Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Право интеллетуальной собственности.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
16.09.2019
Размер:
218.45 Кб
Скачать

1.

Історія правового регулювання людьми відносин, пов’язаних з

інтелектуальною власністю, нараховує десятки тисячоліть, а правові

норми, які охороняли ці відносини, чи не найдавніші серед інших

юридичних правил поведінки. Джерела правового регулювання охорони

інтелектуальної власності беруть свій початок з глибокої давнини. Так,

одночасно зі свідомою діяльністю у людини виникло бажання зберегти і

закріпити за собою переваги і вигоди, які вона отримує внаслідок впливу

на природу або створення чогось. Наприклад, ще в період первісного ладу

ретельно зберігалися і передавалися у спадок секрети добування вогню,

створення зброї тощо. Слід зазначити, що у цей період регулятором

азначити, що у цей період регулятором

відносин був формально незакріплений звичай.

За часів античності, безумовно, не існувало будь-яких законів про права

авторів і винахідників, але вже у Стародавньому Єгипті та Стародавній

Греції існувало поняття літературної власності, яке підтверджується

чисельними прикладами. Так, Аристофан неодноразово звинувачував

суперників у плагіаті, і в той же час сам часто використовував мотиви

інших авторів. Філострат з Олександрії звинувачував Софокла у

запозиченнях з трагедій Есхіла, а Есхіла – у запозиченні у Фрініха. Ще

одним яскравим прикладом регулювання суспільних відносин в сфері

інтелектуальної власності може стати випадок, описаний у VII книзі

трактату Вітрувія «Про архітектуру», де розповідається про літературні

змагання, які проводилися в Олександрії. Суддя змагань, граматик

Аристофан, присудив нагороду далеко не найкращому письменнику. На

питання про мотиви такого рішення Аристофан відповів, що всі інші

учасники змагання надали точні копії з творів інших авторів. Після цього

всіх плагіаторів було вигнано з Олександрії [Вишневецкий-Левин, с.9].

Уже 2300 років тому в Афінській республіці існувало право на захист

цілісного твору і заборона вносити до нього зміни. Ідея охорони об’єктів

права інтелектуальної власності отримує свій розвиток з законодавчим

закріпленням приватної власності у Римі. У Римському праві було

розроблено розгорнуту договірну систему. Саме тому, у той час для

видання творів вже вимагалася згода автора, між видавництвом і автором

складалися угоди про видання книг. Отже можна зробити висновок про те,

що вже за часів античності існувала потреба в регулюванні суспільних

відносин в сфері інтелектуальної власності, але на зорі цивілізації

практично не було ні фактичних прав, ні юридичних документів на

результати творчої діяльності.

У Середньовіччі появі законів, пов’язаних з інтелектуальною власністю,

передував достатньо довгий період видачі привілеїв, які охороняли

відносини в цій сфері. Але не можна сказати, що вони безпосередньо

регулювали вищезазначені відносини, бо спочатку, як правило, носили

різноманітний характер, зокрема, стосувалися прав на торгівлю,

монопольне виготовлення певних товарів. Перші привілеї по захисту

видавничої справи були видані у 1357 році в Лондоні гільдії

переписувачів і художників-ілюстраторів на монопольне право видавництва,

а також у 1491 році у Венеції власникам типографій Ратдольфу і А.

Мануцію. В Англії у 1567 році Єлизавета видала якомусь Гастінгсу

привілей на виключне право торгувати особливою тканиною «he could have

the sole trade». Дещо пізніше був виданий привілей Гумфрею на інструмент

для виплавки свинцю [Пиленко, с.91]. Слід зауважити, що привілеї

надавалися за особисті заслуги без будь-якої законодавчої регламентації

порядку їх видачі. Система привілеїв, тобто монопольних прав, зазнавала

все більшої критиці, автори та винахідники все активніше заявляли про

свої права.

Тільки в XV-XVII ст. в Європі з’являються закони, які охороняють права

творчості. Охорона прав винахідників розпочалася вперше у Венеціанській

В юридичній літературі першим значним положенням про авторське право

прийнято визнавати Статут королеви Анни, прийнятий 10 квітня 1710 року.

Цим нормативним актом автору надавалося виключне право на опублікування

твору протягом 14 років з моменту його створення з можливістю

продовження такого права за життя автора ще на 14 років.

Отже в праві Великобританії робився наголос на виключне право

монопольного використання тих переваг, які надає новинка (ідея). В свою

чергу, це призводило до можливості отримання автором під час визначеного

законом терміну більшого прибутку, ніж конкурентам.

Значний внесок у формування права інтелектуальної власності зроблено

французами. Так, Людовик XVI видав в 1777 році 6 ордонансов, які

визнавали за авторами права на публікацію і продаж своїх творів. Пізніше

декретами 1791 і 1793 років було встановлено право на використання твору

і виключне право автора на відтворення своєї літературної праці. Саме у

Франції 7 січня 1791 року було прийнято патентний закон, що рядом

авторів визначається початком патентного права. Безумовно, цей закон був

прогресивнішим за англійський і більш детально регламентував відносини,

що виникали внаслідок створення винаходу. З німецьких держав Саксонія

першою у 1694 році прийняла закон про захист авторських прав. В ці ж

роки з’являються перші закони федеральні закони Північноамериканських

Сполучених Штатів на охорону книг, карт, постанов та інших форм

творчості.

9.

Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.

10.

Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава. Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Перехід акторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або законом. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить ст. 31 «Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права». Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. У практиці такі випадки відомі. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» чітко й однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України.

(11)Правонаступником може бути й держава. За Законом України «Про авторське право і суміжні права» (ст. ЗО) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Що ж слід розуміти під поняттям «суспільство»? У широкому значенні цього слова суспільство — це сукупність форм сумісної діяльності людей, що склалося історично. У вузькому — історично конкретний тип соціальної системи. Тобто, коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати — воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (п. З ст. ЗО). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням.

13.

Суб'єктами права інтелектуальної власності, безперечно, є заявники. У переважній більшості заявники стають суб'єктами власності на результат інтелектуальної, творчої діяльності, який ними заявляється як об'єкт інтелектуальної власності. Заявником може бути фізична і юридична особа. Заявниками за певних умов можуть бути фізичні особи — громадяни України, громадяни зарубіжних країн і особи без громадянства. Для визнання права на твір науки, літератури і мистецтва не треба подавати будь-якої заявки в будь-який орган державної влади чи управління. Проте автори, які цього бажають, мають право певним чином зафіксувати свої права на створений ними твір. Державна реєстрація здійснюється Державним департаментом інтелектуальної власності відповідно до встановленого порядку. Для державної реєстрації заявники зобов'язані подати: заявку, складену за встановленою формою; один примірник твору в машинописній формі, фонограми та інші документи і матеріали для депонування; платіжний документ про сплату реєстраційного збору. Право на подання заявки на об'єкт промислової власності також мають право як фізичні, так і юридичні особи. До фізичних осіб Закон відносить громадян України, громадян іноземних держав і осіб без громадянства. Патентні повірені здійснюють свою діяльність на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених). Назване Положення визначає досить строгі вимоги до патентних повірених і жорстко регламентує їх діяльність. Це Положення відповідно до законів України у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності визначає правовий статус патентних повірених і регулює відносини, пов'язані з набуттям, реалізацією і припиненням права займатися діяльністю патентного повіреного. Основним обов'язком патентного повіреного є надання допомоги і послуг фізичним і юридичним особам, які він представляє, у сфері охорони прав на об'єкти промислової власності, представляє інтереси зазначених осіб в Державному департаменті інтелектуальної власності й установах, що відносяться до сфери його управління. Патентні повірені виконують свої представницькі функції також у судових органах, кредитних установах, а також у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть також бути спадкоємці, інші фізичні й юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить внаслідок закону чи договору, держава. Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності внаслідок закону або заповіту. Закон України «Про авторське право і суміжні права» містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Ст. 29 цього Закону «Перехід авторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора». Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі й репутації автора.  

21.

І) авторам незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на території України;

2) авторам, твори яких вперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора;

3) авторам, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше були опубліковані їх твори.

Авторам, незалежно від громадянства, твори яких вперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави, надається охорона відповідно до міжнародних договорів України.

Чинність цієї статті поширюється і на інших осіб, що мають авторське право”. Дві останні частини цієї статті відносяться до авторів, охорона творів яких передбачена вищевказаними конвенціями, що мають обов'язкову юридичну силу для України.

Важливим для усвідомлення сфери дії Закону е визначення терміну “опублікування” для комп'ютерних програм. У відповідності з ст.4 “опублікування (випуск твору в світ) - випуск в обіг примірників твору чи фонограми за згодою автора або іншої особи, яким належать авторське право та суміжні права, у кількості, що задовольняє розумні потреби публіки шляхом продажу, здачі в найом, публічного прокату або шляхом іншої передачі права власності чи права володіння примірником твору або фонограми. Під опублікуванням розуміється також надання доступу до твору, фонограми через електронні системи інформації”. Тобто, маємо змогу зробити висновок, що доступ до сервера в системі комп'ютерних мереж ЮТЕКНЕТ також є актом опублікування.

Виникнення і здійснення прав на охорону не вимагають виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі (С), імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Також особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, про факт і дату опублікування твору чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку Державним агентством України з авторських і суміжних прав, яке складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому виражено твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у реєстрації.

Первинним суб'єктом авторського права є автор. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір. Відносини між співавторами визначаються угодою, укладеною між ними. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку. Щодо розподілу винагороди між співавторами, то він визначається угодою, або винагорода розподіляється у рівних частках.

 

1. Без дозволу автора чи іншої особи, якій належить авторське право на комп'ютерну програму, якщо інше не визначено в договорі, дозволяється здійснювати такі дії:

1) відтворення одного примірника комп'ютерної програми, а також адаптацію комп'ютерної програми, здійснювані особою, яка є законним власником примірника комп'ютерної програми:

для використання комп'ютерної програми на певному комп'ютері відповідно до його призначення;

для архівних цілей і для заміни законно придбаного примірника комп'ютерної програми у разі його втрати, пошкодження або непридатності.

Вказаний примірник комп'ютерної програми або її адаптація не можуть використовуватись з іншою метою, ніж передбачено у цьому пункті, і підлягають знищенню у випадку, коли продовження володіння комп'ютерною програмою перестає бути законним;

2) відтворення в одному примірнику для архівних цілей і заміна законно придбаного примірника комп'ютерної програми у разі, коли примірник втрачено, пошкоджено або він став непридатним.

2. Автор або інша особа, якій належить право на використання примірника, може без дозволу особи, якій належить право власності на комп'ютерну програму, спостерігати, вивчати, а також досліджувати (перевіряти) функціонування комп'ютерної програми з тим, щоб визначити ідеї та принципи, які лежать в основі будь-якого елемента комп'ютерної програми, за умови, що це робиться в процесі виконання будь-якої дії по завантаженню, показу, функціонуванню, передачі чи запису в пам'ять (збереженню) комп'ютерної програми.

3. Вільна декомпіляція комп'ютерної програми допускається для відтворення коду та перекладу його форми з метою одержання інформації, необхідної для досягнення взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими комп'ютерними програмами, за умови, що:

1) ці дії здійснюються особою, яка володіє ліцензією, або іншою особою, яка є законним власником комп'ютерної програми, або від імені особи, яка має відповідні повноваження;

2) інформація, необхідна для досягнення здатності до взаємодії, не була попередньо відома особам, про яких йдеться у підпункті 1 цього пункту;

3) ці дії обмежуються тільки тими елементами комп'ютерної програми, які є необхідними для досягнення здатності до взаємодії.

