3. Система міжнародного економічного права.

Поняття «система» тлумачиться настільки широко, що зразу треба оговорити, про що тут йтиметься. Слід розрізняти системи матеріальні й ідеальні (концептуальні). Також системи можуть бути статичними, динамічними й такими, що розвиваються, причому, всі три характеристики можуть стосуватися однієї й тієї ж системи, в залежності від того, як ми її досліджуємо.

Традиційно, систему МЕП в статиці характеризують також його «змістовно-логічні» складові, а саме принципи, джерела і суб’єкти економічних правовідносин.

З іншого боку, по рівням організації в МЕП, як системі, виділяються: норми, як «елементарні одиниці» системи, в МЕП як і в МП вони поділяються на норми цілі норми принципи ординарні норми, а також норми імперативні і диспозитивні); інститути, як сукупність норм, що регулюють усталені економічні правовідносини: наприклад інститут відповідальності, інститут території, інститут державної власності і т.д; підгалузі економічного права (яке саме по собі є, принаймні ормально, галуззю міжнародного права) – комплекси норм і принципів що регулюють певну сферу економічної діяльності: зокрема міжнародне торгівельне право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, міжнародне інвестиційне право, право науково-технічного співробітництва тощо. Ці підгалузі є більш динамічними ніж інститути і їх виділення є продуктом часу і розробленості (спеціальні договори, міжнародні органи, відповідальні за певну підгалузь тощо).

Як і все міжнародне право, МЕП є системою, що знаходиться в своєму розвитку, досягаючи, але ще не досягши певного стану зрілості. Отже як і все МП МЕП – це концептуальна деонтологічна відкрита система, що розвивається. Ми не можемо не враховувати, що МЕП є системою динамічною, або відкритою, тобто такою, що зберігає свою самототожність здійснюючи постійний обмін з середовищем, тобто з іншими системами регулювання: політичними, економічними, технічними і т. ін. Дійсно, іноді навіть не можна встановити чіткої межі, за якою ті чи інші спільні політичні заяви, торгові звичаї, ділова практика чи технічні вимоги перетворюються в міжнародно-правові норми. Отже система міжнародного права як і система міжнародного економічного права, є динамічною системою, яка постійно здійснює обмін нормами і принципами з іншими системами (міжнародною політичною і т. д.) а також іншими правовими системами: національними правопорядками, транснаціональним правом, регіональними правовими системами і навіть релігійними. Проте при взамопов’язаності сучасних міжнародних відносин вони складають єдину систему, в якій стандарти закладає МП, а багаторівневу ієрархію їх реалізації – в залежності від готовності окремих держава регіонів і напрямків, – МЕП. В основі цієї системи діє Статут ООН, основний правовий зміст якого втілено у його цілях і принципах, забезпечив ефективний рух міжнародного співробітництва до набуття ним ознак універсальної динамічної системи міжнародного правопорядку.

Співвідношення міжнародного економічного права і міжнародного публічного права.

Міжнародне економічне право – так само як і міжнародне право в цілому – безпосередньо пов'язане з існуванням суверенних національних держав, які не можуть без їхньої згоди ні бути притягнені до суду, ні стати учасниками тих чи інших домовленостей і міжнародних установ. Тому в МП, як і в МЕП, основною проблемою ефективності правового регулювання залишається те, що їхні норми є обов’язковими лише для держав, які стали членами відповідних договорів, в яких ці норми кодифіковано. При цьому, в основі як МП так і МЕП лежить взаємозалежність держав, яка вимагає їх співробітництва.

Є й істотні відмінності між МП і МЕП

МП регулює загальнополітичні міждержавні відносини, в основу яких покладено цілі і принципи Статуту ООН, а МЕП – економічні, які керуються реальним інтересом і більше піддаються стихійним процесам реалій економічного і загальносоціального міжнародного життя.

Міжнародне право – це право захисту суверенітету кожної держави, оскільки воно цілком ґрунтується на ідеї збереження політичної незалежності держав. Тоді як міжнародне економічне право – це право реалізації реальних економічних інтересів. Воно цілком ґрунтується на ідеї, що збагачення держав і їх громадян – це законна мета. Збагачення ж розглядається як інтерес цілком індивідуальний. Основним механізмом такого грубого і вузького розуміння збагачення є ідея постійної експансії. Цим фактично й мотивуються відносини економічної взаємозалежності між державами.

