
- •Предмет історії філософії. Три аспекти: історія ідей, історія понять, історія впливів.
- •Природа філософського знання, його місце у світогляді
- •Карл Ясперс – осьовий час «Смисл і призначення історії»
- •Філософська культура стародавнього сходу. Основні особливості
- •Проблеми страждання у Буддизмі
- •Чотири буддистські благородні істини
- •Жень як центральна категорія конфуціанства
- •Вчення Конфуція про виправлення імен, людські взаємини і етикет
- •Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •Міфологія, Поліси, Гесіод і Гомер
- •Періодизація античної філософії
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського
- •Він стверджував: все тече, все змінюється; не можна двічі ввійти в одну й ту ж річку, оскільки і води будуть не ті, та й людина стане іншою.
- •Логосу — космічної закономірності, розуму, порядку. Він надавав великого значення мірі, яку логос (доля) відвела кожній речі.
- •21. Геракліт і вчення про Логос
- •Атомістична теорія Демокріта
- •Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину
- •Особливості філософського стилю Сократа: Іронія і Маєвтика «я знаю, що я нічого не знаю…» «самі не можуть народити»
- •Переоцінка Сократом традиційних цінностей
- •Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •Філософія кініків. Діоген Сінопський
- •«Друга навігація» та її наслідки для античної філософії
- •Вчення Платона про ідеї
- •Структура платонівського світу ідей
- •Гносеологічні погляди Платона: теорія анамнезису
- •Проблема людини у Платона: дуалізм душі і тіла
- •Діалог Платона Федон. Основні теми і проблеми твору
- •Критика Аристотелем Платонівського вчення про ідеї
- •Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •Арістотелівська теорія чотирьох типів причин
- •Вчення Арістотеля про три природи душі
- •Вегетативная душа и ее функции
- •Чувственная душа, чувственное познание, вожделение и движение
- •Понимающая душа и рациональное познание
- •Три типи
- •Етика Арістотеля. Вчення про середину
- •Дві парадигми розуміння природи мистецтва: Платон і Арістотель
- •Вчення Арістотеля про Катарсис
- •Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Міна орієнтирів
- •Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм, стоїцизм, еклектизм)
- •Філософія скептицизму
- •Утримуватися від суджень. – суб’єктивізм не позволяє пізнати істину
- •Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •Стоїцизм. Періодизація і загальна характеристика
- •Філософія неоплатоніків
- •Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •Луцій Анней Сенека. «моральні листи до Луцилія»
- •Етика неостоїцизму – Сенека
- •Феномен християнства в історичному контексті(юдейські корені християнства і значення греко-римської традиції)
- •Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •Періодизація патристики
- •Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертуліана
- •Антагонізм граду земного і граду Божого Августина Блаженного «Про град Божий»
- •Філософські і богословські погляди Августина блаженного
- •«Сповідь» Августина. Ключові проблеми
- •Пізня патристика Северин Боецій
- •«Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •Загальна характеристика схоластики і її періодизація
- •Полеміка реалізму і номіналізму в середньовічній Схоластиці
- •Рання схоластика(Ансельм Кентерберійський)
- •Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •Зріла Схоластика. Тома Аквінський
- •Антропологія Томи Аквінського. Людина як компосітум душі і тіла
- •Пять раціональних Доказів Буття Божого для Теології Аквіната
- •Пізня схоластика. Вільям Оккам
- •«Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження(Микола кузанський)
- •Скептицизм Мішеля Монтеня
- •Зародження протестантизму(Мартін Лютер)
- •Емпіризм Френсіса Бекона, його гносеологія і вчення про ідоли
- •Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового Часу(Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк)
- •Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта і об’єкта у філософії Рене Декарта
- •Принципи раціоналістичного методу Рене Декарта, їхнє значення для новочасної філософії
- •Філософія Баруха Спінози. Етика, побудована в геометричний спосіб.
Полеміка реалізму і номіналізму в середньовічній Схоластиці
Суттєве значення для подальшого розвитку європейської філософії мала дискусія між номіналістами і реалістами, яка тривала в схоластиці протягом кількох століть. Центральна проблема дискусії — природа загальних понять. Почалося все як теологічна суперечка.підгрунтя – догмату Святої Трійці. Ортодокси вваж., що Трійця – це єдине і святе, а інші – що цетри окремі іпостасі. Ті, хто говорив про єдність – реалісти, хто про окремість – номіналісти.Ця проблема споріднена з проблемою співвідношення загального і одиничного, що хвилювала давньогрецьких філософів, але їй властиве дещо інше смислове забарвлення.
Реалізм — філософський напрям, згідно з яким загальні поняття існують реально як сутності речей.Вони є первинні, існують незалежно від нашого мислення, поза свідомістю.
Ансельм Кентерберійський,Тома Аквінський був поміркованим реалістом, вважав, що загальне існує нерозривно від одиничного, що людина осягає сутності в поняттях розуму. Є 3 аспекти універсалій,ланцюжок: ідея, що існує в Бога — сутність — ідея в розумі людини. Ієрархічна побудова сущого
Номіналізм— філософське вчення, що заперечує онтологічне значення універсалій (загальних понять), стверджуючи, що універсали існують не в дійсності, а тільки в мисленні людини.Універсалії – це лише імена речей, а дійсним існуванням володіють лише одиничні речі.
Номіналісти — Вільям Оккам, Жан Буриданне приховують ніяких універсалій.
Така відмінність у співвідношенні одиничного і загального в світі речей передбачала різні тлумачення способу їх творення. Реалісти — прихильники платонівсько-арістотелівської традиції, для якої Бог є передусім розумом — вважали, що ідеї (загальне) як думки Бога передують творінню (є своєрідним планом творіння) і в самому творінні, в речах складають їх сутність. Усе це зумовлює , Що постала в концепції Аквінського, зумовлена різним способом втілення ідеї — форми.
Номіналісти щодо розуміння Бога схилялись до біблійної традиції, яка тлумачить його як вищу волю. На їх думку, Бог творить речі за своєю волею, вони не є втіленням ідей. Речі одиничні. Це є підставою для заперечення принципу ієрархічності побудови світу. Обидві концепції по-різному інтерпретують і пізнання.
Реалісти і Номіналісти
Співвідношення загального і конкретного(ідеї до речей буття існує. Від бутя будує ідеальні поняття)
Реалізм
Крайній Реалізм(Гільйом із Шампо) – людяність не залежить від конкретних речей.поміркований реаліз(Альберт великий і Тома Аквінський) – загальне форма одиничного – універсалії існують до речей у Божествинному розумі як прообрази, в окремих речах як субстванційні форми, в людському розумі як поняття.. через матерію універсалії виступають як окремі речі. В окремих речах. Первинно існують універсалії, а конкретні речіє історичними.
Номіналізм Універсалії – імена, вони існують в розумілюдини,а не реально. Універсалії- лише звуки голосу, сконцентровані Людиною ми їх утворюєм із синтезу конкретних речей.індивідуальні речі існують конкретно чуттєво
Причащання(реалісти – кров Господа, реалісти – конкретна річ, трійця – розділяються не є єдиним