6.2. Соціальні статуси і ролі — головні сполучні елементи соціальної структури суспільства

Слово "статус" — латинського походження. У Древньому Римі цей термін означав стан, правове положення юридичної особи. Однак напри­кінці XIX століття англійський історик соціології Г. Мейн додав йому со-. ціологічного звучання. Соціальний статус — це соціальне положення людини в суспільстві. Соціальне положення— узагальнена характерис­тика, що охоплює професію, економічне становище, сті й демографічні ознаки людини. Наприклад, "будівельник" — профе­сія; "працівник найманої праці" (який отримує середній за розмірами прибуток) — економічні риси; "член соціалістичної партії" — політична характеристика; "чоловік у віці ЗО років" — демографічні властивості (сюди ж відноситься і національність). Усі ці характеристики описують соціальний стан тієї ж самої людини, але з різних сторін.

Отже, статус — основний елемент соціальної структури суспільст­ва. У цьому зв'язку він являє собою визначену позицію людини в соціа­льній структурі групи чи суспільства, пов'язану з іншими позиціями че­рез систему прав і обов'язків. Так, позиція вчителя має сенс тільки в зв'я­зку з позицією учня і директора школи, а останнього — у зв'язку з пози­цією міністра освіти і т.д. Статус учителя, як і будь-який інший статус, визначений щодо всієї системи

Необхідно розрізняти два види статусу — особистий і соціальний. Соціальний статус вживається в двох значеннях — широкому і вузькому. Про широке значення статусу ми уже знаємо — це соціальне положення лю­дини в суспільстві, що дає узагальнену характеристику. У вузькому — соціальний статус — це положення людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, націо­нальної тощо). Наприклад, колись у СІНА і Північно-Африканській Респуб­ліці негрів ставили нижче за суспільним становищем, чим білих. У ре­зультаті до будь-якого негра — талановитий він чи ні, доброчесний чи лиходій — відносилися зневажливо, а особисті якості відступали якби на другий план перед національними. І навпроти, заслуги і достоїнства біло­го заздалегідь перебільшувалися: при знайомстві чи працевлаштуванні йому довіряли більше. Особистий статус — це положення, яке людина займає в малій (чи первинній) соціальній групі в залежності від того, як вона оцінюється за своїми індивідуальними якостями. Замічено, що соці­альний статус відіграє першорядну роль серед незнайомих, а особистий — серед знайомих людей, що й складають первинну або малу соціальну групу.

Кожний з нас має визначений набір соціальних і особистих статусів, оскільки бере участь у безлічі великих і малих соціальних груп, що існують в суспіль­стві. До них відносяться сім'я, коло родичів і знайомих, трудовий колектив, спортивна команда, шкільний клас, студентська група, клуб за інтересами, молодіжна тусовка і т.п. В них кожний з нас може мати високий, середній чи низький статус, тобто бути лідером, незалежним чи аутсайдером.

Крім розглянутих видів статусу, існують й такі, як приписуваний, до­сяжний і змішаний статуси. Приписуваний статус (його називають ще аскриптивним) — це статус, із яким людина народжується або котрий призначається їй за протягом часу. Приписуваний статус не збігається з природженим. Природженими вважаються тільки три соціальних стату­си: стать, національність, раса. Наприклад, негр — це природжений ста­тус, що описує расу. Українець — це природжений статус, що вказує на національність. Жінка — це природжений статус, що вказує на стать. Раса, стать, національність задані біологічно і людина успадковує своєї волі і свідомості. Тим часом приписуваний статус дуже нагадує при­роджений, але не зводиться до нього. У строгому змісті природженим є біологічно успадкований статус, а приписуваним — статус, що соціально здобувається. Наприклад, після настання визначеного віку син короля успадковує від батька корону. Король — приписуваний його може тільки той, хто народився в королівській

Досяжний статус, у свою чергу, істотно відрізняється від приписува­ного. Це такий статус, який людина одержує завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває в результаті удачі чи везіння. До­сяжним вважається всякий статус, що не призначається людині автоматично самим фактом народження. Так, професію водія чи менеджера людина здобу­ває (досягає) завдяки власним зусиллям, підготовці і вільному вибору. Ста­тус чемпіона світу, доктора наук чи рок-зірки він також здобуває в результаті власних старань і величезної праці. Важливо підкреслити, що чим динаміч­ніше розвивається суспільство, тим більше в його соціальній структурі осе­редків, розрахованих на статуси, що досягаються. Крім того, чим більше в суспільстві статусів, що досягаються, тим воно демократичніше.