Феномен економічної взаємозалежності спричиняє за собою правові проблеми. Найбільш очевидна проблема полягає в тому, що міжнародні економічні відносини функціонують за наявності безлічі національних правопорядків.

У МП кордони забезпечують політичну безпеку держав і повинні залишатися на замку; У МЕП кордони перешкоджають економічному співробітництву між державами.

Невідворотно відбувається й порушення принципу суверенної рівності держав, оскільки реально (економічний військовий потенціал) держави не є рівними.

Залучення до сфери міжнародних економічних відносин класичних інструментів юрисдикції держав і такі звичні поняття міжнародного права як: Територія // Національна приналежність // національний захист – все гірше укладаються в реалії МЕП.

Нашарування територіального і національного елементів в деяких питаннях вдалося уникнути шляхом двосторонніх угод (приклад: договори про уникнення подвійного оподаткування).

Існує й інша тенденція – зростання багатосторонніх договорів, зі створення економічних інтеграційних просторів (ЗВТ і митних союзів).

Всі ці міжнародні договори – дво­сторонні й багатосторонні – надають тверду перевагу взаємозалежності, на противагу принципу суверенної незалежності. Ці договори відображають зсув центру тяжіння – «від міжнародних політичних відносин до відносин економічних».

Крім того, слід враховувати, що як одна з галузей права, яка регулює реалії міжнародних відносин, тобто складова спеціальної частини міжнародного права, МЕП – це система міждержавного регулювання, але самі відносини регулювання – це сфера, де міжнародні публічно-правові і приватно-правові відносини тісно переплітаються і не завжди можуть бути чітко розмежовані – на відміну від відносин і категорій, що відносяться до загальної частини міжнародного права, тобто формують ідеальні теоретичні його засади. Це сфера відносин зі змішаним складом учасників: держави, як суверенні суб’єкти публічно-правових відносин, закладають основи економічного співробітництва, але його реалізація здійснюється фізичними й юридичними особами, тобто суб’єктами приватно-правових відносин.

Динаміка самого міжнародного життя. В сучасному МЕП (в кінці ХХ, на початку ХХІ століть) виявляються дві тенденції, які дуже турбують юристів-класиків:

Одна з них – це феномен інтернаціоналізації, тобто погоджене державами в загальносвітовому масштабі усунення економічних кордонів і вільний обіг всіх чинників виробництва. Наслідки інтернаціоналізації такі, що здатні викликати жах юристів, які переймаються такими питаннями:

• Чи можливо, роблячи прозорими кордони економічні, зберегти політичні кордони?

• Чи не відбувається заперечення ідеї суверенітету держав?

• Чи залишилося місце для регіонального підходу між підходами глобальним і національним, тобто чи узгоджується інтернаціоналізація з інтересами міждержавних об'єднань, створенням яких відмічена європейська історія після 1945 року?

Відповідь на ці питання криється в маловірогідності таких співвідношень, які б узгоджували суперечливі тенденції. Пошук цих співвідношень – сера соціальних і гуманітарних наук. І лише на їх основі можна розробити досить вузькі правила, які б узгоджували зазначені вище проблемні питання. При цьому, головною проблемою залишається психологічна: ідея пріоритетності збагачення і максимізації прибутку деформує суспільну свідомість і усуває моральні бар’єри, провокуючи створювати правила які забезпечують тимчасові преваги, але руйнують загальну узгодженість всіх складових здорового і стійкого суспільного ладу.

Друга тенденція – самоусунення держав від участі в господарських зв'язках, тобто делегування повноважень утвореним ними органам і відновлення статусу приватних учасників господарської діяльності в якості носіїв прав і обов'язків в сфері міжнародного економічного права. Ця теза, при більш детальному аналізі стосується двох різних процесів.

Перший, більш реальний, процес – передання з боку держав міжнародним міжурядовим організаціям повноважень з регулювання конкретних сфер міжнародних зносин, включаючи й економічні. Сенс цього процесу цілком зрозумілий. Держави в кінці і після другої світової війни впродовж трьох-чотирьох десятиліть потому переважно забезпечили всі сфери міжнародних відносин основоположними договорами, а то і системою договорів, тобто кодифікували правила в більшості сфер міжнародних відносин. Паралельно вони створили міжнародні установи, які забезпечують нині дотримання положень цих договорів і доповнюють їх спеціальними договорами (розроблюючи їхні проекти), а також поточними актами обов’язкового чи рекомендаційного характеру, фактично перебравши на себе всю нормативно-оперативну діяльність в конкретних сферах міжнародних відносин. Лише деякі міжнародні організації, такі, наприклад, як СОТ, зовсім не наділені нормотворчими повноваженнями, проте на основі генеральної ради СОТ діє Форум з перегляду торгової політики, а, наприклад, спеціальна рада з регулювання торгівлі послугами здійснює все-таки нормотворчу діяльність, готуючи проекти додатків до ГАТС (детальніше див. далі).