Умови пункту 3 цієї статті не допускають, щоб одержана в результаті декомпіляції інформація:

1) використовувалася з іншою метою, крім досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими програмами;

2) була надана іншим користувачам, крім випадків, коли це необхідно для досягнення здатності до взаємодії незалежно створеної комп'ютерної програми з іншими програмами, або була використана для розробки (удосконалення), виготовлення чи розповсюдження комп'ютерної програми, суттєво схожої з декомпільованою комп'ютерною програмою, або була використана будь-яким іншим способом, що порушує авторське право.

5. Умови пунктів 3 і 4 цієї статті не повинні необгрунтоване завдавати шкоди законним інтересам осіб, яким належить право на декомпільовану програму, а також нормальній експлуатації комп'ютерної програми.

Термін охорони авторських прав встановлен ст.24 Закону і складає 50 років після смерті автора (після смерті останнього співавтора), або у разі анонімного обнародування (обнародування під псевдонімом) - 50 років після першого обнародування. Необхідно відзначити, що протягом життя автор, а після його смерті - спадкоємці користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу комп'ютерної програми через аукціон, салон, магазин тощо, що йде за першим його відступленням, здійсненим автором твору (право слідування) (ст.23 Закону).

22.

До числа похідних закон відносить переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсценівки, музичні аранжування й інші переробки добутків науки, літератури і мистецтва. Усі вони визнаються об'єктами авторського права, оскільки їхнє створення безперечне є творчою діяльністю. Наприклад, переклад визначають як творче відтворення перекладного добутку в новій мовній формі. Творчий характер діяльності перекладача обумовлена тим, що значеннєве значення слів і виражень однієї мови не знаходить повної відповідності в іншій мові і перекладач повинний за своїм розсудом здійснювати заміну слів однієї мови найбільш близькими їм за значенням словами з іншої мови. При цьому особливе значення має передача стилістичних особливостей і художньої своєрідності перекладного добутку. При цьому створений переклад ми, читачі, сприймаємо як самостійний добуток навіть у тому випадку, якщо маємо можливість читати добуток як у перекладі, так і в оригіналі.Однак існують і так називані підрядкові переклади, що є результатом підстановки еквівалентних слів з іншої мови під текст оригіналу. Така робота не вимагає творчості, а лише знання відповідних мов. Тому підрядковий переклад не визнається об'єктом авторського права ні в теорії, ні на практиці. До категорії підрядкових відносяться і переклади, одержувані за допомогою комп'ютерних програм.Сказане нами про переклади в однаковій мірі відноситься і до інших похідних добутків. Наприклад при створенні інсценівки літературний твір переробляється таким чином, щоб воно могло бути основою спектаклю -- оповідальний текст переводиться в опис сценографії, монологи і діалоги персонажів.З правової точки зору має особливий, залежний характер похідних добутків, що і визначає їхній особливий правовий статус як об'єктів авторського права. У відповідності зі ст. 12 закону "Про авторське право і суміжні права" перекладачам і авторам інших перекладних добутків належить авторське право на здійснений ними переклад , інсценівку, чи аранжування іншу переробку за умови дотримання ними прав автора добутку. Тим самим, закон ставить охраноспособность похідних добутків у пряму  Авторське право перекладача й авторів інших похідних добутків не перешкоджає іншим обличчям здійснювати свої переклади і переробки цих же оригінальних добутків.Похідний твір – твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову (до похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів. До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування ... цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу.

23.

Стаття 444. Випадки правомірного використання твору без згоди автора

1. Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою: 1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою; 2) для відтворення у судовому та адміністративному провадженні в обсязі, виправданому цією метою; 3) в інших випадках, передбачених законом. 2. Особа, яка використовує твір, зобов'язана зазначити ім'я автора твору та джерело запозичення.

1. Статті 21—25 Закону України "Про авторське право та суміжні права" передбачають випадки вільного використання твору. Допускається, без згоди особи, якій належить авторське право, із зазначенням імені автора й джерела запозичення та в обсязі, виправданому поставленою метою: 1) використання цитат із творів, якщо це зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору; 2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру; 3) відтворення твору у деяких випадках, коли право на таке відтворення не заборонено автором; 4) відтворення деякими засобами з метою висвітлення поточних подій; 5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях; 6) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих; 7) відтворення творів для судового і адміністративного провадження; 8) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній; 9) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів. За деяких умов допускається без згоди особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов. Допускається, з метою навчання, без згоди суб'єкта авторського права та в обсязі, який відповідає зазначеній меті: 1) відтворення уривків з опублікованих письмових творів і аудіовізуальних творів як ілюстрацій; 2) за деяких умов, репрографічне відтворення навчальними закладами для аудиторних занять опублікованих статей та інших невеликих за обсягом творів, а також уривків із письмових творів з ілюстраціями або без них. Особа, яка правомірно володіє примірником комп'ютерної програми, має право без згоди особи, яка має авторське право на цю програму: 1) внести до комп'ютерної програми зміни з метою забезпечення її функціонування і вчинення дій, пов'язаних з функціонуванням комп'ютерної програми відповідно до її призначення; 2) для архівних цілей або для заміни правомірно придбаного примірника у випадках, якщо оригінал комп'ютерної програми буде втраченим, знищеним або стане непридатним для використання, виготовити одну копію комп'ютерної програми; 3) за дотриманням деяких умов, декомпілювати комп'ютерну програму (перетворити її з об'єктного коду на вихідний текст) з метою одержання інформації, необхідної для досягнення її взаємодії із незалежно розробленою комп'ютерною програмою; 4) за деяких умов спостерігати, вивчати, досліджувати функціонування комп'ютерної програми. Виконання цих дій не повинне обмежувати законні інтереси особи, яка має авторське право на комп'ютерну програму. Без дозволу особи, яка має авторське право і без виплати авторської винагороди допускається відтворювати твори виключно в особистих цілях або для звичайного кола сім'ї, крім: а) творів архітектури у формі будівель і споруд; б) комп'ютерних програм, за винятком випадків, передбачених цією статтею; в) репрографічного відтворення книг, нотних текстів і оригінальних творів образотворчого мистецтва, за винятком випадків, передбачених цією статтею; г) творів, виконання яких зафіксовано у фонограмах, відеограмах та їх примірниках. Твори і виконання, зафіксовані у фонограмах, відеограмах, їх примірниках, допускається відтворювати у домашніх умовах і виключно в особистих цілях. 2. Якщо особа використовує твір, вона повинна зазначати джерело запозичення та ім'я автора, якщо воно вказане в такому джерелі. Це необхідна умова дотримання права авторства творця.

 

24.

Автор твору образотворчого мистецтва, а у разі його смерті - спадкоємці впродовж встановленого статтею 28 цього Закону строку користуються щодо проданих автором оригіналів творів образотворчого мистецтва невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу твору через аукціон, галерею, салон, крамницю тощо, що йде за першим його продажем, здійсненим автором твору (право слідування). Виплата винагороди уцьому випадку здійснюється зазначеними аукціонами, галереями, салонами, крамницями тощо.

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються особисто автором, через його повіреного або через організації колективного управління.

Право слідування (право перепродажу, право дольової участі) є правом авторів оригіналів творів образотворчого мистецтва на одержання частини суми від публічного перепродажу цих творів (до яких можуть бути прирівняні оригінали рукописів письменників і композиторів), тобто на аукціонах (наприклад, у Франції), через комерсантів або комерційних агентів (наприклад, у Німеччині).

Відтворення і публічне повідомлення є традиційними способами використання творів образотворчого мистецтва, і приносять доход авторам лише у вигляді винятку, тому що лише знамениті та відомі твори відтворюються на постерах, поштових листівках, в рекламних цілях тощо. Автори творів образотворчого мистецтва, як правило, не одержують ніякої винагороди за публічну експозицію своїх творінь.

Звичайним способом комерціалізації творів образотворчого мистецтва є відчуження оригіналу твору. Автор продає або виставляє на продаж свій твір, як правило, з метою одержання доходу, особливо на початку професійної діяльності. Він не приймає участі в діяльності, пов’язаної з наступним використанням його твору, яка починається, коли твір набув визначеної цінності на ринку і став джерелом прибутку, найчастіше досить значного, що зростає у міру популярності автора.

У зв'язку з цим справедливо, щоб наряду з колекціонерами і посередниками ( якими виступають аукціони, галереї образотворчого мистецтва, продавці картин і ін.), автори творів образотворчого мистецтва також брали участь в економічному успіху своїх творів, одержуючи у виді додаткової винагороди визначений відсоток від ціни їхніх наступних перепродажів. У цьому і полягає суть права слідування.

Право слідування є невідчужуваним і невід'ємним правом автора оригіналу твору мистецтва. Воно не підлягає передачі і гарантує авторові право на участь у доходах від будь-якого перепродажу твору.

28.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору. Проте будь-який суб’єкт авторського права (не тільки автор, а й особа, якій належать майнові авторські права) може зареєструвати авторське право у відповідних реєстрах. Реєстрація авторського права в Україні можлива двох видів:- реєстрація авторського права на твір;- реєстрація авторського права на службовий твір. Зареєструвати авторське право в Україні можна самостійно або за допомогою спеціалізованої юридичної компанії. Для реєстрації авторського права самостійно потрібно подати Державному підприємству “Українське агентство з авторського права і суміжних прав” заявку, що складається з : - заяви про реєстрацію авторського права;- документа, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору (за наявності); - документа або копії документа про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права, або копії документа, що підтверджує наявність пільг; - документа про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує наявність пільг. Якщо здійснюється реєстрація авторського права на службовий твір, заявка на реєстрацію повинна містити документ, що підтверджує, кому належать майнові права на твір, створений у зв’язку з виконання трудового договору. За результатами реєстрації авторського права в Україні Ви отримаєте Свідоцтво про реєстрацію авторського права.

35.

Колективне управління авторськими та суміжними правами. В ст. 45 ЗУ „Про авторське право і суміжні права” передбачено, що Суб’єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління. Суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав може доручити управління своїми майновими правами повіреному на підставі укладеного з ним договору-доручення. Здійснюючи управління майновими правами, ця особа діє у межах повноважень, переданих їй суб’єктом авторського права і (або) суміжних прав. (ст.46 ЗУ) Суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Організації колективного управління створюються суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом. Допускається утворення окремих організацій, які управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, або організацій, які управляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Особи, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), зобов’язані надавати організаціям колективного управління точний перелік використаних творів, виконань, примірників фонограм (відеограм), програм мовлення разом з документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та повинні виплачувати організаціям колективного управління винагороду в передбачений термін і в обумовленому розмірі. Суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть також доручати управління своїми майновими правами на колективній основі відповідним державним організаціям, установчі документи яких передбачають здійснення таких функцій. (ст.47 ЗУ) Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов’язана протягом 30 днів стати на облік в Установі. Про облік організацій колективного управління Установа здійснює публікацію у своєму офіційному бюлетені. Організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав. Організації колективного управління не мають права займатися комерційною діяльністю чи використовувати будь-яким способом об’єкти авторського права і (або) суміжних прав, доручених їм для управління. На діяльність таких організацій не поширюються обмеження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.  Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб’єктами авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі. Організації колективного управління можуть управляти на території України майновими правами іноземних суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями, в тому числі й про взаємне представництво інтересів. Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Статья 49. Функції організацій колективного управління

1. Організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції:

а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укладання договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в управління. Умови цих договорів повинні відповідати положенням статей 31-33 цього Закону;

в) збирати, розподіляти і виплачувати зібрану винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

г) вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів;

2. Суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав, які не передали організаціям колективного управління повноважень на управління своїми правами, в тому числі щодо збирання винагороди,мають право вимагати від організацій колективного управління, які таку винагороду за використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав зібрали, виплати цієї винагороди, а також вимагати вилучення своїх творів і об'єктів суміжних прав із дозволів на використання, які надаються організаціями колективного управління шляхом укладання договорів з особами, які використовують ці об'єкти.

