
- •Предмет історії філософії. Три аспекти: історія ідей, історія понять, історія впливів.
- •Природа філософського знання, його місце у світогляді
- •Карл Ясперс – осьовий час «Смисл і призначення історії»
- •Філософська культура стародавнього сходу. Основні особливості
- •Проблеми страждання у Буддизмі
- •Чотири буддистські благородні істини
- •Жень як центральна категорія конфуціанства
- •Вчення Конфуція про виправлення імен, людські взаємини і етикет
- •Ґенеза, природа і розвиток античної філософії
- •Міфологія, Поліси, Гесіод і Гомер
- •Періодизація античної філософії
- •20. Діалектика Геракліта Ефеського
- •Він стверджував: все тече, все змінюється; не можна двічі ввійти в одну й ту ж річку, оскільки і води будуть не ті, та й людина стане іншою.
- •Логосу — космічної закономірності, розуму, порядку. Він надавав великого значення мірі, яку логос (доля) відвела кожній речі.
- •21. Геракліт і вчення про Логос
- •Атомістична теорія Демокріта
- •Софістика і зміщення осі філософського пошуку з космосу на людину
- •Особливості філософського стилю Сократа: Іронія і Маєвтика «я знаю, що я нічого не знаю…» «самі не можуть народити»
- •Переоцінка Сократом традиційних цінностей
- •Постать Сократа. Історико-філософські наслідки.
- •Філософія кініків. Діоген Сінопський
- •«Друга навігація» та її наслідки для античної філософії
- •Вчення Платона про ідеї
- •Структура платонівського світу ідей
- •Гносеологічні погляди Платона: теорія анамнезису
- •Проблема людини у Платона: дуалізм душі і тіла
- •Діалог Платона Федон. Основні теми і проблеми твору
- •Критика Аристотелем Платонівського вчення про ідеї
- •Філософська система Арістотеля
- •Історичний підхід
- •Класифікація наук
- •Арістотелівська теорія чотирьох типів причин
- •Вчення Арістотеля про три природи душі
- •Вегетативная душа и ее функции
- •Чувственная душа, чувственное познание, вожделение и движение
- •Понимающая душа и рациональное познание
- •Три типи
- •Етика Арістотеля. Вчення про середину
- •Дві парадигми розуміння природи мистецтва: Платон і Арістотель
- •Вчення Арістотеля про Катарсис
- •Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Міна орієнтирів
- •Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм, стоїцизм, еклектизм)
- •Філософія скептицизму
- •Утримуватися від суджень. – суб’єктивізм не позволяє пізнати істину
- •Основні риси філософії стоїків
- •Епіктет
- •Марк Аврелій 2 ст
- •Стоїцизм. Періодизація і загальна характеристика
- •Філософія неоплатоніків
- •Вчення Плотіна про еманацію. Тріада неоплатонізму
- •Луцій Анней Сенека. «моральні листи до Луцилія»
- •Етика неостоїцизму – Сенека
- •Феномен християнства в історичному контексті(юдейські корені християнства і значення греко-римської традиції)
- •Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
- •Періодизація патристики
- •Апологетика перших століть християнства. Фідеїзм Тертуліана
- •Антагонізм граду земного і граду Божого Августина Блаженного «Про град Божий»
- •Філософські і богословські погляди Августина блаженного
- •«Сповідь» Августина. Ключові проблеми
- •Пізня патристика Северин Боецій
- •«Розрада від філософії» Северина Боеція
- •"Бог- это само счастье, как высшее счастье".
