1. Дилецький Микола Павлович

Мико́ла Па́влович Диле́цький (близько 1630—1690) — український музичний теоретик, композитор. Автор праці «Мусикийская граматика» (1675), що викладає основи партесного співу.

Біографічні дані

Народився у Києві близько 1630 року (біографічні дати Дилецького можна встановити тільки приблизно). Здобув освіту у Віленьскій єзуїтській академії, його музичними вчителями, ймовірно були українські музиканти Микола Замаревич та Мартин Мєльчевський. Як регент і вчитель церковного співу Дилецький працював у Вільні, Смоленську і, з 1670-х років — у Москві. Ймовірно, був регентом московського хору Строганова, адже московську редакцію своєї «Грамматики» він присвятив «Во благородньїх благородному, во именитых именитому господину своему Гр. Дм. Строганову».

Творчість

Як композитор Дилецький мало відомий. Проте його твори, видані у 1981 р. видавництвом «Музична Україна» свідчать про те, що Микола Дилецький був одним з найвидатніших творців партесної музики. С. В. Смоленський вважає Дилецького творцем цілої школи мистецтва співу західного напряму. І дійсно, як теоретик і педагог Дилецький створив школу, з якої вийшов ряд визначних композиторів кінця XVII і початку XVIII століття.

«Грамматика пѢнія мусикийского»

Найвизначнішим музикознавчим твором Миколи Дилецького вважається «Грамматика пѢнія мусикийского» (повна назва: «Грамматіка мусикійского пѢнія или извѢстная правила пѢния в слозѢ мусікійскомъ, в них же обрѢтаются шесть частей или раздѢлений»), вперше видана у Вільні (це видання досі не знайдено), 1677 року переписана для Смоленську і переписана у Москві 1679 р. Українські вчені вважають, що початково робота написана книжною українською мовою (факсимільне видання т.зв. «львівського» рукопису під назвою «граматика музикальна» було видано 1970 року О.Цалай-Якименко у Львові), проте пізніше задля поширення цієї роботи автор зробив ряд перекладів на російську мову (факсимільне видання одного з рукописів було видано 1979 року у Москві В Протопоповим). Перше друковане вадання "Грамматики" було здійснено лише у 1910 році.«Грамматика» Дилецького стала першим з музично-теоретичних трактатів, які докладно пояснили технічну суть лінійної, нотної системи, партесного співу і партесної композиції. В цій праці Дилецький виступив на захист «вільних» прийомів композиції, розглядаючи музику, як мистецтво творчо живе, емоційно визначне. «Граматика» по суті була також і першою працею, що узагальнила музично-теоретичні знання, доти засвоювані переважно через усну традицію. Встановлена ним термінологія надовго утвердилася в теоретичній, педагогічній практиці шкіл і композиторів і мала величезне практичне значення та сприяла плідній діяльності багатьох співаків і регентів другої половини XVII й початку XVIII століття.«Грамматика пѢнія мусикийского» вважається першим із збережених наукових творів, в яких описано Квінтове коло.

Березовський Максим Созонтович

Макси́м Созо́нтович Березо́вський (27 жовтня 1745, Глухів — 2 квітня 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики.

Біографічні дані

Народився у Глухові на Сумщині в козацькій родині, в місті, де виховувалися музики для роботи при дворі російських імператорів (див. Глухівська музична школа). Вищу освіту здобув у Києво-Могилянській академії, де почав писати власні твори.

1758 року — через виняткові вокальні дані відряджений до Петербурга (Росія), де став солістом у Придворній співацькій капелі князя Петра Федоровича. Там познайомився з тогочасною європейською музикою. В 1759-60 роках виступав як співак-соліст в Італійській оперній трупі в Оранієнбаумі та Петербурзі.