3. Організації колективного управління мають право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від осіб, які використовують об'єкти авторського права і (або) суміжних прав. Після трьох років від дня надходження на рахунок організації колективного управління відповідних сум суминезапитаної винагороди можуть бути використані для чергових виплат суб'єктам авторського права і (або) суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах суб'єктів авторського права і суміжних прав.

36.

Контрафактними визнаються примірники творів, фонограм, відеограм і програм мовлення, виготовлені і розповсюджені з порушенням авторського права чи суміжних прав. Тобто цим поняттям охоплюється і розповсюдження без дозволу зазначених осіб. Неправомірним визнається будь-яке інше використання без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Під іншим використанням творів, фонограм чи програм мовлення слід розуміти передачу зазначених об'єктів у комерційний прокат, майновий найм чи будь-яке інше користування без дозволу особи, яка має авторське право або суміжні права. Порушенням суб'єктивних прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, буде також перекручення, спотворення чи будь-яка інша зміна твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення або будь-яке інше посягання на зазначені об'єкти, що можуть зашкодити честі і репутації автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права. Використання цих об'єктів без зазначення імені автора, а також оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право чи суміжні права, також визнається порушенням авторського права чи суміжних прав. Оприлюднення твору, фонограми, відеограми чи програми мовлення — дія, що вперше робить твір, фонограму, відеограму чи програму мовлення доступними для публіки, якими б засобами це не досягалося. Істотним порушенням авторського права і суміжних прав є ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення. Не має значення, які примірники завозяться в Україну — контрафактні чи не контрафактні. Порушенням є сам факт ввезення зазначених об'єктів без дозволу належних осіб. Більше того, ввезення на митну територію України примірників творів, фонограм, відеограм, що охороняються на території України відповідно до чинного законодавства України, із держави, в якій ці твори, фонограми і відеограми не охороняються або перестали охоронятися, також визнаються порушенням авторського права і суміжних прав. Використання об'єктів права інтелектуальної власності без договору з особою, яка має авторське право і (або) суміжні права, а також недотримання умов використання цих об'єктів, порушення особистих немайнових і майнових прав особи, яка має авторське право чи суміжні права, надає їй право звертатися до суду з позовом. Суд зобов'язаний у разі доведення позовних вимог винести рішення про поновлення порушених прав шляхом внесення відповідних виправлень, публікацій у пресі про допущене порушення або іншим способом. Суд має також право постановити рішення про заборону випуску твору, виконання постановки, фонограми, відеограми, програми передачі в ефір і по кабелях, про припинення їх розповсюдження. Суд може постановити рішення про вилучення чи конфіскацію всіх контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення, щодо яких встановлено, що вони були виготовлені або розповсюджені з порушенням авторського права і (або) суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту. Це стосується також усіх кліше, матриць, форм, оригіналів, магнітних стрічок, фотонегативів та інших предметів, за допомогою яких відтворюються примірники творів, фонограм, відеограм, програм мовлення, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх відтворення і виготовлення засобів обходу технічних засобів захисту. За рішенням суду вилучені контрафактні примірники творів (у тому числі комп'ютерні програми і бази даних), фонограм, відеограм, програм мовлення на вимогу особи, яка є суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав і права якої порушено, можуть бути передані цій особі. Якщо ця особа не вимагає такої передачі, то контрафактні примірники підлягають знищенню, а матеріали і обладнання, що використовувалися для відтворення контрафактних примірників, підлягають відчуженню із перерахуванням виручених коштів до Державного бюджету України.

38.

Термін дії патенту не безмежні та видаються Власнику на певний проміжок часу. Термін дії правової охорони залежить від об'єкту інтелектуальної власності, котрий  запатентований або зареєстрований в Патентному відомстві обраної країни.

 

    Нижче наведений термін дії кожного виду патенту та свідоцтва в Україні:

 

    1. Термін дії патенту на винахід діє 20 років, без повторної можливості продовження. При цьому щорічно необхідно сплачувати держмито - у такий спосіб як би продовжувати термін дії патенту.

    Виключенням може бути хіба що термін дії патенту, де об'єктом винаходу  є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин. В цьому випадку термін дії патенту на винахід в Україні може бути продовжений ще на 5 років.

 

     2. Термін дії патенту на корисну модель дорівнює 10 рокам, без можливості продовження терміну виданого охоронного документа в Україні. При цьому необхідно щорічно продовжувати термін дії патенту на корисну модель за допомогою уплати держзбору.

 

     3. Термін дії патенту на промисловий зразок становить 10 років та може бути продовжений повторно на 5 років. Термін продовження дії патенту на промисловий зразок можна застосувати один раз.

    Так само як і для об'єктів вказаних в п.1 та п.2, за підтримання дії патенту сплачується відповідний щорічний держзбір.

 

Припинення дії патенту

1. Власник патенту в будь-який час може вiдмовитися вiд нього повнiстю або частково на пiдставi заяви, поданої до Вiдомства. Зазначена вiдмова набирає чинностi вiд дати публiкацiї вiдомостей про це в офiцiйному бюлетенi Вiдомства. 2. Дiя патенту на промисловий зразок припиняється у разi несплати у встановлений строк рiчного збору за пiдтримання його чинностi. Рiчний збiр сплачується за кожний рiк дiї патенту, рахуючи вiд дати подання заявки. Документ про першу сплату зазначеного збору має надiйти до Вiдомства одночасно з документом про сплату збору за видачу патенту. Документ про сплату збору за кожний наступний рiк має надiйти до Вiдомства до кiнця поточного року, за умови сплати збору протягом двох останнiх його мiсяцiв. Рiчний збiр за пiдтримання чинностi патенту може бути сплачено, а документ про його сплату - надiйти до Вiдомства протягом шести мiсяцiв пiсля встановленого строку. У цьому разi розмiр рiчного збору збiльшується на 50 вiдсоткiв. Дiя патенту припиняється з першого дня року, за який збiр не сплачено.

40.

Пріоритет

1. Заявник має право на пріоритет попередньої заявки на такий же винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.

2. Заявник, який бажає скористатися правом пріоритету, протягом трьох місяців від дати подання заявки до Установи подає заяву про пріоритет з посиланням на дату подання і номер попередньої заявки та її копію, якщо ця заявка була подана в іноземній державі - учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності .У межах цього строку зазначені матеріали можуть бути змінені. Якщо ці матеріали подано несвоєчасно, право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строки, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, пропущені заявником через непередбачені і незалежні від нього обставини, можуть бути продовжені на 2 місяці з дати закінчення зазначеного строку за умови сплати відповідного збору. Порядок продовження таких строків встановлюється Установою.

За необхідності Установа може зажадати переклад попередньої заявки українською мовою. Переклад повинен надійти до Установи протягом 2 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. Якщо переклад не надійде у зазначений строк, то право на пріоритет заявки вважається втраченим, про що заявнику надсилається повідомлення.

Строк надходження перекладу попередньої заявки може бути продовжений до 6 місяців від дати одержання заявником запиту Установи. За продовження строку сплачується збір.

3. Щодо заявки в цілому чи окремого пункту формули винаходу (корисної моделі) може бути заявлено пріоритет кількох попередніх заявок. При цьому строки, початковою датою яких є дата пріоритету, обчислюються від найбільш ранньої дати пріоритету.

4. Пріоритет поширюється лише на ті ознаки винаходу (корисної моделі), які зазначені в попередній заявці, пріоритет якої заявлено.

5. Якщо деякі ознаки винаходу (корисної моделі) відсутні у формулі винаходу (корисної моделі), що викладена у попередній заявці, то для надання права пріоритету достатньо, щоб в описі попередньої заявки були точно вказані ці ознаки.

6. Якщо за попередньою заявкою діловодство в Установі не завершено, то з надходженням заяви про пріоритет згідно з частиною другою цієї статті попередня заявка вважається відкликаною в частині, на яку заявлено пріоритет.

7. Пріоритет заявки, що виділена з попередньої на пропозицію Установи або за ініціативою заявника до прийняття рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову у його видачі (виділена заявка), встановлюється за датою подання до Установи попередньої заявки, з якої її виділено, або, якщо за попередньою заявкою заявлено пріоритет, - за датою цього пріоритету за умови, що суть винаходу за виділеною заявкою не виходить за межі змісту попередньої заявки на дату її подання.

8. Пріоритет винаходу (корисної моделі) може бути встановлено за датою одержання закладом експертизи додаткових матеріалів, оформлених відповідно до частини сьомої статті 16 цього Закону як самостійна заявка, якщо ця заявка подана протягом трьох місяців від дати одержання заявником повідомлення про те, що зазначені матеріали не беруться до уваги під час експертизи заявки, до якої вони були додані.

41.

Заявка

1. Особа, яка бажає одержати патент (деклараційний патент) і має на це право, подає до Установи заявку.

2. За дорученням заявника заявку може бути подано через представника у справах інтелектуальної власності або іншу довірену особу.

3. Віднесення інформації, яка міститься у заявці, до державної таємниці здійснюється згідно із Законом України "Про державну таємницю" та прийнятими на його основі нормативними актами.

Якщо винахід (корисну модель) створено з використанням інформації, зареєстрованої у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю України, чи цей винахід (корисна модель) згідно із Законом України "Про державну таємницю" може бути віднесений до державної таємниці, то заявка подається до Установи через режимно-секретний орган заявника чи через компетентний орган місцевої державної адміністрації за місцем знаходження (для юридичних осіб) або місцем проживання (для фізичних осіб). До заявки додається пропозиція заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці з посиланням на відповідні положення Закону України "Про державну таємницю".

4. Заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом (вимога єдиності винаходу).

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі (вимога єдиності корисної моделі).

5. Заявка складається українською мовою і повинна містити:

заяву про видачу патенту на винахід чи деклараційного патенту на винахід (корисну модель);

опис винаходу (корисної моделі);

формулу винаходу (корисної моделі);

креслення (якщо на них є посилання в описі);

реферат.

6. У заяві про видачу патенту (деклараційного патенту) необхідно вказати заявника (заявників) і його (їх) адресу, а також винахідника (винахідників).

Винахідник має право вимагати, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу (корисної моделі) в будь-якій публікації Установи, зокрема у відомостях про заявку чи патент.

7. Опис винаходу (корисної моделі) повинен викладатися у визначеному порядку і розкривати суть винаходу (корисної моделі) настільки ясно і повно, щоб його зміг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

8. Формула винаходу (корисної моделі) повинна виражати його суть, базуватися на описі і викладатися у визначеному порядку ясно і стисло.

9. Реферат складається лише для інформаційних цілей. Він не може братися до уваги з іншою метою, зокрема для тлумачення формули винаходу (корисної моделі) і визначення рівня техніки.

10. Інші вимоги до документів заявки визначаються Установою відповідно до цього Закону.

11. За подання заявки сплачується збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Установи разом з заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Цей строк продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання.

44.

Експертиза заявки

1. Експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з попередньої експертизи, формальної експертизи та, за заявкою стосовно патенту на винахід (секретний винахід), - кваліфікаційної експертизи і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою.

2. Заклад експертизи здійснює інформаційну діяльність, необхідну для проведення експертизи заявок, і є центром міжнародного обміну виданнями відповідно до Конвенції про міжнародний обмін виданнями ,прийнятої 3 грудня 1958 року Генеральною конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.

3. Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про видачу патенту або про відмову у видачі патенту. Рішення Установи надсилається заявнику.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним рішення Установи затребувати копії матеріалів, що протиставлені заявці. Ці копії надсилаються заявнику протягом місяця.