- •Загальна характеристика схоластики і її періодизація
- •Полеміка реалізму і номіналізму в середньовічній Схоластиці
- •Рання схоластика(Ансельм Кентерберійський)
- •Ансельм Кетерберійський і онтології доказу буття Бога
- •Зріла Схоластика. Тома Аквінський
- •Антропологія Томи Аквінського. Людина як компосітум душі і тіла
- •Пять раціональних Доказів Буття Божого для Теології Аквіната
- •Пізня схоластика. Вільям Оккам
- •«Бритва Оккама» і специфіка пізньої схоластики
- •Натурфілософські ідеї мислителів доби Відродження(Микола кузанський)
- •Скептицизм Мішеля Монтеня
- •Зародження протестантизму(Мартін Лютер)
- •Емпіризм Френсіса Бекона, його гносеологія і вчення про ідоли
- •Емпірико-сенсуалістична лінія в теорії пізнання Нового Часу(Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк)
- •Суб’єктивістське перетлумачення людського пізнання. Протиставлення суб’єкта і об’єкта у філософії Рене Декарта
- •Принципи раціоналістичного методу Рене Декарта, їхнє значення для новочасної філософії
- •Філософія Баруха Спінози. Етика, побудована в геометричний спосіб.
Феномен християнства в історичному контексті(юдейські корені християнства і значення греко-римської традиції)
Вчення про Єдине, значне поширення, римський прагматизм
Платоніки, стоїки, неоплатоніки – Єдине і всесвітня держава
Мораль – запозичена в юдеїв, хоча і в греції було і-го-го моралістів
Нове – спасіння душі і Чуда – індивідуалізація особистості
Юдеї – вчення від початку світу, частина людства – обрані Богом(відповідно Християни для Християн), Хрещення а не всякі обрізання, взаємозв’язки з Буддою… 10 заповідей Мессія – Логос, царство небесне
Філософсько-богословські теорії Філона Александріївського. Теологічне переосмислення вчення про Логос. Гносеологічний принцип містичного екстазу
ягве – сущий, буття дано в первинному стані, Бога можна визначити через те чим він не є.. примирення античності і євреїв логос – посередник між Богом Творцем і людьми. логос стає у теологічному плані. Книги Святого письма потрібно читати алегорично.
«Среди земных вещей, - говорит он, - ничто не священнее и не богоподобнее человека, ибо он есть великолепный отпечаток великолепной иконы, созданной по образу идеального первообраза».
«Сотворенный человек чувствен и причастен качеству; он составлен из души и тела; он мужчина или женщина, и смертен по природе. Человек же по образу, наоборот, есть некая идея или по роду, или по отпечатку, умопостигаем, бесплотен, ни мужчина, ни женщина, и по природе нетленен»
Этот «небесный», «истинный» человек представляет собою высший тип человека, идею о нем, соответственно другим идеям в мире умопостигаемого. Он соотносителен Логосу, как образу Божию по преимуществу и как совокупности идей в их целом. – Адам
Синтез Єврейської і античної філософії
Завдання філософії – пізнати Бога
Бог определяется у Филона как сущее — единое и безусловно простое, неизменное, непреходящее и не имеющее связи ни с чем, кроме него самого. Сущее не пребывает ни в мире, ни в пространстве, оно обнимает в себе все остальное и есть чистая бескачественная субстанция. Оно несказанно, никакое слово не может его сполна и точно выразить — ни даже «Бог», ни «благо». Над благостью и могуществом, охватывая их обоих, стоит как посредствующее звено логос.
Бог действует, как действует свет, не претерпевая при этом никакого изменения и никакого истощения светоносной силы.
догмат о- сотворении мира Богом. Поэтому для него было неприемлемо учение Аристотеля о вечном и безначальном существовании мира. И пространство, и время возникли вместе с миром. Мир сотворен, но он непреходящ. Однако возникновение мира не следует, понимать в буквальном смысле, и рассказ о «днях творения» Моисеевой Книги Бытия не следует понимать как) повествование о реальных промежутках времени, а только как пояснение порядка и последовательности, в какой моменты творения представляются философской мысли.
теоретическую жизнь он предпочитал практической с еще, большей силой и настойчивостью, чем Аристотель. Однако теория (qewria), о которой говорит Филон, по сути ограничивается только познанием Бога и отношением к нему человека. Филон не верит в познавательные силы человека. Его высказывания о возможности познания часто граничат с совершенным скептицизмом.