Що стосується змішаного статусу, то він одночасно має риси як при­писуваного, так і досяжного. Наприклад, звання професора спочатку є статусом, що досягається, але згодом перетворюється в приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і не наслідуваним. Тому статус про­фесора відноситься до змішаного типу.

І ще один аспект. Безсумнівно, що найважливішим елементом соціа- льної структури суспільства виступає ж є його динамічна, тобто поведінкова, сторона. Адже індивід, що займає високу позицію в суспільстві (якщо вимірювати цю висоту (або ранг) з погляду доступних йому влади, доходу, освіти і престижу) у найбільшій мірі прагне відпові­дати своєму статусу і вести себе належним чином. Саме статус жадає від людини соціально схвалюваної поведінки, реалізації прав і обов'язків, тобто соціально-психологічного ототожнення себе зі своїм статусом. Тому модель поведінки індивіда, що орієнтована на конкретний статус, нази­вається статусною роллю чи просто роллю. Таким чином, від власника конкретного соціального статусу люди очікують, що він буде відігравати цілком визначену роль, відповідно до тих вимог, що до цієї ролі вони пред'являють. Вимоги і норми поведінки суспільство приписує статусу заздалегідь. За правильне виконання своєї ролі індивід винагороджується, а за неправильне — карається (зокрема, це може бути зроблено у формі несхвалення чи відмовлення голосувати за дану кандидатуру на виборах).

Як елементи соціальної структури суспільства статуси являють собою порожні осередки і тільки люди, заповнюючи привносять визначену розмаїтість і рухливість. У свою чергу, кожна соціальна позиція (чи осере­док) наділена певним колом запропонованих прав і обов'язків. Обов'язки вказують на те, що виконавець даної ролі чи носій даного статусу неодмін­но повинний робити стосовно інших виконавців чи носіїв. Права, у свою чергу, говорять про те, що людина власне може собі

допустити по відношенню до інших людей. Обов'язки строго розписані. Вони обмежують поведінку людей визначеними рамками, роблять її перед­бачуваною. У той же час права й обов'язки жорстко взаємозалежні між собою, і саме так, що одне передбачає інше. Вони можуть існувати й окремо, але в такому випадку соціальна структура суспільства деформується. Так, статус раба в стародавньому світі припускав тільки обов'язки і не містив у собі майже ніяких прав. У тоталітарному суспільстві права й обов'язки асиметричні: у правителя і вищих посадових осіб права максимальні, а обов'язки мінімальні, і навпроти, у звичайних громадян багато обов'язків і досить мало прав. У демократичному суспільстві вони більш симетричні. Таким чином, від того, як розташовані і як співвідносяться між собою права й обов'язки в соціальній структурі, залежить рівень розвитку суспільства.

Крім того, виконуючи ті чи інші обов'язки, індивід несе перед іншими людьми і визначену відповідальність. Швець, наприклад, зобов'язаний виготовити в обумовлений термін і з високою якістю продукцію для замов­ника. Якщо ж це не відбулося, він повинен бути якось покараний — позба­витися контракту, виплатити неустойку, можуть постраждати його імідж і репутація або його можуть притягти до суду. Наприклад, у Древньому

Єгипті було так: якщо архітектор побудував поганий будинок, який зава­лився і на смерть придавив хазяїна, то його позбавляли життя. Це форми прояву відповідальності. Вони дуже різноманітні і залежать, насамперед, від рівня культури, устрою суспільства й історичного часу.

Соціальні статуси займають строго визначене місце в статусній ієрар­хії, що створюється суспільною думкою. Так, статус банкіра цінується вище статусу сантехника і т.д. У свою чергу, місце в статусній ієрархії суспільства називається рангом. Ранги статусу можуть бути високи­ми, середніми і низькими. Чим вище ранг, і чим більше суспільство цінує той або інший статус, тим більш великими привілеями, благами, почес­тями, символами, нагородами і престижем він наділений. Ранг статусу може мати й формальне закріплення, або легітимізацію. У цьому випад­ку він називається титулом, званням. Барон, лорд, князь, граф — титули найвищих статусів у феодальному суспільстві, що одержали формальне закріплення. Офіцер — родовий титул (звання), різновидами якого ви­ступають лейтенант, майор, полковник і т.д.

Більшість рангів соціального статусу у сучасному суспільстві не ма­ють формального закріплення, а існують лише в масовій свідомості лю­дей як певні оцінки. У кожної людини налічується декілька статусів і со­ціальних ролей. Наприклад, батько, чоловік, інженер, член профспілки, людина середнього віку, українець, православний, демократ і т.д. Відпо­відно до свого статусу індивід і поводиться, тобто виконує ту роль, визначається соціальними нормами з боку суспільства і чеканнями (екс-пектаціями) з боку оточуючих людей. Немає статусу без ролі, як і немає ролі без статусу. Кожний соціальний статус, як відзначалося, — це порож­ній осередок на зразок осередку в бджолиних стільниках. Усі осередки скріплені між собою функціонально — взаємними правами і обов'язка­ми. Якщо розташувати усю безліч порожніх осередків, скріплених один з одним, на площині, то одержимо соціальну структуру суспільства.