4. Заявник має право з власної ініціативи чи на запрошення закладу експертизи особисто або через свого представника брати участь у встановленому Установою порядку в розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи.

5. Заявник має право вносити до заявки виправлення помилок та зміни свого імені (найменування) і своєї адреси, адреси для листування, імені та адреси свого представника.

Заявник може вносити до заявки зміни, пов'язані зі зміною особи заявника, за умови згоди зазначених у заявці інших заявників. Такі зміни може за згодою всіх заявників вносити також особа, яка бажає стати заявником.

Ці виправлення та зміни враховуються, якщо вони одержані закладом експертизи не пізніше одержання ним документа про сплату державного мита за видачу патенту.

При публікації відомостей про заявку на видачу патенту на винахід зазначені виправлення та зміни враховуються, якщо вони надійшли до закладу експертизи за 6 місяців до дати публікації.

За подання заяви про виправлення помилки або про внесення будь-якої із зазначених змін сплачується збір, за умови, що помилка не є очевидною чи технічною, а зміна виникла через залежні від подавця заяви обставини.

6. Заклад експертизи може вимагати від заявника надання додаткових матеріалів, якщо без них проведення експертизи неможливе, або у разі виникнення обґрунтованих сумнівів у достовірності будь-яких відомостей чи елементів, що містяться в матеріалах заявки.

Заявник має право протягом місяця від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи із вимогою про надання додаткових матеріалів затребувати від нього копії матеріалів, що протиставлені заявці.

Додаткові матеріали мають бути подані заявником протягом двох місяців від дати одержання ним повідомлення чи висновку закладу експертизи або копій матеріалів, що протиставлені заявці. Строк подання додаткових матеріалів продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом шести місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подасть додаткові матеріали у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

7. Якщо заявником подано додаткові матеріали, то в процесі експертизи з'ясовується, чи не виходять вони за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі).

Додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), якщо вони містять ознаки, які необхідно включити до формули винаходу (корисної моделі).

Додаткові матеріали в частині, що виходить за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу (корисної моделі), не беруться до уваги під час експертизи заявки і можуть бути, після одержання відповідного повідомлення закладу експертизи, оформлені заявником як самостійна заявка.

8. Під час проведення попередньої експертизи заявка, яка не містить пропозиції заявника щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, розглядається на предмет наявності в ній відомостей, які можуть бути віднесені згідно із Зводом відомостей, що становлять державну таємницю, до державної таємниці.

За наявності в заявці таких відомостей, а також якщо заявка містить пропозицію заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, матеріали заявки надсилаються відповідному Державному експерту з питань таємниць (далі - Державний експерт) для прийняття рішення щодо віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.

Державний експерт надсилає своє рішення разом з матеріалами заявки до закладу експертизи протягом місяця від дати одержання ним матеріалів заявки.

Строк, протягом якого може діяти рішення про віднесення інформації, викладеної у заявці, до державної таємниці, встановлюється Державним експертом з урахуванням ступеня секретності інформації.

Якщо Державний експерт прийняв рішення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, він визначає коло осіб, які можуть мати доступ до нього, і все наступне діловодство за заявкою здійснюється у режимі секретності.

Про рішення Державного експерта заклад експертизи негайно повідомляє заявника. Якщо у заявці не було пропозиції заявника про віднесення винаходу (корисної моделі) до державної таємниці, а Державний експерт відніс винахід (корисну модель) до державної таємниці, то заявник, у разі незгоди, може подати до закладу експертизи мотивоване клопотання про розсекречування матеріалів заявки чи оскаржити рішення Державного експерта до суду.

9. Під час проведення формальної експертизи:

встановлюється дата подання заявки на підставі статті 13 цього Закону;

визначається, чи належить об'єкт, що заявляється, до об'єктів технології, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, та чи не відноситься він до об'єктів технології, зазначених у частині третій статті 6 цього Закону;

заявка перевіряється на відповідність формальним вимогам статті 12 цього Закону та правилам, встановленим на його основі Установою;

документ про сплату збору за подання заявки перевіряється на відповідність встановленим вимогам.

10. За відповідності матеріалів заявки вимогам статті 13 цього Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки заявнику надсилається повідомлення про встановлену дату подання заявки.

11. У разі невідповідності матеріалів заявки вимогам статті 13 цього Закону заявнику негайно надсилається про це повідомлення. Якщо невідповідність усунуто протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення, то датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи виправлених матеріалів. В іншому разі заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

12. Якщо в матеріалах заявки, що відповідає вимогам статті 13 цього Закону, є посилання на креслення, але такого креслення в ній немає, заявнику надсилається про це повідомлення і пропонується на його вибір надіслати креслення чи вилучити посилання на нього у заявці. У разі подання креслення протягом двох місяців від дати одержання заявником повідомлення датою подання заявки вважається дата одержання закладом експертизи креслення. Якщо у цей строк заявник не зробить запропонованого йому вибору, то заявка вважається неподаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

13. У разі порушення вимог частини одинадцятої статті 12 цього Закону заявка вважається відкликаною, про що заявнику надсилається повідомлення.

14. За належності об'єкта, що заявляється, до об'єктів технології, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, відповідності документів заявки формальним вимогам до них статті 12 цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою, та відповідності документа про сплату збору за подання заявки встановленим вимогам заявнику надсилається за заявкою стосовно:

патенту на винахід - повідомлення про завершення формальної експертизи та можливість проведення кваліфікаційної експертизи;

деклараційного патенту на винахід (корисну модель) - рішення Установи про видачу деклараційного патенту на винахід (корисну модель).

15. Якщо є підстави вважати, що заявлений об'єкт не належить до об'єктів технології, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, або заявка не відповідає формальним вимогам статті 12 цього Закону та правил, встановлених на його основі Установою, чи документ про сплату збору за подання заявки не відповідає встановленим вимогам, то заклад експертизи надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків.

Відповідь заявника надається у строк, встановлений частиною шостою цієї статті, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою.

У випадку порушення вимоги єдиності, встановленої частиною четвертою статті 12 цього Закону, заявник повинен зазначити у відповіді винахід (корисну модель), щодо якого слід проводити експертизу заявки, і у разі необхідності внести уточнення до заявки. При цьому щодо інших винаходів (корисних моделей) можуть бути подані самостійні заявки.

Якщо на пропозицію закладу експертизи вимогу єдності не буде виконано, експертиза заявки проводиться щодо винаходу (корисної моделі), зазначеного у його формулі першим.

16. По закінченні 18 місяців від дати подання заявки на видачу патенту на винахід, а якщо заявлено пріоритет, то від дати її пріоритету, Установа публікує у своєму офіційному бюлетені визначені нею відомості про заявку за умови, що вона не відкликана, не вважається відкликаною або за нею не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.

За клопотанням заявника Установа публікує відомості про заявку раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.

Після публікації відомостей про заявку будь-яка особа має право ознайомитися з матеріалами заявки в установленому порядку. За ознайомлення з матеріалами заявки сплачується збір.

У разі виявлення в опублікованих відомостях очевидних помилок заявник має право подати клопотання про їх виправлення.

Відомості про заявку на видачу деклараційного патенту на винахід (корисну модель) не публікуються.

Відомості про заявки, щодо яких Державний експерт прийняв рішення про віднесення їх до державної таємниці, не публікуються.

17. Під час кваліфікаційної експертизи перевіряється відповідність заявленого винаходу умовам патентоздатності, визначеним статтею 7 цього Закону.

Кваліфікаційна експертиза проводиться після одержання закладом експертизи відповідної заяви будь-якої особи та документа про сплату збору за її проведення.

Заявник може подати зазначені заяву та документ протягом трьох років від дати подання заявки. Інша особа може подати їх після публікації відомостей про заявку на винахід, але не пізніше трьох років від дати подання заявки. При цьому вона не бере участі у вирішенні питань щодо заявки. Їй надсилається лише затверджений Установою висновок експертизи за заявкою.

Строк подання зазначених заяви та документа продовжується, але не більше ніж на шість місяців, якщо до його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Цей строк, пропущений з поважних причин, поновлюється, якщо протягом дванадцяти місяців від його спливу буде подано відповідне клопотання та сплачено збір за його подання. Якщо заявник не подасть зазначені заяву та документ у встановлений строк, то заявка вважається відкликаною, про що йому надсилається повідомлення.

18. Якщо є підстави вважати, що заявлений винахід не відповідає умовам патентоздатності, то заклад експертизи надсилає заявнику про це обґрунтований попередній висновок з пропозицією надати мотивовану відповідь з усуненням, у разі необхідності, зазначених у висновку недоліків.

Відповідь заявника надається у строк, встановлений частиною шостою цієї статті для додаткових матеріалів, та береться до уваги під час підготовки висновку експертизи за заявкою. При цьому питання щодо дотримання вимоги єдиності винаходу вирішуються відповідно до частини п'ятнадцятої цієї статті.

Права заявника

Відкликання заявки

Заявник має право відкликати заявку в будь-який час до дати одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель або до дати сплати державного мита за видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель.

Стаття 18. Перетворення заявок

Заявник має право перетворити:

заявку на видачу патенту на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на винахід і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову в його видачі;

заявку на видачу патенту (деклараційного патенту) на винахід на заявку на видачу деклараційного патенту на корисну модель і навпаки в будь-який час до одержання ним рішення про видачу патенту (деклараційного патенту) або рішення про відмову в його видачі.

У цьому разі зберігається встановлена дата подання заявки, а якщо заявлено пріоритет, - дата її пріоритету.

За подання заяви про перетворення заявки сплачується збір.

Стаття 19. Конфіденційність заявки

З дати надходження заявки до Установи і до публікації відомостей про заявку або публікації відомостей про видачу патенту матеріали заявки вважаються конфіденційною інформацією. Доступ третьої особи до матеріалів заявки забороняється, за винятком випадків, коли такий доступ здійснюється за дозволом заявника або за рішенням компетентного органу.

49.

ТИМЧАСОВЕ ПОЛОЖЕННЯ про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні

1. Тимчасовим положенням про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні (далі - Положення) регулюються майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку зі створенням, правовою охороною та використанням винаходів, промислових зразків, товарних знаків і знаків обслуговування (далі - об'єкти промислової власності), а також відносини, пов'язані з визнанням прав автора раціоналізаторської пропозиції.

2. До об'єктів промислової власності відповідно до цього Положення належать винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, які були заявлені й дістали правову охорону в Україні у формі патентів (на винаходи і промислові зразки) та свідоцтв (на товарні знаки і знаки обслуговування), виданих Державним патентним відомством України (далі - Держпатент України). Раціоналізаторські пропозиції дістають правову охорону у формі посвідчення на раціоналізаторську пропозицію на підприємстві, в установі чи організації (далі - підприємство), які визнали пропозицію раціоналізаторською.

Право на об'єкти промислової власності, а також раціоналізаторські пропозиції охороняється державою.

3. Фізичні або юридичні особи України мають право на правову охорону винаходів, промислових зразків і товарних знаків та знаків обслуговування в Україні або в державах, які підписали тимчасову угоду про створення Міждержавної організації по охороні промислової власності.

4. Іноземні фізичні або юридичні особи користуються правами, передбаченими цим Положенням та іншими актами законодавства України з питань охорони об'єктів промислової власності, нарівні з фізичними і юридичними особами України на підставі міжнародних договорів України.

50.

