Тема 1. Предмет і система міжнародного економічного права

ПЛАН

1. МЕП у вузькому сенсі і історія його формування

2. МЕП у широкому сенсі і його історичні особливості

3. Система і структура МЕП

1. Меп у вузькому сенсі і історія його формування

Вузьке й широке тлумачення предмету МЕП

МЕП – система норм і принципів, що регулюють міжнародні економічні відносини. Проте самі міжнародні економічні відносини можна розглядати в широкому й вузькому сенсі.

У вузькому сенсі міжнародні економічні відносини – це відносини між державами в сфері економіки. А МЕП в такому тлумаченні – це система норм і принципів, що регулюють економічні відносини між державами. Або, як це визначають Карро і Жюйяр, предметом регулювання МЕП в його вузькому тлумаченні є відносини між макроекономічними системами.

В широкому тлумаченні міжнародні економічні відносини розглядаються як вся сукупність відносин з приводу організації й реалізації міжнародних зв’язків економічного спрямування. Основний масив таких відносин, переважно приватноправового, невладного характеру, складався тисячоліттями в сфері торгівлі і регулювався окремою правовою системою, що традиційно має назву міжнародне торгове (комерційне, купецьке тощо) право або lex mercatoria. Проте, будучи одним з найдавніших за походженням і, тривалий час, цілком автономним, нині міжнародне торгове право стало органічною складовою цілісної системи сучасного МЕП, що в якості правової основи має міждержавні домовленості та інші акти державного волевиявлення. Отже величезний масив приватно-правових відносин економічного характеру і тисячоліття міжнародної торгівлі та звичаєвих правил її регулювання – це те, чим «широке» тлумачення МЕП відрізняється від його «вузького» тлумачення.

Співвідношення міжнародного і міжнародного економічного права

Говорячи про співвідношення МП і МЕП, Д. Карро і П. Жуйяр стверджують: «Економічні відносини в якості міжнародних існували ще до появи комплексу правових норм, які стали їх регулювати». Сучасні автори, в зв’язку з цим, часто ставлять два взаємопов’язані питання: Чи можна вважати МЕП частиною міжнародного права? Чи, навпаки, слід виходити з того, що МЕП (в історичному плані більш широко – міжнародне торгове право) «породило» міжнародне право? З певними застереженнями можна дати позитивні відповіді на обидва питання, як це не парадоксально з точки зору формальної логіки. Торгівельне право породило економічне і навіть міжнародне право, але зараз воно, як і економічне, є складовою міжнародного права.

Слід при цьому врахувати дві історичні обставини. По-перше, саме поняття «економіка» – як практика системної організації матеріального забезпечення суспільства чи окремих його складових, а також як наука, побудована на узагальненні досвіду такої практики, з’явилося лише на межі ХVІІІ-ХІХ століть. По-друге, поняття міжнародне економічне право взагалі є продуктом міжнародного порядку, що склався після ІІ-ї світової війни, коли держави, безпосередньо взялися за впорядкування своїх відносин на основі єдиної й цілісної системи міждержавних домовленостей. До того часу якщо і приймалися певні міждержавні домовленості з регулювання економічних відносин, то це були переважно двосторонні домовленості, переважно, в сфері торгівлі. При цьому вся конкретику умов визначалася на рівні приватно-правових домовленостей (контрактів) і торговельних звичаїв, які формувалися самими комерсантами. І лише після другої світової війни неоліберальна модель міжнародного правопорядку утворила дві паралельні взаємопов’язані системи: універсальну систему міжнародного правопорядку на чолі з ООН і на основі вищої юридичної сили Статуту ООН і міжнародний економічний порядок на чолі з МВФ, МБРР і ГАТТ-47 (в якості параорганізації), та на основі статутів МВФ і МБРР (включених в Бреттон-Вудські домовленості), Гаванської хартії та ГАТТ-47.

Процес універсалізації¹ міжнародного правопорядку є основоположним. Він став можливим завдяки забезпеченню внутрішньої єдності, тобто подоланню внутрішніх суперечностей в системі міжнародного права на основі статті 103 Статуту, в якій зазначено: «У випадку, коли зобов’язання Членів Організації з Цього Статуту суперечитимуть їхнім зобов’язанням з будь-якої іншої міжнародної угоди, переважну силу мають зобов’язання з Цього Статуту». Цим положенням забезпечується верховенство Статуту, його цілей і принципів над іншими нормами міжнародного права і, як наслідок цього, поступовий рух всієї системи міжнародного права до універсальної єдності.

М/н економічне співробітництво як одна з цілей Статуту ООН.

