1. Соціальні ризики — це зазвичай явища об'єктивного характеру. Їх

настання не залежить від волі особи та не є наслідком дій останньої.

Негативні наслідки соціальних ризиків не можуть бути усунуті нею

самостійно через зовнішні чинники, а не з будь-яких суб'єктивних причин.

Наслідками настання соціальних ризиків є обмеження чи порушення

життєдіяльності людини, що зумовлює "її соціальну та матеріальну

незахищеність.

Важливою ознакою соціальних ризиків є те, що вони потребують закріплення

у законодавстві саме як обставини, внаслідок настання яких особа може

потребувати допомоги держави чи суспільства.

Нарешті, настання соціального ризику є потенційно можливим для кожної

людини. Вони обов'язково або як правило трапляються чи можуть трапитися

за певних обставин.

Таким чином, соціальний ризик — це соціально значима обставина

об'єктивного характеру, з настанням якої громадяни (члени їхніх сімей)

не здатні самостійно себе утримувати, а тому потребують додаткового

матеріального захисту з боку держави.

Нормативна література безпідставно „розмиває” фінансові ризики аж на чотири види: кредитні, інвестиційні, фінансові, гарантійні (Інструкція про порядок видачі суб’єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України № ЛП–18/78, затверджена наказом ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітету з питань у справах нагляду за страховою діяльністю від 15. 07. 1996 р.).

Проте, нами була зроблена спроба узагальнити і упорядкувати всі існуючі підходи до побудови класифікаційної схеми ризиків (рис. 9.2).

 2.

Поняття і загальна характеристика організацій­но-правових форм соціального забезпечення

Поняття форма (слово латинського походження і означає зовнішність, устрій) вживається в різних значеннях. У праві най­частіше під ним розуміють зовнішнє вираження якого-небудь змісту або вид, устрій, тип, структуру чогось. З огляду на це орга­нізаційно-правові форми соціального забезпечення — це способи акумуляції коштів на соціальне забезпечення з подальшим роз­поділом їх між відповідними категоріями населення, що потребу­ють матеріальної підтримки з боку держави і суспільства.

Форми соціального забезпечення у навчальній літературі роз­межовуються з урахуванням: 1) способу акумуляції коштів і фінансових джерел, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення; 2) кола суб'єктів, які забезпечуються за рахунок коштів відповідного фінансового джерела; 3) видів забезпечен­ня конкретного кола суб'єктів за рахунок цього джерела; 4) си­стеми органів, які здійснюють соціальне забезпечення.

Історично соціальне забезпечення здійснювалося залежно від соціального статусу особи, яка працювала чи працює, або як члена суспільства, який зовсім не займався або недостатньо займався суспільно корисною працею. Так, у більшості країн склалися три основні форми соціального забезпечення: соціаль­не страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога.

Соціальне страхування є формою соціального захисту еко­номічно активного населення від різноманітних ризиків, по­в'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що ба­зується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансу­вання зі спеціальних позабюджетних фондів, які формують

ся із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінан­сової підтримки держави. Це страхування базується на прин­ципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхо­вих виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному стра­хуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності.

Фонди соціального страхування функціонують на принци­пах самоврядування і некомерційного господарювання.

Розрізняють обов'язкове і добровільне соціальне страхуван­ня. Обов'язкове соціальне страхування поділяється на обов'язкове загальне страхування (поширюється на всіх без винятку осіб, які працюють за трудовим договором чи контрактом) і обов'язкове професійне страхування (поширюється на осіб, які зайняті на роботах, пов'язаних з підвищеним травматизмом, небезпечними і несприятливими умовами праці). У разі дефі­циту коштів цих фондів держава здійснює необхідні субсидії за свій рахунок. Добровільне соціальне страхування базується на принципах колективної солідарності та взаємодопомоги без страхової підтримки з боку держави.

За ринкової економіки діють різні види приватного страху­вання від соціальних ризиків, які є різновидами добровільного особистого страхування громадян. Воно здійснюється приват­ними страховими компаніями і пенсійними фондами за раху­нок внесків фізичних і юридичних осіб. Тут діють принципи ринкової еквівалентності індивідуальної оцінки соціального ризику, залежності розміру відшкодування від індивідуальної платоспроможності застрахованої особи, тісного взаємозв'язку програми страхування з розміром індивідуального внеску за­страхованої особи. У цій сфері працюють, в основному, ко­мерційні страхові компанії.

Державне соціальне забезпечення спочатку стосувалося незнач­ної кількості людей. В основному держава брала на себе обов'язок утримувати за рахунок платників податків військовослужбовців та державних службовців, список яких з часом розширився. Сьо­годні ця система ефективно діє в багатьох країнах.

Найдавнішою формою соціального забезпечення є соціальна допомога з боку як держави, так і недержавних утворень. Со­ціальна допомога полягає в наданні соціальних благ і послуг соціально вразливим групам населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму, внаслідок чого вони перебувають за межею бідності, на підставі перевірки факту нужденності. Че­рез інститут соціальної допомоги реалізується концепція мі­німального гарантованого доходу, що є складовою конституц­ійного права на життя.

Основними формами соціального забезпечення в Україні є: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) недержавне соціальне забезпечення. Розкриємо зміст цих форм соціального забезпечення.