Права, що випливають з патенту

1. Права, що випливають з патенту, дiють вiд дати публiкацiї вiдомостей про його видачу. Права, що випливають з патенту (декларацiйного патенту) на секретний винахiд чи з декларацiйного патенту на секретну корисну модель, дiють вiд дати внесення iнформацiї про нього до вiдповiдного Реєстру. 2. Патент надає його власнику виключне право використовувати винахiд (корисну модель) за своїм розсудом, якщо таке використання не порушує прав iнших власникiв патентiв. Використання секретного винаходу (корисної моделi) власником патенту має здiйснюватися з додержанням вимог Закону України "Про державну таємницю" та за погодженням iз Державним експертом. Взаємовiдносини при використаннi винаходу (корисної моделi), патент на який належить кiльком особам, визначаються угодою мiж ними. У разi вiдсутностi такої угоди кожний власник патенту може використовувати винахiд (корисну модель) за своїм розсудом, але жоден з них не має права давати дозвiл (видавати лiцензiю) на використання винаходу (корисної моделi) та передавати право власностi на винахiд (корисну модель) iншiй особi без згоди iнших власникiв патенту. Використанням винаходу (корисної моделi) визнається: виготовлення, пропонування для продажу, застосування або ввезення, зберiгання, iнше введення в господарський обiг в зазначених цiлях продукту, виготовленого iз застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделi); застосування способу, що охороняється патентом, або пропонування його для застосування в Українi, якщо особа, яка пропонує цей спосiб, знає про те, що його застосування забороняється без згоди власника патенту або, виходячи з обставин, це i так є очевидним; пропонування для продажу, введення в господарський обiг, застосування або ввезення чи зберiгання в зазначених цiлях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом. Продукт визнається виготовленим iз застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделi), якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделi), або ознаку, еквiвалентну їй. Спосiб, що охороняється патентом, визнається застосованим, якщо використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу, або ознаку, еквiвалентну їй. 3. Виключнi права власника патенту (декларацiйного патенту) на секретний винахiд i декларацiйного патенту на секретну корисну модель обмежуються Законом України "Про державну таємницю" i вiдповiдними рiшеннями Державного експерта. Власник патенту (декларацiйного патенту) на секретний винахiд чи декларацiйного патенту на секретну корисну модель має право на одержання вiд державного органу, визначеного Кабiнетом Мiнiстрiв України, грошової компенсацiї на покриття витрат за сплату зборiв, передбачених цим Законом. Спори щодо розмiрiв i порядку виплати грошової компенсацiї вирiшуються у судовому порядку. 4. Власник патенту може використовувати попереджувальне маркування iз зазначенням номера патенту на продуктi чи на упаковцi продукту, виготовленого iз застосуванням запатентованого винаходу. 5. Патент надає його власнику право забороняти iншим особам використовувати винахiд (корисну модель) без його дозволу, за винятком випадкiв, коли таке використання не визнається згiдно з цим Законом порушенням прав, що надаються патентом. 6. Власник патенту може передавати на пiдставi договору право власностi на винахiд (корисну модель) будь-якiй особi, яка стає його правонаступником, а щодо секретного винаходу (корисної моделi) - тiльки за погодженням iз Державним експертом. 7. Власник патенту надає будь-якiй особi дозвiл (видає лiцензiю) на використання винаходу (корисної моделi) на пiдставi лiцензiйного договору, а щодо секретного винаходу (корисної моделi) такий дозвiл надається тiльки за погодженням iз Державним експертом. За лiцензiйним договором власник патенту (лiцензiар) передає право на використання винаходу (корисної моделi) iншiй особi (лiцензiату), яка бере на себе зобов'язання вносити лiцензiару обумовленi договором платежi i здiйснювати iншi дiї, передбаченi договором про виключну або невиключну лiцензiю. За договором про виключну лiцензiю лiцензiар передає право на використання винаходу (корисної моделi) лiцензiату в певному обсязi, на визначенiй територiї i на обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати винахiд (корисну модель) в частинi, що не передається лiцензiату. При цьому лiцензiар не має права надавати лiцензiї на використання винаходу (корисної моделi) iншiй особi на цiй же територiї в обсязi наданих лiцензiату прав. За договором про невиключну лiцензiю лiцензiар передає право на використання винаходу (корисної моделi) лiцензiату, залишаючи за собою право на використання винаходу (корисної моделi), включаючи право надання лiцензiй iншим особам. 8. Договiр про передачу права власностi на винахiд (корисну модель) i лiцензiйний договiр вважаються дiйсними, якщо вони укладенi у письмовiй формi i пiдписанi сторонами. Зазначенi договори набирають чинностi стосовно будь-якої iншої особи лише пiсля їх реєстрацiї в Установi. Строк реєстрацiї лiцензiйного договору в Установi не повинен перевищувати 2 мiсяцiв. 9. Власник патенту на винахiд, декларацiйного патенту на винахiд, крiм патенту (декларацiйного патенту) на секретний винахiд чи декларацiйного патенту на секретну корисну модель, має право подати до Установи для офiцiйної публiкацiї заяву про готовнiсть надання будь-якiй особi дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделi). У цьому разi рiчний збiр за пiдтримання чинностi патенту зменшується на 50 вiдсоткiв починаючи з року, наступного за роком публiкацiї такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту чи декларацiйного патенту договiр про платежi. Спори, що виникають пiд час виконання цього договору, вирiшуються у судовому порядку. Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої намiри щодо використання винаходу (корисної моделi), вiн може подати до Установи письмове клопотання про вiдкликання своєї заяви. У цьому разi рiчний збiр за пiдтримання чинностi патенту сплачується у повному розмiрi починаючи з року, наступного за роком публiкацiї такого клопотання. 10. Права, що випливають з патенту, не зачiпають будь-якi iншi особистi майновi чи немайновi права винахiдника, що регулюються iншим законодавством України.

Стаття 23. Обов'язки, що випливають з патенту

1. Власник патенту повинен добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

Якщо промисловий зразок не використовується або недостатньо використовується в Україні протягом трьох років починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту або від дати, коли використання промислового зразка було припинено, то будь-яка особа, яка має бажання і виявляє готовність використовувати промисловий зразок, у разі відмови власника патенту від укладання ліцензійного договору може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання промислового зразка.

Якщо власник патенту не доведе, що факт невикористання чи недостатнього використання промислового зразка зумовлений поважними причинами, суд виносить рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання промислового зразка з визначенням обсягу його використання, строку дії дозволу, розміру та порядку виплати винагороди власнику патенту.

2. Власник патенту зобов'язаний дати дозвіл (видати ліцензію) на використання промислового зразка власнику пізніше виданого патенту, якщо промисловий зразок останнього призначений для досягнення іншої мети або має значні техніко-економічні переваги і не може використовуватись без порушення прав першого власника. При цьому надання такого дозволу може бути обумовлено відповідним дозволом власника пізніше виданого патенту, який зобов'язаний дати дозвіл, якщо його промисловий зразок удосконалює промисловий зразок власника раніше виданого патенту або призначений для досягнення тієї ж мети. Дозвіл дається в обсязі, необхідному для використання промислового зразка власником патенту, який такий дозвіл затребував.

Спори щодо ліцензій розв'язуються у судовому порядку.

51.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини, що спрямована на досягнення декоративності зовнішнього вигляду виробу. Промисловий зразок повинен задовольняти як естетичні так і ергономічні потреби споживачів, тобто бути виріб має бути зовнішньо привабливим і у той же час бути здатним виконати призначену йому функцію.

Згідно з законодавством, промисловий зразок буде відповідати умовам патентоспроможності, якщо він є новим і промислово придатним . У тексті Закону промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Спробуємо розтлумачити ці заплутані юридичні визначення. Розглянемо для прикладу нове авто, що припало Вам до душі. Мабуть очевидно, що усі без виключення транспорті засоби на нашій планеті можна віднести до об'єктів промислової власності. Отож поринемо у віртуальний світ, де можна робити усе, що заманеться. Покладемо на операційний стіл Ваше улюблене авто, візьмемо до рук скальпель і перетворимося на мить у хірургів. Розріжемо капот і дістанемося до силового агрегату - двигуна. З погляду інтелектуальної власності він мабуть буде належати до об'єктів, що захищаються винаходами і корисними моделями, чи не так? Теж можна стверджувати і про ходову частину, і про усі без винятку електричні агрегати машини тощо. "Лейбочка" з назвою фірми виробника або моделі автомобіля, наприклад "BMV" або "Slavuta" буде відноситися до об'єктів, що захищаються законодавством про товарні знаки. А от те, що заграло на потаємних струнах Вашої душі і серця - її зовнішній вигляд, форма очей-фар, які так привітно всміхалися та підморгували, і буде об'єктом промислового зразка. Тобто, образно кажучи, те, що всередині автомобіля - стосується винахідництва, а зовнішній вигляд, дизайнерські рішення - сфера охорони промислових зразків. Відповідно і суттєві ознаки також стосуються художньо-конструкторських рішень виробу. Вони характеризують його композиційні особливості і впливають на процес формування зовнішнього вигляду виробу. Істотність ознаки промислового зразка визначається її участю у створенні зорового образу виробу, що дозволяє безпомилково виділити його з ряду аналогічних. Несуттєві ознаки не впливають на формування зорового образу об'єкта. Звичайно, поділ ознак за суттєвістю досить умовний. Залежно від характеру об'єкта, мети дизайнерського рішення тощо однієї і тої самої ознаки можуть вважатися суттєвими або ні. Як правило, суттєві ознаки промислового зразка в сукупності розташовуються у певній послідовності [14]: - образне рішення об'єкта; - склад і кількість основних композиційних елементів; - форма виробу чи (і) його частини (об'ємна характеристика, обрис, силует); - взаємне розміщення елементів (композиційне або компонувальне рішення); - пластичне рішення об'єкта або його елементів; - колористичне рішення; - декоративне рішення; - матеріал. Пояснити термін "промислова придатність промислового зразка" в принципі не складно. Якщо певний об'єкт не можна відтворити промисловим способом, тобто його не можливо тиражувати за допомогою технологій масового виробництва, то такий виріб скоріше за все є витвором мистецтва і підпадає під охорону, як об'єкт авторського права. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх заявок, які раніше надійшли до Установи. Промисловий зразок, на який вимагається правова охорона, повинен бути новим по відношенню до інших зразків, створених в усіх інших частинах світу, причому без будь-якого обмеження у часі і методів розкриття. Як відомо, для цього застосовуються будь-які доступні візуальні або словесні засоби. Однак, що це за правило, якщо воно не має винятків. Тому передбачено виняток або спеціальний випадок розкриття інформації, який не впливає на новизну промислового зразка. По-перше, якщо таке розкриття відбувається протягом визначеного періоду часу - шести місяців до дати подання заявки до Установи або. якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. По-друге, виняток стосується розкриття промислового зразка: - власником на офіційних або офіційно визнаних виставках; - власником під час проведення експериментів, подання в друкованих виданнях або у працях наукових конференцій; - без дозволу власника шляхом недобросовісного використання, порушення конфіденційності тощо.

Умови патентоспроможності промислового зразка

1. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новим.

2. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його суттєвих ознак не стала загальнодоступною у світі до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. Крім того, у процесі встановлення новизни промислового зразка береться до уваги зміст усіх раніше одержаних Установою заявок, за винятком тих, що на зазначену дату вважаються відкликаними, відкликані або за ними Установою прийняті рішення про відмову у видачі патентів і вичерпані можливості оскарження таких рішень.

3. На визнання промислового зразка патентоспроможним не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом шести місяців до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету. При цьому обов'язок доведення обставин розкриття інформації покладається на особу, заінтересовану у застосуванні цього пункту.

Строк дії патенту на промисловий зразок становить 10 років.

54.

Стаття 467. Правові наслідки припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок

1. У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок ці об'єкти можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. 2. Якщо у зв'язку з достроковим припиненням чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок завдано збитків особі, якій було надано дозвіл на використання цих об'єктів, такі збитки відшкодовуються особою, яка надала зазначений дозвіл, якщо інше не встановлено договором чи законом.

