44. Александр Македонський і перехід від класичної до елліністичної епохи. Міна орієнтирів

А. Макед. Започаткував елліністичний тип, його епоху.Його похід у 334-323рр.до н.е. призвів до радикального перевороту в елінському світі. Закінчилась класична епоха. У Греції падає значення полісів, а Македонізм розвивається.Він впровадив проект універсальної божественної монархії, що завдало удару по структурі полісного життя. У 4 ст. до н.е. розповсюджується космополітичний ідеал. Замість поняття громадянин запроваджується поняття підданий. Від людини не вимагають чеснот, а потреб,навичок. Правління надається функціонерам, людина займає нейтральну позицію. Новою реальністю і об'єктом дослідження філософів став ІНДИВІД. З роз'єднанням людини і громадянина розділилась етика та політика. У старій класичній етиці – людина=громадянину і підпорядковувалась владі. Тепер і вперше у ЗХ філос.етика структурує людину як автономну, одиничну, окрему. Крах расистських упереджень щодо природніх відмінностей між греками і варварами. Вважали, що є люди – раби за природою. Александр спробував успішно асимілювати завойованих варварів і зрівняти їх із греками. Навчав людей мистецтву воювати.

Еллінські школи в античному мисленні сповідували цінності, які не підпорядковувались гр.культурі. Відбувається втрата глибини та чистоти гр.культури, асиміляція інших традицій, вірувань. Центр інтелектуальної культури переміщується із Афін в Александрію. (Евклід, Гіппократ, Архімед)

45. Філософські напрямки елліністичної епохи(епікуреїзм, стоїцизм, еклектизм)

1. Епікуреїзм - Епікур(4 ст до н е) Лукрецій(1 ст до н е)

1. Відчуття – основа знання(Математика безпочуттєва, неіснуюча і непотрібна)

2. Після того як в нас появилось представлення про об’єкт – людина, при цьому слові ми згадуєм конкретну людину – це і є істинне поняття

3. Судження про атоми – неможливе бо немає досвіду

4. Критерієм істинності є відчуття задоволення. А біль того чого нам не треба

5. Боги не мають відношення до людей

6. Смерть – немає життя після смерті

7. Атомістична теорія – атоми і пустота(бо як тоді рухаються)

8. Атоми рухаються як пилинки в пустоті - рухались в низ по вертикалі, деякі атоми пішли по косій лінії і утворились світи – немає богів

9. Задоволення – щастя – еталон добра чи зла

10. Задоволення – не тимчасове а все життєве, і це швидше відсутність болі ніж присутність задоволення всі задоволення благо але н всі варто вибирати, всі страждання – зло, але не всіх варто уникати

11. Задоволення – спокій, відсутність страждань і тривог(страждання – біль при операції, проте робить благо

12. Треба зменшувати бажання і потреби

13. Не егоїзм – найщасливіша людина – має багато друзів, хто не вдрузях – той не ворог, хто ворог то уникають

14. Щастя – братське життя

2. Еклектизм(Цицерон, Аврелій)

1. 2 ст Потамон

2. Фактично ідей нема – синтез ідей, і їх переосмислення

3. Стоїцизм

1. У фізиці стоїки (Зенон з Кітіону, Клеанф, Хрісіпп — прибл.ІІІ ст. до н.е.) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення Геракліта про вогонь як первинну стихію, з якої все походить.

2. "Пневма", "дух", дихання, правогонь розливаються у світі, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганічних тілах. Але правогонь — вже не сліпа стихійна сила (як це було у вченні Геракліта), а художньо-творча, тотожна ідеї Платона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь — це і провидіння, фатум, доля. Космос, знов як у перших філософів, розуміється єдиним організмом, єдиним тілом. Це тіло живе, воно побудоване з різних функціональних частин, пронизаних пневмою. Ззовні Космос має форму кулі, в якій все відбувається необхідно і цілеспрямовано, інакше Космос розпадеться і стане мертвим. Відповідно для кожної частинки Космосу є своє місце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функції, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.

3. Узгоджено зі вченням про Всесвіт розроблено відповідну етику. В етиці стоїки також протилежні епікуреїзмові, насамперед у питаннях про розуміння мети життя, свободи волі. Для стоїків доля, фатум — незаперечна істина, а свобода розглядається як ухиляння від законів Космосу, тому — неможлива. Дії людини різняться лише за тим, яким чином — добровільно чи за примусом — відбувається невідворотна необхідність. Доля веде і того, хто добровільно підкоряється, і силоміць притягує того, хто без розсуду опирається. Мудрець (філософ) це той, хто любить свій фатум, а тому справді вільний, бо діє за .необхідністю. Таке розсудливе життя, смиренне перед необхідністю, вгамовує афекти (пристрасті), дарує щастя.