4. МОРФОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

4.1. Частини мови, принципи їх виділення

4.2. Іменник

4.3. Прикметник

4.4. Числівник

4.5. Займенник

4.6. Дієслово

4.7. Прислівник

4.8. Службові частини мови

4.9. Вигук

4.10. Запитання і завдання для самоперевірки

4.1. Частини мови, принципи їх виділення

Морфологія та синтаксис складають граматику сучасної української літературної мови.

Морфологія (від грец. morphё - форма, logos - слово) - це розділ граматики, який вивчає слово як граматичну одиницю мови, граматичні категорії та частини мови.

Усі слова в мові за лексичним значенням та граматичними особливостями поділяються на частини мови. Вони відрізняються одна від одної за такими ознаками:

 за лексичним значенням;

 за граматичними ознаками;

 за синтаксичною роллю в реченні;

 за особливостями словотворення.

Наприклад, іменник відрізняється від дієслова:

	Іменник		Дієслово
а)	означає предметність (підручник);	а)	означає дію або стан як процес (читає);
б)	має рід, змінюється за відмінками і числами;	б)	має вид, перехідність і неперехідність, спосіб, час, змінюється за особами;
в)	у реченні найчастіше буває підметом і додатком;	в)	у реченні найчастіше буває присудком;
г)	основний спосіб творення - суфіксальний.	г)	основний спосіб творення - префіксальний.

 В українській мові десять частин мови, з яких шість повнозначних (іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово, прислівник), три неповнозначних (прийменник, сполучник, частки) та вигук.

Повнозначними частинами мови, або самостійними, називають такі частини мови, що мають лексичні та граматичні значення і є членами речення.

Неповнозначними частинами мови, або службовими, називають такі частини мови, які виконують лише службову функцію та є граматичними засобами вираження зв'язків і відношень між словами, реченнями (сполучники та прийменники), або надають реченню чи окремим його членам смислових та емоційних відтінків (частки).

Вигуки - це слова, що виражають почуття або волевиявлення, але не називають їх, вони не належать ні до службових, ні до самостійних частин мови.

4.2. Іменник

Іменником називається повнозначна частина мови, що означає предмети, явища, абстрактні поняття, відповідає на питання хто?, що?

За значенням іменники поділяються на назви істот (відповідають на питання хто? - батько, студент, актор) і назви неістот (відповідають на питання що? - вікно, ліс, осінь).

Іменники поділяються на загальні та власні. Загальні іменники називають однорідні предмети (дерево, небо, інженер). Власні іменники можуть бути індивідуальною назвою одного предмета (Україна, Київ, Галина).

 РІД ІМЕННИКІВ

Кожний іменник (крім тих, що вживаються тільки у множині) належить до одного з трьох родів: чоловічого (вітер, світ), жіночого (доля, совість), середнього (море, поле).

Деякі іменники, що означають назви осіб за професією чи за родом діяльності (професор, інженер), хоч і можуть називати осіб як чоловічої , так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду. Наприклад, суддя Іванова.

В українській мові є іменники спільного роду, у яких рід визначається за статтю. Наприклад, бідолаха Ольга, бідолаха Петро. Деякі іменники вживаються у формах і чоловічого, і жіночого роду. Наприклад, зал - зала, санаторій - санаторія.

Число іменників

Іменники мають два числа: однину і множину. Іменники у формі однини вживаються для позначення назви одного предмета: вишня, документ. Іменники у формі множини вживаються для позначення назви кількох однорідних предметів: вишні, дороги.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

1) іменники, що вживаються і в однині, і в множині: твір - твори, лекція - лекції;

2) іменники, що вживаються тільки в однині. До них належать:

а) назви речовин (молоко, сметана);

б) збірні іменники (листя, людство);

в) іменники з абстрактним значенням (телебачення, чуйність, доброта);

г) власні назви (Волинь, Тернопіль);

3) іменники, що вживаються тільки у множині. До них належать:

а) назви парних предметів (двері, сани);

б) назви, що мають матеріально-речовинне значення (висівки, дрова);

в) назви сукупностей предметів (гроші, витрати);

г) назви ігор, процесів (посиденьки, піжмурки);

д) назви відрізків часу, свят, побутових обрядів (канікули, заручини, хрестини);

е) власні назви (Суми, Черкаси).

Відмінювання іменників.

За характером відмінкових закінчень іменники в українській мові поділяються на чотири відміни.

І відміна

До І відміни належать іменники жіночого, чоловічого й подвійного роду з закінченням -а(я): білка, липа, Микола, Оксана, Ілля, суддя, стаття. Залежно від кінцевого приголосного основи іменники І відміни поділяються на три групи: тверду, м'яку й мішану.

До твердої групи належать іменники, основа яких закінчується на твердий приголосний: доброта, малина.