1. Припинення виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може статися у разі спливу строку чинності цих прав на ці об'єкти. Строк чинності майнових прав на винахід становить двадцять років, на корисну модель — десять років, на промисловий зразок — п'ятнадцять років. Цей строк обчислюється від дати подання заявки на отримання патенту або деклараційного патенту на винахід, корисну модель, промисловий зразок Також припинення виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок може статися у разі дострокового припинення дії патенту на зазначені об'єкти, тобто у разі повної чи часткової відмови від патенту або у разі несплати збору за підтримку чинності патенту. Наслідком припинення виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок буде відсутність власника цих об'єктів промислової власності. Отже цей кодекс містить норму, не відому раніше діючому законодавству. У разі припинення чинності виключних майнових прав об'єкти промислової власності можуть вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом. Цією особою можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, при чому і іноземні теж, а також особи без громадянства. Особі вже не треба подавати заявку до Установи на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Однак на рівні з нею цей об'єкт може використовувати будь-яка особа. 2. Власнику виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок надано право укладати договір про надання дозволу на використання цих об'єктів. Проте після укладення такого договору, власник майнових прав може відмовитись від патенту. У законі передбачено обов'язок власника патенту попереджувати особу, якій надано таке право, про відмову від нього. Також, як уже зазначалося, у ліцензійному договорі може бути передбачено заборону відмови від патенту. Але, якщо ця умова буде відсутня у договорі, дострокове припинення чинності майнових прав може завдати величезних збитків особі, яка отримала право використовувати об'єкт промислової власності. Тому норма цієї статті зобов'язує власника патенту відшкодувати збитки, завдані цій особі. Треба додати, що той же договір може звільнити власника патенту від цього обов'язку.

55.

Однією із форм реалізації своїх прав інтелектуальної власності є патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах. Згадаємо, що твори науки, літератури і мистецтва не патентуються ні в країні, ні за її межами. Звідси випливає важливий висновок — охорона творів науки, літератури і мистецтва, створених в Україні, здійснюється в іноземній державі за одними правилами, а об'єктів промислової власності — за іншими. Україна є членом міжнародних угод з авторського права. За правилами цих угод твори українських авторів, створені в Україні чи в будь-якій іншій країні-учасниці цих самих угод, мають таку саму охорону, як і твори громадян цієї країни. Для одержання охорони об'єкта промислової власності в будь-якій іншій країні цей об'єкт обов'язково запатентовується в тій країні, де необхідно отримати правову охорону цього об'єкта. Без патентування об'єкт промислової власності може бути використаний у будь-якій країні без дозволу власника патенту в Україні і без виплати йому належної винагороди. За певних обставин патентування об'єктів промислової власності за кордоном — це крайня потреба, що обходиться особі, яка побажала здійснити цю дію, досить дорого. Патентування в іноземній державі — це тривалий, складний і дорогий процес, що потребує значних витрат енергії, сил і коштів. Тому якщо можна обійтися без закордонного патентування, краще до нього не вдаватися. Патентування заради патентування недоцільне. Патентування об'єктів промислової власності за кордоном доцільне лише за наявності певних економіко-правових чинників. Само по собі патентування за кордоном ніколи і ніякої шкоди патентовласнику не приносить. Навпаки, таке закордонне патентування засвідчує авторський і державний пріоритет, свідчить про високий рівень науково-технічної думки на батьківщині створення того чи іншого об'єкта промислової власності, що має велике значення в міжнародному науково-технічному співробітництві. Нарівні з позитивними характеристиками закордонного патентування цей процес має і певні негативні наслідки. Будь-яке патентування, у тому числі і в іноземній державі, вимагає подання в заявочних матеріалах такого повного опису сутності об'єкта промислової власності, що дозволяє фахівцю ним скористатися. Це найбільш уразливе місце патентної охорони об'єктів промислової власності. Повний опис сутності об'єкта промислової власності дозволяє будь-якій особі використати запатентований об'єкт без дозволу патентовласника і без виплати належної винагороди. Безперечно, таке використання можливе поза межами чинності патенту. Наприклад, фахівець якоїсь країни ретельно ознайомився з тим чи іншим об'єктом промислової власності, запатентованими в іншій країні. На ознайомлення з патентним описом того чи іншого об'єкта має право будь-яка особа. Цього достатньо фахівцеві для використання цього самого об'єкта, але вже у межах своєї країни, поки він там не запатентований. Одним із засобів захисту від неправомірного запозичення чи просто використання даного об'єкта третіми особами стало ноу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об'єкта розкривається не повністю, що не дає можливості використати цей об'єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцензійного договору за додаткову винагороду. Широке застосування ноу-хау все ж не забезпечує повної охорони запатентованого об'єкта промислової власності від неправомірного використання. Тому багато європейських країн пішли іншим шляхом — вони створили спільний патент, що має чинність на території тих країн, які погодилися на такий спільний патент. Отже, закордонне патентування доцільне лише за наявності тих чинників, що зумовлюють його потребу. Таких чинників кілька. Закордонне патентування будь-якого об'єкта промислової власності доцільне тоді, коли є повна впевненість у тому, що на запатентований об'єкт буде попит у країні патентування. Тому перед патентуванням того чи іншого об'єкта необхідно ретельно вивчити кон'юнктуру ринку в країні патентування. Має бути повна впевненість у тому, що об'єкт чи виріб, заснований на ньому, будуть мати попит у країні патентування. Якщо такої впевненості немає, то патентування в цій країні недоцільне. Наприклад, якщо в Україні буде створено винахід, що стосується металургії, то такий винахід доцільно патентувати у тих країнах, де розвинена металургійна промисловість або де вона перебуває у процесі становлення. У тих країнах, де металургійна промисловість відсутня, патентування такого винаходу недоцільне. Другим чинником, що зумовлює потребу патентування того чи іншого об'єкта в тій чи іншій країні, є договір на поставку до цієї країни промислових виробів, у яких використані об'єкти промислової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Слід зазначити, що в одному виробі можуть бути використані кілька винаходів, корисних моделей чи промислових зразків, особливо, коли йдеться про поставку великомасштабних об'єктів. Наприклад, новітній танк останньої конструкції може містити численні винаходи, корисні моделі і промислові зразки та інші об'єкти промислової власності. При цьому варто враховувати обсяг зазначених поставок. Якщо обсяг поставок незначний, то витрати на патентування можуть перевищити вигоду від поставок. У такому разі, мабуть, також недоцільно патентувати за кордоном. Третім чинником, що зумовлює потребу закордонного патентування, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об'єктів. При спорудженні таких об'єктів може використовуватися будівельна техніка, в якій використані об'єкти промислової власності — наприклад, автомобілі, трактори, крани та інша будівельна техніка. Незапатентовані зазначені об'єкти в такому разі також можуть бути використані безперешкодно в іноземній державі неправомірним шляхом. Але це лише один аспект цієї проблеми. Другий полягає у тому, що в процесі самого будівництва будівельниками можуть бути використані нові технології, матеріали та інші засоби, що є об'єктами промислової власності. Вони також потребують патентного захисту. Отже, при укладенні договорів на будівництво будь-яких споруд у тій чи іншій країні необхідно ретельно вивчити кон'юнктуру ринку в цій країні, а також визначити всі об'єкти промислової власності, що можуть бути використані у процесі будівництва. Іншою передумовою закордонного патентування об'єктів промислової власності за кордоном є наявність можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні об'єктів. Слід зазначити, що торгівля ліцензіями — один із самих вигідних видів торгових операцій. Тому будь-яка країна, що володіє науково-технічним потенціалом, прагне укладати ліцензійні договори з іноземними партнерами. У ряді випадків ліцензійні договори бувають більш вигідними, ніж торгівля товаром, виробленим на основі об'єктів промислової власності. При можливості укласти вигідний ліцензійний договір виникає необхідність патентування об'єкта, оскільки відсутність патенту на той чи інший об'єкт позбавляє можливості укласти ліцензійний договір. Закордонне патентування об'єктів промислової власності України може бути зумовлене також потребою експонування товарів, виробів, техніки тощо, що ґрунтуються на зазначених об'єктах, на міжнародних виставках і ярмарках. Такі демонстрації зазначених об'єктів промислової власності безперечно необхідні з метою найти вигідного покупця чи споживача. Подібна демонстрація об'єктів промислової власності також викликає необхідність їх патентування. Крім наведених передумов закордонне патентування має відповідати ще двом обов'язковим вимогам: 1) патентоздатності об'єкта, який передбачається патентувати за законодавством країни патентування; 2) патентній чистоті об'єкта, який має патентуватися. Патентоздатність об'єктів патентування за законодавством різних країн неоднакова. Тому перед патентуванням треба ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов'язково визначити умови патентоздатності. Об'єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування. Патентна чистота об'єкта патентування — це поняття, властиве патентній системі охорони промислової власності. Сутність цього поняття полягає у тому, що об'єкт, який передбачається патентувати, в країні патентування не підпадає під чинність інших патентів цієї країни. Тобто об'єкт, який збираються патентувати, не порушує патентних прав інших осіб. У разі порушення цієї вимоги настають серйозні негативні наслідки. Це може бути арешт товарів, ввезених чи виготовлених з порушенням патентів інших осіб, сплата солідних штрафів, відшкодування заподіяних збитків, а також ув'язнення. Патенточистими вважаються такі об'єкти, що не порушують чужих патентних прав. Отже, патентоволодільці інших патентів не можуть висунути будь-яких претензій до заявника, який бажає запатентувати той чи інший об'єкт у країні патентування, якщо об'єкт патенточистий.

59.

Стаття 481. Поняття та об'єкти раціоналізаторської пропозиції

1. Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

2. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Глава 41 ЦК України присвячена регулюванню відносин, які складаються у зв'язку зі створенням, поданням, розглядом та використанням раціоналізаторських пропозицій. Розробка таких пропозицій вважається наймасовішим видом прикладної творчої діяльності, який, тим не менше, має дуже істотний економічний ефект. В намаганнях отримати цей ефект навіть найбільші корпорації світу реалізують спеціальні високобюджетні програми.

Відповідно до ст. 481 ЦК України раціоналізаторською пропозицією вважається визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

З наведеного визначення можуть бути виведені наступні ознаки раціоналізаторської пропозиції як об'єкта права інтелектуальної власності.

По-перше, пропозиція має містити технологічне (технічне) або організаційне рішення. Рішенням може вважатись конкретний шлях вирішення прикладної виробничої задачі або проблеми. Раціоналізаторська пропозиція не може зводитись лише до постановки технологічної або організаційної проблеми.

По-друге, запропоноване рішення має стосуватися будь-якої сфери діяльності особи, якій пропозиція подана. Вирішувати питання про те, чи стосується пропозиція сфер діяльності її адресата, слід на основі фактично здійснюваних особою видів діяльності, незалежно від того, чи зазначені ці види діяльності в установчих або реєстраційних документах особи, якій пропозиція подана. Такий висновок ґрунтується на принципі універсальної правосуб'єктності юридичних осіб (ст. 91 ЦК України). Виняток становлять лише юридичні особи зі спеціальною правосуб'єктністю (банки, фінансові установи тощо). Вбачається, що не може вважатись сферою діяльності особи та діяльність, яка здійснюється нею неправомірно, наприклад, без отримання ліцензії чи іншого спеціального дозволу, якщо їх отримання є обов'язковим за законодавством України. Відповідно, раціоналізаторська діяльність у сферах протиправної діяльності не може отримати правову охорону, оскільки це суперечить основним засадам цивільного законодавства України.