У примітивному суспільстві статусів небагато: чоловік, жінка, дити­на, дорослий, старець, вождь, бігмен, рядовий член, чоловік, дружина, декілька споріднених статусів, воїн, мисливець. У сучасному суспільстві статусів — сотні тисяч. Одних тільки професійних статусів десятки ти­сяч. Таким чином, соціальна структура суспільства будується за прин­ципом "один статус — один осередок". Коли осередки заповнюються ін­дивідами, ми одержуємо для кожного статусу по одній великій соціаль­ній групі. У сучасному суспільстві мільйони водіїв, інженерів, тисячі професорів, лікарів і т.д. Сукупність великих соціальних груп (тобто заповнених статусів) й дає нове поняття — соціальний склад населення.

Якщо великі соціальні групи в суспільстві розташувати по вертикалі і вибудувати за ступенем нерівності (неоднакові доходи, різний доступ до влади, різний рівень освіти і престиж), то вийде ще одне поняття, а саме: соціальна стратифікація. Таким чином, соціальна стратифікація складається з тих же самих статусів, але згрупованих за іншими критері­ями і розташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз. Зразок страти­фікації — класове розшарування суспільства. Соціальний статус — це родове поняття, а його різновидами виступають: демографічні (національ­ність, раса, стать, вік); сімейно-родинні (чоловік, дружина, син, дочка, батько, племінник, тітка, тесть, свекруха, кузина, зведений брат, вдова, холостяк, незаміжня, наречена і т.д.); економічні (підприємець, власник, найманий робітник, капіталіст, бізнесмен і т.д.); професійні (інженер, водій, шахтар, банкір і т.д.); релігійні (священик, парафіянин, віруючий і т.д.); політичні (ліберал, демократ, виборець і т.д.); територіально-поселенські (городя­нин, селянин, тимчасово прописаний) і інші групи соціальних статусів.

Зазначені групи соціальних статусів утворюють підструктури соціаль- ної структури суспільства. У підсумку ми маємо економічну, політичну, релігійну, демографічну, професійну, сімейно-родинну, територіально-по- селенську підструктури суспільства (див. Кожну з цих структур можна розглядати під іншим кутом — як інституціональні сфери. Сімейно- родинна структура описує інститут сім'ї і шлюбу, професійна й економічна (як найбільш численні і різнорідні) — утворюють відразу декілька соціаль- них інститутів — держава і право, виробництво, освіта. Релігійна структура власне кажучи відноситься до інституту релігії. Тільки демографічна і тери- торіально-поселенська структури не створюють соціальних інститутів.

Отже, три фундаментальних поняття соціології — соціальна струк­тура, соціальна стратифікація і соціальні інститути — виявляються тісно зв'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Однак історичним механізмом, загальним для усіх них, є суспільний розподіл праці. Поглиблення розподілу праці та її спеціалізація і створили таким чином усе різноманіття соціальних статусів і ролей.

Аналіз також показує, що будівельні "цеглинки" будинку соціальної струк­тури суспільства — статуси і ролі — мають ще три грані: "ширину ", чи права, "довжину", чи обов'язки, і "висоту", чи відповідальність. Таким чином, ми одержали тривимірювальне зображення суспільного життя. Усі три грані — це невід'ємні атрибути суспільного розподілу праці, однак і сам статус — теж породження такого розподілу. Адже він описує місце індивіда в системі суспільного розподілу праці, що пронизує усе суспіль­ство. Разом з тим завдяки тривимірювальній формі суспільного життя наші

"цеглинки" щільніше прилягають одне до одного, утворюючи єдине ціле. Грані даних "цеглинок" з'єднуються між собою найміцнішим "цементом" — соціальними нормами, оскільки вони "замішані" на законах, звичаях і тради­ціях. За їхнім дотриманням ретельно стежить будь-яке суспільство за допомо­гою інституту соціального контролю. Таке "будівництво" тягнеться повіль­но — цілими століттями — зате "будинок" виходить дуже міцним. А там, де поспішають, складають закони на швидку руку, придумують штучні звичаї й обряди, абияк розподіляють права й обов'язки, нарешті, не стежать за до­триманням відповідальності усіма посадовими особами, включаючи най­вищих, міцний суспільний фундамент створити практично неможливо.