У Статуті ООН міжнародне співробітництво визначене як одна з трьох головних цілей Об’єднаних Націй: відповідно до п. 3. ст. 1 Статуту: Об’єднані Нації переслідують цілі «…здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру і у розвитку поваги до прав людини та основних свобод для кожного – без різниці у расі, статі, мові й релігії…». Більшої конкретики цим положенням – стосовно засобів організації і регулювання міжнародного співробітництва – надає глава ІХ Статуту ООН «Міжнародне економічне й соціальне співробітництво» і глава Х «Економічна і Соціальна рада». Міжнародне співробітництво можна визначити як скоординовану, взаємовигідну, спрямовану на задоволення спільних інтересів несилову діяльність держав з метою покращення загального рівня й якості життя їх населення. Фактично все сучасне міжнародне право можна поділити на право міжнародної безпеки, основу якого складає механізм розділу VІІ Статуту (примусові заходи до держав-порушниць миру), і право міжнародного співробітництва де (в ідеалі) діє лише метод координації і добра воля держав як суверенів, а відповідальність передбачена лише реститутивна (в широкому сенсі – як альтернатива репресивної).

Непримусовий характер і гнучкість у пошуках компромісів як особливості МЕП досить чітко визначають французькі юристи-міжнародники Д. Карро і П. Жуайяр: «право економічного співробітництва не розглядає міжнародний порядок з точки зору законності й вирішення спорів, його не цікавить питання «хто, що порушив» – воно намагається пересвідчитися у незмінності духу співробітництва тих учасників відносин, які тимчасово відійшли від дотримання економічної норми»². Інші автори³ в розвиток цього зазначають: «Замість «прокурорського підходу», коли відслідковується найменші порушення закону, держави у економічних питаннях віддають перевагу більш дипломатичній позиції... загалом забезпечення економічних зобов’язань передбачає не менше санкцій, ніж інші міжнародні зобов’язання, проте держави… віддають перевагу відступу від застосування санкцій або непрямим санкціям»⁴.

Тривалий час з-поміж напрямків співробітництва, визначених в п.3. ст. 1 Статуту ООН саме економічне розглядалося як найбільш значиме. Це обумовило й те, що МЕП є найбільш розробленою галуззю МП. Однак, Статут говорить про необхідність співробітництва не лише в економічній, але й у соціальній, культурній та гуманітарній сферах та в розвитку поваги до прав людини і основних свобод. І при зрілості й важливості сучасного економічного співробітництва, в основі якого лежить приватна зацікавленість у максимізації прибутку, ідея пріоритетності загальносоціальних цінностей і необхідність підпорядковувати їм економічні (точніше комерційні) мотиви, стає все більш очевидною, поступово втілюючись у нову соціально-орієнтовану суспільну мораль, на яку має орієнтуватися й нове «соціально орієнтоване» міжнародне право. Інституціалізація нових соціально-орієнтованих міжнародно-правових ідей відбувається – хоч до сих пір і неефективно, але досить широко й різноманітно. Ці ідеї реалізуються у зусиллях міжнародного співтовариства в сферах, що не приносять прибутку, але спрямовані на забезпечення загальної нормалізації суспільного життя: через впровадження комунікаційних, освітніх і оздоровчих програм, боротьбу з голодом, бідністю, опустелюванням, будь-яким неефективним використанням природних ресурсів, через захист природного середовища, культурної спадщини людства тощо.

Отже важливою змістовною складовою виокремлення права міжнародного співробітництва є розуміння того, що при всій важливості економічного процвітання, останнє є лише певним етапним завданням, і його пріоритетність є тимчасовою: після досягнення певного економічного рівня, нагальною потребою людства стають комплексні заходи загальносоціального спрямування, з-поміж яких культурні, екологічні, гуманітарні й безліч інших, включаючи й економічні, мають тепер складати збалансоване різноманіття. Таким чином, кожен з перерахованих у Статуті напрямів співробітництва (і цей перелік лишається невичерпним), повинен отримати рівноцінне міжнародно-правове регулювання й забезпечення.

В сучасних МП і МЕП всі ці завдання стають більш взаємопов’язаними і спільно спрямованими на забезпечення гідності людського життя і захисту людства не лише жахів війни та голоду, але й від будь-якого ситуацій, що принижує в людині людину. Сучасне комплексне розуміння завдань міжнародного співтовариства, зводиться до забезпечення гармонійного розвитку людини в кожному індивіді засобами несилового регулювання і солідарних скоординованих зусиль урядів та неофіційних громадських об’єднань а також шляхом гармонізації міжнародного співробітництва в усіх його сферах заради інтересів кожної людини, кожного народу, всього людства. Гармонійно і з усвідомленням рівної значимості для людства традицій різних народів і цивілізацій повинні формуватися начала загальнолюдської культури, включаючи основні її складові: систему загальнолюдських цінностей; міжнародні стандарти регулювання суспільних відносин; систему світових знань і напрямки мистецтва, які вже нині можуть мати загальнолюдське значення.