По-третє, пропозиція має бути визнана особою, якій вона подана. Конкретні юридичні форми визнання раціоналізаторської пропозиції законом не визначені. Це, наприклад, може бути рішення компетентного органу чи наказ повноважної посадової особи. Рішення по пропозиції приймається керівником підприємства чи керівником відповідного підрозділу, на якого це покладено наказом по підприємству. З урахуванням умов, існуючих на конкретному підприємстві (велика чисельність працюючих, територіальна роз'єднаність, відокремленість тощо), керівник підприємства може надати право прийняття рішень по пропозиціях деяким керівникам підрозділів (цехів, будівельних управлінь тощо).

Визнання пропозиції раціоналізаторською, а так само дати її подання та авторства підтверджується свідоцтвом на раціоналізаторську пропозицію, яке оформляється листом з відповідними відомостями. Свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію має містити: а) назву та, якщо є, фірмове найменування підприємства (організації, установи), що видає свідоцтво; б) назву раціоналізаторської пропозиції; в) прізвище автора, а у разі співавторства вказуються прізвища та ініціали всіх співавторів в алфавітному порядку; г) дату подання пропозиції; д) дату визнання пропозиції раціоналізаторською; е) номер, за яким вона зареєстрована в журналі реєстрації раціоналізаторських пропозицій; є) підпис керівника підприємства (організації, установи) із зазначенням його прізвища та ініціалів, що скріплюється печаткою.

60.

1. Автор раціоналізаторської пропозиції має право на захист своїх особистих немайнових і майнових прав. Особисті немайновІ права автора раціоналізаторської пропозиції захищаються у позовному порядку.

Автор має право на подання заяви на раціоналізаторську пропозицію. Але за наявності певних відхилень від встановлених вимог йому може бути відмовлено в прийнятті заяви до розгляду. Така відмова може бути оскаржена керівнику підприємства. Скарга має бути розглянута в 15-денний строк. Тобто такі скарги розглядаються в адміністративному порядку. Відмова у визнанні пропозиції раціоналізаторською або у прийнятті її до використання може бути оскаржена керівнику підприємства в 3-місячний строк. У разі незгоди автора з прийнятим за його скаргою рішенням або якщо при розгляді скарги рішення не прийнято, автор може звернутися до суду. В цьому разі передбачено адміністративно-судовий порядок захисту прав автора раціоналізаторської пропозиції. Юридична особа, яка прийняла пропозицію та визнала її раціоналізаторською, має право на виключне її використання в будь-якому обсязі без обмежень.

2.  Автор раціоналізаторської пропозиції, як і будь-який інший суб'єкт права інтелектуальної власності, відповідно до чинного законодавства має певні особисті немайнові і майнові права.

До особистих немайнових прав автора раціоналізаторської пропозиції належать: право авторства, право на ім'я, право на назву раціоналізаторської пропозиції, право на пріоритет; до майнових прав — право на винагороду.

Щодо особистих немайнових прав, то їх зміст уже розкривався раніше і тому немає потреби повторюватись. Що стосується права на винагороду, то воно має свої особливості. Раціоналізатор, подаючи заявку до підприємства про визнання поданої ним пропозиції раціоналізаторською, разом з тим передає підприємству, в разі визнання пропозиції раціоналізаторською, і право на використання за певну винагороду.

Розмір винагороди визначається відповідно до Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій.

Якщо використання раціоналізаторської пропозиції дає певний економічний ефект (прибуток), то складається розрахунок ефективності за рік. Винагорода за раціоналізаторські пропозиції, що не дають економічного ефекту, але які мають інший позитивний результат, виплачується у розмірі, визначеному залежно від їх дійсної цінності з урахуванням досягнутого позитивного ефекту та обсягу використання.

3.   Право на винагороду має автор або співавтори протягом 2 років з моменту початку використання раціоналізаторської пропозиції на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію. Розмір винагороди визначається умовами договору між автором та підприємством, але не може бути менше: 10%прибутку, отримуваного щорічно підприємством від використання раціоналізаторської пропозиції; 2% від частки собівартості продукції (робіт, послуг), яка стосується раціоналізаторської пропозиції,позитивний ефект від якої не впливає на отримання прибутку. Винагорода сплачується авторові відповідно до умов договору, але не пізніше 3 місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції.

4.   Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською,має право використовувати її на свій розсуд і в будь-якому обсязі.

Прийнята пропозиція може бути також використана І на інших підприємствах. Підприємство, що прийняло пропозицію до використання, може направити Інформацію про цю пропозицію заінтересованим підприємствам з метою укладення угоди.

Відповідно до обсягу використання раціоналізаторської пропозиції визначається і розмір винагороди, що виплачується автору.

Всі спори, шо виникають у зв'язку Із використанням раціоналізаторської пропозиції, розглядаються в судовому порядку, крім оскарження відмови про прийняття раціоналізаторської пропозиції, яка розглядається керівником підприємства, до якого ця раціоналізаторська пропозиція була подана.

68.

Захист прав на торговельну марку

Порушенням прав власника зареєстрованої торговельної марки є будь-яке посягання на його права, у тому числі здійснення без згоди власника дій, що вимагають його згоди, а також підготовка до вчинення таких дій.

Неюрисдикційна – передбачає дії юридичних і фізичних осіб щодо захисту своїх виключних прав на торговельну марку, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних або інших компетентних органів. При цьому маються на увазі тільки законні способи захисту, такі, як, наприклад, повідомлення порушника про існування виключних прав і пропозиція вирішити суперечку шляхом переговорів.

Юрисдикційна – передбачає діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених прав або прав, що оспорюються. Суть такої форми захисту полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутися за захистом своїх прав у спеціально уповноважені державні органи - суд, Антимонопольний комітет і ін.

Цивільно-правова – найбільш поширена процедура вирішення спорів щодо виключних прав на торговельні марки. Головна мета - не покарання порушника, а відновлення прав і компенсування збитків. У зв'язку із цим законодавство України встановило досить широкий спектр способів захисту:

  • визнання виключного права;

  • визнання недійсним договору відносно прав на торговельну марку;

  • припинення дій, що порушують право, у тому числі усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знака або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати;

  • відновлення положення, що існувало до порушення права;

  • компенсування збитків і інші способи компенсування матеріального збитку;

  • компенсування морального (нематеріального) збитку;

  • визнання незаконним рішення державного органу.

Підставою для притягнення порушника до цивільно-правової відповідальності є звернення власника виключних прав з позовом у суд.

Кримінально-правова процедура вирішення спорів передбачає притягнення порушника до кримінальної відповідальності. Однак, щоб кваліфікувати правопорушення на торговельну марку як кримінальний злочин, необхідно, щоб йому були властиві такі ознаки злочинного діяння, як неодноразовість або нанесення матеріальних збитків у великих або особливо великих розмірах. При цьому суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом із прямою формою вини.

Кримінально-правова відповідальність передбачає такі види покарання, як штраф, виправні роботи, позбавлення волі, конфіскація майна.

Адміністративно-правова процедура зводиться, переважно, до звернення особи, права якої порушені, із заявою в Антимонопольний комітет України. Таке звернення можливо у випадку кваліфікації порушення прав на торговельну марку як акту недобросовісної конкуренції. У зв'язку із цим Антимонопольний комітет уповноважений виносити наступні рішення:

  • визнання факту недобросовісної конкуренції;

  • припинення недобросовісної конкуренції;

  • накладення штрафів;

  • конфіскація товарів з неправомірно використаним позначенням і копій виробів іншого суб'єкта господарювання (підприємця).

Рішення Антимонопольного комітету може бути оскаржене в суді.

69.

Правова охорона торговельної марки також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або визнання свідоцтва недійсним. Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, адже чинність свідоцтва на торговельну марку за чинним законодавством будь-яким конкретним строком не обмежена. Дострокове припинення правової охорони торговельної марки не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охорони об'єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може у будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи. Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців. Проте і для власників свідоцтва законодавство України про інтелектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду строку дії свідоцтва, але за таких умов-: збір має бути сплаченим і документ про його сплату має надійти до Установи протягом шести місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків. У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє припиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено. Особливістю припинення дії свідоцтва на торговельну марку є також і те, що його чинність може припинитися на підставі рішення суду чи господарського суду у зв'язку з перетворенням марки у позначення, що стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма властива лише охороні прав на торговельну марку. На торговельну марку поширюється також норма про припинення правової охорони у зв'язку з тривалим невикористанням марки. Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинення правової охорони знака. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним: — невідповідність зареєстрованої марки умовам надання право вої охорони; — наявність у свідоцтві елементів зображення марки та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці. Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної палати із цим запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна палата зобов'язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із цим запереченням, а також брати участь у його розгляді Апеляційною палатою. Заперечення розглядається у межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має право брати участь у його розгляді. Рішення Апеляційної палати щодо заперечення може бути оскаржене до суду. Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на торговельну марку може бути визнане недійсним лише у судовому порядку. Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки. Закон не містить відповіді на запитання, чи підлягають відшкодуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака. Певну специфіку має припинення охорони прав інтелектуальної власності на географічне зазначення походження товарів відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (ст. 19). Зазначений Закон визнає недійсною або припиненою саме правову охорону кваліфікованого географічного зазначення, а не свідоцтво, що засвідчує право на таку охорону. Але суть від цього не міняється — охорона права на кваліфіковане географічне зазначення може достроково припинитися або бути визнаною недійсною. Тим більше, що й закон говорить про визнання реєстрації недійсною або про припинення чинності реєстрації. Як уже зазначалося, правова охорона надається лише географічному зазначенню походження товарів, отже і припинення правової охорони має місце лише щодо географічних зазначень. Правова охорона географічного зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення. Правова охорона географічного зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення. Визнання реєстрації географічного зазначення походження товару та (або) права на використання цього зазначення недійсними можуть мати місце за таких умов: 1. Реєстрація географічного зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони. Визнані недійсними реєстрація географічного зазначення походження товару або права на використання цього зазначення визнаються такими, що не набрали чинності. 2. Реєстрація права на використання географічного зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, встановлених Законом. Визнання недійсними реєстрації права на використання географічного зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності. Закон передбачає також підстави для припинення дії реєстрації географічного зазначення походження товару та охорони права на його використання. Такими підставами можуть бути втрата характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Видова назва товару — це застосовувана у назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження. Дія реєстрації географічного зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження. Закон визначив також підстави для припинення права на використання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Такими підставами є: — рішення суду про припинення права у зв'язку із втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації; — ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, яка є власником свідоцтва; — подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється від дати офіційної публікації відомостей про це; — несплата збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір не заплачено. Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться у судовому порядку. Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дій, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності географічного зазначення походження товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого географічного зазначення походження товару видовою назвою. На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Установи. Виклавши порядок припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності, можна дійти висновку, що підстави для дострокового припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності не викликають сумнівів у їх доцільності й обгрунтованості. Щодо визнання правової охорони зазначених об'єктів недійсною, а також визнання недійсною реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, то деякі з підстав наводять на певні роздуми. Не всі підстави можна визнати доцільними і виправданими, особливо щодо наслідків у разі визнання охорони недійсною. Патентні закони України залишають ряд питань без відповіді. Основне з них — хто має нести невиправдані витрати у зв'язку з визнанням правової охорони об'єктів інтелектуальної власності недійсною. Зазначені наслідки можуть бути досить серйозними. Важко погодитися з тим, що у разі визнання правової охорони недійсною, остання не припиняється, а визнається такою, що не набрала чинності. Але ж така охорона може тривати п'ять—десять років і вона зумовила виникнення ряду правових наслідків, з якими не можна не погодитися. Проте законодавство проголошує її такою, якої взагалі не було. Визнавати те, що було, таким, що його ніби й не було, просто не можна.

71.