Другий процес – більш теоретичний, ніж реальний. Багато авторів пишуть про те, що в кінці ХХ на початку ХХІ століть приватні особи – учасники міжнародних економічних відносин, які після другої світової війни розглядалися як дестинатори (оператори) МЕП, щодо яких правила створюються державами (міждержавними домовленостями), стають знову суб'єктами міжнародного права, все сильніше впливаючи (поки що опосередковано) на формування правил в міжнародних економічних відносинах. В зв’язку з цим набуває поширення ідея про «третій правопорядок» – транснаціональне (міжнародне комерційне) право, яке формується в доповнення до національного й міжнародного публічного права як «третій правопорядок» (детальніше далі). Найвизначніша роль у формуванні цього правопорядку відводиться ТНК. Як пишуть Н.К. Дінь і співавтори, ТНК хоч і є суб’єктами приватно-правових відносин, витупають носіями значних прав, а головне можливостей, які вони прагнуть відстояти перед державами. Але чи може ТНК бути носієм зобов'язань з МЕП? Адже не існує універсального регу­лювання діяльності транснаціональних корпорацій. Чи не є відсутність такого регулювання дестабілізуючим чинником? Чи не несе це, врешті-решт, ризик порушення суверенітету держави?Всі ці питання, як і питання регіонального наднаціонального права, є проблемою відставання теорії від практики. Практика рухається вперед, теорія чекає нової соціально-орієнтованої наукової парадигми.

Концепція транснаціонального права і підходи до регулювання приватно-правових відносин в міжнародному економічному правопорядку.

Як зазначалося, є дві зрілі правові системи: національне право і міжнародне публічне право. Останнє регулює відносини між державами. національне право регулює всі відносини під юрисдикцією держави. всі фізичні і юридичні особи (особи приватного права) не можуть підпорядковуватися міжнародному праву безпосередньо вони мають знаходитися під юрисдикцією якоїсь держави. якщо особи вступають у міжнародні відносини (приватно-правові відносини з іноземним елементом), відбувається «конфлікт юрисдикцій», тобто частково ці відносини регулює одна національна правова система, частково друга. Правила узгодження такого конфлікту здійснюється двома шляхами. Перший колізійним метод. Держава як суверен дозволяє діяти під своєю юрисдикцією нормам іноземної держави відповідно до правил міжнародного приватного права. але цей метод застарів. Держави укладають безліч угод, де одноманітно регулюються цілі боки приватно-правових відносин з іноземним елементом. І колійний методи не потрібен. Але всі ці угоди починають діяти при імплементації в національний правопорядок, стаючи йог частиною тобто все одно приватно-правові відносини залишаються під юрисдикцією держави.

У пошуку такої правової системи, яка б регулювала приватноправові міжнародні відносини одноманітно, незалежно від національних норм і на основі правил, створених самими їх учасниками, сучасна доктрина виділяє, третій правопорядок - транснаціональне право, призначене регулювати відносини між приватними особами, діючи безпосередньо, а не через національне законодавство. Це теоретично окреслене право у різних авторів має різні назви і різний обсяг дії, але переважно це власне транснаціональне право, що охоплює транснаціональні приватно-правові відносини у найширшому їх обсязі, і звужений її варіант – міжнародне торговельне право або «Lex mercatoria».

Концепцію «транснаціонального права» висунув Філіпп Джессеп: воно, на його думку, призначене регулювати переважно економічні відносини, акумулюючи норми як публічного, так і приватного міжнародного права. Концепція поширюється на внутрішнє право «міжнародного значення» й правові транснаціональні відносини між приватними особами: весь цей комплекс норм міжнародного значення – незалежно від їхнього походження – є «транснаціональним правом». Це поняття, однак, розглядається переважно як право ТНК у їхніх зносинах між собою й іншими суб’єктами. У цьому сенсі поняття «Transnational Law» може виступати як синонім поняття «Lex mercatoria», про яке можна сказати, що воно є більш наближеним до реальності, завдяки тому, що в певні історичні періоди «Lex mercatoria» була транснаціональним звичаєвим правом корпорації торгівців, які створювали «правила без кордонів і для себе самих», подібно до того як це роблять сучасні держави у міжнародному публічному праві. З таким методом регулювання (узвичаєна практика, а не воля законодавця, як у національному праві) і при несуверенному статусі суб’єктів, транснаціональне право і «Lex mercatoria» розглядаються як модель «третього правопорядку», відмінну і від міжнародного публічного права, і від національних правових систем.