Глобальний, регіональний і двосторонній рівні МЕП

Сучасне МЕП є динамічним і багаторівневим, внаслідок чого, зокрема, стирається жорстка межа між публічно- і приватно правовими відносинами. По-перше, якщо кілька десятиліть після ІІ-ї світової війни МЕП цілком спиралося на правила, створені державами в окремих напрямках економічних відносин, то нині воно все більше враховує саморегулівну правотворчість приватних осіб-операторів економічних відносин, зокрема їх звичаї і добру практику. По-друге, динаміка і багаторівневість є наслідком різних темпів просування різних країн у напрямку інтеграції, лібералізації та переходу від статуту країн, що розвиваються (КЩР) до статусу країн з середнім достатком (КСД); і нових індустріальних країн (НІК). Крім того, не залежно від вузького чи широкого погляду на МЕП, основний масив сучасних економічних відносин реалізується на рівні суб’єктів приватного права (операторів м/н економічних відносин і дестинаторів м/н економічного права). Міждержавні домовленості і діяльність міжнародних організацій (що діють також на основі міждержавних домовленостей) лише забезпечують правову основу, гарантії безпеки й очікуваність такої діяльності.

На глобальному рівні діє Статут ООН, що став для міжнародного правопорядку системотворчим чинником, своєрідною «конституцією», оскільки його положенням не може суперечити жоден міжнародний договір, а також будь-яка діяльність на його основі. Стаття 103 Статуту ООН послугувала своєрідним «фільтром» для договорів, прийнятих до 24 жовтня 1945 року⁵ – на відповідність їх норм цілям і принципам Статуту ООН. Ті ж договори, що приймалися після набуття чинності Статутами не могли суперечити його положенням, оскільки б в іншому випадку були недійсними з моменту прийняття. Зрештою, всі існуючі на час набуття чинності Статутом і створені згодом спеціалізовані міжнародні установи також почали консолідуватися в єдину універсальну інституційну систему: всі вони, по-перше, підпадали в своїй діяльності під уніфікацію на основі її відповідності Статуту ООН, а по-друге, найважливіші з них залучено на договірній основі до «системи ООН».

Паралельно з розвитком універсального міжнародного правопорядку і, в певній мірі випереджаючи його, держави після ІІ-ї світової війни на основі неоліберальної концепції формують також економічний світовий порядок, в основу якого покладено Бреттон-Вудські домовленості 1944 року, і прийняті на їх основі Статути МВФ і МБРР та Угоду ГАТТ 1947 року і Гаванську хартію 1948 року. Цими міжнародними угодами започатковано діяльність трьох опор світового економічного порядку: МВФ, Світового Банку і світової системи регулювання торгівлі, формування якої завершилося прийняттям Маракеського пакету 15 квітня 1994 року і заснуванням СОТ.

Універсальний міжнародний правопорядок залишається значною мірою ідеалом, і його формування спирається багато в чому на досвід формування регіональних правових систем, які в окремих напрямках рухаються швидше за універсальну міжнародну систему. Так в межах латиноамериканської регіональної системи було розроблено основи сучасного дипломатичного права, і кодифіковано основні питання приватно-правових відносин (Кодекс Бустаменте 1928року). Але безумовно провідна роль в цьому процесі належить європейським державам. Після ІІ-світової війни одразу три загальноєвропейські структури почали розвиток окремих напрямків формування міжнародного регіонального правопорядку: Рада Європи – права людини; НБСЄ (нині ОБСЄ) – регіональна безпека; і європейські співтовариства, на основі яких з 1993 року утворився ЄС. Євроінтеграція, як забезпечення комфортного соціально орієнтованого суспільного порядку, зрештою, скоординувала всі зазначені напрями на основі фундаментального забезпечення свобод руху: товарів, капіталів, послуг, населення, інформації і ідеалів моделювання суспільних відносин, орієнтованих на «людський вимір». Цим шляхом ідуть і інші регіональні утворення, при цьому кожен регіон все більше виявляє власну специфіку, яка, проступаючи крізь «вестернізовану», переважно економічну стандартизацію, відроджує культурні традиції цивілізацій цих регіонів, від яких їх народи на певний час відступили в процесі лібералізації і глобалізації.

На основі власне регіональних систем формуються міжрегіональні відносини, теж переважно економічного спрямування (приклад Ломейські конвенції), а в межах регіонів діють субрегіональні системи співробітництва і правової уніфікації (Скандинавські країни; ЄАВТ, ЗЄС, CEFTA, Андська група та інші). Загалом міждержавні відносини набувають остаточної реалізації на рівні двосторонніх домовленостей, в яких фіксуються конкретні цифри і режими економічного співробітництва. При цьому неоліберальна ринкова економіка виходить з того, що держави на всіх рівнях своїх домовленостей лише створюють правові і організаційні умови для ефективного здійснення економічної діяльності операторами або дестинаторами МЕП – тобто приватними юридичними і фізичними особами.