1769 року — відряджений до Італії на навчання у Болонській філармонічній академії, де брав уроки у відомого композитора та історика музики падре Джованні Батіста Мартіні, у якого навчався близько восьми років. Аби мати право бути капельмейстером, витримав іспит 15 травня 1771 р.на звання академіка філармонії в Болоньї разом з чеським композитором на ім'я Йозеф Мислівечек. Закінчив Академію з відзнакою. Варто зазначити, що в ці ж роки у Болонській академії навчався ще юний В.А. Моцарт. 1771 — Березовський отримав звання maestro di musica і був обраний членом Болонського філармонічного товариства. До 1773 року єдина закінчена опера, що належить М. Березовському — «Демофонт», була поставлена у Ліворно 1773 року в карнавальні свята. На початку 1774 року разом з ескадрою російських кораблів під керівництвом Олексія Орлова повернувся в Петербург .

Повернувшись 1774 року до Російської імперії, М. Березовський зіткнувся із байдужістю урядовців. Йому обіцяли місце директора Кременчуцької музичної академії, але цьому проектові не судилося здійснитись. Максим Березовський був зарахований (без посади) церковним півчим і капельмейстером Придворної співацької капели.

Постійні нестатки, неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели композитора до нервової недуги. 1777 року 32-літній композитор покінчив життя самогубством (щоправда, зараз версія про самогубство піддається сумніву біографами Березовського) Не менш трагічна доля судилася його творам, які або припадали пилом, або взагалі були знищені. Більшість творів Березовського збереглася в рукописах. Були видані тільки поодинокі композиції, які, власне, й принесли йому світову славу.Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту.

2005 — на фасаді Болонської музичної академії встановлено меморіальну дошку на честь українського композитора Максима Березовського. Після В.А. Моцарта, Березовський став другим композитором-чужинцем, пам'ять якого вшанована в такий спосіб у всесвітньо відомому центрі культури та мистецтва — Болонській академії. Пам'ятник Березовському споруджено у Глухові.

Напередодні 1995 року Глухів і музична громадскість планували відзначити 250-річчя з дня народження відомого композитора 18 століття Дмитра Бортнянського, що планувалося на 2001 рік. Ідея створення монумента славному земляку в місті отримала широкий розголос і її підтримали як громадськість міста, так і урядовці Міністерства культури України.

Але урочистостям на честь Бортнянського передував не менш славний ювілей ще одного уродженця міста, теж уславленого композитора Максима Березовського. 250-ту річницю з дня народження М. Березовського планували відсвяткуватище раніше - якраз у 1995 році. Добре знаного в Європі М. Березовського планували вшанувати як в Україні, так і по лінії ЮНЕСКО. Але і йому не було пам'ятника в Глухові. Так замість одного монумента виникла ідея встановити два.

Замову на їх створення і отримала скульптор Інна Коломієць. Така вдача не часто трапляється в долі. До того ж,і епоха, і тема були такими, що давали простір для широкого діапазону рішень - від академічно - стриманих до новітніх чи модернових. Бортнянський у Інни Коломієць - більш академічний ( перука, шати 18 столліття, декоративне рештування, гербовий малюнок постаменту).Постать у повний зріст - спокійна і зосереджена.

Монумент Березовському - поєднання класичного з модерновим. Тут і скрипка, і довге волосся митця, і гербовий малюнок постаменту, що ріднить обидва монументи. Але скульптор добре знала про гіркі останні роки композитора, його невизнання і нереалізованість в імперії, про його самогубство. Пригнічений стан композитора в останні роки життя, його розбурхану, тривожну свідомість і передають майже чорнечі шати, розгублений жест рук, вираз муки без заспокоєння. Монументи двом композиторам Глухова стали приємним явищем мистецького життя, таких нечастих в провінційних містах України.

Твори

Опери «Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія),«Іфігенія» (не закінчена);Хорові твори Літургія св. Іоанна Златоустого,

духовні концерти «Не отвержи мене во время старости»,«Остригну сердце»,«Милость и суде воспою»,«Слава в вышних Богу»;

причасники «Творяй Ангелы своя духи»,«Чашу спасения приму»,«И память вечную»,«Во всю землю»,

«Хвалите Господа»,«Блажени яже избрал