Структура дисципліни міжнародне економічне право.

Структура всіх сучасних правових дисциплін, слідом з Німецьким цивільним уложенням 1896 року включає Загальну й Особливу частини. В першій викладаються загальні положення для МЕП – це питання його специфічних рис і відмінності від інших галузей МП, його структура, принципи, джерела, суб’єкти. Особлива увага приділяється «Маракеському пакету», структура якого відтворює основні напрямки сучасного регулювання міжнародної торгівлі і співробітництва.

В особливі частині розкриваються основні напрями регулювання міжнародного діяльності, залученої до світової економіки. Міжнародне регулювання торгівлі товарами, послугами, правами інтелектуальної власності, валютна система, рух капіталів, перевезення, комунікації тощо.

У Вельямінова ці питання поділяються на дві групи, знову ж таки, по аналогії зі структурою міжнародного приватного права: речові й зобов’язальні відносини між державами.

В останні роки до загальної і особливої частин додається ще спеціальна частина, яка формує уявлення про міжнародний економічний процес. Автори при цьому тлумачать його у вузькому, розширеному і широкому сенсі. У вузькому сенсі – це юридичні способи врегулювання спорів (судові і арбітражні процедури). У розширеному сенсі – це як юридичні, так і політичні (дипломатичні) засоби врегулювання спорів. У широкому сенсі – це всі процедурні питання, включаючи, зокрема, ведення переговорів і укладання договорів.

1 Походить від поняття «Універсум», що склалося в середньовіччі і означає всеохоплюючу єдність всього сущого – як пізнаного, так і не пізнаного Людиною.

2 Право економічного співробітництва П. Жуайяр і Д. Карро розглядають настільки широко, що воно охоплює практично все міжнародне співробітництво.

3 Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле. Международное публичное право, В 2-х т. Т.1. – К.: Сфера. 2000. – С. 189.

4 Там само. – С. 190.

5 Набуття чинності Статутом ООН і Статутом Міжнародного суду ООН

6 Така спеціалізація саме серед чоловіків обумовлена «зовнішніми» родовими функціями чоловіка, і хоч певна вікова спеціалізація була й серед жінок, вона не мала системних ознак, тоді як три вікові групи чоловіків звичаєво закріплені в багатьох суспільствах

7 Для різних суспільств вона відбувалася в різний час, але загалом від Х до ІІІ тис до н.е., а найбільш інтенсивно – впродовж VІ-ІV тис. до н.е.

8 Перша генерація суспільств, що приручили на той час лише кіз і овець, і, під тиском екологічної кризи на Близькому Сході, перейшли до кочового способу життя (Х-VІІІ тис. до н.е.), поширюючись по всій Євразії

9 Цю практику відображено в землеробських культах Озіріса, Ормузда, Адоніса, які щорічно гинули й воскресали, забезпечуючи своєю жертвою відродження природи

10 Шумеру, Ханаану, Малої Азії і Егейського басейну та північно-Західної Індії

11 Пастуші суспільства нової генерації – суспільства, утворені в процесі злиття ранніх пастуших і землеробських суспільств (ІV-ІІІ тис. до н.е.), переважно внаслідок переходу, під тиском демографічних і кліматичних змін, до кочового життя частини землеробів, що вже приручили велику рогату худобу

12 Зокрема, коли виявляється неможливим розширити органи обмеженого складу, країни що розвиваються, саботують їхню роботу, переміщуючи функції в пленарні органи: цим зокрема пояснюється послаблення ЕКОСОР на користь ГА ООН і ЮНКТАД.

13 Програма втілилася лише через чотири роки – у 1980 р. після стабілізації світової економіки.

14 Концепція, відповідно до якої, простори й ресурси за межами національних юрисдикцій мають використовуватися на благо всього людства, передовсім для подолання дисбалансу в розвитку народів планети. Про неї див. далі.