Географі́чне зазна́чення — назва або позначення, котрі ідентифікують товар як такий, що походить з певної території, країни, регіону або місцевості і особлива якість, репутація та інші важливі характеристики якого у значній мірі пов'язані із його географічним походженням.

74.

Сорт рослин . Сорт — це окрема група рослин у рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка незалежно від того, чи задовольняє повністю умови надання правової охорони, може бути визначена ступенем прояву ознак, що є результатом діяльності даного генотипу або комбінації генотипів; може бути відрізнена від будь-якої іншої групи рослин ступенем прояву принаймні однієї з цих ознак; може розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту. Категорії сорту — клон, лінія, гібрид, популяція.

Об'єктом правової охорони є майнові та немайнові права автора сорту, власника патенту або ліцензії.

До особистих немайнових прав належать:

1)   право авторства;

2)   право на ім'я;

3)   право на назву сорту чи породи.

Автор має право вимагати визнання авторства на виведений ним сорт чи породу саме за ним. Це має значення для його суспільної оцінки. Крім того, автор має право вимагати, щоб при використанні сорту чи породи у відповідній документації зазначалось його ім'я. Автор має також право на назву свого сорту чи породи. Уже при поданні заявки автор повинен зазначити назву сорту чи породи, яка має надавати можливість ідентифікувати сорт або породу, не повторювати назви або відрізнятися від назви уже існуючого сорту чи породи такого самого або близького виду. Назва сорту чи породи не може складатися лише з цифр, не повинна вводити в оману щодо властивостей, походження та значення сорту чи породи, або щодо особи автора сорту чи породи, суперечити принципам суспільної моралі.

Автор сорту чи породи має право перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство; вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту чи породи і не зазначати його у публікаціях; вимагати зазначення свого імені під час використання сорту чи породи, якщо це практично можливо. При поданні заявки на один і той самий сорт чи породу до патентних відомств різних держав назва сорту чи породи в усіх заявках має бути однаковою.

При використанні сорту чи породи будь-якою особою має зберігатися та його назва, під якою він занесений до Державного реєстру сортів рослин України чи Державного реєстру селекційних Досягнень у галузі тваринництва України.

Особисті немайнові права автора сорту чи породи є невідчужуваними.

Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Патент видається на сорт, який є новим та відповідає умовам відмінності, однорідності і стабільності.

"Відповідно до Закону сорт вважається новим, якщо на дату надходження заявки на видачу патенту на сорт до Держпатенту України насіння цього сорту не було відоме цивільному обороту: а) на території України більше одного року; б) на території будь-якої іншої країни для винограду, декоративних деревних рослин, плодових культур та лісових порід більше шести років та більше чотирьох років — для інших культур.

Відмінність сорту забезпечується тим, що він відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідомого на дату надходження заявки до Держпатенту України. Ознаки, що зумовлюють відмінні особливості сорту, повинні піддаватися відтворенню і точному опису.

Однорідним вважається сорт, рослини якого з урахуванням особливостей розмноження за своїми ознаками залишаються досить однорідними.

Стабільним вважається сорт, який залишається незмінним після кожного розмноження.

Патент на сорт видається автору сорту або його правонаступникам чи роботодавцеві за умов, що викладені вище, а також будь-якій фізичній або юридичній особі, якій автор передав право на одержання патенту на сорт. Таке право, зокрема, має Фонд винаходів України, якщо автор сорту вказав цей Фонд у заявці або в заяві до прийняття рішення про видачу патенту. У цьому разі між автором сорту і Фондом винаходів України має бути укладено письмовий договір. Одержання патенту на сорт. Заявка про видачу патенту на і сорт повинна містити: а) заяву про видачу патенту на сорт; б) опис сорту, що розкриває його ознаки та властивості з повно-/ тою, достатньою для визначення сорту. До заявки подається / також документ про сплату мита або про наявність пільг щодо ( його сплати. Заявка подається окремо на кожний сорт. За датою надходження заявки до Держпатенту України встановлюється пріоритет сорту. Якщо кілька осіб створили сорт незалежно одна від одної, то пріоритет визначається за датою заявки, що першою надійшла до Держпатенту України. Пріоритет може бути встановлено також за правилами Міжнародної конвенції по охороні селекційних досягнень, учасницею якої є Україна. За цими правилами пріоритет

встановлюється за датою подання першої заявки до патентного відомства у державі-учасниці Конвенції, якщо заявка на сорт надійшла до Держпатенту України протягом 12 місяців від зазначеної дати.

Подана до Держпатенту України заявка на сорт підлягає формальній експертизі та експертизі на патентоспроможність. Зазначені експертизи мають бути проведені протягом трьох років від дати надходження заявки. Але Держпатент має право в разі необхідності продовжити вказаний строк.

Формальна експертиза провадиться протягом двох місяців від дати надходження заявки. Вона має на меті перевірку наявності необхідних документів та дотримання вимог щодо їх оформлення. Якщо документи заявки відповідають встановленим вимогам, Держпатент приймає рішення про подальший її розгляд і повідомляє про це заявника. В такому разі матеріали заявки через 18 місяців від дати її надходження до Держпатенту України публікуються в офіційному бюлетні. За клопотанням заявника зазначені матеріали можуть бути опубліковані раніше вказаного строку. Будь-яка фізична або юридична особа має право ознайомитися з матеріалами заявки на сорт після їх опублікування в бюлетені.

Експертиза заявки на патентоспроможність сорту здійснюється експертним органом Держпатенту України. За її результатами приймається рішення про видачу патенту на сорт або відмову у такій видачі.

75.

Суб'єкти права інтелектуальної власності на сорт рослин Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин є: 1) автор (автори) сорту рослин; 2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності на сорт рослин за договором чи законом".

76=74.

80.

Право на одержання патенту може мати, а отже, бути суб'єктом права на селекційне досягнення, будь-яка особа, якій автор передав своє право на одержання патенту. В сучасних умовах одним із важливих суб'єктів права на селекційне досягнення стає роботодавець, який має право на одержання патенту, якщо сорт чи породу виведено працівником — автором селекційних досягнень при виконанні ним службових обов'язків, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Суб'єктом інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин може стати також Фонд винахідників України, якщо автор селекційного досягнення назвав у заявці фонд особою, якій він передає право на одержання патенту. Патентоволодільцеві на селекційне досягнення належить виключне право на використання цього досягнення в межах, встановлених законом про інтелектуальну власність на сорт рослин, породу тварин. Автор інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, який не є патентоволодільцем, має протягом строку чинності патенту (ЗО років, а щодо дерев та винограду - 35 років) право на одержання винагороди від патентоволодільця за використання селекційного досягнення. Розмір та умови виплати винагороди авторові визначаються договором, що укладається між ним і патентоволодільцем. Розмір винагороди не повинен становити менше ніж 2 % від сум щорічних надходжень, які одержує патентоволоділець за використання селекційного досягнення, включаючи надходження від продажу ліцензій. Винагорода виплачується авторові протягом шести місяців після закінчення кожного року, в якому використовувалося селекційне досягнення, якщо договором не передбачено інше. Патентоволоділець інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин зобов'язаний підтримувати відповідний сорт рослини чи відповідну породу тварин протягом строку чинності патенту таким чином, щоб збереглися ознаки, зазначені в описанні сорту чи породи, складеному в заявці на видачу патенту. Внесення сортів рослин і тварин до державного реєстру селекційних досягнень, які допускаються до використання, проводиться державним органом, який відає випробуваннями та охороною селекційних досягнень, за результатами державних випробувань на господарську корисність. Патент може бути визнаний недійсним повністю або частково у таких випадках: • заявлений сорт чи порода не відповідає патентоспроможності; • у патенті неправильно визначено автора (співавтора) сорту, породи або власника патенту. Скарга проти видачі патенту за наведеними підставами, може бути розглянута Апеляційною радою Держпатенту України в присутності скаржника. Визнання патенту на сорт рослин, породу тварин недійсним проводиться в судовому порядку.

82.

Для отримання свідоцтва, яке засвідчує право інтелектуальної власності треба зареєструвати компонування інтегральної мікросхеми. Особа, яка бажає це зробити, повинна подати заявку на реєстрацію до Установи. За дорученням заявника подати заявку може довірена особа чи патентний повірений. Заявка повинна відповідати вимозі єдності. Заявка складається українською мовою і повинна містити: — заяву про реєстрацію компонування інтегральної мікросхеми; — матеріали, що ідентифікують компонування інтегральної мікросхеми. У заяві вказуються докладні відомості про заявника (заявників) та автора (авторів). Матеріалами, що ідентифікують компонування інтегральної мікросхеми, повинні бути матеріали, які сприймаються візуально й відображають кожний елемент компонування (фотошаблони, збірне креслення або креслення окремих елементів компонування, фотографії кожного елементу компонування, зафіксованого в інтегральної мікросхемі), та реферат. Разом із заявкою повинен надійти документ про сплату збору за реєстрацію. Датою подання заявки на реєстрацію вважається дата отримання Установою правильно оформленої заявки. У випадку невідповідності матеріалів заявки встановленим вимогам заявникові надається тримісячний термін для їх усунення з дня отримання повідомлення Установи про їх наявність. У разі виправлення матеріалів заявки датою її подання вважається дата отримання Установою виправлених матеріалів. Наступним етапом є експертиза заявки на реєстрацію компонування інтегральної мікросхеми. Експертиза проводиться у тримісячний термін, під час якої: — визначається належність об'єкта, що заявляється, до об'єктів, права на які не охороняються цією статтею; — перевіряється заявка на відповідність встановленим вимогам; — перевіряється наявність документа про сплату збору за реєстрацію встановленого зразка. За результатами експертизи Установа може прийняти такі рішення: — про реєстрацію заявленого компонування інтегральної мікросхеми; — про необхідність усунення невідповідності матеріалів заявки або документа про сплату збору за реєстрацію вимогам закону, а якщо це не буде зроблено — про відмову в реєстрації; — про відхилення заявки. Якщо Установа приймає рішення про реєстрацію заявленого компонування інтегральної мікросхеми, то вноситься відповідний запис до Реєстру. Реєстрація компонування здійснюється під відповідальність заявника за його придатність для набуття права інтелектуальної власності. Про реєстрацію компонування Установа публікує відомості в офіційному бюлетені, після якої будь-яка особа може ознайомитись з матеріалами заявки. У місячний строк після реєстрації Установа видає заявнику свідоцтво. Заявник може оскаржити будь-яке рішення Установи до Апеляційної палати. Рішення Апеляційної палати є остаточним і може бути скасоване лише судом.

84.

З метою визнання реєстрації компонування недійсним будь-яка особа може подати до Держдепартаменту клопотання про проведення експертизи зареєстрованого компонування на відповідність умовам здатності для набуття права інтелектуальної власності. За подання клопотання ця особа сплачує збір. Документ про сплату збору повинен надійти до Укрпатенту разом із клопотанням. Якщо такий документ не надійде, клопотання вважається неподаним. Власника майнових прав на компонування інтегральної мікросхеми повідомляють про надходження такого клопотання. Експертиза зареєстрованого компонування проводиться на відповідність умовам оригінальності. За результатами експертизи особі, яка подала клопотання, надсилається експертний висновок. На підставі цього висновку суд приймає рішення про визнання реєстрації недійсною. Відомості про визнання реєстрації недійсною Установа публікує у своєму офіційному бюлетені.' Також на підставі рішення суду до Державного реєстру топографій інтегральних мікросхем вносяться відомості про визнання реєстрації компонування недійсною. Свідоцтво на компонування інтегральної мікросхеми, отже майнові права, що випливають із нього, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності з дати, наступної за датою їх державної реєстрації.

 

85.

Поняття наукового відкриття

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.