До м'якої групи належать іменники, основа яких закінчується на м'який приголосний: лінія, стаття.

До мішаної групи належать іменники, основа яких закінчується на шиплячий: каша, площа.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників І відміни

Від- мінки	Однина				Множина
	тверда група	м'яка група	мішана група		тверда група	м'яка група	мішана група
	вода	хвиля, мрія	груша	ручище	води	хвилі, мрії	груші	ручи-ща
Н.	-а	-я	-а	-е	-и	-і -ї	-і	-а
Р.	-и	-і,ї	-і	-і	-Æ	-Æ		-Æ
Д.	-і	-і, ї	-і	-і	-ам	-ям		-ам
3.	-у	-ю	-у	-е	-і	-і	-і	-а
О.	-ою	-ею, -єю	-ею	-ею	-ами	-ями		-ами
М.	(у)-і	(на) -і, -ї	(на)-і	-і	(у)-ах	(на) -ях		(на) -ах
Кл.	-о	-е, -є	-е	-е	-и	-і	-і	-а

ІІ відміна

До ІІ відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням (хліб, край, корінь) та з закінченням -о, -е (Дніпро, сомище), іменники середнього роду з закінченням -о, -е (око, горе) та -я (весілля, листя).

Залежно від кінцевого приголосного основи іменники ІІ відміни поділяються на три групи: тверду, , м'яку й мішану.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІ відміни

Від-	Однина			Множина
мінки	тверда група	м'яка група	мішана група	тверда група	м'яка група	мішана група
Н.	-Æ,-о	-Æ, -е, -я	-Æ, -е	-и, -а	-і, -я	-і, -а
Р.	-а, -у	-я, -ю	-а,-у	-ів -Æ	-ів(-їв),-ей -Æ	-ів -Æ
Д.	-ові, -у	-еві,( -еві) -ю	-еві, -у	-ам	-ям	-ам
З.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.	Н. або Р.
О.	-ом	-ем (-єм) -ем (-ям)	-ем	-ами	-ями, ми	-ами
М.	-ові і(у)	-еві (-єві) -і (-ю)	-і (-у) -еві	-ах	-ях	-ах
Кл.	-е, -у	-ю, -е	-у, -е	Н.: -и, -а	Н.: -і, -я	Н.: -і, -а

ІІІ відміна

До ІІІ відміни належать іменники жіночого роду з нульовим закінченням у називному відмінку однини (ніч, любов) та іменник мати. Іменники третьої відміни на групи не поділяються.

 Таблиця відмінкових закінчень іменників ІІІ відміни

Відмінки	Однина		Множина
Н.	тінь, ніч	мати	тіні, ночі	матер-і
Р.	-і	матер-і	-ей	матер-ів
Д.	-і	матер-і	-ям, -ам	матер-ям
3.	-Æ	матірÆ	-і	матер-ів
О.	-ю	матір'-ю	-ями, -ами	матер-ями
М. (на)	-і	на матер-і	(у) -ях, -ах	(на) матер-ях
Кл.	-е	мати (рідко), мамо	-і	матер-і

ІV відміна

До ІV відміни належать іменники середнього роду із закінченням -а(я), які при відмінюванні набувають суфіксів -ат (теля, ягня, дівча) або -ен (ім'я, плем'я).

Таблиця відмінкових закінчень іменників IV відміни

	Однина		Множина
Відмінки	курча	ім'я	курчата	імена
	внуча	плем'я	внучата	племена
Н.	-а	-я	-ат -а	-ен -а
Р.	-ат -и	-ен -і, -я	-ат -Æ	-ен -Æ
Д.	-ат -і	-ен-і	-ат -ам	-ен -ам
3.	-а	-я	-атÆ-ат-а	-ен -а
О.	-ам	-ен -ем, -ям	-ат-ами	-ен -ами
М.	(на) -ат-і	(на) –ен -і	(на)-ат -ах	(на) –ен -ах
Кл.	-а	-я	-ат -а	-ен -а

НЕВІДМІНЮВАНІ ІМЕННИКИ

Не відмінюються іменники:

 іменники іншомовного походження з кінцевими;

 -а (-я): боа, бра;

 -о: адажіо, Онтаріо;

 -у (-ю): какаду, Баку;

 -е (-є): резюме, ательє;

 -і: таксі, журі;

 складноскорочені слова: комполку;

 абревіатури: ООН, КПІ;

 українські жіночі прізвища на -о та приголосний: Тетяна Рево, Марія Сороко, Тетяна Бігун, Ніна Кравець;

 іншомовні жіночі та чоловічі прізвища на -ово, -их, -о, -і, -е: Дурново, Дородних, Ашкіназі;

 іншомовні жіночі прізвища на приголосний: Олена Нейман, Маргарита Бауер.