74. Емпіризм Френсіса Бекона, його гносеологія і вчення про ідоли

Метод – раціоналістичні традиції нової науки які полягали у децентрації людської позиції(суб’єктності) і дослідження світу таким яким він є сам по собі. Тому за допомогою раціо треба вивчати об’єктивну чи істинну природу. Природа є об’єктивною і ідеальною – пізнається лише через раціо. Методом пізнання є індукція, досвід і експеримент. Проте є ідоли які заважають пізнанню + релігія і віра весь історичний час заважала + науки базувались на грецьких науках, а мова і спілкування як такі не правильно виголошують суть сказаного. Примари:

Привиди роду знаходять підставу в самій природі людини. Розум людини уподібнюється нерівному дзеркалу, яке, домішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому та спотвореному вигляді,

Привиди печери суть помилки окремого людини.

Привиди ринку. Слова прямо гвалтують розум, змішують все і ведуть людей до порожніх і незліченним спорах і тлумачень.

Примарами театру - авторитет філософів. Якщо очиститись від усіх ідолів – об’єктивне знання і чистий досвід і розум до природних речей додає свою природу і тому виглядає як викривлене дзеркало. Природа для людини – вона є пізнаваною.

75. Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового Часу(Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк)

Основною проблемою філософії Нового часу – гносеологія. У 17-18 ст. людина стає розкутоюі прагне пізнати. Це століття геніїв. Впали цінності Середньовіччя, виникає альтернатива раю – створення ідеальної держави. Тоді ж теорію пізнання поділяють на 2 фактори: ЕМПІРИЧНИЙ( пізнання за допомогою досвіду та відчуттів), СЕНСУАЛІСТИЧНИЙ ( метод занурення у матерію).

Бекон, Гоббс (систематизатор емпіризму Бекона, автор праці «Левіафана») і Локк були деїстичними матеріалістами. Природу вони розглядали як субстанцію, щось самостійне, а науку — єдиним вченням про природу. Сферу моралі во­ни залишали в компетенції Святого Письма. їх світогляду притаманний натуралізм у механістичній формі. Вони роз­глядали людську суб'єктивність як віддзеркалення зов­нішнього (механічного) світу. І сама ця суб'єктивність зво­дилась до механічної комбінації ідей (особливо у Гоббса). Суб'єктом пізнання вони вважали окремого індивіда, але вже у вченні про «привиди» (Бекон) і про суспільний ха­рактер знаків (Гоббс) вони зіткнулись із впливом суспільс­тва на процес пізнання.

Емпіризм у його крайньому сенсуалістському тракту­ванні, коли відчуття визнаються єдиним джерелом знан­ня, таїв у собі загрозу суб'єктивізму. (Якщо мені дані від­чуття і нічого, крім відчуттів, то на основі чого я суджу?)

76. Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта і об’єкта у філософії Рене Декарта

77. Принципи раціоналістичного методу Рене Декарта, їхнє значення для новочасної філософії

Для дослідження істинності необхідний метод. Необхідно щоб система знань і пізнання складалась з кількох правил, тоді легше вибудувати тверде рішення. Потрібне відсторонення суб’єктивності від об’єкту для раціонального вивчення об’єкту - що складно адже і тим і тим є я. Розсудливість а не крайність, адже навіть якщо поміркована думка хибна, вона все рівно ближча до істини - можна базуватись на думках найрозсудливіших людей – відсутність крайності – твердість і впевненість у своїх діях. Наукова достовірність має бути основою знання а не віра чи власна думка. метод не лише для того щоб вивчати, але і для того щоб творити. Не віра, і не Бог творять а людина за допомогою свого розуму пізнає, вивчає і створює, змінює. Повний перелік і всеохоплюючий погляд де жодна дрібничка не випаде, розглянути все як систему цілісно так і її елементи – дедукція. Революція, зміна – себе а не об’єктивної реальності

Метод критичного сумніву Декарта - Немає сумніву лише в тому що я сумніваюсь у сумніві

1. Перше - ніколи не приймати за істинне нічого, що я не пізнав би таким з очевидністю, інакше кажучи, ретельно уникати необачності й упереджений ¬ тости і включати в свої судження тільки те, що перед ¬ подається моєму розумові настільки ясно і настільки чітко, що не дає мені ніякого приводу піддавати їх сумніву.

2. Друге - ділити кожне з досліджуваних мною затрудненій на стільки частин, скільки це можливо і потрібно для кращого їх подолання.

3. Третє - дотримуватися певного порядку мислення, починаючи з предметів найбільш простих і найбільш легко пізнаваних і сходячи поступово до пізнання найбільш складного, припускаючи порядок навіть і там, де об'єкти мислення зовсім не дані в їхньому природному зв'язку.

4. І останнє - складати завжди переліки настільки повноцінні та огляди настільки загальні, щоб була впевненість у відсутності недоглядів.