азіатських

суспільств, яка перебуває в такому контрасті з постійним

руйнуванням і новоутворенням азійських держав і шви-

дкою зміною їх династій. Структура основних економічних

елементів цього суспільства не заторкується бурями, що

відбуваються в захмарній сфері політикиы.

2. Держава на Сході є верховним володарем землі. Еко-

номічною основою, на якій держава поєднала розрізнені

общини в єдиний соціальний організм, були іригаційні

роботи. Азіатські деспотії утворились в долинах рік зі зро-

шуваним землеробством. Слабкий розвиток (порівняно з

Грецією) товарно-грошових відносин, натуральна форма

сплати податків, примусовість громадських робіт (будів-

ництво доріг, іригаційних і воєнно-захисних споруд) З

усе це сформувало особливості азійського способу вироб-

ництва.

М. Вебер зазначав, що міста на Сході, на відміну від

міст Заходу, були швидше адміністративно-бюрократич-

ними, ніж торгово-економічними центрами. Він наголо-

шував на особливій ролі бюрократії в цих державах. (До

речі, на думку деяких дослідників, риси азійської деспо-

тії З слабкий розвиток товарногрошових відносин, до-

мінування держави над суспільством, бюрократизація су-

спільства З були притаманні царській Росії, а пізніше З

Радянському Союзу).

Ці особливості соціально-економічного ладу спричи-

нили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю,

де одні й ті ж соціальні структури існували протягом

тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна

пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах

малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмін-

44

Історичні типи філософії

но існують протягом століть, розвиток відбувається, в ос-

новному, у формі коментарів до творів учителя З заснов-

ника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин,

домінування родинно-корпоративних зв'язків, деспотич-

ний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистос-

ті та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу.

Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку

природознавства. Відомі значні досягнення китайської ме-

дицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, подіб-

ної до тієї, основи якої заклала Греція і яка виникла в

Європі в Новий час, Китай та Індія не знали.

Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність

єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмін-

ність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідне-

ність мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлен-

ня людини, що виявилися у східній та західній філософі-

ях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це

вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та ки-

тайська культури практично не контактували, що філосо-

фія не є технічним знаряддям, яке легко передається від

народу до народу. Німецький філософ Карл Ясперс (1888З